Постанова

від 22.10.2020 по справі 521/21669/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6404/20

Номер справи місцевого суду: 521/21669/19

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Дрішлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Дубрянська Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс ЛТД про визнання права власності на житло за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс ЛТД , в якому просив суд визнати за ним право власності на житло, а саме на кімнату № НОМЕР_1 у гуртожитку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що з 1998 року і по теперішній час, позивач на правових підставах, на підставі договору оплати, виданого йому ЖП ЖЕД ЗАТ Чорноморсантехмонтаж проживає у кімнаті за адресою : АДРЕСА_2 . У 2005 році був зареєстрований у вказаному гуртожитку, після припинення діяльності підприємства 25.05.2006 року гуртожиток було приватизовано ТОВ Жилсервіс ЛТД з яким в нього було укладено договір оренди житлового приміщення, що переукладався кожного року. Позивач зазначає, що весь цей час він користувався вказаним приміщенням відкрито і добросовісно, проводив за власні кошти ремонті роботи та завжди вчасно сплачував комунальні платежі. Позивач відкрито володів кімнатою, ніяких дій для приховування цього факту здійснював. Проте 01.02.2018 року коли позивач звернувся до ТОВ Жилсервіс ЛТД з заявою про укладання договору оренди житлового приміщення - одного койко-місця в кімнаті АДРЕСА_2 , то 20.02.2018 року на його адресу направлено припис, в якому вказано, що адміністрація ТОВ Жилсервіс ЛТД доводить до відома про те, що позивач систематично порушує умови договору оренди житлового приміщення, порушує правила громадського порядку та сумісного проживання в гуртожитку, у зв`язку з чим та у відповідності до вимог договору оренди житлового приміщення, ТОВ Жилсервіс ЛТД відмовляє йому у подальшому продовженні договору оренди з 01.02.2018року. Також в приписі зазначено що позивач повинен звільнити займане приміщення до 20.03.2018р.,з чим він не погодився, оскільки підстави на яких і було відмовлено в укладенні договору, є неправдивими та надуманими. 13.06.2018 року ТОВ Жилсервіс ЛТД повідомило про те, що позивач повинен койко-місце в кімнаті АДРЕСА_2 , з чим він не погодився, оскільки це порушує його право на житло, передбачене Конституцією України. Позивач вважає, що має право не лише проживати в цьому гуртожитку на підставі договору оренди, а й керуючись статтями 335 і 344 ЦК України , суд має визнати за ним право власності на житлове приміщення, яке більш ніж за двадцять років свого проживання там, став асоціювати зі своїм житлом. Зазначені обставини стали підставою для пред`явлення позову (а.с 1-8).

26 березня 2020 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси (головуючий суддя Поліщук І.О.) у задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс ЛТД про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено (а.с 39).

27 березня 2020 року ОСОБА_1 через канцелярію Малиновського районного суду м. Одеси подав апеляційну скаргу на рішення від 26 березня 2020 року. Апелянт пояснює, що проживає в гуртожитку в якому знімає кімнату, за адресою: АДРЕСА_3 де проживає з 1998 року. Апелянт вказує на те, що після розпаду Радянського Союзу було неправомірне привласнення жилих приміщень колишніми адміністративними робітниками підприємств та житло, яке знаходилося на балансі оренди, були незаконно привласнені. Так було утворено ТОВ Жилсервіс ЛТД . Вказаним товариством було вирішено звільнити займану ним кімнату в гуртожитку. Крім того, пояснює те, що працюючи на підприємстві, отримав виробничу травму, внаслідок чого є інвалідом 2 групи. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/13724/18 було прийнято про його виселення з кімнати, що на думку апелянта є незаконним, оскільки іншого місця проживання він не має, що і стало підставою його звернення до суду із позовом про визнання права власності, у задоволенні якого було відмовлено оскаржуваним рішенням. Тому апелянт просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси, від 26 березня 2020 року, позов задовольнити (а.с. 43-45).

30 квітня 2020 року ТОВ Жилсервіс ЛТД в особі директора - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку на адресу апеляційного суду було направлено апеляційну скаргу, у якій відповідача зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач має право на визнання права власності на спірне приміщення за набувальною давністю. Вважає, що позовна заява є необґрунтованою та просить залишити оскаржуване судове рішення без змін.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс ЛТД проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Апелянт в судове засідання не з`явився, клопотань чи заяв щодо розгляду справи до суду не подавав. Про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апелянт, який є ініціатором процесу апеляційного розгляду повинен проявляти інтерес до розгляду своєї справи, а тому апеляційний суд вважає, що він розпорядився своїм процесуальним правом, не з`явившись у судове засідання.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Предметом розгляду даної справи є визнання права власності на житло за набувальною давністю.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем юридичних фактів, передбачених ч.3 ст. 344 ЦК України, а саме: добросовісне заволодіння чужим майном, продовження відкритого і безперервного володіння протягом п`ятнадцяти років

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, та звертає увагу на наступне.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не оспорюється, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності ТОВ Жилсервіс ЛТД є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

ТОВ Жилсервіс ЛТД на праві власності належить будівля гуртожитку, який складається з будинку літ. А-5 , загальною площею 4084,9кв.м., житловою площею 2276,9 кв.м., відображеного у технічному паспорті від 10.04.2006р. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.05.2006р (а.с.27).

01 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ Жилсервіс ЛТД було укладено договір оренди на підставі якого останньому надано у користування частину житлового приміщення - одне койко-місце за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 31.01.2018 року (а.с.29). Представником ТОВ Жилсеріс ЛТД не оспорювалося що і раніше позивач займав спірне приміщення на підставі договорів оренди.

Враховуючи вищенаведені обставини, які підтверджують факт заволодіння ОСОБА_1 майном на підставі договору з його власником, тобто ТОВ Жилсервіс ЛТД з 2006 року, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що для набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно за набувальною давністю має бути встановлений склад певних юридичних фактів, передбачений ч.3 ст. 344 ЦК України, а саме: добросовісне заволодіння чужим майном, продовження відкритого і безперервного володіння протягом п`ятнадцяти років.

Відповідно до частин 1, 3 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, через п`ятнадцять, а на рухоме майно через п`ять років з дня спливу позовної давності.

01.02.2018 року відповідач звернувся до позивача із заявою про укладення договору оренди житлового приміщення на кімнату № НОМЕР_1 з 01.02.2018 року.

20.02.2018 року на адресу відповідача було направлено припис, в якому вказано, що адміністрація ТОВ Жилсервіс ЛТД доводить до відома ОСОБА_1 , що він систематично порушує п.2.3. договору оренди житлового приміщення - порушує правила громадського порядку та сумісного проживання в гуртожитку у зв`язку з чим та у відповідності до вимог 3.4 договору оренди житлового приміщення ТОВ Жилсервіс ЛТД відмовляє йому у подальшому продовженні договору оренди з 01.02.2018 року, також в приписі зазначено про те, що відповідач повинен звільнити займане приміщення до 20.02.2018 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 11 квітня 2019 року, залишеним в силі постановою Одеського апеляційного суду від 19.12.2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс ЛТД до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення - задоволено. Усунуто Товариству з обмеженою відповідальністю Жилсервіс ЛТД (код ЄДРПОУ 34024595) перешкоди у користуванні власністю у вигляді койко-місця в кімнаті АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 24.03.2003р. Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області, з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Вказаним рішенням встановлено, що згідно договору оренди житлового приміщення, що не передбачає пролонгації, від 01.02.2017 р., укладеного між позивачем та відповідачем, останньому надано у користування частину житлового приміщення - одне койко-місце за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 31.01.2018 р.

Відповідно до п.п.2.3, 3.4, 4.1-4.3 вказаного договору передбачено, що орендатор зобов`язується додержуватися правил громадського порядку та сумісного проживання. Оренда приміщення здійснюється без права викупу, продажу, передання третім особам найнятого приміщення. У разі несплати за койко-місце більш ніж один місяць, а також у разі порушення будь-яких інших умов договору, домовласник має право в односторонньому порядку розірвати договір оренди житлового приміщення з наступним виселенням орендатора. Договір оренди може бути розірвано достроково в односторонньому порядку за ініціативою орендатора при умові попереднього повідомлення домовласника за один місяць. Після розірвання договору з будь-якої причини, приміщення повинно бути здане у стані, що виключає необхідність додаткового ремонту.

01.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про укладення договору оренди житлового приміщення на кімнату № НОМЕР_1 з 01.02.2018р.

20.02.2018р. на адресу ОСОБА_1 було направлено припис, в якому вказано, що адміністрація ТОВ Жилсервіс ЛТД доводить до відому про те, що він систематично порушує п.2.3. договору оренди житлового приміщення - порушує правила громадського порядку та сумісного проживання в гуртожитку у зв`язку з чим та у відповідності до вимог 3.4 договору оренди житлового приміщення ТОВ Жилсервіс ЛТД відмовляє йому у подальшому продовженні договору оренди з 01.02.2018 р.

Крім того, листом від 21.06.2018 р. на чергову заяву ОСОБА_1 від 13.06.2018 р. ТОВ Жилсервіс ЛТД повідомило про те, що позивач повинен звільнити займане койко-місце в кімнаті АДРЕСА_2 в строк до 10.07.2018р. та вказано, що раніше він вже отримував припис на виселення і з лютого 2018 року він про це вже був повідомлений.

Відтак оскільки у правовідносинах, що склались між сторонами у даній справі відповідач, як власник майна, після закінчення строку договору оренди пред`явив вимоги про його повернення, то застосування ч. 3 ст. 344 ЦК України, та відповідно, обрахування п`ятнадцятирічного строку, визначеного ч.3 ст. 344 ЦК України до спірних правовідносин виключається. З такої точки зору апеляційний суд зауважує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції помилково посилається на можливість обрахування п`ятнадцятирічного терміну з 2006 року - року виникнення між сторонами договірних відносин щодо оренди спірного житлового приміщення. Однак, зважаючи на встановлення судом першої інстанції недоведеності позивачем встановлених ст. 344 ЦК України фактів, апеляційний суд констатує, що помилкове обрахування строку набувальної давності на правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не впливають.

З врахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс ЛТД про визнання права власності на житло за набувальною давністю.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду першої інстанції, то апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду Одеської області від 26 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький