Рішення

від 10.07.2007 по справі 2/1-17/347-48/65

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2/1-17/347-48/65

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  2/1-17/347-48/65

10.07.07

За позовомТовариства з  обмеженою відповідальністю „Техноторгсервіс”

ДоАкціонерного банку „Аллонж”

ПроВизнання недійсним  договору та додаткових  угод до  нього.

Суддя  Сулім В.В.

Представники:

Від позивача:Ткаченко М.В.  –пред за довір.

Від відповідача:Зозуля О.Б. -  пред  за довір.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Техноторгсервіс” (далі –позивач)  звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом  до Акціонерного банку  „Аллонж” (далі –відповідач) про визнання договору на відкриття кредитної лінії від  02.10.03р. №660 та додаткових угод  №№1, 2, 2-1, 3 до вказаного договору недійсними з  моменту укладення на підставі ст. 48, 50, 59 Цивільного  кодексу  УРСР.

Рішенням Господарського суду міста Києва  від  31.01.06р. позов задоволено повністю.

19.04.06р. постановою Київського  апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.06р скасовано, а в позові відмовлено  повністю.

29.06.06р постановою Вищого господарського суду України постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.06р. та рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.06р. скасовано, а справу №2/1 передано на новий розгляд до Господарського суд  міста Києва.

27.07.06р.  ухвалою Господарського суду міста Києва  порушено провадження по справі  №2/1-17/347.

25.09.06р. Ухвалою Господарського суду міста Києва позовна заява залишена без розгляду.

06.12.06р. Постановою Київського апеляційного господарського суду ухвала Господарського суду міста Києва від 25.09.06р. скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суд міста Києва розгляд  справи доручено судді Кролевець О.А.

31.01.07. Розпорядженням  В. о. Голови Господарського суд  міста Києва справу передано  на розгляд судді Сулім В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від  06.02.07р. справу було прийнято до провадження суддею Сулім В.В. та призначено  їй номер 2/1-17/347-48/65.

Розгляд  справі відповідно до статті  77 Господарського процесуального кодексу України відкладався неодноразово.

24.04.07.у судовому засідання  оголошено  перерву для виготовлення повного тексту рішення.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов'язками у відповідності із ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, представникам сторін у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Представник позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав  в повному обсязі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірний договір підписаний особою повноваження якої  не закріплені належним чином, сторонами було порушено вимоги ст. 41 Закону України „Про господарські товариства”, до того ж укладений договір обмежую правоздатність позивача.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених  у відзиві  на позовну заяву та додаткових пояснень.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників Позивача та Відповідачів, дослідивши в сукупності всі обставини справи, давши належну оцінку зібраним по справі та дослідженим судом доказам в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

02.10.03 між сторонами у справі було укладено договір на відкриття кредитної лінії № 660 (далі - Договір) відповідно до п. 1.1. якого відповідач (Банк) зобов'язався надати позивачу (Позичальнику) кредит відповідно до відкритої кредитної лінії, а позивач зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути відповідачу грошову суму в розмірі ліміту кредитування 500 000.00 грн. у строк з 02.10.03 по 01.10.04 з виплатою 26% річних за користування кредитом.

В період з 16 жовтня по 03 грудня 2003 року представниками сторін були підписані Додаткові угоди до Договору про пролонгацію строку дії зазначеного кредитного договору до 21.01.05, а також з 19.11.03 встановлена лімітна сума кредиту у розмірі 950 000, 00 грн.

Договір та Додаткові угоди до нього №№ 1. 2, 2-1, 3 з боку Позичальника були підписані директором товариства - Халімовським С.В.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на наступне:

- повноваження директора ТОВ "Техноторгсервіс" щодо підписання кредитного договору не були закріплені належним чином, оскільки трудовий договір з Халімовським С.В. не укладався; директором товариства перевищено надані йому повноваження на укладення договорів від імені товариства, оскільки укладено Договір без відповідного погодження зі Зборами учасників. Таким чином, угода укладена з порушенням вимог законодавства та установчих документів товариства, що є підставою для визнання її недійсною з моменту укладення на підставі ст. 48 ЦК УРСР;

- п.п. 5.1.13, 5.3.5., 5.3.6., 5.3.8. ст.5 Договору, на думку позивача, не відповідають вимогам законодавства та істотно обмежують права Позичальника, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 50 ЦК УРСР.

Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення Договору та Додаткових угод до нього, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Статтею 1 Статуту позивача визначено, що останній є юридичною особою товариством з обмеженою відповідальністю, зареєстрованим Голосіївською районною в  м. Києві державною адміністрацією 13.08.03 в реєстрі №1907.

Згідно із вимогами ст.58 Закону України "Про господарські товариства” в редакції, яка діяла на момент укладення Договору, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.

У відповідності до ст. 62 зазначеного Закону одноособовим виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю є Директор, який вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Директор підзвітний зборам учасників і організує виконання їх рішень. Директор діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Крім того, як вбачається із ст.7 Статуту позивача та було встановлено судом, до виключної компетенції Зборів учасників належить лише затвердження договорів (угод) укладених на суму, що перевищує суму, затверджену Зборами учасників, а не їх укладення.

Статутом позивача не передбачено обмежень повноважень його Директора по укладенню (підписанню) договорів. Таким чином, на думку суду повноваження Зборів учасників щодо затверджених договорів не є обмеженням повноважень Директора по їх укладенню.

Відповідно до вимог ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи не підтверджується, що Зборами учасників позивача була затверджена сума договору (угоди) у випадку перевищення якої такий договір повинен затверджуватися Зборами. Таким чином, суд  прийшов до висновку, що позивач не встанови категорії договорів, укладення яких потребує додатково затвердження його  загальними зборами учасників позивача, а отже спірний договір не міг потребувати такого  схвалення.

Повноваження директора підтверджуються протоколом зборів учасників  позивача.

Твердження позивача про те, що трудовий договір з Директором товариства не укладався, отже його повноваження щодо підписання кредитного договору не закріплені належним чином судом до уваги не приймається, як необґрунтовані. Крім того, позивач не заперечує, що пан Халімовський С.В. до 17 березня 2004р. виконував обов'язки директора.

На виконання вказівок в Постанові Вищого господарського суду України від 29.06.2006 року, по справі № 2/1 щодо вивчення основних доказів, суд  витребував від відповідача річний звіт та балансу за 2003 рік, рішення зборів учасників про їх затвердження, аудиторського висновку тощо, які б могли свідчити про схвалення Позивачем оспорюваного договору. Відповідно до  пояснень  позивача, суд  встановив, що  результати діяльності товариства за 2003 рік не затверджувались. Аудиторський  висновок  не проводився, з чого суд дійшов висновку, що у зв'язку відсутністю зазначених документів, належними доказами схвалення спірного договору, в даному випадку є підписання Позивачем додаткових угод до цього договору, а також фактичне отримання коштів.

До того ж, оскільки позивачем було прийнято у відповідності до умов Договору та Додаткових угод до нього кредит, що не заперечувалося представником останнього у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що такі дії свідчать про наступне його схвалення і роблять угоду дійсною з моменту її укладення згідно зі ст. 63 Цивільного  кодексу УРСР.

Крім того, на виконання вказівок Постанови Вищого  господарського суду України від 29.06.2006 року, по справі № 2/1 щодо додаткового вивчення питання невідповідності вимогам законодавства пунктів 5.3.5., 5.3.6., 5.3.8., 5.1.13. оспорюваного договору, суд дійшов  висновку безпідставність тверджень позивача щодо  обмеження  його  дієздатності  умовами п.п.  5.3.5., 5.3.8., 5.1.13. оспорюваного договору та суперечність  законодавству.

Доводи позивача про те, що положення п.п. 5.1.13., 5.3.5., 5.3.8. ст.5 Договору обмежують правоздатність ТОВ "Техноторгсервіс" як юридичної особи, та є втручанням у його господарську діяльність, а тому Договір має бути визнано недійсним на підставі ст.50 ЦК УРСР суд вважає безпідставними з урахуванням наступного. Відповідно до вимог ст.50 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу.

З аналізу статутних документів товариства вбачається, що вказані вище пункти договору  не суперечать цілям діяльності позивача.

Згідно статті 4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Враховуючи принцип свободи договору та відсутність прямої заборони законодавцем щодо встановлення вимог перелічених у пунктах 5.1.13., 5.3.5., 5.3.7., суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача щодо суперечності законодавству умов спірного договору.

Разом з тим, пунктом 5.3.6. спірного договору передбачено, що в обов'язок позичальника, яким є позивач, входить без попереднього письмового погодження  з банком не розподіляти належне позичальнику майно та/або грошові кошти серед своїх акціонерів (учасників, засновників).

Відповідно до частини 3 ст.62 Закону України «Про господарські товариства»дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень; дирекція (директор) не вправі приймати  рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Аналогічна норма міститься  в п.  7.21. статуту  позивача.

Відповідно до ст. 59 п. «д»ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», пп. «є»п. 7.7. статуту позивача вирішення питання про порядок розподілу прибутку (дивідендів) відноситься до  компетенції  зборів учасників  товариства.

Отже, уклавши спірний договір, директор від імені товариства прийняв зобов'язання, які в частині п. 5.3.6. спірного договору  відносяться до компетенції зборів  учасників товариства, що  є порушенням закону та статуту.

Разом з тим, оскільки метою спірного договору є отримання кредиту, суд дійшов висновку, що недійсність п. 5.3.6. не може вплинути на дійсність договору договір в цілому, оскільки спірний договір міг бути укладений і без п. 5.3.6.

Відповідно  до ст. 60 Цивільного кодексу УРСР недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.  

Таким чином, виходячи із змісту ст.60 Цивільного кодексу УРСР, суд вважає

обґрунтованими вимоги  позивача в частині  визнання недійсним  пункту  5.3.6. спірного договору, що  не є  підставою для визнання недійсним договору  в цілому.

За таких обставин суд вважає, що позовна заява підлягає  частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати покласти на позивача..

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 49, 64, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва –

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги  задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 5.3.6. Договору  на відкриття  кредитної  лінії  №660  від  02 жовтня 2003 року між Акціонерним банком «Алонж»(0123, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 5, код ЄДРПОУ  14362014) та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Техноторгсервіс»(м. Київ, вул. Боженка, 87, код ЄДРПОУ 32156590).

В іншій частині позовних  вимог  відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення  десятиденного строку з дня  підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                В.В. Сулім