Постанова

від 27.10.2020 по справі 296/10261/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/10261/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,

за участю секретаря Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу №296/10261/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт про визнання договорів недійсними та повернення коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сингаївського О.П. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2016 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль звернулося до суду з даним позовом, в якому з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №014/5550/85/134710 від 09.06.2008 в розмірі 125 423,08 дол. США. В обгрунтування позову зазначає, що АТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_1 09.06.2008 було укладено кредитний договір №014/5550/85/134710, за яким банк зобов`язався надати кредит в сумі 157 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язалася отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути банку суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором. 09.06.2008 між банком та ОСОБА_2 з метою забезпечення своєчасного повернення отриманих коштів за кредитним договором, було укладено договір поруки №014/5550/85/134720. 21.07.2008 була укладена додаткова угода до кредитного договору, відповідно до п.1 якої сторони встановили розмір процентної ставки - 12 % річних. У відповідності до п.9.1. кредитного договору банк має право вимагати дострокового погашення кредиту позичальником в повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред`явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом, пеню та штрафи. Згідно п.9.2 кредитного договору банк вправі пред`явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту. 21.11.2016 на адресу відповідачів була направлена вимога про усунення порушень, яка не була виконана.

10 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ Райффайзен Банк Аваль про визнання договорів недійсними та повернення коштів. Зокрема зазначала, що між нею та банком було укладено споживчий кредит. Наявність у кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов`язаннями в доларах США за відсутності у відповідача індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу, суперечить законодавству України. В порушення вимог абз.3 ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів - банком неправомірно стягнуто з позичальника комісію за видачу кредитних коштів. Також посилається, на те, що кредитний договір містить несправидливі умови, щодо збільшення в односторонньому порядку процентної ставки, розрахунку комісії, пені та штрафів в доларах США та додаткової сплати пені в розмірі 1% від простроченої до сплати суми за кожен календарний день. Вона була позбавлена фактичної можливості вносити зміни до кредитного договору. Банк не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, а саме не надав повної інформації про умови кредитування, про валютні ризики. Банком введено позичальника в оману при укладення кредитного договору та договір підписаний під впливом помилки. Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним кредитний договір №014/5550/85/134720, від 09.06.2008, визнати недійсною додаткову угоду №1 від 21.07.2008 та додаткову угоду №1 від 02.03.2009 до кредитного договору №014/5550/85/134720 від 09.06.2008, зобов`язати ПАТ Райффайзен Банк Аваль повернути ОСОБА_1 у натурі все, що вона виплатила ПАТ Райффайзен Банк Аваль на виконання кредитного договору, а саме: 168 290,95 доларів США, що становить 1 775 760 грн 73 коп, виходячи з офіційного курсу НБУ на дні погашення, а в свою чергу, ОСОБА_1 повертає ПАТ Райффайзен Банк Аваль 157 000,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 792 850 грн, надані їй ПАТ Райффайзен Банк Аваль згідно кредитного договору.

Протокольною ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 29 жовтня 2018 року замінено позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - ПАТ Райффайзен Банк Аваль на ТОВ Фінансова компанія Форінт .

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2020 року позов ТОВ Фінансова компанія Форінт задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Фінансова компанія Форінт заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №014/5550/85/134710 від 09.06.2008 в розмірі 125423,08 дол. США. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Фінансова компанія Форінт понесені судові витрати у розмірі 46 202 грн 74 коп., а саме у рівних частках з кожного по 23 101 грн 37 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції допустив грубе порушення ч.3 ст.49 відмовивши у прийнятті заяви про зміну підстав зустрічного позову. Суд не послався в рішенні на висновок експерта Київської незалежної судово-економічної установи ОСОБА_4 . Висновок експерта, на який посилається суд в оскаржуваному рішення, не містить докладного опису проведеного експертом дослідження та у висновку не зазначено, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Умови кредитного договору виконані банком не були, кошти позичальником не отримані. Заява про видачу готівки не може вважатися доказом будь-якої касової операції із видачі готівкових коштів, оскільки вона не містить підпису отримувача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09.06.2008 між ВАТ Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є ПАТ Райффайзен Банк Аваль , та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/5550/85/134720, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно умов кредитного договору та тарифів банку, а також виконати інші обов`язки, визначені кредитним договором.

Відповідно до п.6.1 вказаного кредитного договору надання кредиту здійснюється у безготівковій формі шляхом переказу (зарахування) всієї суми кредиту на поточний рахунок позичальника. Умови відкриття, ведення та закриття поточного рахунку, тарифи та всі суми коштів, які позичальник має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашення визначаються договором про відкриття та ведення банківського рахунку, укладеного між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та позичальником.

Пунктом 6.2 кредитного договору сторони погодили, що Банк зобов`язаний надати позичальнику кредит шляхом здійснення переказу суми кредиту в строки та порядку, визначеними п.1.1.5 кредитного договору, але не раніше набуття сили договорами забезпечення, передбаченими п. 1.1.3. договору та надання позичальником доказів набуття чинності договорами страхування, передбаченими п.11.3. цього договору та такими договорами забезпечення.

Пунктом 1.1.8. сторони погодили відкриття позичкового рахунку для обліку заборгованості позичальника за кредитом №223386125, а п.1.1.9. кредитного договору - передбачили відкриття поточного рахунку для погашення заборгованості та нарахованими процентами і комісіями по кредиту № НОМЕР_1 в ЖОД ВАТ Райффайзен Банк Аваль МФО 380805.

Відповідно до п.1.2., п.1.2.1. кредитного договору сторони домовились, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти, що розраховуються на основі процентної ставки, розмір якої може змінюватися на умовах цього договору, на дату укладення цього договору розмір процентної ставки складає 13,25% річних.

Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з Графіком погашення кредиту та інших платежів (додаток 1 до цього договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування (п. 7.1 кредитного договору).

09.06.2008 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №014/5550/85/134720, згідно якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед банком відповідати по борговим зобов`язанням боржника - ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору №014/5550/85/134720 від 09.06.2008, а саме: повернути кредит в розмірі 157 000 дол. США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки, відшкодування збитків.

09.06.2008 грошові кошти в розмірі 157 000 дол. США (еквівалент 761 607 грн) були перераховані з позичкового рахунку, відкритого на підставі п. 1.1.8 кредитного договору, на поточний рахунок позичальника ОСОБА_1 , відкритий на підставі п. 1.1.9 кредитного договору. Ці обставини підтверджуються копією меморіального ордеру №0EYJ5065 від 09.06.2008 року. Факт перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на поточний підтверджується і випискою з рахунку № НОМЕР_2 , згідно якої 09.06.2008 грошові кошти в розмірі 157 000 дол. США були перераховані з позичкового рахунку позичальника на поточний.

В матеріали справи містять документи, подані та засвідчені ОСОБА_1 , в яких містяться квитанції про погашення заборгованості за кредитом, звернення ОСОБА_1 до банку з пропозицією проведення реструктуризації заборгованості за кредитом та прохання зараховувати сплачені грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, що також підтверджує факт отримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

21.07.2008 між банком та позичальником укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №014/5550/85/134720, за умовами якої сторони домовилися, що з дня, наступного за днем підписання даної додаткової угоди, процентна ставка за кредитним договором становитиме 12,0% річних.

10.03.2009 між банком та позичальником укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, за умовами якої сторони домовилися викласти пункт 1.2.1 кредитного договору в наступній редакції: з 10 березня 2009 року процентна ставка складає 9% річних та діє до 10 березня 2010 року. З 11 березня 2010 року процентна ставка за користування кредитом встановлюється на попередньому рівні та складає 12% річних.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим 21.11.2016 на адресу позичальника та поручителя банком було направлено вимогу/претензію про усунення порушень, відповідно до якої банк вимагав достроково, в строк до 15.12.2016, виконати вимоги кредитного договору шляхом сплатити заборгованості та повернення кредиту в розмірі 137 316,28 дол. США, проте вимога банку залишилась без виконання.

Відповідно до п. 9.1. кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред`явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом (в тому числі прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до цього договору.

Пунктом 9.2. договору передбачено, що кредитор вправі пред`явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту або порушення цих строків менш ніж на 30 календарних днів, але більше трьох раз протягом останніх дванадцяти місяців.

Судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту в розмірі 125 423,08 дол. США підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позичальника, висновком експерта №6 від 18.10.2019 у цивільній справі №296/10261/16-ц за результатами проведення судово-економічної експертизи згідно якого заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту за кредитним договором №014/5550/85/134720 від 09.06.2008 становить 125 423,08 дол. США.

09.08.2018 між АТ Райффайзен Банк Аваль та ТОВ ФК Форінт укладений договір №140/11/215, згідно умов якого Банк зобов`язався передати у власність набувачу ТОВ ФК Форінт права вимоги, вказані в реєстрі кредитних операцій до відступлення, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, а набувач зобов`язується прийняти від Банку права вимоги в обсязі та на умовах, що існуватимуть на дату відступлення прав вимоги, в т.ч. позовні вимоги АТ Райффайзен Банк Аваль , заявлені у даній справі, та сплатити кредитору їх вартість.

За договором №140/11/215 (п.2.3) Банком набувачу відступлені права грошової вимоги на суми основної заборгованості (позики), суми нарахованих відсотків за користування кредитом, суми комісій та суми штрафних санкцій за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором ОСОБА_1 №014/5550/85/134710 від 09.06.2008 року.

Також, 09.08.2018 між АТ Райффайзен Банк Аваль та ТОВ ФК Форінт укладений договір №140/11/216 відступлення прав за договорами поруки, які не посвідчені нотаріально, відповідно до якого Банк відступив та передав, а набувач прийняв та набув всіх належних кредитору прав за договорами поруки, що перелічені у додатку №1 до договору, до переліку яких входить і договір поруки №014/5550/85/134720 від 09.06.2008, укладений між АТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у строк відповідно до умов договору.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовується положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо за договором позичальник зобов`язувався повернути позику частинами, то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України передбачено що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Пунктом 4.1. договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань в повному обсязі. Також порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (п.4 ст.559 ЦК України).

Оскільки, строк дії поруки встановлений сторонами, тому передбачений частиною 4 ст.559 ЦК України шестимісячний строк дії поруки не застосовується.

Таким чином, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором від 09 червня 2008 року ОСОБА_1 належним чином не виконала, суд першої інсанції дійшов обгрунтовановго висновку про стягнення з відповідачів заборгованості за цим договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок судового експерта Тихоненка І.П. №6 від 18 жовтня 2019 року є неналежним доказом є безпідставним.

Так, згідно висновку експерта №6 від 18 жовтня 2019 року, складеного судовим експертом Тихоненко І.П. заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту за кредитним договором №014/5550/85/134720 від 09.06.2008 становить 125 423 грн 08 коп.

Статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст.106 ЦПК України визначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч.5 ст.106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У висновку експерта №6 від 18 жовтня 2019 року зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

З огляду на наведене, висновок експерта №6 від 18 жовтня 2019 року, складений судовим експертом Тихоненко І.П. є належним та допустим доказом у даній справі.

Правильним є рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Згідно із частинами 1, 3, 4, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи із змісту статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зообов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови.

Відповідно до п. 10.13 кредитного договору підписання позичальником даного договору свідчить про те, що всі умови договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів .

Отже, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Протягом дії кредитного договору ОСОБА_1 не зверталася до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

При укладенні договору ОСОБА_1 була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та проти підписання, погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, визначених договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного позивач суду не надала.

Відповідно до статті 2 Закону України Про банки і банківську діяльність коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України Про банки і банківську діяльність банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Згідно статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю Національний банк України видає індивідуальні і генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, відповідно до пункту 5.3 якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 року № 15-93. Відповідно до пункту 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Аналіз положень статей 47, 49 Закону України Про банки банківську діяльність , статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю дозволяє зробити висновок, що наявність у банку ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 листопада 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національним банком видано йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив норму, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має ліцензію, яку видано Національним банком України у встановленому порядку.

11 жовтня 1992 року ВАТ Райффайзен Банк Аваль було надано дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частини 4 статті 47 Закону України Про банки та банківську діяльність , яка передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями, у тому числі, і право надання та повернення кредиту в іноземній валюті, що не потребує наявності додаткової індивідуальної ліцензії .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції відмовляючи у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну підстав зустрічного позову, порушив вимоги ч.3 ст.49 ЦПК Укрїни є безпідставними.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 03 січня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 09 березня 2017 року о 10 год.

10 травня 2017 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції зустрічний позов до ПАТ Райффайзен Банк Аваль .

Відповідо до ч.2 ст. 200 ЦПК України ( в редакції на час відкриття провадження у справі) за результатами підготовчого засідання суд постановляю ухвалу про : 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі: 3) закриття провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно ч.1 ст.210 ЦПК України суд має розпочати розгляд по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого засідання - не пізніше настапного дня з дня закінчення такого строку.

З журналу судового засідання Корольовського районного суду м. Житомира від 19 січня 2018 року вбачається, що суд першої інстанції розпочав розгляд справи по суті. Відповідачка ОСОБА_1 не заперечувала про можливість переходу до розгляду справи по суті.

Отже, суд першої інстанції розпочав розгляд справи по суті 19 січня 2018 року.

Разом з тим, заяву про зміну підстав зустрічного позову ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції лише 27 лютого 2020 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити пеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 28 жовтня 2020 року.

Головуючий

Судді