Постанова

від 21.10.2020 по справі 753/15819/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 753/15819/18

провадження № 61-2832св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Баранов Вадим Сергійович, на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року у складі судді Цимбал І. К. та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову в порядку статей 149-153 ЦПК України.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначив, що має намір звернутися до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 15 січня 2009 року. Відповідно до умов цього договору він надав ОСОБА_2 у позику кошти в сумі 4 136 600 грн, що за курсом Національного банку України еквівалентно 260 000 євро, строком до 15 серпня 2018 року.

ОСОБА_3 порушила взяте на себе зобов`язання, не повернула суму позики у строк, визначений договором.

У власності ОСОБА_2 знаходиться нерухоме майно, яке може бути реалізовано для повернення суми позики. Наявність такого майна підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16 серпня 2018 року № 134530704. Вибуття відповідного майна з власності ОСОБА_2 може унеможливити подальше виконання рішення суду про стягнення боргу.

У зв`язку із вищевикладеним виникла необхідність у забезпеченні позову в порядку статей 149-153 ЦПК України до подання до суду позовної заяви про стягнення боргу за договором позики.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд накласти арешт та заборонити відчуження всього майна, яке належить ОСОБА_2 , а також здійснювати будь-які дії, які можуть знищити та/або зменшити вартість належного їй майна до розгляду справи по суті.

Короткий зміст ухвал суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме:

земельну ділянку, площею 0,0804 га, розташовану в Вишенківській с/раді Бориспільського району Київської області, кадастровий номер 3220881300:04:001:3563;

земельну ділянку, площею 0,012 га, розташовану в Вишенківській с/раді Бориспільського району Київської області кадастровий номер 3220881300:04:001:3783;

земельну ділянку, площею 0,12 га, розташовану в Вишенківській с/раді Бориспільського району Київської області кадастровий номер 3220881300:04:001:3190;

земельну ділянку, площею 0,0559 га, розташовану в Вишенківській с/раді Бориспільського району Київської області кадастровий номер 3220881300:04:001:3560;

садовий будинок, площею 626,2 кв м., розташований Вишенківській с/раді Бориспільського району Київської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 394828232208;

квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 96,7 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 346382980000;

земельну ділянку, площею 0,1159 га, розташовану на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222280402:02:001:0003;

домоволодіння, загальною площею 39,9 кв м., розташоване на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 23921362.

У іншій частині вимог відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 має намір звернутись до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, і вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке є власністю ОСОБА_2 , та зазначене в інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, буде достатнім для виконання рішення суду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову є законним і обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Баранов В. С., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки відповідності вжитих заходів забезпечення позову позовним вимогам ОСОБА_1 . В оскаржуваних судових рішеннях відсутні посилання на докази, які мали бути надані ним на підтвердження ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Забезпечення позову у спосіб, обраний ОСОБА_1 , порушує право ОСОБА_2 на вільне володіння, користування та розпорядження її майном на власний розсуд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Баранов В. С., на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 753/15819/18.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2019 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравчук Я. І., заперечував проти доводів касаційної скарги, вважав її необґрунтованою, а тому просив залишити без задоволення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують спірні правовідносини щодо виконання зобов`язання за договором позики від 15 січня 2009 року, укладеним між ними.

Встановлено, й це вбачається з матеріалів справи, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа повинна довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 вказував на порушення ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, укладеним між ними, у зв`язку з чим він має намір захистити своє порушене право у судовому порядку шляхом подання позову про стягнення заборгованості.

До заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 долучив копії договору позики від 15 січня 2009 року та договорів про внесення змін до договору позики, посвідчених та зареєстрованих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В. (від 04 серпня 2009 року, зареєстрований у реєстрі за № 2739, від 15 жовтня 2009 року, зареєстрований у реєстрі за № 3525, від 17 листопада 2009 року, зареєстрований у реєстрі за № 4348, від 15 квітня 2010 року, зареєстрований у реєстрі за № 1254, від 15 квітня 2011 року, зареєстрований у реєстрі за № 1638, від 25 квітня 2012 року, зареєстрований у реєстрі за № 1038, від 24 квітня 2014 року, зареєстрований у реєстрі за № 391, від 29 лютого 2016 року, зареєстрований у реєстрі за № 112, від 14 квітня 2018 року, зареєстрований у реєстрі за № 250).

Відповідно до умов договору позики (зі змінами та доповненнями) ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику 4 136 600 грн, що за курсом Національного банку України еквівалентно 260 000 євро, строком до 15 серпня 2018 року.

Зазначаючи в апеляційній скарзі на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2018 року про помилковість припущень ОСОБА_1 щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист його прав, ОСОБА_2 не заперечила факт наявності спірних правовідносин за договором позики, укладеним нею із ОСОБА_1 .

З матеріалів справи відомо, що на розгляді у Дарницькому районному суді м. Києва перебуває цивільна справа № 753/18939/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, поданим до суду у вересні 2018 року.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість припущень заявника щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову та необхідності накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_2 , є правильними.

Обраний спосіб забезпечення позову буде достатнім для виконання рішення суду та є співмірним із позовними вимогами.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 149-153 ЦПК України.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Баранов Вадим Сергійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк