Рішення

від 02.11.2020 по справі 200/1996/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2020 р. Справа№200/1996/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шинкарьової І.В., розглянувши справу в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Урзуфської сільської ради про скасування рішення сільської ради та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Урзуфської сільської ради та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Урзуфської сільської ради № 7/47-697 від 01.11.2019 року та зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується із доводами відповідача, наведеними в рішенні від 01 листопада 2019 року № 7/47-697. Вважає, що відповідачем не надано йому обґрунтованої відмови у наданні дозволу на розробку землеустрою із зазначенням підстав для такої відмови, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою від 26 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 15 травня 2020 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Урзуфської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення № 7/47-697 від 01.11.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 26 червня 2020 року задоволено самовідвід судді Донецького окружного адміністративного суду Чекменьова Г.А., у справі № 200/1996/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Урзуфської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення № 7/47-697 від 01.11.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії.

01 липня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Шинкарьовій І.В.

Ухвалою суду від 02 липня 2020 року адміністративну справу № 200/1996/20-а за позовом ОСОБА_1 до Урзуфської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення № 7/47-697 від 01.11.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії, прийнято до провадження та розпочано спочатку на стадії підготовчого провадження розгляд справи 200/1996/20-а.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження в межах строків, визначених КАС України для розгляду справи.

05 червня 2020 року від відповідача надійшов відзив, де останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки позивачка не надала відповідачу інформацію відносно інших об`єктів інфраструктури у графічному зображені та на них документи, як це передбачене ч.2 ст.123 ЗК України. Вважає, що наданим клопотанням Позивачкою не виконані вимоги ч.2 ст.123 ЗК України. Звернення до Суду передчасне, так як надане клопотання та додані документи до нього мають суттєві розбіжності та вказують на формальне його подання до Урзуфської сільської ради. За клопотанням поданим у такому об`ємі не може бути надане дозвіл на розробку технічної документації. Тобто, відповідач робить висновок про те, що позивачка умисно з січня місяця 2019 року не усуває розбіжності, знаючі що буде відмова та використати це звернення до Суду. Зазначає, що у даному випадку Позивач керується виключно вимогами ст.123 4.3 Земельного кодексу України. Але Законодавець передбачив це виключно для виділення земельної ділянки, а не для розширення її меж.

Суд, дослідивши письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті, а також інші письмові докази, наявні у матеріалах справ, встановив такі обставини.

17 січня 2019 року позивача ОСОБА_1 звернулась до Урзуфської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, місце розташування : АДРЕСА_1 , у цілях експлуатації та обслуговування належного заявнику магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До клопотання було додано: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та розмір земельної ділянки, копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, копії матеріалів технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна , якщо такі розташовані на земельній ділянці, копію паспорту та копію реєстраційного номера облікової картки платника податку. (а.с. 11)

Позивачем до матеріалів справи надано:

- графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та розмір земельної ділянки (а.с.13)

- копію договору купівлі - продажу нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці державної форми власності загальною площею 0,0254 га, кадастровій номер якої 1423985500:01:000:0049 (а.с.14)

- витяг з держаного реєстру правочинів №9377018від 14.12.2010;(а.с. 16)

- витяг про державну реєстрацію прав №28403102 (а.с. 17)

- технічний паспорт на громадський будинок №9627298 (а.с.18)

- копія паспорту (а.с. 21)

Відповідачем, було прийнято рішення від 08.02.2019 №7/40-591 Про розгляд клопотання гр.. ОСОБА_1 , у п. 1 якого зазначено, конкретизувати громадянці ОСОБА_1 які саме об`єкти інфраструктури розміщені, або планується розмістити на заявленій земельній ділянці та надати правовстановлюючі документи на ці об`єкти.(а.с.43)

01.11.2019 відповідачем було прийняте рішення №7/47-647 Про розгляд доповідної адвоката Лещенко О.Д. відносно розгляду клопотання ОСОБА_1 , яким було вирішено скасувати рішення Урзуфської сільської ради від 08.02.2019 №7/40-591 та відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішення обґрунтовано тим, що з матеріалами наданими до клопотання, відсутні графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. (а.с. 10)

Позивач вважає, що рішення позивача від 01.11.2019 року №7/47-697 Про розгляд доповідної адвоката Лещенко О.Д. відносно розгляду клопотання ОСОБА_1 ухвалено з порушенням чинного законодавства, обмежує її права як власника нерухомого майна, а тому є незаконним.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

У відповідності до частини першої статті 123 зазначеного Кодексу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення уповноваженого органу виконавчої влади приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) /частина перша статті 123 Земельного кодексу України/.

У випадку формування нової земельної ділянки надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблення якої здійснюється на підставі дозволу, зокрема, органу виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу /абзац 6 частини першої статті 123 Земельного кодексу України/.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Суд зауважує, що особи, які бажають отримати земельну ділянки у власність, до відповідного клопотання подають графічні матеріали, на яких зазначається бажане місце розташування земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Тож конкретизувати місце розташування земельної ділянки шляхом її зміщення в межах вільних земель державної власності так, щоб вона не накладалася на передані іншим особам земельні ділянки, а у випадку неможливості такого зміщення запропонувати заявнику земельну ділянку у меншому розмірі (зменшеному на частину, що накладається на іншу земельну ділянку) цілком у сфері повноважень відповідача .

В будь-якому випадку не можливість відповідача ідентифікувати наявні спору на земельній ділянці яку запитує позивач не позбавляє відповідача обов`язку вирішити клопотання по суті щодо земельної ділянки, розпорядження якою віднесено до його повноважень.

Разом з тим, суд зазначає, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачкою додано документ про Викопіювання місцевості. Графічні матеріали про бажане місце розташування та розмір земельної дільники М 1:50 в якій виведено, яку ділянку бажає позивача виділити та вказано її площу.

Частиною сьомою статті 118, статтею 122 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У мотивах відмови у наданні щодо відведення земельної ділянки відповідач зазначає, що позивачем не надано графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та право установчі документи про те судом встановлено протилежне.

Суд зазначає ,що частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, Відповідач повинен був реалізувати свою компетенцію щодо розгляду заяви позивача у відповідності до діючого законодавства та за результатами розгляду надати дозвіл, або надати відповідь, яка б була достатнім чином мотивована, з якої вбачались або законні підстави відмови з виключного переліку ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, або фактично наявна невідповідність заяви вимогам ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України.

Проте Відповідач за клопотанням позивача, здійсненим у відповідності до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, ухвалив рішення, якими відмовив в наданні дозволу без урахування фактичних обставин. Висновки рішення відповідача не відповідають поданому клопотанню.

В аналогічних спірних питаннях Верховний Суд в постанові від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17 висловив правову позицію, що чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття сільською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з підстав, що не визначені у виключному переліку підстав відмови у наданні дозволу.

Подане позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки містить До клопотання додаються такі документи: 1. Графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки в масштабі . Опис вкладення до цінного листа містить у п. 6 позначку Викопировка у кількості 1 шт., оголошеною вартістю 1 грн. Поштове відправлення містило Викопіювання місцевості - Графічні матеріали про бажане місце розташування та розмір земельної ділянки М 1:50)).

Проте відповідачем не надано мотивів з яких надані документи не враховані, проте вказано що вони відсутні..

Отже в оскаржуваному рішенні Відповідача фактичні обставини не встановленні, та безпідставно зазначено про відсутність графічних матеріалів на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки не зважаючи на їх надання разом з клопотанням.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 7/47-697 від 01.11.2019 року підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ефективним засобом правого захисту у даній справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.01.2019, з урахуванням висновків суду.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Урзуфської сільської ради підлягають частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується квитанцією від 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов`язані із розглядом цієї справи.

Таким чином, на користь позивача підлягає відшкодуванню сума судового збору, а саме у розмірі 1681,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.

На підстав вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Урзуфської сільської ради (87455, Донецька область, Мангушський р-н, с. Урзуф, вул. Центральна, буд. 64) про визнання протиправним та скасування рішення Урзуфської сільської ради № 7/47-697 від 01.11.2019 року та зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою - задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасувати рішення Урзуфської сільської ради від 01 листопада 2019 року №7/47-697 про розгляд клопотання громадянки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Урзуфську сільську раду, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17 січня 2019 року, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Урзуфської сільської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681,60 грн.

Повний текст рішення складено та підписано 02 листопада 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя І.В. Шинкарьова