Постанова

від 27.10.2020 по справі 520/3301/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 р.Справа № 520/3301/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.06.20 року по справі № 520/3301/2020

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 12 від 13.01.2020 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи з 01.01.2020 та включити до реєстру платників єдиного податку,

- стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2102,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваного рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Ізюмського управління Головного управління ДПС у Харківській області № 12 від 13.01.2020 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління ДПС у Харківській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку другої групи з 01.01.2020 року та включити до реєстру платників єдиного податку.

Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області, запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 24470000000004048 від 06.04.2011.

Позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Харківській області, Ізюмське управління, Балаклійська ДПІ (Балаклійський район) з 06.04.2011 та включений до Реєстру платників єдиного податку з 01.01.2012 платником другої групи за ставкою 20%.

У період з 01.01.2019 по 31.12.2019 контролюючим органом проведено камеральну перевірку щодо порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ), якою встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований відповідно до свідоцтва про реєстрацію фізичною особою-підприємцем за податковою адресою: АДРЕСА_1 . На обліку знаходиться у Ізюмському управлінні ГУ ДПС у Харківській області та при проведенні перевірки встановлено порушення умови перебування позивачем на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності в частині порушення приписів пп. 5 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 289 та п. 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України, нездійснення платником податків переходу на сплату інших податків і зборів у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності. А саме вказано, що згідно інформаційного ресурсу ДПС України "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність за основним видом діяльності 61.90 "Інша діяльність у сфері електрозв`язку" та зроблено висновок, що з таким видом діяльності позивач не може бути платником єдиного податку другої групи.

За наслідком перевірки складено акт камеральної перевірки від 13.01.2020 року № 62/20-40-51-05/ НОМЕР_1 .

Рішенням від 13.01.2020 року № 12 анульовано реєстрацію платника єдиного податку та виключено з Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає наступне.

Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Згідно з п.п. 76.1, 76.2 ст. 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Тобто, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Законодавчо установлені обмеження щодо повноважень податкового органу під час проведення камеральної перевірки (яка характеризується спрощеним порядком її призначення і проведення, не передбачає присутність платника та можливість подання ним пояснень тощо) є однією з гарантій прав платника, що забезпечують дотримання балансу публічних і приватних інтересів.

Чинним податковим законодавством визначений вичерпний перелік підстав та видів перевірок, які мають право призначати та проводити контролюючі органи, в розумінні ст. 19 Конституції України.

Камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.

Відповідно до акту від 13.01.2020 року за №62/20-40-51-05/ НОМЕР_1 контролюючим органом під час проведення камеральної перевірки позивача надано оцінку питанню правомірності перебування платника єдиного податку першої-третьої груп вимогам перебування на спрощеній системі, що, дає підстави вважати, що перевірку проведено з підстав не передбачених ст. 75 Податкового кодексу України, а саме, правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування.

Отже, контролюючий орган під час проведення камеральної перевірки, за результатами якої складено акт від 13.01.2020 року за №62/20-40-51-05/ НОМЕР_1 , з`ясовано питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки.

Колегія суддів зазначає, що інформація, що зібрана податковим органом відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку.

Стосовно виявлених порушень, покладених в основу оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно повідомлення про включення до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій від 18.11.2016 №02-8333/111 позивача включено до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій з видом діяльності "Надання послуг доступу до Інтернету" та з статусом провайдер .

Відповідно до п. 291.2, п. 291.3, пп. 291.5.1 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених дією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп визначені пунктом 291.5 статті 291 Податкового кодексу України.

Зокрема відповідно до пп. 8 п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про Телекомунікації , оператор телекомунікацій - суб`єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Провайдер телекомунікацій - суб`єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку.

Відповідно до ст. 38 Закону України Про Телекомунікації оператори телекомунікацій мають право на: 1) здійснення діяльності у сфері телекомунікацій відповідно до законодавства; 3) отримання номерного ресурсу; 4) планування та розвиток власних мереж; 5) установлення тарифів на телекомунікаційні послуги, що ними надаються, крім тих послуг, тарифи на які регулюються державою відповідно до цього Закону; 6) присвоєння телефонних номерів споживачам у межах виділеного оператору номерного ресурсу та задіяння персональних номерів у порядку, встановленому національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації; 7) з`єднання телекомунікаційних мереж, що знаходяться в його власності або користуванні, з телекомунікаційними мережами, що знаходяться у власності або користуванні інших операторів, відповідно до цього Закону; 8) скорочення переліку або припинення надання телекомунікаційних послуг споживачам, які порушують правила надання і отримання телекомунікаційних послуг, або на відключення кінцевого обладнання споживача, якщо воно не має виданого в установленому законодавством порядку документа, про підтвердження відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікацій, у порядку, визначеному цими правилами; 9) відключення на підставі рішення суду кінцевого обладнання, якщо воно використовується абонентом для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам державної безпеки; 10) зупинення діяльності у сфері телекомунікацій відповідно до цього Закону і в порядку, встановленому ЦОВЗ та узгодженому з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації; 11) установлення телекомунікаційного обладнання в приміщеннях, що належать їм: на правах найму, з дозволу власника приміщення; 12) інші права, передбачені законодавством України та договорами про надання телекомунікаційних послуг.

