Постанова

від 28.10.2020 по справі 734/4596/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 жовтня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/4596/19

Головуючий у першій інстанції Бараненко С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1135/20

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Деснянський позашкільний навчальний заклад «Центр творчості дітей та юнацтва»,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 липня 2020 року (місце ухвалення смт. Козелець, дата складання повного тексту рішення - 27.07.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського позашкільного навчального закладу «Центр творчості дітей та юнацтва» про стягнення заборгованості та поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Деснянського позашкільного навчального закладу «Центр творчості дітей та юнацтва» про стягнення заборгованості та поновлення на роботі. В обгрунтування посилалась на те, що з 01.09.2017 позивач знаходилась у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді керівника гуртка. З 29.11.2017 позивач підписала контракт із Міністерством оборони України про проходження громадянам України військової служби у Збройних Силах України строком на три роки з 29.11.2017 по 28.11.2020.

При зверненні позивача до директора Деснянського позашкільного навчального закладу «Центр творчості дітей та юнацтва» з вимогою про виплату заробітної плати, отримала відповідь про звільнення її з посади керівника гуртка.

ОСОБА_1 в позові зазначає, що у наказі про звільнення вона не розписувалась, їй перестали сплачувати заробітну плату після підписання контракту зі Збройними Силами України, таким чином права позивача є порушеними.

Крім того, позивач посилається на запис у трудовій книжці № НОМЕР_1 про звільнення у зв`язку з призовом на контрактну військову службу, наказ № 11 від 30.11.2017, проте, наступним записом № 24 у трудовій книжці є запис директора ЦТДЮ ОСОБА_2 про недійсність запису № 23, а отже працівник не є звільненим.

За доводами позивача керівництво відповідача знало, що ОСОБА_1 знаходиться у Збройних Силах України та у відрядженні і не має наміру звільнятися, та порушивши вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України не звернув на це увагу. В даному випадку на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи у зв`язку з чим звільнення є незаконним.

Заборгованість по заробітній платі позивач розраховує за період з 01.12.2017 по 30.11.2019, в розмірі 115 859, 05 грн.

Враховуючи заяву про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просить поновити її на посаді керівника гуртка у Деснянському позашкільному навчальному закладі «Центр творчості дітей та юнацтва», яку вона займала до звільнення. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 115 859,05 грн.

Рішенням Козелецького районного суду від 17.07.2020 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Деснянської позашкільного навчального закладу «Центр творчості дітей та юнацтва», щодо стягнення з Деснянського позашкільного навчального закладу «Центр творчості дітей та юнацтва» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 115 859, 05 грн та щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника гуртка у Деснянському позашкільнму навчальному закладі «Центр творчості дітей та юнацтва», яку вона займала до звільнення відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач була звільнена з займаної посади згідно поданої заяви 30.11.2017 та звертаючись до суду позивач пропустила строки звернення до суду, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання поважними причин пропущення позовної давності позивачем при зверненні до суду, тому в задоволенні позову в частині поновлення на роботі відмовлено у зв`язку з пропущенням строків позовної давності звернення до суду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Козелецького районного суду від 17.07.2020, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим, судом неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, порушено норми процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не була досліджена її трудова книжка, з якої вбачається, що під записом № 23 міститься звільнення у зв`язку з призовом на контрактну військову службу, наказ № 11 від 30.11.2017, але наступним записом № 24 є запис про недійсність запису № 23, а під № 25 від 28.11.2017 звільнення з роботи у зв`язку з призовом на контрактну військову службу. Проте, не мається запису про звільнення позивача від 30.11.2017 на підставі наказу № 31. При цьому посилається на те, що трудову книжку забрала 30.11.2017 у зв`язку з укладенням контракту у військовому комісаріаті, де потрібен оригінал трудової книжки.

У скарзі заявник посилається на те, що нею дійсно було написано заяву, але про звільнення не за власним бажанням, без посилання та зазначення відповідної норми закону, а написано заяву про увільнення у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом.

Зазначає, що на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18.03.2014, коли набув чинності Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014, та цей особливий період триває станом на теперішній час. Таким чином на ОСОБА_1 поширювалися та поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема, що на час проходження військової служби за працівником повинно зберігатися місце роботи, посада та середній заробіток.

За доводами апеляційної скарги позивачу наказ про звільнення не було вручено, а отримано лише при направленні відзиву до її позовної заяви, на підставі чого було збільшено позовні вимоги, та строк звернення до суду з позовною вимогою про поновлення на роботі позивачем не пропущено.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що згідно заяви ОСОБА_1 , вона просила її звільнити з роботи з 30.11.17 в зв`язку з призовом на військову службу за контрактом. Заява датована 30.11.17 (а.с. 29).

Згідно наказу від 28.11.2017 № 31 по Деснянському позашкільному навчальному закладу «Центр творчості дітей та юнацтва» - керівника гуртка ОСОБА_1 звільнити з роботи 28.11.2017 в зв`язку з призовом на контрактну військову службу. Підстава: заява ОСОБА_1 . Також в заяві міститься підпис ОСОБА_1 , що з наказом ознайомлена (а.с. 27).

Згідно наказу № 31 від 30.11.2017 по Деснянському позашкільному навчальному закладу «Центр творчості дітей та юнацтва», керівника гуртка ОСОБА_1 звільнено з роботи 30.11.2017 в зв`язку з призовом на контрактну військову службу. Підстава: заява ОСОБА_1 (а.с. 28).

Згідно наказу № 31А від 30.11.2017 по Деснянському позашкільному навчальному закладу ««Центр творчості дітей та юнацтва» «Про відміну помилкового запису в трудовій книжці ОСОБА_1 », вважати дату наказу № 31 та дату звільнення в наказі 28.11.2017 помилковою. Вважати звільнення та дату наказу № 31 дійсним від 30.11.2017 (а.с. 31).

Згідно акту № 1 від 30.11.2017, комісією зазначено, що керівник гуртка ОСОБА_1 подала заву й звільнилася, забрала трудову книжку, про що свідчить її власний підпис у книзі руху трудових книжок і вкладишів до них, але через її поспіх у ознайомленому нею наказі № 31 від 30.11.2017 звільнена особа не поставила свій підпис (а.с. 30).

У книзі руху трудових книжок і вкладишів до них в графі «дата і підстава видачі працівнику трудової книжки при звільненні» під п/п № 15 зазначено, що ОСОБА_1 отримала трудову книжку 30.11.2017, наказ № 31. Також в графі «розписка працівника в отриманні трудової книжки» мається підпис (а.с.32).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 08.11.2019, адресованої директору ЦТДЮ Мироновій Л.М., в першому абзаці зазначено, що вона була звільнена з роботи на підставі наказу № 31 від 30.11.2017 (а.с. 51-52).

Згідно витягу з наказу № 109-РС від 29.11.2017 командира 1121 навчального зенітного ракетно-артилерійського полку (по особовому складу) призначено ОСОБА_1 курсантом навчального взводу навчальної батареї навчального зенітного ракетного дивізіону. ВОС 104221. Контракт на три роки з 29.11.2017 по 28.11.2020 (а.с. 8).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач була звільнена з займаної посади згідно поданої заяви 30.11.2017 та звертаючись до суду позивач пропустила строки звернення до суду, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання поважними причин пропущення позовної давності позивачем при зверненні до суду, тому в задоволенні позову в частині поновлення на роботі відмовлено у зв`язку з пропущенням строків позовної давності звернення до суду.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Подібні правові висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 61-609апп19).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що на час укладення позивачем контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України діяв особливий період, який розпочався 18.03.2014, коли набув чинності Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014, на ОСОБА_1 поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема, що на час проходження військової служби за працівником повинно зберігатися місце роботи, посада та середній заробіток, проте відсутні підстави для скасування правильного рішенння суду першої інстанції, оскільки відмова у задоволеннні позовних вимог обгрунтова пропуском строку звернення до суду позивачем.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, правильно виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому він як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Тобто, стаття 234 КЗпП України не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

З врахуванням наведеного посилання в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 було написано заяву, але про звільнення не за власним бажанням, без посилання та зазначення відповідної норми закону, а написано заяву про увільнення у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав пропуску строку звернення до суду.

Так, згідно заяви ОСОБА_1 , вона просила її звільнити з роботи з 30.11.17 в зв`язку з призовом на військову службу за контрактом (а.с. 29), та згідно наказу № 31 від 30.11.2017 по Деснянському позашкільному навчальному закладу «Центр творчості дітей та юнацтва», керівника гуртка ОСОБА_1 звільнено з роботи 30.11.2017 в зв`язку з призовом на контрактну військову службу. Підстава: заява ОСОБА_1 (а.с. 28).

З акту № 1 від 30.11.2017, вбачається, що керівник гуртка ОСОБА_1 подала заву й звільнилася, забрала трудову книжку, про що свідчить її власний підпис у книзі руху трудових книжок і вкладишів до них, але через її поспіх у ознайомленому нею наказі № 31 від 30.11.2017 звільнена особа не поставила свій підпис (а.с. 30).

У книзі руху трудових книжок і вкладишів до них в графі «дата і підстава видачі працівнику трудової книжки при звільненні» під п/п № 15 зазначено, що ОСОБА_1 отримала трудову книжку 30.11.2017, наказ № 31. Також в графі «розписка працівника в отриманні трудової книжки» мається підпис (а.с.32).

Згідно витягу з наказу № 109-РС від 29.11.2017 командира 1121 навчального зенітного ракетно-артилерійського полку (по особовому складу) призначено ОСОБА_1 курсантом навчального взводу навчальної батареї навчального зенітного ракетного дивізіону. ВОС 104221. Контракт на три роки з 29.11.2017 по 28.11.2020 (а.с. 8).

Встановлено, що позивач звертаючись до суду з позовом 26.12.2019 просила стягнути з Деснянського позашкільного навчального закладу «Центру творчості дітей та юнацтва на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 115 859,05 грн, разом з тим, 03.02.2020 позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила поновити її на посаді керівника гуртка у Деснянському позашкільному навчальному закладі «Центр творчості дітей та юнацтва», яку вона займала до звільнення.

Отже є правильним висновок суд першої інстанції про те, що окремою підставою для відмови в задоволенні позову є пропуск строку звернення до суду з заявою про поновлення на роботі, виходив з того, що підстав для визнання поважними причин пропущення позовної давності позивачем при зверненні до суду не надано, оскільки позивач не посилається ні у позові, ні в апеляційній скарзі на наявність таких підстав, не обґрунтовує поважними причинами не звернення до суду у період з дня звільнення 30.11.2017 по день звернення 26.12.2019, що становить понад 2 роки, не зазначає чи безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції, що могло перешкоджати зверненню до суду.

З врахуванням викладеного, ОСОБА_1 з позовною вимогою про поновлення на роботі звернулася зі значним пропуском строків визначених ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду доводи апеляційної скарги, що позивачу наказ про звільнення не було вручено, а отримано лише при направленні Відзиву до її позовної заяви, на підставі чого було збільшено позовні вимоги, та строк звернення до суду з позовною вимогою про поновлення на роботі позивачем не пропущено.

Такі доводи спростовуються матеріалами справи, а саме, як вже зазначалось, з акту № 1 від 30.11.2017, вбачається, що керівник гуртка ОСОБА_1 подала заву й звільнилася, забрала трудову книжку, про що свідчить її власний підпис у книзі руху трудових книжок і вкладишів до них, але через її поспіх у ознайомленому нею наказі № 31 від 30.11.2017 звільнена особа не поставила свій підпис (а.с. 30), а також у книзі руху трудових книжок і вкладишів до них в графі «дата і підстава видачі працівнику трудової книжки при звільненні» під п/п № 15 зазначено, що ОСОБА_1 отримала трудову книжку 30.11.2017, наказ № 31. Також в графі «розписка працівника в отриманні трудової книжки» мається підпис (а.с.32).

За змістом ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду обраховуються з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, тобто достатньо однієї події, в даному випадку позивач не заперечує отримання нею трудової книжки.

Не спростовують висновків суду першої інстанції посилання заявника у скарзі щодо запису № 23 у трудовій книжці, де міститься звільнення у зв`язку з призовом на контрактну військову службу, наказ № 11 від 30.11.2017, але наступним записом № 24 є запис про недійсність запису № 23, а під № 25 від 28.11.2017 звільнення з роботи у зв`язку з призовом на контрактну військову службу. Проте, не мається запису про звільнення позивача від 30.11.2017 на підставі наказу № 31.

Вказані обставини були дослідженими судом першої інстанції, та встановлено, що позивач була звільнена з роботи за її заявою наказом № 31, з яким позивач була ознайомлена, але помилково було зазначено іншу дату, у зв`язку з чим відповідачем було видано наказ № 31А від 30.11.2017 про відміну помилкового запису в трудовій книжці ОСОБА_1 . Помилкове зазначення в наказі № 31 (який на час розгляду є чинним) дати звільнення не може бути підставою його недійсності.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 17 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 29.10.2020.

Головуючий Судді :