Постанова

від 28.10.2020 по справі 640/17235/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17235/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аєромаст до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю Аєромаст звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0046481404 від 15 серпня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає чинному законодавству та порушує законні права та інтереси позивача, більше того ґрунтуються на хибних висновках контролюючого органу.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що під час проведення планової документальної виїзної перевірки позивача контролюючий орган діяв у відповідності до приписів норм податкового законодавства, а податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами перевірки, в повній мірі відображає факт порушення позивачем норм податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Позиція податкового органу зводиться до того, що позивачем не надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Крім того, наголошує на відсутності основних засобів та трудових ресурсів, пояснення особи щодо непричетності до господарської діяльності товариства.

Крім того, апелянтом подано клопотання, в якому просить замінити ГУ ДФС у м. Києві правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби реорганізовано ГУ ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до ГУ ДПС у м. Києві.

Відповідно до ч.1 ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Наведене клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом заміни відповідача ГУ ДПС у м. Києві її правонаступником ГУ ДПС у м. Києві та після такої заміни усі дії, вчинені в адміністративному процесі до її вступу, обов`язкові для ГУ ДПС у м. Києві в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для ГУ ДФС у м. Києві.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення від 05 липня 2019 року №1257/26-15-14-04-05, виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві Когутом Сергієм Володимировичем, головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за ризиковими операціями управління спеціального аудиту Департаменту аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, радником податкової та митної справи III рангу; відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 05 липня 2019 року №9587, проведена документальна позапланова виїзна перевірка дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ Аєромаст при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ Житлобудмонтаж за червень, липень 2016 року показників декларації з податку на додану вартість.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено акт перевірки №747/26-15-14-04-05/34762392 від 18 липня 2019 року, яким встановлено порушення ТОВ Аєромаст податкового законодавства, а саме:

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податковою Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 166 667,00 гри, в тому числі по періодах: червень 2016 - 66 667,00 гри; липень 2016 - 100 000,00 грн.

Дані висновки податковий орган пов`язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Житлобудмонтаж , оскільки контрагент позивача не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання задекларованих послуг.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі висновків акту від 18 липня 2019 року №747/26-15-14-04-05/34762392 прийнято 18 липня 2019 року податкове повідомлення-рішення №0046481404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 100 000,00 грн та штрафними санкціями 25 000,00 грн.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано усі необхідні первинні документи, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, позивачем доведено факт придбання послуг із метою їх використання в господарській діяльності, тому позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість. Наголошено, що відповідачем не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності в повному обсязі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі також - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Аєромаст , в особі директора Гусева А.В. - (Замовник) та ТОВ Альтор (нова назва ТОВ Житлобудмонтаж ), в особі директора ОСОБА_1 - (Виконавець) укладено договір від 01 червня 2016 року №7001.

Відповідно до умов даного договору, а саме п.1.1 Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується своїми силами на власний ризик виконати, у відповідності до умов цього договору, сервісне обслуговування системи кондиціонування, вентиляції та теплозабезпечення та сплатити певну грошову суму на умовах даного договору, за рахунком фактурою, що є невід`ємною частиною договору.

На виконання умов даного договору ТОВ Альтор виписано на адресу ТОВ Аєромаст акти здачі-прийнятті робіт на загальну суму 600 000,00 грн та податкові накладні.

Крім того, до відповідних актів виконавцем надані звіти про виконані роботи, в яких наведено конкретизацію наданих послуг щодо сервісного обслуговування системи кондиціонування, вентиляції та теплозабезпечення.

Зазначені акти надання послуг укладені в м. Києві та підписані, зокрема зі сторони Виконавця директором ТОВ Альтор ОСОБА_1 .

Доводи контролюючого органу зводяться до того, що ТОВ Житлобудмонтаж (стара назва ТОВ Альтор ) перебуває на обліку в Головному управлінні Державної фіскальної служби у Сумській області, основний вид діяльності - організація будівництва будівель. Основні засоби, станом на 01 червня 2016 року та на 31 липня 2016 року згідно фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за І півріччя 2016 року на балансі відсутні. Відповідно до Звіту про суми нарахованої заробітної плати, нарахування єдиного внеску та повідомлення про прийняття працівника на роботу - на підприємстві працювало 6 осіб. Остання звітність з податку на додану вартість подана за липень 2016 року.

Відповідно до аналітично - інформаційної системи ДФС України Податковий блок по ТОВ Житлобудмонтаж сформовано облікову картку суб`єкта фіктивного підприємництва за ознаками фіктивності від 24 січня 2018 року за №286/10-36-21-07 з ознакою фіктивності - зареєстровано та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Контролюючим органом встановлено, що згідно пояснень в СУ ФР ГУ ДФС у Печерському районі ОСОБА_1 дане підприємство TOB Алькор зареєстроване без її відома, згоди та без мети зайняття фінансово-господарською діяльністю.

