Постанова

від 27.10.2020 по справі 640/13066/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13066/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. судді: Глущенко Я.Б. Пилипенко О.Є. за участю секретаря: Зуєнка Д.П.

за участю сторін:

представника КМУ Штокман А.І.

представника Громадської спілки "Український музичний альянс" Неволіна А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Громадської спілки "Український музичний альянс", Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від "16" березня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Громадська спілка "Український музичний альянс" про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії ,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю МТІ (надалі - позивач), до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач), третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України ( далі - третя особа 1), в якій позивач просив суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року №55 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992 з моменту прийняття, а саме з 05 лютого 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 05 лютого 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №55 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992 .

За доводами позивача, оскаржувану постанову було прийнято без дотримання вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності від 11 вересня 2003 року № 1160-1V (далі Закон № 1160) щодо оприлюднення проекту регуляторного акта, щодо встановлення строку для подання пропозицій та зауважень до нього, щодо проведення аналізу регуляторного впливу даного акта, без включення оскаржуваної постанови до плану проектів регуляторних актів, без дотримання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, що у сукупності спричинило, як зазначає позивач, грубе порушення його прав як імпортера та призвело до встановлення безпідставних та економічно необґрунтованих розмірів (процентів) відрахувань, які повинні сплачувати виробники та імпортери обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Оскаржуваною постановою Кабінет Міністрів України, як вважає позивач, необґрунтовано розширив перелік товарів, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) у відеограмах до 33 позицій та змінено розміри відсотки відрахувань від 0,06% до 1,5.

Як регуляторний акт постанова не могла бути розглянута та схвалена Кабінетом Міністрів України за відсутності погодження Державної регуляторної служби.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - громадську спілку Український музичний альянс (далі - третя особа 2) та замінено назву третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Рішенням Оружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року позов задоволено частково, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року № 55 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992". В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Кабінетом Міністрів України порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови, зокрема, її проект не включено до Плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на відповідний рік; розробник не оприлюднив проект спірної постанови, аналіз регуляторного впливу та оголошення про оприлюднення названих документів; проект спірної постанови не погоджений з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, Міністерством фінансів України та Міністерством доходів і зборів України; порушена процедура громадького обговорення проекту спірної постанови.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, вІдповідач та треті особи подали апеляційні скарги. В апеляційних скаргах апелянти, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У відзиві на апеляційні скарги позивач просив рішення суду першої інстанціїї залишити без змін.

Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю МТІ зареєстровано як юридична особа з 29 вересня 1992 року, видами діяльності, у тому числі, є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням (основний); оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього; ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання, запису, відтворення звуку й зображення.

Позивач оскаржує постанову Кабінету Міністрів України №55 від 05 лютого 2014 року Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992 , якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992 Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (Офіційний вісник України, 2003 p., № 27, ст. 1329; 2005 p., № 28, ст. 1652) .

Постанова №55 є нормативно-правовим актом, який спрямований на визначення розміру відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб, прийнятий регуляторним органом - Кабінетом Міністрів України, відтак, є регуляторним актом, проти чого не заперечували й сторони у справі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчане вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 264 КАСУ право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини 9 цієї статті суд може визнати нормативно- правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Тобто, для отримання захисту в адміністративному суді в спірних правовідносинах необхідна наявність складових: оскаржуваний нормативно-правовий акт застосовувався до позивача, або позивач був суб`єктом правовідносин, у яких застосовується цей акт, нормативно-правовий акт був протиправним, а також, щоб ним порушувалися права та інтереси позивача.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2019 року справі № К/9901/7056/19 зазначав, що , звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб`єктивних прав, свобод, інтересу.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є особою, до якої застосовано оскаржувану постанову Кабінету Міністрів України та особою, яка є суб`єктом правовідносин, у яких вона застосована.

Порушення закону, на які посилався позивач і які знайшли своє відображення у рішенні суду першої інстанції, фактично стосуються процедури розробки та погодження проекту спірної постанови і відносяться до періоду першої половини 2013 року.

Так, позивач стверджував, що зазначені процедурні порушення, допущені відповідачем на стадії прийняття спірної постанови, призвели до того, що він не приймав участь в обговоренні її проекту, не зміг належним чином спланувати свою господарську діяльність, подати розробнику свої зауваження та пропозиції. Саме в цьому суд першої інстанції вбачав порушення прав позивача.

Відповідно до частини 3 статті 264 КАСУ нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку чинності.

У справі №712/8985/17 Верховним Судом досліджувалися правовідносини щодо строку звернення до адміністративного суду з позовами, предметом оскарження яких є нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. У постанові від 13.03.2019 було висловлено правову позицію:

… дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.

Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги таке:

- багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту;

- дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом;

- дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

- чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача);

- чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду;

- коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула.

З урахуванням вищезазначеного, можна зробити висновок, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту .

Виходячи з наведених положень процесуального закону та правових позицій Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду робить висновок, що з`ясуванню у справі підлягає, в тому числі , дата факту порушення права позивача , тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів також, чи порушення при прийнятті нормативно-правового акта призводять до постійного порушення прав чи законних інтересів позивача.

Позивач вказував датою, коли він дізнався про порушення своїх прав прийняття судового рішення від 16.07.2019р. про стягнення з нього відрахувань, як імпортера обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, на користь організації колективного управління.

Однак, як вбачається з тексту вказаного рішення, стягнення суд присудив на підставі договору від 16.06.2016р. (т.1 а.с.150-157), який укладено позивачем на виконання спірної постанови. Тобто, мінімум з цієї дати позивач був обізнаний з текстом Постанови Кабміну № 55, процедурою її прийняття, виконував її вимоги і погоджувався з її положеннями.

Крім того, в позовній заяві, позивач зазначає про затвердження ухвалою господарського суду м. Києва від 21.06.2016р. мирової угоди на виконання вимог якої ТОВ "МТІ" було сплачено ГС "Український музичний альянс" 100 000 грн. (т.1 а.с.32).

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Верховний Суд у постанові від 7 листопада 2019 року у справі № К/9901/9207/19 вказував: Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов`язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов`язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягне чітко визначені юридичні наслідки .

Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання нечинною спірної постанови через шість років після її прийняття, не врахував обізнаності позивача протягом чотирьох років про обставини її прийняття, того що порушення прав та інтересів позивача на стадії прийняття та затвердження постанови не тривали весь період чинності нормативно-правового акту.

Крім того, обрання способу захисту порушеного права у вигляді припинення чинності нормативно-правового акту з моменту набрання законної сили рішенням суду, не відновлює порушеного права позивача на прийняття участі в обговоренні проекту постанови, на прогнозування та планування своєї господарської діяльності з врахуванням змін, внесених спірною постановою, і не усуває реальні негативні наслідки від її прийняття.

Більше того, розгляд справи через такий значний період часу призвів до того, що процес подачі і дослідження доказів у справі був утрудненим і не прогнозованим, що в свою чергу не дало змоги суду встановити дійсні обставини справи і дати їм належну оцінку.

Так, судом зазначається, що матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено факту оприлюднення проекту оскаржуваної постанови, аналізу регуляторного впливу та повідомлення про оприлюднення.

Порядок оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій визначений у статті 9 Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності (далі по тексту - Закон №1160-ІУ), відповідно до якої кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Частинами 1, 2 статті 13 Закону України від 11.09.2003 №1160-VI передбачено, що план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет. Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Розробниками оскаржуваної постанови, на яких покладався обов`язок оприлюднення її проекту, аналізу регуляторного впливу та відповідного повідомлення були Державна служба інтелектуальної власності України та Міністерство освіти і науки України. Відповідне доручення на розробку проекту спірної постанови було видано на підставі підпункта 5 пункту 1 Плану заходів щодо сприяння діяльності іноземних інвесторів, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1074 від 19.12.2012 року.

На час розгляду справи Окружним адміністративним судом Державна служба інтелектуальної власності України була ліквідована, її офіційний веб-сайт, за відсутності самої служби, з мережі Інтернет видалений.

Починаючи з 2013 року веб-сайт Міністерства освіти і науки повністю оновлювався декілька разів. Сайт названого Міністерства, який діяв у 2013 році на момент оприлюднення проекту спірної постанови, зараз у мережі Інтернет відсутній.

Відповідач та треті особи на підтвердження своїх доводів про оприлюднення проекту постанови №55, аналізу її регуляторного впливу та відповідного повідомлення на вебсайтах розробників проекту посилалися на інтернет-архів, де відбувається автоматичне копіювання всього інтернету.

У своєму рішенні з цього приводу суд першої інстанції зазначив, що роздруківки з сайту http://web.archive.org/ не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки даний сайт містить відповідні відкриті коди, які дозволяють внесення змін і коригування інформації.

Встановлення цих обставин суд здійснив на підставі пояснень представника позивача, які нічим не підтверджені.

Також суд, відхиляючи докази, що подавалися Третьою особою -1, у своєму рішенні вказав, що третя особа не подала оригіналів електронних доказів, на які посилалася, а надані паперові копії суд поставив під сумнів.

Відповідно до статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи ( текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти(сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомленн, метадані, бази даних та інші даані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах, тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі ( в тому числі м режі Інтернет).

Треті особи подали до суду паперові копії веб-сторінок, що відповідає вимогам частини 3 цієї статті.

Також Мінекономіки та ГС Український музичний альянс , враховуючи що оригінал веб-сторінки знаходиться у загальному вільному доступі у мережі Інтернет, зверталися до суду з клопотанням про огляд оригіналів електронних доказів.

Суд, вважаючи паперові копії електронних доказів сумнівними, все ж відмовив у задоволенні клопотання про огляд їх оригіналів.

Також суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що станом на день розгляду справи Міністерство освіти і науки України є діючим органом, адреса його веб-сайту з 2013 року не змінилася. Судом встановлено, що за цією адресою відсутні будь-які дані, що підтверджують наявність на вказаному сайті станом на 2013 рік проекту оскаржуваної постанови та інших документів.

Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення у цій частині є необґрунтованим, оскільки суд не досліджував зазначений доказ з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач, за умови відсутності існування на момент звернення до суду веб-сайтів розробників спірної постанови станом на 2013 рік, не довів і не міг довести факту неопублікування проекту оскаржуваної постанови, аналізу її регуляторного впливу та повідомлення, тобто не довів обставин, за яких, на його думку , відбулося порушення його прав.

Таким, що не відповідає нормам матеріального права і доказам по справі є висновок суду про непогодження проекта оскаржуваної постанови Державної службою з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством фінансів України, Міністерством доходів і зборів України.

На підтвердження погодження цими органами спірної постанови відповідач надав суду копію довідки про погодження проекту акта від 27 грудня 2013 року за формою, визначеною додатком 5 до пункту 1 параграфу 50 Регламенту Кабінету Міністрів України.

Суд зазначив , що Кабінетом Міністрів України не надано суду належних та допустимих доказів таких погоджень з уповноваженими органами, окрім висновку Міністерства юстиції України, що, в свою чергу, дає підстави поставити під сумнів погодження проекту оскаржуваної постанови з Міністром фінансів України, Міністром доходів і зборів України, Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. При цьому суд не вказав з посиланням на норми Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 07 жовтня 2010 року №2591-VI та Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950, які саме докази погодження постанови є допустимими та належними.

У своєму рішенні Окружний суд також вказав, що в процесі підготовки проекту спірної постанови було порушено пункт 1 параграфу 42 Регламенту Кабінету Міністрів України, відповідно до якого розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов`язків громадян, а також проектів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб`єктам господарювання, делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема, організаціям недержавної форми власності.

Проте, за змістом оскаржуваної постанови вона регулює відносини між суб`єктами господарювання і не стосується надання будь-яких пільг, переваг таким суб`єктам, або ж делегування функцій органів влади або місцевого самоврядування. Тому проект постанови не підлягав громадському обговоренню.

Відповідно до 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 07 жовтня 2010 року №2591-VI, який діяв на момент прийняття оскаржуваної постанови, Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950.

При вирішенні даної адміністративної справи по суті, суд мав перевірити, чи прийнято спірну постанову Уряду на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно та пропорційно.

Згідно з положеннями частини 2 статті 42 Закону України Про авторське право і суміжні права від 23 грудня 1993 року №3792-XII, в редакції, що діяла станом на день прийняття оскаржуваної постанови, допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім: а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах; б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України; в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

У частині 5 статті 42 Закону України Про авторське право і суміжні права від 23 грудня 1993 року №3792-XII, в редакції, що діяла станом на день прийняття оскаржуваної постанови, зазначено, що розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що саме Кабінет Міністрів України виступає регуляторним органом відповідно до Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV у процесі підготовки, прийняття, розгляду регуляторних актів у сфері визначення розмірів відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, колегія суддів дійшла висновку, що, приймаючи спірну постанову він діяв у межах і на підставі Закону.

Що стосується процедурних порушень, на які вказував позивач, то вони не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, і навіть за умови їх існування, вони не призвели до постійного чи триваючого порушення прав позивача протягом чинності оскаржуваного нормативно-правового акту.

У зв`язку з цим висновок суду першої інстанції про те, що спірна постанова прийнята не у спосіб, визначений Законом, є необґрунтованим.

Апеляційний суд відповідно до статті 308 КАС України розглядає справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги. У зв`язку з цим апеляційний суд не дає оцінки тому, що суд першої інстанції не перевіряв доводів позивача про порушення його прав встановленням оспорюваною постановою безпідставних та економічно необґрунтованих розмірів (процентів) відрахувань, які повинні сплачувати виробники та імпортери обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Враховуючи, що суд першої інстанції невірно встановив дійсні обставини справи, дав їм невірну оцінку та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги відповідача та третіх осіб задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за налідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює новее рішення у відповідній частині з підстав неповного зясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції , обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процессуального права.

Керуючись ст.ст.241,242,310,317,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Громадської спілки "Український музичний альянс", Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю МТІ до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Громадська спілка Український музичний альянс про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 05 лютого 2014 року №55 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992 відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька судді: Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко