Постанова

від 21.10.2020 по справі 730/794/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 730/794/19

провадження № 51-2398км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецька, зареєстрованого в

АДРЕСА_1 , такого, що фактично проживає в АДРЕСА_2 , працює у ФОП ОСОБА_8 ,

має професійно-технічну освіту, розлучений, утримує неповнолітню дитину, має інвалідність ІІІ групи, раніше судимий Ленінським районним судом м. Харкова 16 травня 2013 року за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, 29 березня 2014 року звільненого

умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 10 днів,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 07 серпня

2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого

ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання

з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням ряду обов`язків, передбачених

ст. 76 КК.

Задоволено цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КНП «Чернігівська обласна лікарня» до ОСОБА_7 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь обласного бюджету Чернігівської області (код отримувача: 37972475; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), р/р 31418544025001, МФО 899998, ККД: 24060300) грошові кошти в сумі 7887, 56 грн,

витрачені закладом охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_9 .

Задоволено цивільні позови прокурора в інтересах держави в особі Борзнянської центральної районної лікарні Чернігівської області до ОСОБА_7 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування осіб, які потерпіли від кримінального правопорушення.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь місцевого бюджету Борзнянського району Чернігівської області (р/р 35413001341115, код 02006188 в УДК у Борзнянському районі, МФО 853592) грошові кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 в сумі 552, 54 грн і 4972, 86 грн відповідно.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі судового засідання та раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено на домашній арешт на строк 2 місяці

в період із 23 години 00 хвилин вечора до 05 години 00 хвилин ранку наступного дня, заборонивши залишати місце проживання у зазначений час.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 21 квітня 2019 року близько 12 години 00 хвилин, перебуваючи на прибудинковій території за місцем свого проживання ( АДРЕСА_3 ), у ході сварки, що відбулася на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав одного удару ребром робочої частини штикової лопати в ділянку голови ОСОБА_9 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно-мозкової травми, яка належить до ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, і за цією ознакою кваліфікується як тяжкі тілесні ушкодження.

Чернігівський апеляційний суд вироком від 21 лютого 2020 року вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 07 серпня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасував

у частині призначеного покарання.

Ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання.

Зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення

з 21 квітня по 07 серпня 2019 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на незаконність ухваленого судового рішення, просить скасувати вирок Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року. Вказуючи на порушення, допущені судом апеляційної інстанції, захисник здебільшого вдається до переоцінки фактичних обставин, описує і аналізує їх. Також зазначає, що в ухвалі суду апеляційної інстанції не відображено позиції потерпілої щодо викладених в апеляційній скарзі вимог

і того, що вона брала участь в апеляційному розгляді. Крім того, на думку захисника, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, не в повній мірі врахував усіх даних,

що характеризують особу ОСОБА_7 , зокрема того, що він позитивно характеризується за місцем роботи, працевлаштований, має сім`ю, постійне місце проживання

та інвалідність 3 групи.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав доводи, викладені у його касаційній скарзі, та просив скаргу задовольнити.

Засуджений на касаційний розгляд не прибув, хоча повідомлявся належним чином.

Прокурор просив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржене судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та прокурора, перевіривши касаційну скаргу з уточненнями та матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження, як про це ставить питання у касаційній скарзі захисник.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позицій, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Так, із матеріалів кримінального провадження убачається, що в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_7 повністю визнав себе винуватим у вчиненні злочину, за який його засуджено, а також погодився з фактичними обставинами його скоєння, у зв`язку з чим суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК дійшов висновку, що недоцільно досліджувати докази, оскільки фактичні обставини справи ніким не оспорювалися. При цьому суд, з`ясувавши можливість розгляду справи в порядку скороченого провадження, роз`яснив наслідки такого розгляду.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.

Крім того, положеннями ч. 2 ст. 394 КПК передбачено, що рішення суду першої інстанції

не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього Кодексу.

Апеляційний суд, виконуючи вимоги ст. 404 КПК, переглянув судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вказав, що оскільки в суді першої інстанції справу було розглянуто з дотриманням приписів ч. 3 ст. 349 КПК, то вирок у частині переоцінки фактичних обставин, доведеності винуватості та повноти отриманих і досліджених доказів щодо обставин вчиненого злочину апеляційний суд не перевіряє.

Провадження стосовно ОСОБА_7 у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, розглядалося відповідно до вимог ч. 3

ст. 349 КПК, зміст цієї норми було роз`яснено всудовому засіданні учасникам судового розгляду, і вони не були проти такого розгляду провадження та не заперечували, зокрема, щодо достовірності встановлених фактичних обставин кримінального провадження, які відповідаютькваліфікації дій саме за цією нормою КК. З огляду на зазначене доводи в касаційній скарзі захисника в цій частині є неспроможними.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Вирок апеляційного суду складено з дотриманням цих вимог кримінального процесуального закону.