За наведених обставин відповідач дійшов висновку про фіктивність господарської операції між позивачем та його контрагентом.

Висновки податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача технічних та трудових ресурсів самі по собі не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність настання реальних наслідків за такими правочинами, поряд із цим, враховуючи, що позивачем не надано доказів в підтвердження виконання сторонами умов договорів щодо здійснення поставки товарів та надання послуг наведені обставини є додатковим свідченням безтоварності операцій.

Первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставними.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Вказана правова позиція висловлена, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №826/7423/16 (адміністративне провадження №К/9901/5073/19).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено відсутність настання реальних наслідків за правочином укладеними з ТОВ Альтор .

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.1.1 укладеного договору Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується своїми силами на власний ризик виконати, у відповідності до умов цього договору, сервісне обслуговування системи кондиціонування, вентиляції та теплозабезпечення та сплатити певну грошову суму на умовах даного договору, за рахунком фактурою, що є невід`ємною частиною договору.

Разом із тим, позивачем до матеріалів справи не надано рахунок фактуру.

З аналізу актів здачі-прийняття робіт та звітів про виконані роботи, колегія суддів встановила, що в них не конкретизується суть наданих послуг, їх обсяг та місця їх надання, яким чином вони пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Зокрема надані звіти не відрізняються один від одного, є практично ідентичними окрім дати їх складання, в них детально не розкрито зміст наданих послуг відповідно до місця їх проведення, не містять будь-яких ідентифікуючих ознак.

Крім того, позивачем на підтвердження економічної доцільності даних послуг, не надано доказів укладення договір з товариствами, на користь яких дані послуги замовлялися (ПрАТ Датагруп , ПрАТ Лівобережжяінвест , ПАТ Промінвестбанк , ТОВ БЦ Брест Літовський , АТ КБ Приватбанк , ТОВ Терра Фуд ).

За звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також суд звертає увагу, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь яких дій на предмет перевірки податкової доброчесності контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової надійності такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 816/1422/17 від 26.06.2018.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 77 КАС України, обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 803/1923/13-а від 25.06.2018.

Подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, на переконання колегії суддів, не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, навіть за умови належного оформлення позивачем первинної документації, проте без можливості реально виконати контрагентом значний об`єм взятих за договором надання послуг зобов`язань, що у свою чергу, потребує наявності певної кількості трудових ресурсів (зважаючи на об`єм послуг), професійної техніки для реалізації (виконання) умов договорів.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, на повноту та підтвердженість яких вказує позивач, а покупця, права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій та реальною можливістю їх виконати.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а позивач не наводить доводів/аргументів з відповідним документальним підтвердженням, а наводить лише загальні твердження про товарність здійснених операцій та достатність/повноту поданих до перевірки первинних документів, та про наявність ділової мети по вказаному договору, проте належних підтверджень наведеним доводам так і не було надано.

Щодо посилань податкового органу на наявність пояснень в СУ ФР ГУ ДФС у Печерському районі ОСОБА_1 , відповідно до яких підприємство TOB Алькор зареєстроване без її відома, згоди та без мети зайняття фінансово-господарською діяльністю, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів не приймає до уваги дане посилання та зазначає, що наявність кримінального провадження не є беззаперечним аргументом для визнання операцій фіктивними, а лише свідчить про необхідність додаткової перевірки наявності чи відсутності дефектності наданих платником податків документів на підтвердження чи спростування відповідних фактів. Крім того, чинне законодавство не дає підстав робити висновок щодо не підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин на підставі лише факту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження щодо протиправної діяльності підприємства. Також слід зазначити, що вказане кримінальне провадження не містять в собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Крім того, доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 червня 2018 року по справі №809/1139/17, від 14 березня 2018 року по справі №804/691/17, від 20 лютого 2018 року по справі №826/6280/13-а.

За результатом дослідження наданих позивачем первинних документів по взаємовідносинам із зазначеними підприємствами, колегія суддів приходить до переконання, що вони не підтверджують реального виконання господарських операцій вказаними контрагентами позивача по укладеним договорам, оскільки складені неналежним чином, не містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів, та не дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися і тягнуть настання реальних правових наслідків.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи слід зазначити, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які мають складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

Однак, надані позивачем первинні документи належним чином не підтверджують фактичність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

В даному випадку, за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що платник підтвердив належним чином оформленими документами, які є достатніми для встановлення дійсних змін майнового стану учасників задекларованих операцій, добросовісність податкової вигоди, на яку він претендує. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог та відповідно скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0046481404 від 15 серпня 2019 року прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, із врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дане рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м.Києві задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Аєромаст - відмовити .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 28.10.2020.

Головуючий-суддя:А.Ю. Кучма Судді:В.О. Аліменко Н.В. Безименна