Рішення

від 21.10.2020 по справі 910/3114/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2020Справа № 910/3114/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД"

пр.т Перемоги 5А, м. Київ, 01032

та ОСОБА_2

АДРЕСА_2

про витребування корпоративних прав та скасування реєстраційних дій

Без участі представників учасників справи у зв`язку із їх неявкою

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД" (далі-відповідач-1) та ОСОБА_2 (відповідач-2) про витребування корпоративних прав та скасування реєстраційних дій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на витребування корпоративних прав, а саме частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД", яка вибула з його володіння не з його волі, що встановлено рішенням суду у справі №910/6624/17, у нинішнього номінального власника ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 призначено розгляд справи №910/3114/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.04.2020.

01.04.2020 року судове засідання з розгляду справи не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2020 підготовче засідання призначене на 20.05.2020.

У судове засідання 20.05.2020 представники сторін не з`явились. Протокольною ухвалою від 20.05.2020 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 17.06.2020.

16.06.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У судове засідання 17.06.2020 представники сторін не з`явились. Протокольною ухвалою від 17.06.2020 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 08.07.2020.

У судове засідання 08.07.2020 представники сторін не з`явились. Протокольною ухвалою від 17.06.2020 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 22.07.2020.

Протокольною ухвалою від 22.07.2020 суд, відповідно до статті 185 ГПК України оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/3114/20 до судового розгляду по суті на 02.09.2020.

У судове засідання 02.09.2020 представники сторін не з`явились. Протокольною ухвалою від 02.09.2020 розгляд справи по суті відкладено на 30.09.2020.

30.09.2020 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

30.09.2020 року судове засідання з розгляду справи не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 21.10.2020.

В судове засідання, призначене на 21.10.2020 представники сторін не з`явилися, причин неявки суд не повідомили.

Стосовно повідомлення про розгляд справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , місцезнаходженням яких є Автономна Республіка Крим, слід зазначити наступне.

Особливості повідомлення осіб, які знаходяться на зазначеній території, визначено Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 05.06.2014 № 01-06/745/2014 "Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Згідно п. 5 зазначеного Листа учасник судового процесу, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за умов, зазначених у підпунктах 1 - 4 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" (у редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 № 01-06/2052/14).

Відповідно до підпунктів 1 - 4 пункту 6 вказаного Листа учасник судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за таких умов:

- якщо відповідну ухвалу господарським судом надіслано поштою за місцезнаходженням учасника судового процесу, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому слід мати на увазі, що згідно із статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін;

- у разі коли учасник судового процесу не значиться у згаданому реєстрі, - якщо названу ухвалу господарським судом надіслано поштою за адресою, яку зазначено в заяві (скарзі), або за місцем проживання фізичної особи, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи (коли заяву пов`язано з його діяльністю);

- якщо у господарського суду наявні достовірні (тобто документально підтверджені підприємством зв`язку) відомості про неможливість здійснення поштових відправлень до певних населених пунктів чи місцевостей, то суд не вчиняє дій, зазначених у підпунктах 1 і 2 цього пункту. У такому разі, а також у випадках, коли поштові відправлення учасникам судового процесу все ж було надіслано, але їх повернуто підприємством зв`язку через неможливість вручення, суд здійснює відповідне повідомлення шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв`язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. У такому разі на примірнику переданого тексту, що залишається у матеріалах справи, зазначаються дата і година його передачі і прізвища та ініціали осіб, які передали і прийняли текст. У матеріалах справи мають міститися документи, що підтверджують отримання учасником судового процесу повідомлення (завірений судом витяг з журналу реєстрації телефонограм, журналу реєстрації електронних поштових відправлень тощо);

- за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу і в такий спосіб - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.

З огляду на викладене, інформація про час і місце судового засідання розміщувалась на сторінці Північного апеляційного господарського суду офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.

Підтвердженням зазначеного є роздрукована сторінка з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначено дату розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа.

Отже, судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення вказаних учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованій території України.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 21.10.2020 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2018 у справі №910/6624/17, первісний позов задоволено частково, визнано недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ "АГРОБУД", оформлене протоколом Загальних зборів учасників ТОВ "АГРОБУД" №12/10 від 13.11.2016; визнано недійсним Статут ТОВ "АГРОБУД" (нова редакція) затверджений рішенням Загальних зборів учасників ТОВ "АГРОБУД" № 12/10 від 13.11.2016; визнано недійсним договір купівлі-продажу частки укладений 13.11.2016 між СВК "АГРАРІЙ" та фізичною особою громадянином ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу частки укладений 13.11.2016 між ОСОБА_1 та фізичною особою громадянином ОСОБА_4 ; скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД", від 17.11.2016, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №14991050009019837, вчинений державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Херсонської міської ради; скасовано державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД" від 17.11.2016, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №14991070010019837, вчинений державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців Херсонської міської ради; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "АГРАРІЙ" 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД" на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "АГРАРІЙ" 6400,00 грн. витрат зі сплати судового збору; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД" користь ОСОБА_1 6400,00 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині первісного позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "АГРАРІЙ" про визнання права власності на частку у статутному капіталі відмовлено повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у статутному капіталі відмовлено повністю.

Зазначене рішення було залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції, відповідно постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 р. та постановою Верховного Суду від 17.04.2019 р.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах Христов проти України , no. 24465/04, від 19.02.2009р., Пономарьов проти України , no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/6624/17, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Як встановлено зазначеними вище судовими рішеннями, відповідно до статуту ТОВ Агробуд , затвердженого протоколом позачергових загальних зборів учасників № 1/2 від 07.06.2016, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №22018732 від 14.06.2016, учасниками ТОВ Агробуд є ОСОБА_1 та Сільськогосподарський виробничий кооператив Аграрій .

СВК Аграрій володів часткою статутного капіталу ТОВ Агробуд , вартістю 4068,61 грн, що складає 16,97% статутного капіталу товариства, а ОСОБА_1 - в розмірі 19 902,78 грн, що становить 83,03 % статутного капіталу вказаного товариства.

13.11.2016 відбулись загальні збори членів СВК Аграрій , на яких вирішено здійснити продаж належної СВК Аграрій частки в статутному капіталі в розмірі 16,97 %, що становить 4 068,61 грн ОСОБА_3 , у зв`язку із чим підписати договір купівлі - продажу частки та уповноважено директора бути присутнім на зборах ТОВ Агробуд з правом голосування з всіх питань порядку денного. Прийняті на цих зборах рішення були оформлені протоколом № 12/10 від 13.11.2016.

13.11.2016 між СВК Аграрій (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір №1 купівлі-продажу частки, за умовами якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця належну йому частку у статутному капіталі ТОВ Агробуд у розмірі 4 068,61 грн, що еквівалентно 16,97 % статутного капіталу від загальної кількості голосів учасників товариства (частка) та всі свої права та обов`язки як учасника товариства - право власності на частку, права на управління, право на отримання прибутку та інші права, пов`язані із статусом продавця як учасника товариства (далі всі передані права та частка разом іменуються корпоративні права), а покупець - прийняти та сплатити їх вартість, яка становить 4 068,61 грн на умовах, узгоджених сторонами в цьому договорі.

Також, 13.11.2016 між ОСОБА_1 (продавець) і ОСОБА_5 (покупець) укладено договір № 2 купівлі-продажу частки, відповідно до умов якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця належну йому частку у статутному капіталі ТОВ Агробуд у розмірі 19 902,78 грн, що еквівалентно 83,03 % статутного капіталу від загальної кількості голосів учасників товариства (частка) та всі свої права та обов`язки як учасника Товариства - право власності на частку, права на управління, право на отримання прибутку та інші права, пов`язані із статусом продавця як учасника товариства (далі всі передані права та частка разом іменуються корпоративні права), а покупець - прийняти та сплатити їх вартість, яка становить 19 902,78 грн на умовах, узгоджених сторонами в цьому договорі.

Водночас в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що під час розгляду справи №910/6624/17 у суді першої інстанції відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали частки у статутному капіталі ТОВ Агробуд ОСОБА_2 шляхом укладання відповідних договорів:

Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Аргобуд № 1, згідно з яким ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 свою частку у розмірі 83,03% за номінальною вартістю 19902,78 грн.

Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Аргобуд № 2, згідно з яким ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 свою частку у розмірі 16,97% за номінальною вартістю 4068,61 грн.

Також позивачем зазначається, що вказані особи провели збори учасників ТОВ Агробуд , на яких прийняли рішення, оформлені протоколом загальних зборів учасників ТОВ Агробуд № 28/05 від 28.05.2017 р., зокрема:

- На підставі договір купівлі-продажу часток вивести із складу учасників ТОВ Агробуд ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , передавши належні їм частки ОСОБА_2

- Затвердити ОСОБА_2 єдиним учасником ТОВ Агробуд із часткою у статутному капіталі товариства 100% (23971,39 грн.).

- Затвердити Статут ТОВ Агробуд в новій редакції з урахуванням змін прийнятих на цих зборах.

- Змінити місцезнаходження ТОВ Агробуд на адресу:01035, м.Київ, пр.Перемоги, 5-А.

- Звільнити з посади директора ТОВ Агробуд ОСОБА_5 з 28.05.2017 р.

- Призначити на посаду директора ТОВ Агробуд ОСОБА_2 з 29.05.2017 р.

- Уповноважити директора на подання Статутних документів для проведення реєстраційних змін.

На підставі вказаного протоколу приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. вчинені наступні реєстраційні дії:

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 30.05.2017 10741050012063837; ОСОБА_6 ; Приватний нотаріус Гамаль І.М.; зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах; 30.05.2017 10741070013063837; ОСОБА_6 ; Приватний нотаріус Гамаль І.М.; зміна керівника юридичної особи.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2018 р. визнано недійсними договір № 1 купівлі-продажу частки від 13.11.2016 р. між СВК Аграрій (продавець) і ОСОБА_3 (покупець), а також договір № 2 купівлі-продажу частки від 13.11.2016 р. між ОСОБА_1 (продавець) і ОСОБА_5 (покупець), тому що зазначені договори були укладені за відсутності волевиявлення СВК Аграрій та ОСОБА_1 .

Таким чином, за твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, у позивача є право на витребування корпоративних прав, а саме частки у статутному капіталі ТОВ Агробуд , яка вибула з його володіння не з його волі, у нинішнього номінального їх власника ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір по суті суд виходить із наступного.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов`язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом.

Зокрема майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у ч.1 ст.388 ЦК.

Тобто якщо особами, які заволоділи майном на підставі недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. В цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й було доведено в суді, рішенням яке набрало законну силу.

Ця думка узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в Постанові №674/31/15-ц від 21.11.2018 р. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально- правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК).

Оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2018 р. визнано недійсними договір № 1 купівлі-продажу частки від 13.11.2016 р. між СВК Аграрій (продавець) і ОСОБА_3 (покупець), а також договір № 2 купівлі-продажу частки від 13.11.2016 р. між ОСОБА_1 (продавець) і ОСОБА_5 (покупець), тому що зазначені договори були укладені за відсутності волевиявлення СВК Аграрій та ОСОБА_1 .

Щодо підстав для скасування реєстраційних дій суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Суд погоджується із твердженням позивача стосовно того, що витребування корпоративних прав позивачем не може бути реалізовано в інший спосіб аніж шляхом скасування записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення наступних реєстраційних дій:

державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 30.05.2017 10741050012063837; Гамаль Ірина Миколаївна; Приватний нотаріус Гамаль І.М.; зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників;

внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах; 30.05.2017 10741070013063837; Гамаль Ірина Миколаївна ; Приватний нотаріус Гамаль І.М.; зміна керівника юридичної особи.

За ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу-підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 25 вказаного вище Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, визнання повністю або частково недійсними зміни до установчих документів юридичної особи.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Внаслідок скасування зазначених вище реєстраційних дій будуть відновлені відомості в Єдиному державному реєстрі про склад учасників товариства, розмір їх часток у статутному капіталі, інформацію про директора товариства, місцезнаходження товариства, які були наявні станом на 13.11.2016 р., тобто до вчинення правочинів, визнаних недійсними судом.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17, особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до Єдиного державного реєстру недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей Єдиного державного реєстру та відображенні в Єдиному державному реєстрі відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в Єдиному державному реєстрі (п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

У такому випадку, якщо суд встановить, що суб`єкт державної реєстрації вчинив запис в Єдиному державному реєстрі за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в Єдиному державному реєстрі, наявність якого порушує корпоративні права чи законні інтереси позивача.

Спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в Єдиному державному реєстрі є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Пунктом 13 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Тобто, вимоги щодо реєстраційних дій розглядаються господарським судом, якщо такі вимоги є похідними від спору, що виник з корпоративних відносин.

Вимога щодо скасування дії з внесення в Єдиний держаний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб. Отже, вимога про скасування реєстраційної дії щодо внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації є наслідком порушення вимог законодавства у зв`язку із прийняттям спірного рішення учасника Товариства, тому є зверненою до відповідача-1 похідною вимогою від вимоги про недійсність вказаного рішення учасника Товариства (зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 910/3648/19, в якій задоволено позовну вимогу про скасування реєстраційної дії, проведеної державним реєстратором, без залучення державного реєстратора до участі в справі).

Також, вищевикладене відповідає правовій позиції, відображеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №916/782/17 та від 04.09.2018 у справі №904/5857/17.

Наразі суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

2. Витребувати у ОСОБА_2 право власності на частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Агробуд (Код ЄДРПОУ 03584836, адреса місцезнаходження: 01035, м. Київ, пр. Перемоги, 5, корп. А) шляхом скасування реєстраційних дій щодо державної реєстрації та внесення змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОБУД (зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників) - запис № 10741050012063837 від 30.05.2017 р. та внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів) - запис № 10741070013063837 від 30.05.2017 р.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОБУД" (пр.т Перемоги, буд. 5А, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 03584836) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 6 306 грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 28.10.2020

Суддя М.О. Лиськов