Постанова від 28.10.2020 по справі 200/5144/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року справа №200/5144/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Геращенка І.В., Ястребової Л.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 р. (у повному обсязі складено 12 серпня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/5144/20-а (головуючий І інстанції суддя Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) 27.05.2020 звернулась до суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії з 01.06.2018 року; зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату їй пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.06.2018 року; стягнути з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій грошову суму у розмірі 10000, 00 грн. (а.с. 1-5).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 200/5144/20-а позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 червня 2018 року.

Зобов`язано Маріупольське об`єднане управління пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 червня 2018 року та сплатити заборгованість з виплати пенсії за весь період, починаючи з 01 червня 2018 року.

У задоволенні решти позовної вимог - відмовлено (а.с. 68-75).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди нею було зазначено, що позбавлення її єдиного джерела існування у віці 71 року є знущанням над нею як людиною похилого віку, приниженням її гідності та людської особистості, суспільної значимості людини, є дискримінацією по відношенню до інших пенсіонерів за ознакою місця проживання, що у сукупності призвело до її розпачу, завдало душевних страждань, усвідомленням непотрібності її у суспільстві, стану безвиході у взаємовідносинах з державним органом, який своїми діями не тільки усвідомлено та вочевидь порушує її право на отримання пенсії, але й підриває авторитет Держави, яка у Конституції України, як соціальному договорі, задекларувала те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Вважає, що оскаржуване рішення не буде виконано відповідачем та не буде виплачена заборгованість з пенсійних виплат з посиланням на відсутність коштів у державному бюджеті та відсутність затвердженого КМУ порядку виплати заборгованості.

Апелянт посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, вказує на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Позивач вважає, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Зазначає, що у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем. Посилається на постанову Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17.

За таких обставин вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року апеляційна скарга Маріупольського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області повернута скаржнику в зв`язку з неусуненням недоліків.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована у м. Горлівка Донецької області, що підтверджується копією паспорта громадянина України, серія: НОМЕР_1 (а.с. 9-10).

За довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 13 листопада 2018 року № 0000649119 зареєстрованим фактичним місцем проживання/перебування позивача, як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Виплату пенсії позивачу було припинено розпорядженням Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя з 01.06.2018 року на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при департаменті соціального захисту населення Маріупольської міської ради - до з`ясування фактичного місця проживання.

Суд зазначає, що рішення суду першої інстанції оскаржено в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій, грошової суми у розмірі 10000, 00 грн.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За правилами загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Так, згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому, постановою Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4 (пункт 3) (далі Постанова № 4) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови № 4 встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 року у справі № 818/1430/17, в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 20.02.2020 у справі № 813/2729/16, від 18.06.2020 у справі № 339/183/16-а.

Частиною 5 ст. 242 КАС України окреслено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, позивач не обґрунтувала в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань, що настали у зв`язку з діями відповідача.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 750/6330/17 та постанову від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17, то суд відзначає, що заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру чи майнового характеру розпочинається з протиправної поведінки відповідача відносно позивача.

В даному випадку виплату позивачу пенсії було припинено з червня 2018 року. Позивач вказує на те, що протягом 22 місяців їй не було виплачено пенсійні виплати, що у сукупності призвело її до розпачу, завдало душевних страждань. Втім, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду з позовом лише у травні 2020 року. Обставин, які б завадили позивачеві звернутися за поновленням порушеного права, позивач не навела.

Дійсно, ситуація з проведенням антитерористичної операції багато чого змінила в звичайному житті громадян Сходу України. Але вона створила і певні труднощі в державі щодо правового регулювання цієї ситуації, які держава намагається подолати.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що оскаржуване рішення не буде виконано відповідачем та не буде виплачена заборгованість з пенсійних виплат з посиланням на відсутність коштів у державному бюджеті та відсутність затвердженого КМУ порядку виплати заборгованості, то суд не приймає ці доводи до уваги, оскільки вони не відносяться до предмету спору у цій справі. Те, що може статися в майбутньому, є тільки припущенням, а адміністративне судочинство здійснюється за певними фактами з урахуванням наявності права на певні вимоги.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди (збитків).

Доводи апеляційної скарги викладених висновків не спростовують.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій грошової суми у розмірі 10000, 00 грн. задоволенню не підлягають, як вірно вирішено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 р. у справі № 200/5144/20-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 28 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

Л.В. Ястребова