Рішення

від 06.10.2020 по справі 826/15717/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2020 року №826/15717/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., при секретарі судового засідання Ігнатову І.Ю., за участі представника позивача Некрасова О.С. та представника відповідача Осадчого О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс (далі - позивач, ТОВ Технополіс ) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування наказу від 25.02.2015 р. №320 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки; податкових повідомлень-рішень від 24.03.2015 р. №0001182201, № 0001172201 та №0001162201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 р. позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ податкового органу від 25.02.2015 р. № 320 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки . В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 26.11.2015 р. скасував постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалив нову. У скасованій частині у задоволенні адміністративного позову ТОВ Технополіс відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс задоволено частково; скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2015 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 р. у справі № 826/15717/15 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та направлено справу на новий розгляд в цій частині до Окружного адміністративного суду м. Києва.

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив, що судами попередніх інстанцій не встановлено стан виконання сторонами умов договору № 12-447-П-2, не досліджено первинні документи, які підтверджують виконання (чи невиконання умов договору) та наслідки невиконання, якщо таке встановлено.

Судами першої та апеляційної інстанції не досліджено окремо обставини придбання у жовтні 2014 року малоцінних товарів, зокрема, свердло, акумулятори, пластина, плівка з полімерів етилену, плівка ПВХ без малюнку, плівка самоклейка поліпропіленова.

Не досліджені первинні документи на наявність дефекту форми, змісту або походження, які в силу частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Не встановлено, чи посилається на такі дефекти податковий орган в акті перевірки.

Ухвалою суду від 10.06.2019 р. прийнято адміністративну справу №640/9641/19 (далі - справа) до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.06.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

При цьому, ухвалою суду від 09.06.2020 замінено відповідача - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані наказ і податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем без належних правових підстав на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані наказ і податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

На підставі наказу ДПІ у Дніпровському районі від 25.02.2015 р. №320 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Технополіс з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ ТК Агро-Інкам СВО за період з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р., про що складено відповідний акт від 11.03.2015 р №311/26-53-22-01-21/32306590 (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок додану вартість за жовтень 2014 року на суму 451 848,00грн., та пунктів 138.1, 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 2014 році на загальну суму 410 240,00 грн.

Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані безпідставним віднесенням до складу витрат та податку на додану вартість відповідних сум вартості приданих товарів/послуг по відносинам із ТОВ ТК Агро-Інкам СВО , у зв`язку із отриманням податкової інформації про відсутність реального здійснення ТОВ ТК Агро-Інкам СВО господарських операцій, відсутність у нього необхідних умов для досягнення результатів підприємницької діяльності, як от персонал, складські приміщення, транспортні засоби, здійснення операцій з товаром, який не вироблявся або не міг бути вироблений.

У зв`язку із виявленими порушеннями відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

від 24.03.2015 р. №0001162201, яким ТОВ Технополіс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 677 772,00 грн., у тому числі за основним платежем - 451 848,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 225 924,00 грн.;

від 24.03.2015 р. №0001172201, яким ТОВ Технополіс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 512 800,00 грн., у тому числі за основним платежем - 410 240,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 102 560,00 грн.;

від 24.03.2015 р. №0001182201, яким ТОВ Технополіс зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2014 року на 3 975,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Контролюючі органи та їх посадові особи при прийнятті рішень у тому числі наказів про проведення позапланової виїзної перевірки, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 21.1.1 - пп. 21.1.5 п. 21.1 ст. 21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Стаття 75 ПК України визначає, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1, абз. 1 п. 78.4 ст. 78 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Як підставу для проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Технополіс відповідач визначив підпункт 78.1.4 пункту 78 статті 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, в даному випадку право на прийняття рішення про проведення документальної позапланової перевірка проводиться на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України наказу виникає за наявності двох умов: 1) виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 2) не надання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З наявних у праві доказів вбачається, що відповідач звернувся до ТОВ Технополіс із запитом про надання інформації та її документального підтвердження від 16.01.2015 р. №707/10/26-53-2-05-11, в якому просив надати письмові пояснення та відповідні підтверджуючі документи, зокрема по відносинах із ТОВ ТК Агро-Інкам СВО .

Вказаний запит отримано представником позивача 23.01.2015 р., що підтверджується відповідною відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення, відповідно відповідь на запит контролюючого органу повинна бути надана після спливу 10 робочих з днів, а саме до 07.02.2015 р. (включно).

Разом з тим, суд встановив, що відповідь на запит ДПІ у Дніпровському районі та документи по відносинам із ТОВ ТК Агро-Інкам СВО надано лише 09.02.2015 р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції відповідача на листі ТОВ Технополіс від 09.01.2015 р. №0118, тобто після закінчення 10 робочих днів з дня отримання запиту. Вказане позивачем не заперечується.

У той же час відповідачем не підтверджено факту виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих ТОВ Технополіс , зокрема не вказано, у чому полягає недостовірність та у якій саме податковій декларації, що виключає наявність у межах спірних правовідносин підстав для прийняття рішення про проведення документальної позапланової перевірки.

Крім того, в абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 р. у справі №3/35-313 (№2-зп) зазначено, що за своєю природою ненормативні акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернення до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Також, в п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 р. №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання. За результатами реалізації прав, що випливають із вказаного наказу, податковим органом складено акт перевірки.

Так, згідно позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24.12.2010 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Foods and Goods L.T.D. до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Отже, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.12.2013 р. у справі №К/800/29102/13.

Отже, що податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв`язку з чим оспорюваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов`язків, а відтак, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки, по-перше, такий наказ відповідача не є юридично значимим для позивача, по-друге, після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 р. у справі №К/800/54480/14.

Крім того, дії по винесенню наказу про проведення перевірки, по проведенню перевірки та безпосередньо дії по складанню акту перевірки є функціональними обов`язками контролюючого органу, які самі по собі не створюють для позивача будь-яких негативних наслідків та не покладають на позивача податкових обов`язків. Дії відповідача по складанню акту не порушують та не можуть порушувати прав позивача, оскільки лише рішення, прийняте за результатами перевірки створює для платника податків правові наслідки у вигляді, зокрема, виникнення обов`язку сплатити певну суму податків.

Оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу, вимога про визнання протиправними дій відповідача, в тому числі дій контролюючого органу щодо винесення наказу про проведення перевірки, проведення перевірки/звірки, складанню акту перевірки/звірки, не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту, зокрема, шляхом пред`явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму податкових зобов`язань чи штрафних (фінансових) санкцій.

Такий висновок підтверджується і постановою Верховного Суду України від 27.01.2015 р. (справа №21-425а14), в якій суд зазначив про те, що невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Наведений висновок Верховного Суду України у сукупності із наведеними вище висновками свідчить про те, що дії щодо проведення податкової перевірки, в разі порушення податковим органом зазначених положень ПК України, можуть бути визнані протиправними лише в тому випадку, коли за наслідком її проведення податковим органом приймаються рішення або вчиняються дії, які порушують права платника податків.

Отже, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

З огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 22.08.2019 р. у справі №826/15717/15 (адміністративне провадження №К/9901/5641/18).

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу та визнання протиправним дій щодо проведення спірної перевірки не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, який на час вирішення справи реалізовано, тобто такий наказ вичерпав свою дію, зокрема, з урахуванням того, що відбувся допуск посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

При цьому суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 21.02.2020 р. у справі № 826/17123/18. Так, Суд прийшов до висновку, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

З урахуванням наведеного судова палата в цій справі відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, яка заявлена як самостійний предмет позову, судова палата зазначила наступне.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 р. № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що …за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 р. № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Водночас, оцінюючи висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині оскарження податкових повідомлень-рішень, судова палата вказала, що судом апеляційної інстанції помилково не були перевірені та оцінені доводи позивача щодо неправомірності проведення відповідачем перевірки, які були підставою позову та яким надавалась відповідна правова оцінка судом першої інстанції. Зокрема, серед підстав позову була незгода позивача із наявністю правових підстав для призначення перевірки, а також із проведенням перевірки контролюючим органом за місцезнаходженням відповідача, що, на його думку, свідчить про проведення невиїзної перевірки замість виїзної.

Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу від 25.02.2015 р. №320 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки є такими, що не підлягають задоволенню, проте порушення, встановлені під час призначення перевірки є самостійною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, які були винесені внаслідок перевірки, проведеної на підставі наказу від 25.02.2015 р. №320.

Щодо дослідження первинних документів на наявність дефекту форми, змісту або походження та посилання на такі дефекти податкового органу в акті перевірки суд вказує на наступне.

Як вбачається з акту від 11.03.2015 р. №311/26-53-22-01-21/32306590 контролюючий орган не посилається на наявність дефекту форми, змісту або походження первинних та бухгалтерських документів. Натомість в акті перевірки вказано на відсутність документів, що підтверджують транспортування товару.

Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.09.2019 р. у справі № 813/4737/15 вказав, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи або особа, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Як встановлено судом, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2015 р. у справі № 826/11854/15 за позовом ТОВ Технополіс до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві було задоволено адміністративний позов та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 05.06.2015 р. № 0001852201.

17.11.2015 р. ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу відповідача було повернуто, і постанова від 22.09.2015 р. набрала законної сили.

19.04.2016 р. ухвалою Вищого адміністративного суду України було повернуто касаційну скаргу.

Таким чином, постанова від 22.09.2015 по справі № 826/11854/15 відповідає критеріям ч. 4 ст. 78 КАС України, а саме: рішення в адміністративній справі, що набрало законної сили; в цій справі брали участь ті самі сторони, що і в цій справі

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, предметом доказування справи № 826/11854/15 були обставини, що підтверджують реальність господарських взаємовідносини між позивачем та ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО , в тому числі, за тим самим Договором, що і в даній справі.

Одночасно суд звертає увагу, що постановою від 22.09.2015 у справі № 826/11854/15 встановлено, що операції позивача з ТОВ Агро - Інкам СВО здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. TOB Технополіс перевозило товари власними силами.

На вказані обставини посилався і позивач, надавши суду три договори лізингу автомобілів, укладених позивачем та ТОВ АСТРА ЛІЗИНГ : № 151013/ОЛ-7 від 15.10.2013 р. (надалі - Договір ОЛ-7), № 240413/ОЛ-5 від 24.04.2013 р. (надалі - Договір ОЛ-5) та № 241213/ОЛ-8 від 24.12.2013 р. (надалі - Договір ОЛ-8).

Згідно умов п. 3 цих Договорів, Лізингодавець (ТОВ АСТРА ЛІЗИНГ ) передає Лізингоодержувачу (за текстом Договорів - Позивач) власне майно (Предмет лізингу) за плату у користування на умовах цього Договору та Порядку Передачі в Лізинг та Умов Оперативного Лізингу (Додаток № 1 до цього Договору лізингу). Найменування Предмету лізингу та його технічні характеристики вказані в Специфікації (Додаток № 2 до даного Договору лізингу).

Як вбачається з Специфікацій та Актів приймання-передачі Позивач отримав по Договору ОЛ-7 Skoda Rapid Ambition 1 шт., по Договору ОЛ-5 Skoda Rapid Ambition 2 шт. та по Договору ОЛ-8 Ford Focus 1 шт.

Таким чином, суд приходить до висновку про можливість перевезення товарів власними силами. Натомість відповідач як суб`єкт владних повноважень не спростував зазначених фактів виключно пославшись на власну думку щодо відсутності товаро-транспортних документів.

Щодо обставин придбання у жовтні 2014 року малоцінних товарів, зокрема, свердло, акумулятори, пластина, плівка з полімерів етилену, плівка ПВХ без малюнку, плівка самоклейка поліпропіленова суд встановив наступне.

Постачання малоцінних товарів від ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО до позивача здійснювалось на підставі договорів укладених у відповідності до положень ч. 1 ст. 181 ГК України у спрощений спосіб шляхом обміну видаткових накладних та рахунків-фактур, підтвердженням прийняття до виконання, що є підтвердженням наявності договірних відносин. Вказані товари були прийняті представниками позивача ОСОБА_1 (комірник) за довіреністю від 29.10.2014 р. №111 та ОСОБА_2 (директор) про що свідчить витяг з журналу виписаних довіреностей на отримання товару.

При цьому суд також звертає увагу, що ТОВ Технополіс , згідно з договором оренди від 31.01.2013 р. № 9 та додаткових угод до цього договору №1, №2, №3 - орендує з лютого 2013 року складські приміщення загальною площею 150,6 м2, а також майданчик у внутрішньому дворі загальною площею 72 м2 для розміщення службових машин та майданчик площею 35 м2 для розміщення металевого боксу. Фактична передача в оренду зазначених складських приміщень та майданчиків підтверджується актами прийому - передачі від 31.01.2013 та від 15.08.2013. Отже матеріалами справи підтверджується, що ТОВ Технополіс мало можливість як перевезти товари, так і зберігати їх.

Щодо придбання верстату судом встановлено наступне. 05.07.2013 р ТОВ Технополіс уклало з ПАТ Дружківський машинобудівний завод договір №ДрМ-78-13 на придбання верстату хонінгувального з ЧПУ моделі Sunnen HTS-124-020 (надалі - Верстат) із доставкою його на територію покупця - м. Дружківка, Донецька область.

Згідно п. 4.1 договору №ДрМ-78-13 від 05.07.2013 р., загальна сума даного Договору складає 697 651 (шістсот дев`яносто сім тисяч шістсот п`ятдесят один) швейцарський франк 50 сантимів, що в еквіваленті становить 5 764 694 (п`ять мільйонів сімсот шістдесят чотири тисячі шістсот дев`яносто чотири) гривні 35 копійок, в т.ч. ПДВ. Верстат виробляється нерезидентом швейцарським заводом-виробником SUNNEN AG.

Як зазначає позивач, маючи успішний досвід співпраці з ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО щодо поставки малоцінних товарів, в тому числі, які ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО імпортував від нерезидентів, було обрано саме цього контрагента.

02.09.2013 р. позивач уклав з ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО договір поставки № 12-447-П-2 (надалі - Договір), за змістом якого постачальник зобов`язується поставити покупцю хонінгувальний станок з ЧПУ Sunnen HTS-124-020, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку та на умовах, викладений у цьому договорі.

Згідно п. 4.1 Договору, загальна сума даного Договору складає 5 564 000 (п`ять мільйонів п`ятсот шістдесят чотири тисячі) гривень, в т.ч. ПДВ.

Ціна Договору не містить прив`язки до курсу франку, і вже на момент укладання ціна поставки становила 647 503,78 CHF

Згідно даних, що розміщенні на офіційному сайті Національного банку України вартість одного швейцарського франку на момент укладання договору №ДрМ-78-13 (05.07.2013 р.) становила 8,418 грн., а 02.09.2013 року, на момент укладання Договору з ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО 8,593 грн.

Таким чином, суд погоджується про наявність ділової мети у позивача в укладанні Договору поставки № 12-447-П-2 від 02.09.2013 р. полягає у його намірі на отримання позитивного економічного ефекту, у вигляді очікуванні отримання прибутку від поставки Верстату у розмірі більше 50 147,5 CHF; уникнення ризиків втрат від сплати пені за прострочення граничних термінів розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, що могли зменшити суму прибутку у випадку укладання прямого зовнішньоекономічного контракту з виробником-нерезидентом на 3 % кожні 10 днів ймовірного прострочення.

29.11.2013 представники ТОВ Технополіс та ПАТ Дружківський машинобудівний завод відряджалися до Швейцарії з метою контролю виробництва Верстату, де склали акт про виявлені недоліки.

15.04.2015 р. ТОВ Корум груп , яка є співзасновником, секретарем наглядової ради та керуючою компанією ПАТ Дружківський машинобудівний завод надіслало позивачу лист про те, що у зв`язку з проведенням АТО та захопленням терористами ДНР шахт та заводів, які належать ТОВ Корум груп , здійснювати подальшу оплату вартості верстату ПАТ Дружківський машинобудівний завод не має можливості, а тому пропонує позивачу знайти іншого покупця на цей верстат та здійснити подальший фінансовий залік.

Таким чином, оскільки ПАТ Дружківський машинобудівний завод не сплатило позивачу повну вартість верстату, позивач не переказав їх ТОВ Агро-інкам СВО , яке, в свою чергу, не розрахувалося із швейцарським заводом - виробником. Отже судом встановлено, що верстат хонінгувальний з ЧПУ моделі Sunnen HTS-124-020 із заводу-виробника не відвантажувався і на територію України не імпортувався.

В жовтні 2013 ТОВ Технополіс переказав частину авансу отриманого від ПАТ Дружківський машинобудівний завод у розмірі 130 000 грн. на користь ТОВ Агро-інкам СВО для подальшого переказу на користь заводу-виробника у Швейцарії, що підтверджується банківськими виписками за 08.10.2014 р. та 16.10.2014 р. Так судом встановлено, що 08.10.2014 р. було сплачено 10 000 грн.; 10.10.2014 р. було сплачено 40 000 грн.; 16.10.2014 р. було сплачено 80 000 грн., що в сумі складає 130 000 грн.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Керуючись п. 198.2. ст. 198 ПК України ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО було складено податкові накладні: від 08.10.2014 р. № 5 на суму 10 000 грн. в т.ч. ПДВ 1 666,67 грн.; від 10.10.2014 р. № 7 на суму 40 000 грн. в т.ч. ПДВ 6 666,67 грн.; від 16.10.2014 р. № 12 на суму 80 000 грн. в т.ч. ПДВ 13 333,33 грн.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач мав право на віднесення суми ПДВ до податкового кредиту згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України та п. 201.10 ст. 201 ПК України, на підставі виданих податкової накладної

У ході розгляду справи судом з`ясовано, що усі надані позивачем первинні документи оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами.

Згідно з пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, ст. 135 ПК України, платниками податку на прибуток підприємств - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п. 198.1 - 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, законодавцем визначено підставу виникнення у платника податку права на отримання податкового кредиту, пов`язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов`язкових реквізитів, визначених нормами чинного законодавства, та видану суб`єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником ПДВ.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Згідно зі ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як також зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено вище, матеріали справи містять докази придбання товарів, їх перевезення та подальшої реалізації, що свідчить про реальні зміни майнового стану позивача як платника податків.

Судом також встановлено, що висновки відповідача про нереальність господарських операцій базуються виключно на внутрішній інформації. Доказів на підтвердження проведення податкової перевірки ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО відповідачем надано не було. Більше того, матеріалами справи підтверджуються, що аналогічні претензії контролюючих органів до інших контрагентів ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО були спростовані в судовому порядку. Так, в справах № 806/192/16, № 826/25088/15 були визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення рішення по операціях контрагентів з ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО .

Окремо суд звертає увагу на тому, що ТОВ Технополіс при взаємовідносинах з ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО виявив принцип належної податкової обачності. Так, на момент отримання ТОВ Технополіс товарів від ТОВ ТК АГРО-ІНКАМ СВО основними видами діяльності останнього були оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням. Згідно з даними ЄДРПОУ ТОВ ТК АГРО - ІНКАМ СВО було зареєстроване 30.11.2009. Місцезнаходженням підприємства є вул. Червонопрапорна, буд. 28-А. м. Київ, 03083, відомості про особу підтверджено.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомості з ЄДР вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою. З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що позивач, його контрагент на момент вчинення господарських операцій мали спеціальну податкову правосуб`єктність та були уповноважені виписувати первинні документи, у тому числі і податкові накладні.

Враховуючи перевірку реєстрації ТОВ ТК АГРО - ІНКАМ СВО в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Реєстрі платників ПДВ, а також відсутність на момент укладання договору будь-якої інформації щодо кримінальних проваджень відносно даного контрагента, ТОВ Технополіс проявило достатню податкову обачність для перевірки свого контрагента.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу і податкових повідомлень-рішень є таким, що підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 487,20 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства обмеженою відповідальністю Технополіс (місцезнаходження: вул. Преображенська, будинок 66, місто Одеса, Одеська обл., 65045; код ЄДРПОУ 32306590) до Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 24.03.2015 р. №№0001182201, №0001172201 та №0001162201.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс" сплачений ним судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко

Рішення у повному обсязі складено 16 жовтня 2020 року.