Постанова

від 02.11.2020 по справі 460/1820/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1820/20 пров. № А/857/7780/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Шинкар Т.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Гудимою Н.С. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС, відповідач) №Ф-73115-51 від 07.02.2020.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 позов було задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не вчиняла дій щодо припинення адвокатської діяльності відповідно до вимог Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та не сплачувала добровільно єдиний внесок, на кінець календарного місяця у неї виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску, а тому їй правомірно було надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

У письмовому відзиві позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивач є адвокатом та здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №11, виданого 10.10.2012 Рівненською обласною Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (далі - КДКА).

Адвокатське бюро Монстера (код ЄДРПОУ 23309059) зареєстроване як юридична особа, взяте на облік у контролюючому органі як платник податків та платник єдиного внеску, а позивач є його директором, що підтверджуються довідкою №14 від 06.03.2020.

Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01.01.2012 працює у МПП Монстера на посаді директора організаційного розвитку та правових питань та за вказаний період роботодавцем були сплачені за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою №14 від 06.03.2020.

ГУ ДПС було сформовано на ім`я ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-73115-51 від 07.02.2020 на суму 29293,44 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї з 2012 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає її обов`язок по сплаті за у цей період єдиного внеску ще як особою, яка має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Згідно дефініції, наведеної у п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску, є фізичні особи-підприємці (далі - ФОП), в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є ФОП або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 цього Закону, адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст.178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як ФОП відповідно до вимог законодавства.

Статтею 178 ПК України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із ст.65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п.167.1 ст.167 цього Кодексу. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи. Під час виплати суб`єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов`язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до п.14.1.195 та п.14.1.222 п.14.1 ст.14 цього Кодексу. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.

Пунктом п`ятим частини першої статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2464-VI, облік осіб, зазначених у п.п.1, 4, 5 та п.5 1 ч.1 ст.4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому п.1 ч.1 ст.4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей; в абзацах четвертому, шостому та сьомому п.1 ч.1 ст.4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви; в абзаці восьмому п.1 ч.1 ст.4 цього Закону - здійснюється на підставі подання копії свідоцтва про державну реєстрацію угоди про розподіл продукції не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

Згідно п.1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1.

Згідно п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

За змістом п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), п.5 та п.5 1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у п.4, п.5 та п.5 1 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці : підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з ФОП, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Колегія суддів зазначає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 по справі №160/3114/19, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З матеріалів справи видно, що позивач в період з 01.01.2012 своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовувала не як самозайнята особа, а як найманий працівник МПП Монстера (директор організаційного розвитку та правових питань) та його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально, відповідачем не надано, судом не встановлено та матеріали справи не містять.

Згідно п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Оскільки Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його положень слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні положень цього Закону, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього з спірний період, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок позивача по його сплаті як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної вимоги та наявністю підстав для її скасування.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.04.2020 по справі №120/581/19-а.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року по справі №460/1820/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Т. І. Шинкар