Рішення

від 22.10.2020 по справі 369/8018/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8018/19

Провадження № 2/369/1977/20

РІШЕННЯ

Іменем України

22.10.2020 Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючої судді Ковальчук Л.М., за участю секретаря Моргун А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року позивач Державний заклад Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, в якому просив суд виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 без надання йому іншого житлового приміщення.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він є Державним закладом, якому на праві господарського відання передано комплекс споруд та будівель Дитячого спеціалізованого (спеціального) санаторію Барвінок за адресою: АДРЕСА_2 . Зі слів позивача, до складу цих об`єктів входить, зокрема, чотириквартирний відомчий житловий будинок літери Г (далі - будинок) для тимчасового поселення працівників, що не мають власного житла, на період їх роботи в санаторії, цей будинок не є гуртожитком.

Позивач вказував, що всі обставини, пов`язані з передачею позивачу будинку та статусом будинку, встановлено судами при розгляді справи № 369/10486/15-ц, і вони відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доведенню.

Так, позивач зазначив, що у згаданому рішенні було встановлено, що чотириквартирний відомчий житловий будинок літери Г по АДРЕСА_2 перебуває на балансі та у повному господарському віданні позивача, а також що вселення відбувалось лише на період роботи в санаторії, під час тимчасового використання будинку в якості гуртожитку, проте, після 2009 року таке використання припинилось, а будинок є звичайним відомчим житловим будинком.

Позивач стверджував, що 27.05.2019 після тривалого перешкоджання з боку ОСОБА_2 , рішення суду у справі № 369/10486/15-ц було виконано, проте адміністрація санаторію не змогла потрапити до квартири в„– 2 вказаного будинку, оскільки в ній знаходився відповідач та повідомив, що проживає в даній квартирі на підставі договору від 08.10.2008.

Зі слів позивача, після виклику поліції, на вимогу її працівників відповідачем було надано ксерокопію частини договору № 12 від 08.10.2008.

Позивач зазначав, що відповідача було звільнено позивачем 26.07.2008, і що з того моменту ніяких підстав у нього для проживання у відомчому будинку немає, договору на оплату комунальних послуг він не укладав, звільнити квартиру добровільно відмовився, а тому підлягає примусовому виселенню.

Ухвалою судді від 15 липня 2019 року було відкрито провадження у даній справі, постановлено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав і просив його задовольнити. У ході розгляду справи подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій заперечував доводи відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав і заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що відповідач не проживає в спірній квартирі, і позивач не надав доказів того, що дана спірна квартира є його власністю або знаходиться у його повному господарському віданні. У ході розгляду справи відповідач також подавав відзив на позовну заяву.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 49207395 вбачається, що станом на 07.12.2015 у повному господарському віданні позивача перебував санаторій за адресою: АДРЕСА_2 , до складу якого входить 4-квартирний житловий будинок (літ. Г).

Доказів реєстрації за позивачем права господарського відання саме на спірну квартиру в ході розгляду справи суду надано не було, так як квартира як об`єкт речового права не є тотожною з житловим будинком, в якому вона знаходиться.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.06.2016, що набрало законної сили 26.01.2017, за позовом Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України було виселено зі спірної квартири ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу позивача № 61-к від 25.07.2011 відповідача було звільнено з посади інженера по ТБ та ОП за власним бажанням з 26.07.2011.

Згідно зі змістом Акту державного виконавця Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області від 27.05.2019 державним виконавцем було встановлено, що за зазначеною у виконавчому документі адресою (адреса спірної квартири), зі слів мешканця квартири ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із квартири виселився 24.05.2019, його особисті речі відсутні.

З наданих позивачем суду роздруківок вбачається, що з травня по серпень 2019 року на рахунок позивача надходила від відповідача оплата. Доказів подальших проплат та їх цільового призначення суду надано не було.

Із засвідченої 19.11.2019 копії акту обстеження житлових умов в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що відповідач проживає сам за цією адресою.

З довідки про реєстрацію місця проживання від 11.10.2019 вбачається, що відповідач з 15.05.2012 по дату видачі довідки зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

З відмітки від 18.09.2019 на конверті, адресованому судом відповідачу, вбачається, що він не був вручений відповідачу за спірною адресою у зв`язку із іншими причинами.

З відмітки від 21.09.2020 на конверті, адресованому судом відповідачу, вбачається, що він не був вручений відповідачу за спірною адресою у зв`язку із тим, що адресат відсутній.

У судових засіданнях відповідач та його представник заперечували факт проживання відповідача у спірній квартирі на час розгляду справи.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як передбачено ч. 1 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 4 ст. 136 ГК України визначено, що щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як передбачено ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

У ст. 391 ЦК України закріплено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З огляду на ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

За приписами ч. 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право господарського відання підлягає державній реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто, в результаті аналізу правових норм, з огляду на встановлені у ході розгляду справи обставини суд приходить до наступних висновків.

Так, як було зазначено, в ході розгляду справи суду не було надано доказів того, що спірна квартира знаходиться у господарському віданні позивача. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.06.2016 дану обставину не підтверджує, так як в ньому жодним чином не згадано про те, що саме спірна квартира знаходиться у господарському віданні позивача.

Будувати свою позицію на припущеннях суд не має права, так як у даному випадку належним доказом наявності у позивача права господарського відання на спірну квартиру можуть бути лише актуальні на час звернення до суду відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або інші правовстановлюючі документи, що були видані до того, як в законодавстві України з`явилась вимога про обов`язкову державну реєстрацію права господарського відання.

Більше того, позивачем не було надано доказів того, що у його господарському віданні на час звернення до суду продовжує перебувати навіть будинок АДРЕСА_2 , хоча, знову ж таки, дана обставина не вказує на те, що у господарському віданні перебуває і квартира у цьому будинку, так як квартира та житловий будинок, в якому вона знаходиться, не є тотожними об`єктами права господарського відання.

Так як позивачем не було надано суду доказу того, що у нього є право господарського відання на квартиру АДРЕСА_1 , суд не може задовольнити його вимоги до відповідача про виселення, оскільки в судовому порядку захисту підлягають лише наявні у позивача права.

Разом з тим, суду не було надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що на час звернення до суду та й на час судового розгляду відповідач дійсно проживав у спірній квартирі, при тому що навіть кореспонденція від суду відповідачу за спірною адресою поверталась у зв`язку із тим, що він там не проживає, сам відповідач факт свого проживання там також заперечує, надав докази того, що зареєстрований та проживає за іншою адресою.

Наданий суду акт державного виконавця від 27.05.2019 зазначене судом не спростовує, так як не відображає актуальних обставин станом на час звернення позивача до суду та на час судового розгляду.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позову Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України, так як позивачем не було доведено існування у нього права, яке він просить суд захистити, та обставин, що б вказували на те, що дане право порушено і порушено саме відповідачем.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Враховуючи вищевикладене, керуючись, ст.ст. 15, 16, 391, 396 ЦК України, ст. 136 ГК України, ст.ст. 3, 4 Закону України Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення ЄСПЛ (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010), ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення відмовити.

Інформація про позивача: Державний заклад Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України, код ЄДРПОУ 01981945, адреса місця знаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Хрещатик, 160.

Інформація про відповідача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Повне рішення суду складено 02 листопада 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ковальчук Л.М.