Провайдер телекомунікацій користується правами, передбаченими частиною першою цієї статті, за винятком прав, передбачених пунктами 3, 6, 7 частини першої цієї статті, а також має право на підключення технічних засобів до телекомунікаційної мережі оператора відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Пре Телекомунікації", право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій суб`єкт господарювання набуває шляхом подання до національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, повідомлення про початок здійснення діяльності у сфері телекомунікацій.

Здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без подання повідомлення про початок здійснення діяльності у сфері телекомунікацій забороняється.

Суб`єкт господарювання під час провадження діяльності у сфері телекомунікацій зобов`язаний виконувати передбачені законом, Правилами здійснення діяльності у сфері телекомунікацій (Рішення Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації від 19.11.2019 № 541) та іншими нормативно-правовими актами у сфері телекомунікацій обов`язки оператора, провайдера телекомунікацій.

Діяльність у сфері телекомунікацій, що передбачає використання обмеженого (радіочастотного та/або номерного) ресурсу, здійснюється після отримання відповідних ліцензії та/або дозволу (ліцензій та/або дозволів), необхідність отримання яких визначена законом.

Відповідно рішення НКЗПРЗ України від 10.12.2009 № 1789, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2010 за № 19/17314, рішення від 29.07.2010 № 348, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2010 р. за № 688/17983, рішення від 29.07.2010 № 348, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2010 за № 688/17983, рішення від 26.01.2006 № 179, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.02.2006 за №145/12019 здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж підлягає ліцензуванню.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави стверджувати, що діяльність у сфері телекомунікацій, зокрема надання послуг з доступу до Інтернету може здійснюватися провайдером телекомунікацій, який внесено до реєстру провайдерів телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку.

Обмеження бути платниками єдиного податку першої - третьої груп, які встановлено п.п. 291.5.2 п.291.5 ст.291 Податкового кодексу України, стосується не всіх суб`єктів господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність у сфері електрозв`язку, а лише суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку, фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

З метою обгрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що вид економічної діяльності (КВЕД-2010) 61.90 Інша діяльність у сфері електрозв`язку групи 61.9 Інша діяльність у сфері електрозв`язку розділу 61 Телекомунікації (електрозв`язок) , передбачає надання доступу до мережі Інтернет через мережі, встановлені, між клієнтами та інтеркет-провайдерами, що не належать або контролюють ISP (Интернет-провайдер; англ. Internet Service Provider), таких як комутований доступ до мережі Інтернет тощо. Отже надання доступу до інтернет через мережі інтернет, які не належать провайдеру та відповідно такі мережі провайдером не обслуговуються та не експлуатуються.

Таким чином, діяльність яку здійснює позивач не віднесена до заборон передбачених пп. 291.5.2 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 5, 9 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Податкового кодексу України, платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки:

- у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

- у разі здійснення платниками першої або другої групи діяльності, яка не передбачена у підпунктах 1 або 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу відповідно, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому здійснювалася така діяльність.

У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення (п. 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України).

З урахуванням того, що судовим розглядом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято контролюючим органом за результатами камеральної перевірку, предметом якої не може бути дослідження обставин правомірності перебування позивача на спрощеній системі оподаткування та висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для анулювання реєстрації платником єдиного податку позивача.

Відтак, рішення начальника Ізюмського управління Головного управління Державної Податкової служби у Харківській області №12 від 13.01.2020 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників Єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням висновків щодо протиправності рішення контролюючого органу та з метою належного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у Харківській області поновити реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку другої групи з 01.01.2020.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Стосовно розподілу судових витрат за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи та надані адвокатом послуги.

Представником позивача долучено до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги від 21.10.2020, додаток до договору про надання правничої допомоги від 21.10.2020, платіжне доручення № 700 від 26.10.2020 на суму 3000,00 грн., звіт від 26.10.2020 за договором про надання правничої допомоги від 21.10.2020.

Дослідивши зміст наданих до суду документів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу надану позивачу під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат є співмірним із складністю цієї справи та об`ємом наданих адвокатами послуг, відтак наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року по справі №520/3301/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 02.11.2020 року