Ухвала

від 29.10.2020 по справі 140/2150/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 140/2150/20

адміністративне провадження № К/9901/26203/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів -Шишова О. О., Яковенка М. М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі №140/2150/20 за позовом Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Волинській області до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

у с т а н о в и в :

Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Волинській області (далі - Управління, позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 21 січня 2020 року №0009855533 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до позивача застосовано штраф у розмірі 61689,89 грн за період з 22 жовтня 2019 року до 27 листопада 2019 року та нараховано пеню у розмірі 5222,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 травня 2018 року Управління сплатило черговий єдиний внесок за травень 2018 року на рахунок Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області №37191202010318. Однак, органом Державної казначейської служби України у Волинській області, який є обслуговуючим банком Управління, помилково були направлені кошти єдиного внеску на інший рахунок: сплата єдиного внеску за військовослужбовців Управління була зарахована на рахунок, на який сплачується єдиний внесок за працівників Управління. Оскільки, військовослужбовців в Управлінні значно більше від працівників, то на рахунку по сплаті єдиного внеску за військовослужбовців виникла недостача коштів.

09 та 18 жовтня 2019 року (дати одержання коштів банком згідно платіжних доручень №542 та №571 відповідно) позивачем було сплачено черговий єдиний внесок за своїх військовослужбовців. Оскільки перед цим сталася зміна рахунків для сплати єдиного внеску у зв`язку із введенням стандартів IBAN, то кошти єдиного внеску, які сплачувалися позивачем на рахунок Луцької ОДПІ, помилково надійшли не на рахунок Луцького міського управління ГУ ДПС у Волинській області (UA948999980000037196202020318), а на рахунок Луцького районного управління ГУ ДПС у Волинській області (UA218999980000037195202020308). Оскільки факт надходження коштів фіксується комп`ютерною інформаційною системою органу доходів і зборів, то тільки тоді посадові особи ДПС повідомили до Управління про нестачу коштів за сплату єдиного внеску, яка, як пізніше стало відомо, виникла ще після травня 2018 року. Разом з тим, своєчасна сплата позивачем єдиного внеску в листопаді 2019 року не перекрила на той час дану недостачу.

Після того, як стало відомо про помилкове зарахування єдиного внеску на інший рахунок, то Управлінням були підготовлені відповідні заяви до ГУ ДПС у Волинській області за №29/05-927 від 19 листопада 2019 року та №29/05-972 від 05 грудня 2019 року про перенаправлення цих коштів на потрібні рахунки, які були задоволені.

Позивач вважає, що помилкове внесення коштів на інший рахунок не є підставою для висновку про несплату коштів та застосування до позивача штрафних санкцій. При цьому, позивач виявив помилку та звернувся до податкового органу з листом про переведення коштів на інший рахунок, що було зроблено відповідачем, однак податковим органом безпідставно було застосовані до позивача штрафні санкції. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пунктів 6, 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (66912,22 грн < 210200,00 грн).

Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.

Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач, як на підставу для відкриття касаційного провадження, посилається на те, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах а - г пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах Леваж Престасьон Сервіс проти Франції ( Levages Prestations Services v. France ) від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; Гомес де ла Торре проти Іспанії ( Brualla Gomes de la Torre v. Spain ) від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем розумних обмежень в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі №140/2150/20 за позовом Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у Волинській області до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко