Постанова

від 29.10.2020 по справі 205/7739/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7148/20 Справа № 205/7739/19 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2020 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява, мотивована тим, що відповідач 16.03.2017 року отримав від позивача у борг 100 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 16.04.2017 року. Оскільки відповідач відмовляється повертати борг, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 100 000,00 доларів США - основного боргу, 7 652,05 доларів США - 3 % річних, а всього - 107 652,05 доларів США та судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 16.03.2017 року в розмірі 107 652,05 доларів США, з яких: 100 000,00 доларів США - основний борг; 7 652,05 доларів США - 3 % річних.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він не підписував спірну розписку від 16.03.2017 року, фактично грошові кошти ним від позивача не отримувались. Спірна розписка була складена для додаткового забезпечення виконання господарського зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросоюз", в якому ОСОБА_3 є директором. Договір поставки ТОВ "Агросоюз" був виконаний у повному обсязі. В свою чергу, спірна розписка за домовленістю між позивачем та відповідачем повинна була бути знищена позивачем. Однак, позивач обманув відповідача стосовно знищення розписки, розписку не знищив та звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 16.03.2017 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 100 000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 16.04.2017 року, що підтверджується розпискою (а.с.4).

Однак відповідач відмовляється повертати борг, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду за захистом своїх прав.

У судовому засіданні 20.12.2019 року відповідач ОСОБА_1 пояснив, що він писав спірну розписку, однак не підписував її та не отримав грошові кошти за вказаною розпискою.

Згідно висновку експерта № 199-20 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, складеного 10.02.2020 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 після рукописного тексту у розписці від 16.03.2017 року - виконаний самим ОСОБА_1 . Діагностичні ознаки, які б свідчили про вплив на виконавця ОСОБА_1 яких-небудь зовнішніх або внутрішніх збиваючих факторів в момент виконання як рукописного тексту розписки, так й підпису - відсутні. Рукописний текст та підпис в оригіналі розписки від 16.03.2017 року - виконані самим ОСОБА_1 (а.с.132-143).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження якого була надана розписка, як борговий документ і що сума боргу відповідачем дотепер не повернута.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що він не підписував спірну розписку від 16.03.2017 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Згідно висновку експерта № 199-20 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, складеного 10.02.2020 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 після рукописного тексту у розписці від 16.03.2017 року - виконаний самим ОСОБА_1 . Діагностичні ознаки, які б свідчили про вплив на виконавця ОСОБА_1 яких-небудь зовнішніх або внутрішніх збиваючих факторів в момент виконання як рукописного тексту розписки, так й підпису - відсутні. Рукописний текст та підпис в оригіналі розписки від 16.03.2017 року - виконані самим ОСОБА_1 (а.с.132-143).

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що фактично грошові ним від позивача не отримувались, а спірна розписка була складена для додаткового забезпечення виконання господарського зобов`язання ТОВ "Агросоюз", в якому він є директором, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні, оскільки не підтверджені належними доказами.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей та його укладення у належній формі може бути підтверджено розпискою позичальника.

На підтвердження укладення договору позики позивач надав розписку, яка відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України підтверджує укладення договору позики. Протилежне мав довести відповідач.

Отже, при наявності договору позики, саме відповідач зобов`язаний довести, що грошові кошти за договором не передавались, чи передавались, кому та для яких цілей, але ці обставини мають бути підтверджені доказами, які відповідають вимогам ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко