Постанова

від 16.02.2021 по справі 369/8018/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 369/8018/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Ковальчук Л.М.

16 лютого 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

судді-доповідача - Саліхова В.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,

секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року в справі за позовом Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року державний заклад Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок МОЗ України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та просив виселити відповідача з квартири АДРЕСА_1 без надання йому іншого житлового приміщення.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі державний заклад Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок МОЗ України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судом норм процесуального права

В обґрунтування своїх доводів вказує, що будинок, в якому знаходиться спірна квартира перебуває у господарському віданні позивача.

Зазначає, що судом не взято до уваги рішення судів, якими встановлені факти та обставини, що не підлягають доказуванню при розгляді справи.

Звертає увагу на те, що судом не взято до уваги Акт державного виконавця та викладені у ньому пояснення відповідача, натомість поклав в основу рішення пояснення останнього, які не можуть вважатися доказом.

Вказує, що відповідач постійно проживає у спірній квартирі.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2251/2021 У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін. Зазначає, що факт належності всього будинку АДРЕСА_2 належить на праві господарського відання позивачу не вказує на те, що останньому також належить і спірна квартира. Вказує, що відповідач не проживає у спірній квартирі та зареєстрований за іншою адресою.

У судовому засіданні представник ДЗ Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок МОЗ України - Хасін І.Б. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити їх без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та ОСОБА_1 , перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено існування у нього права, яке він просить суд захистити, та обставин, що б вказували на те, що дане право порушено і порушено саме відповідачем.

З таким висновком суду першої інстанції повністю не може погодитись колегія суддів, враховуючи наступне.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 49207395 вбачається, що станом на 07.12.2015 у повному господарському віданні позивача перебуває санаторій за адресою: АДРЕСА_2 , до складу якого входить 4-квартирний житловий будинок (літ. Г).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.06.2016, що набрало законної сили 26.01.2017, за позовом Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України було виселено зі спірної квартири ОСОБА_3 .

Відповідно до наказу позивача № 61-к від 25.07.2011 ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера по ТБ та ОП за власним бажанням з 26.07.2011.

Згідно зі змістом Акту державного виконавця Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області від 27.05.2019 державним виконавцем було встановлено, що за зазначеною у виконавчому документі адресою (адреса спірної квартири), зі слів мешканця квартири ОСОБА_1 , ОСОБА_3 із квартири виселився 24.05.2019, його особисті речі відсутні.

З наданих позивачем суду роздруківок вбачається, що з травня по серпень 2019 року на рахунок позивача надходила від відповідача оплата. Доказів подальших проплат та їх цільового призначення суду надано не було.

З довідки про реєстрацію місця проживання від 11.10.2019 вбачається, що ОСОБА_1 з 15.05.2012 по дату видачі довідки зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Із засвідченої 19.11.2019 копії акту обстеження житлових умов в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що відповідач проживає за цією адресою.

Державний заклад Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок МОЗ України зазначив, що він є Державним закладом, якому на праві господарського відання передано комплекс споруд та будівель Дитячого спеціалізованого (спеціального) санаторію Барвінок за адресою: АДРЕСА_2 . Зі слів позивача, до складу цих об`єктів входить, зокрема, чотириквартирний відомчий житловий будинок літери Г (далі - будинок) для тимчасового поселення працівників, що не мають власного житла, на період їх роботи в санаторії, цей будинок не є гуртожитком. Усі обставини, пов`язані з передачею позивачу будинку та статусом будинку, встановлено судами при розгляді справи № 369/10486/15-ц, і вони відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доведенню.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.06.2016, було встановлено, що чотириквартирний відомчий житловий будинок літери Г по АДРЕСА_2 перебуває на балансі та у повному господарському віданні позивача, а також що вселення відбувалось лише на період роботи в санаторії, під час тимчасового використання будинку в якості гуртожитку, проте, після 2009 року таке використання припинилось, а будинок є звичайним відомчим житловим будинком.

Позивач стверджував, що 27.05.2019 після тривалого перешкоджання з боку ОСОБА_3 , рішення суду у справі № 369/10486/15-ц було виконано, проте адміністрація санаторію не змогла потрапити до квартири АДРЕСА_5 вказаного будинку, оскільки в ній знаходився відповідач та повідомив, що проживає в даній квартирі на підставі договору від 08.10.2008. Після виклику поліції, на вимогу її працівників відповідачем було надано ксерокопію частини договору № 12 від 08.10.2008.