Розглянувши апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції скасував вирок районного суду лише в частині призначення покарання та постановив свій вирок, у якому зазначив зміст вироку суду першої інстанції з викладенням формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, також зазначив короткий зміст вимог апеляційних скарг, мотиви ухваленого рішення та рішення по суті вимог апеляційних скарг.

Таким чином, викладені в касаційній скарзі доводи про невідповідність вироку апеляційного суду вимогам закону є безпідставними.

Доводи захисника про те, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого суд касаційної інстанції також визнає необґрунтованими.

Згідно з положенням ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Як передбачено статтями 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу

з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Як убачається зі змісту вироку апеляційного суду, відсутні обставини на підтвердження того, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням вказаних норм права.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд апеляційної інстанціїврахував обставини кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості (відповідно до ст. 12 КК належить до тяжкого злочину проти життя і здоров`я особи), те, що злочином було заподіяно шкоду здоров`ю потерпілої, яке є найвищою соціальною цінністю; дані про особу ОСОБА_7 ,

а саме його негативну характеристику за місцем проживання, як особи, схильної

до зловживання спиртними напоями, те, що на обліку в нарколога та психіатра він

не перебуває, працевлаштований, за період розгляду справи в суді апеляційної інстанції, має неповнолітню дитину, має інвалідність ІІІ групи, скоїв злочин у період непогашеної судимості за аналогічне кримінально каране діяння. Так, апеляційний суд зазначив, що вчинення ОСОБА_7 злочину за ч. 2 ст. 125 КК (провадження за яким було закрито внаслідок відмови потерпілих від обвинувачення) свідчить про те, що ОСОБА_7

критично не оцінює та не засуджує своєї поведінки, а отже, не бажає вести законослухняний спосіб життя.

При цьому апеляційний суд також врахував наявність обставин, що пом`якшують покарання, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, які його обтяжують, а також позицію потерпілої з приводу призначення ОСОБА_7 виду та міри покарання.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення

і перевиховання ОСОБА_7 можливе лише за умови ізоляції його від суспільства

та призначення йому покарання у виді реального позбавлення волі в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 121 КК.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Доводи захисника про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК апеляційний суд перевірив та обґрунтовано визнав безпідставними. Вирок суду відповідає вимогам КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, захисник у касаційній скарзі не навів. Крім того, посилання захисника на необхідність врахування судом касаційної інстанції під час вирішення питання щодо виду та міри покарання позиції потерпілої щодо призначення покарання, даних, які характеризують особу ОСОБА_7 , зокрема те, що він позитивно характеризується за місцем роботи, працевлаштований, має сім`ю, постійне місце проживання, має інвалідність ІІІ групи, також не є безумовною підставою для зміни вироку в частині призначеного йому покарання і для застосування приписів ст. 75 КК.

При цьому такі данібули відомі судуапеляційної інстанції і в сукупності з іншими відомостями враховані під час призначення ОСОБА_7 виду та розміру покарання.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винуватою, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано під час постановлення вироку судом апеляційної інстанції в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання без застосування ст. 75 КК явно несправедливим немає.

Також суд касаційної інстанції перевірив доводи захисника про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції не відображено позиції потерпілої щодо викладених в апеляційній скарзі вимог і не вказано, що вона брала участь в апеляційному розгляді.

Так, із журналу судового засідання від 11 грудня 2019 року й технічного аудіо-, відеозапису вбачається, що потерпіла ОСОБА_9 дійсно брала участь в одному із судових засідань під час апеляційного розгляду, висловлювала свою позицію щодо призначеного

ОСОБА_7 покарання та згоду з поданими нею письмовими запереченнями на апеляційну скаргу прокурора.

Дійсно, у вступній частині вироку Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого

2020 року потерпілу ОСОБА_9 не вказано як одного з учасників апеляційного розгляду, однак наприкінці мотивувальної частини цього вироку зазначено, що апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 , крім іншого, враховує також позицію потерпілої щодо призначення йому виду та міри покарання.

Отже, вказана обставина не перешкодила апеляційному суду постановити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому не може вважатися істотним порушенням кримінального процесуального закону й, відповідно, бути безумовною підставою для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду.

Інші доводи захисника, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Суд не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК і підстави вважати його невмотивованим відсутні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК,

для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог захисника немає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року залишити без зміни,

а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3