Постанова

від 28.10.2020 по справі 640/12954/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12954/19 Суддя першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Епель О.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Закревській І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства Національний центр Олександра Довженка до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги в частині, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2019 року Державне підприємство Національний центр Олександра Довженка (далі - Позивач, ДП Національний центр Олександра Довженка ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - Відповідач, Держаудитслужба) про визнання протиправними та скасування пунктів 5, 7 вимоги, викладеної у листі від 11.06.2019 року №04-14/473-2019.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана частина вимоги містить у собі висновки про виявленні під час ревізії порушення, які підлягають перевірці у межах розгляду даної справи. Щодо пункту 5 вимоги судом зазначено, що відшкодування земельного податку з ПП Фірма Абсолют Холдінг неможливе, оскільки рішенням суду у справі №910/41466/16 у задоволенні позову про відшкодування витрат на утримання орендованого майна відмовлено, вимога Держаудитслужби про стягнення відшкодування земельного податку з ТОВ Недеа Холдінгз Лімітед є безпідставною, оскільки контролюючим органом визнано незаконним оформлення права власності цього товариства на нерухоме майно, а умови договору з ТОВ Інтершарм взагалі не передбачають відшкодування земельного податку, у той час як орендодавцем такого майна є регіональне відділення Фонду державного майна України, а не ДП Національний центр Олександра Довженка . Щодо пункту 7 вимоги суд вказав, що остання не містить чітких і зрозумілих приписів щодо способів її виконання.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, згідно численної практики Верховного Суду вимоги контролюючого органу, в яких вказано на збитки та їх розмір, не створюють ніяких прав та обов`язків для підконтрольної установи, а оскільки такі збитки стягуються у судовому порядку, то правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає відповідний позов органу державного фінансового контролю, по-друге, судом не враховано, що договори оренди з ТОВ Інтершарм і ПП Фірма Абсолют Холдинг були укладені саме з ДП Національний центр Олександра Довженка , а відтак саме останнє повинно ініціювати питання відшкодування земельного податку, який входить до складу витрат на утримання майна, по-третє, саме невчинення Позивачем усіх передбачених законом дій щодо повернення майна ТОВ Недеа Холдінгз Лімітед у власність ДП Національний центр Олександра Довженка зумовило заподіяння шкоди підприємству, по-четверте, жодних висновків на спростування правомірності оскаржуваного пункту 7 вимоги суд першої інстанції не навів.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.10.2020 року, яке було відкладено на 28.10.2020 року у зв`язку з необхідністю підготовки сторін до судових дебатів.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП Національний центр Олександра Довженка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів з посиланням на постанову Верховного Суду від 03.09.2018 року у справі №810/1750/18 зазначає, що оскаржувані пункти вимоги мають ознаки індивідуального акту, а тому надання оцінки їх правомірності правильно здійснено судом першої інстанції у межах даної справи, по-друге, пункт 5 вимоги не може бути виконано щодо ПП Фірма Абсолют-Холдінг , оскільки він не містить способів його виконання, а також не враховує, що рішенням суду, яке набрало законної сили, відмовлено у відшкодуванні витрат на утримання орендованого майна, по-третє, пункт 5 вимоги щодо ТОВ Інтершарм є безпідставним, адже договір укладений від імені Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву і саме на нього покладено обов`язок ініціювати питання щодо відшкодування коштів, по-четверте, ДП Національний центр Олександра Довженка вжито всіх можливих заходів щодо повернення майна від ТОВ Недеа Холдінгз Лімітед , по-п`яте, нарахування і виплата надбавок, доплат і винагород генеральному директору державного підприємства здійснювалося у відповідності до вимог чинного законодавства.

На адресу суду 28.10.2020 року від ДП Національний центр Олександра Довженка надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що адвокат Крижанівська О.М. має погане самопочуття та підвищення температури, а відтак повинен утриматися від відвідування суду.

Розглянувши заявлене клопотання судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Разом з тим, судовою колегією враховується, що обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

При цьому судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що положеннями ч. 4 ст. 195 КАС України передбачено, що під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Окремо судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що будь-яких доказів того, що самоізоляція адвоката Крижанівської О.М. перешкоджає останній взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у порядку ч. 4 ст. 195 КАС України, до клопотання не надано. До того ж, суд апеляційної інстанції відзначає, що згідно ордеру від 20.10.2020 року №1055941 адвокат Крижанівська О.М. представляє інтереси ДП Національний центр Олександра Довженка у складі Адвокатського об`єднання ЛІА ПАРАГРАФ , що свідчить про можливість представництва інтересів Позивача іншими членами адвокатського об`єднання.

Крім іншого, судовою колегію враховується, що відкладення розгляду справи 21.10.2020 року здійснювалося на стадії судових дебатів, які учасниками справи були викладені та подані до суду у письмовій формі.

За таких обставин, зважаючи на відсутність підстав для визнання поважними викладених у клопотанні причин для відкладення розгляду справи, а також з огляду на визначені ст. 309 КАС України строки її розгляду, судовою колегією відмовлено у задоволенні заявленого клопотання.

Отже, оскільки учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, клопотання Позивача про відкладення її розгляду визнано необґрунтованим, то справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

У своїй письмовій промові до судових дебатів Держаудитслужба України просить задовольнити апеляційну скаргу повністю, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, наголошуючи, що оскаржувані пункти вимоги не можуть бути предметом оскарження, у той час як викладені у них висновки підтверджуються матеріалами справи.

У письмовій промові до судових дебатів ДП Національний центр Олександра Довженка просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з тих підстав, що, по-перше, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №826/3350/17 вимога є індивідуальним актом, а тому може бути об`єктом судового оскарження, по-друге, виявлені у ході ревізії порушення, що відображені у пунктах 5, 7 оскаржуваної вимоги, повністю спростовані матеріалами справи, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої - скасувати, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до пункту 6.8. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІ квартал 2019 року Відповідачем у квітні 2019 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП Національний центр Олександра Довженка за період з 01.01.2015 року по 31.01.2019 року, висновки якої викладені в акті від 08.05.2019 року №04-20/5 (т. 1 а.с. 101-142).

У ході ревізії контролюючим органом встановлено здійснення Позивачем додаткових витрат на сплату податку на землю, який мав бути компенсований іншими суб`єктами господарювання, через що державне підприємство зазнало втрат. Також в акті зафіксовані висновки про нарахування та виплату генеральному директору ДП Національний центр Олександра Довженка надбавки, доплати і винагороди, які не передбачені контрактом.

Оскільки згідно акту ревізії Держаужитслужбою виявлено окремі недоліки у фінансово-господарській діяльності ДП Національний центр Олександра Довженка , на адресу останнього листом від 11.06.2019 року №04-14/473-2019 направлено вимогу Щодо усунення виявлених ревізією порушень (т. 1 а.с. 143-145).

У пунктах 5, 7 зазначеного листа Держаудитслужбою були пред`явлені ДП Національний центр Олександра Довженка наступні вимоги:

- вжити заходів щодо відшкодування суб`єктами господарювання (приватним підприємством Абсолют-Холдінг , товариством з обмеженою відповідальністю Інтершарм та товариством з обмеженою відповідальністю Недеа Холдінгз Лімітед ) земельного податку на загальну суму 732 642,04 грн. відповідно до норм статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України та статей 611, 629 Цивільного кодексу України. У разі неможливості забезпечення відшкодування орендної плати у згаданому порядку розглянути питання щодо відшкодування шкоди (збитків) з винної особи відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України (п. 5);

- забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України на користь Центру втрат, заподіяних через нарахування і виплату генеральному директору Центру Іванові Козленку надбавок, доплат і винагороди на загальну суму 204 979,30 грн., які не передбачені укладеним з ним контрактом, та сплату єдиного соціального внеску на суму 47 147,79 гривні (п. 7).

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 2, 8, 10, 15 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон), Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №43 (далі - Положення №43), а також ст. ст. 331, 525, 526, 530, 626, 629, 796 Цивільного кодексу України, ст. ст. 23, 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ст. 5 Закону України Про плату за землю , ст. ст. 10, 13, 18, 136 Кодексу законів про працю України та ст. 7 Закону України Про колективні договори та угоди , суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки правомірності п. 5 оскаржуваної вимоги Відповідачем не доведено, а способів виконання п. 7 останньої не зазначено взагалі.

З такою позицією суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Положенням №43 визначено, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно п. 7 Положення №43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до пункту 6 Положення №43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (п. 16); вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені під час проведення ревізій приховані, занижені валютні та інші платежі, порушувати перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування у разі, коли отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням законодавства (п. 19); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (п. 23).

Крім того, Положенням №43 установлено, що Держаужитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме, зокрема, вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Приписи п. п. 7, 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону надають органам державного фінансового контролю право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Частиною 2 статті 15 цього ж Закону визначено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об`єктами державної власності; цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Тобто, зі змісту наведених норм вбачається, що одним з основних завдань органу державного фінансового контролю є, зокрема, контроль за виконанням функцій з управління об`єктами державної власності і цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів.

Отже, здійснюючи інспектування, орган державного фінансового контролю повинен, насамперед, встановити, чи використовувалися підконтрольною установою (фактично розпорядником бюджетних коштів) кошти державного чи місцевих бюджетів за цільовим призначенням, а також чи належним чином здійснюється такою установою виконання функцій з управління об`єктами державної власності.

У такому випадку до повноважень органу державного фінансового контролю належить в силу п. 13 ч. 1 ст. 10 Закону право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку. У той же час в разі виявлення порушень, які призвели до завдання збитків, орган фінансового контролю уповноважені пред`явити вимогу про зобов`язання усунення виявлених порушень.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд України у постановах від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14, при виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки (постанови Верховного Суду України від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14).

Такі ж висновки у подальшому підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі №820/3534/16 і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 року у справах №820/1830/18 та №500/1164/19, від 13.05.2020 року у справі №2540/2841/18, від 26.05.2020 року у справах №823/1423/17 та №816/1463/17, від 29.05.2020 року у справі №804/668/17, від 02.07.2020 року у справі №826/1508/17, від 23.07.2020 року у справах №240/4776/19 та №820/1286/18, від 17.09.2020 року у справі №420/1304/19, від 23.09.2020 року у справах №520/11213/18, №520/6914/19 та №520/11213/18.

Аналіз чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду України і Верховного Суду дає підстави для висновку, що письмові вимоги органу фінансового контролю, в яких міститься припис про стягнення чи відшкодування шкоди, прийняті за результатами ревізій, у ході яких встановлені нецільове або неефективне використання коштів підконтрольними установами, повинні виконуватися шляхом добровільного повернення підконтрольними установами надмірно витрачених коштів або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.

При цьому, на думку колегії суддів, обов`язковою до виконання може бути вимога, оформлена у вигляді зобов`язання підконтрольної установи вжити заходи щодо повернення бюджетних коштів, використаних не за призначенням, вчинити дії щодо усунення порушень, які спричинили нецільове використання бюджетних коштів. У той же час, вимога, яка містить припис про стягнення чи відшкодування підконтрольною установою шкоди чи збитків у конкретно встановленому розмірі, може бути виконана останньою добровільно або шляхом звернення органу державного фінансового контролю з позовом про стягнення збитків.

Відтак, звернення підконтрольної установи до адміністративного суду з позовом про скасування вимоги, якою зобов`язано вжити заходів щодо відшкодування коштів у порядку Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України та/або за рахунок винних осіб стягнути шкоду у порядку, встановленому ст. ст. 130-136 КЗпП України, не є належним способом захисту, адже така вимога, як наголошують Верховний Суд України і Верховний Суд у згаданих вище рішеннях, може бути виконана підконтрольною установою добровільно або шляхом звернення контролюючого органу до суду про стягнення коштів. На думку колегії суддів, з метою забезпечення повернення таких коштів Відповідач наділений правом звернутися до суду з позовом про стягнення збитків, що й буде належним способом захисту інтересів держави.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, зміст оскаржуваних пунктів 5, 7 вимоги зводиться до зобов`язання ДП Національний центр Олександра Довженка стягнути з суб`єктів господарювання суми несплаченого земельного податку або з забезпечити стягнення такої шкоди з винних осіб відповідно до ст. ст. 130-136 КЗпП України.

Отже, у цій справі Держаудитслужба пред`явила вимогу про усунення порушень(щодо пунктів 5, 7), виявлених під час ревізії ДП Національний центр Олександра Довженка , при цьому в оскаржуваній частині вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Разом з цим, дії Відповідача щодо включення до оскаржуваної вимоги певних відомостей самі по собі не створюють та не припиняють права чи обов`язків особи, а лише фіксують певні факти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі № 820/339/17, від 11.02.2020 року у справі № 804/2282/16, від 30.07.2020 року у справі № 817/663/18.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, залишивши поза увагою в порушення приписів ч. 5 ст. 242 КАС України позицію Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин, прийшов до необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржувані пункти 5, 7 вимоги не містять імперативного характеру та не створюють правових наслідків для підконтрольної установи.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлену відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних пунктів вимоги з огляду на їх правову природу, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України - задовольнити повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2020 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді О.В. Епель

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено та підписано 28 жовтня 2020 року.