Позивач зазначав, що відповідача було звільнено позивачем 26.07.2008, і що з того моменту ніяких підстав у нього для проживання у відомчому будинку немає, договору на оплату комунальних послуг він не укладав, звільнити квартиру добровільно відмовився, а тому підлягає примусовому виселенню.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Як передбачено ч. 1 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 4 ст. 136 ГК України визначено, що щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до змісту ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.03.2019 у справі № 369/15279/18 встановлено Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме Технічного паспорту на громадський будинок санаторій КІ1 Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області від 20 жовтня 2017 року та згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстраиію права власності від 07.12.2015 року ДЗ Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок належить об`єкт нерухомого м а й н а санаторій за адресою: АДРЕСА_2 . До складу вказаного об`єкту нерухомого майна входить: 4 квартирний житловий будинок (літ. Г) загальною площею 392,5 кв.м…. .

У рішенні Києво-Святошинського райсуду від 05.10.16р. у справі № 369/10486/15-ц, яке було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, було встановлено:

Чотиръохквартирний відомчий житловий будинок літер Г , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що був прийнятий в експлуатацію 21.12.1979 р., як частина майнового комплексу позивача. Права володіння, користування та розпорядження ним будинком залишались за позивачем. Протягом всього часу існування чотиръохквартирний відомчий житловий будинок літер Г , що розташований за адресою:

АДРЕСА_2 використовувся в якості службового житла для працівників позивача, що підтверджується рішеннями виконавчого комітету Боярської міської ради № 136 від 22.08.1988 року, № 18 від 26.01.1993 року, а також рішенням Боярської міської ради № 90/2 від 20.07.2004 року,яким надано дозвіл адміністрації ДЗ ДСС Барвінок на використання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , як гуртожитку для одиноких працівників санаторію. Отже, житловий будинок по АДРЕСА_2 не є гуртожитком, а квартира АДРЕСА_5 у ньому є відомчим житлом, службовим жилим приміщенням.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області у справі №369/10486/15-ц, яку було залишено без змін постановою Верховного Суду, встановлено, зокрема, що: - Державному закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров 'я України на праві господарського відання передано комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 . До складу вказаних об`єктів входить чотиръохквартирний відомчий житловий будинок літер Г для тимчасового поселення працівників, що не мають власного житла, на період їх роботи в санаторії.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що чотиръохквартирний відомчий житловий будинок літер Г , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 належить Державному закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок МОЗ України на праві господарського відання.

На вищевикладене, суд першої інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов невірних висновків про те, що будинок, в якому перебуває спірна квартира не належить державному закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок МОЗ України.

Щодо розгляду справи по суті колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Пленум Верховного Суду України у Постанові Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України від 12.04.1985 № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Встановлено, що відповідно до наказу позивача № 61-к від 25.07.2011 ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера по ТБ та ОП за власним бажанням з 26.07.2011, який як працівник позивача проживав в квартирі АДРЕСА_1 .

Із засвідченої 19.11.2019 копії акту обстеження житлових умов в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається, що відповідач проживає сам за цією адресою.

З довідки про реєстрацію місця проживання вбачається, що ОСОБА_1 з 15.05.2012 по дату видачі довідки зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , прибув 2012 року м. Боярка.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При розгляді справи, як в суді першої, так і апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на даний час не проживає в квартирі АДРЕСА_1 .

Судом апеляційної інстанції не встановлено належних та допустимих доказів на підтвердження проживання відповідача у спірній квартирі позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на Акт державного виконавця Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області від 27.05.2019 та на роздруківки, відповідно до яких на рахунок позивача надходила від відповідача оплата, на думку колегії не можуть бути належними доказами та не свідчать про проживання відповідача у спірній квартирі.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивач зазначив, що комунальні послуги у квартирі всі відключені, що унеможливлює проживання в останній.

Також, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції відповідач повідомив суд, що у спірній квартирі не знаходяться його речі і він ніяким чином не перешкоджає позивачу у користуванні останньою, оскільки має інше місце постійного проживання.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, проживання відповідача у спірній квартирі (звернення до органів поліції з даного питання, складення акту про проживання та ін.).

Згідно ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Враховуючи вищевикладене та те, що встановлено непроживання відповідача у спірній квартирі та відсутність в останній його речей, тому відсутні і правові підстави для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог з інших правових підстав.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій Барвінок Міністерства охорони здоров`я України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17.02.2021.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова