Ухвала

від 02.11.2020 по справі 826/9607/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/9607/16

адміністративне провадження № К/9901/26951/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 826/9607/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакі Натс" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення -рішення

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лакі Натс звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02 червня 2016 року № 0008151406 в частині нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 465542,72 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02 червня 2016 року №0008141406.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року, адміністративний позов задоволено повністю.

04 вересня 2020 року до Суду вперше надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 826/9607/16, ухвалені в порядку нового судового розгляду на виконання постанови Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою було частково задоволено касаційну скаргу Товариства, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року скасовано в частині, в якій відмовлено в задоволені позовних вимог, та в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року - залишено без змін.

Предметом нового розгляду у цій справі було визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 02 червня 2016 року № 0008151406 в частині нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 465542,72 грн. Податкове повідомлення - рішення від 02 червня 2016 року № 0008141406, яким застосовано штраф в розмірі 340 грн. не було предметом первісного касаційного перегляду та як наслідок нового судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року вказану касаційну скаргу повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки скаржник у касаційній скарзі не зазначає про наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України. При цьому в ухвалі зазначено, що підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням на те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні судові рішення Верховного Суду , де б останній надав висновки щодо питання застосування статей 1,2,4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , частини четвертої статті 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , частину першу статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 Про систему валютного регулювання та валютного контролю .

Суд визнав, що штраф застосований за валютні правопорушення за порушення частини четвертої статті 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність на підставі частини першої статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 Про систему валютного регулювання та валютного контролю податковим повідомленням - рішенням від 02 червня 2016 року №0008141406, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 340 грн. не може бути предметом касаційного перегляду.

Посилання на відсутність застосування норми права статей 1,2,4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті у подібних правовідносинах спростовується численною практикою Верховного Суду, якою доводиться правозастосування цих норм та недоведеності подібності правовідносин.

19 жовтня 2020 року до Верховного Суду вдруге надійшла зазначена касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 826/9607/16, у якій скаржник просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Підставою касаційного оскарження заявник касаційної скарги визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, доводить неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, без

Однак, скаржником не зазначено, які саме постанови Верховного Суду (номер справи та дата), в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах.

Разом з тим, у касаційній скарзі скаржник акцентує увагу на аналогічну практику Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 826/9475/18, без не обґрунтування у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та не доводить подібність правовідносин між цією справою та справою наведеною скаржником у касаційній скарзі.

Аналіз висновків суду попередніх інстанцій у цій справі і у наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції у справі № 826/9475/18, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які розглянуті залежно від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення кожної із цих справ.

Отже наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, є безпідставними.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази, перевірка яких знаходиться за межами касаційного перегляду визначеному статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 826/9607/16 - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко