Рішення

від 22.10.2020 по справі 648/1949/19

БІЛОЗЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 648/1949/19

Провадження № 2/648/43/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року смт Білозерка

Білозерський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Строілов С.О.,

з участю секретаря Козлової Т.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, який в подальшому уточнила та остаточно просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим будинком АДРЕСА_1 та виселити їх з цього будинку посилаючись на те, що вона є власником будинку, а відповідачі зареєстровані за вказаною адресою, при цьому не проживають у ньому та не надають позивачу доступу до частини будинку, чим порушуються права позивача, як власника будинку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги за підставами вказаними у позові.

Представник відповідачів в своїх запереченнях на позов й в судовому засіданні вимоги позивача не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відповідачі проживають у будинку АДРЕСА_1 та мають право користування частиною цього будинку на підставі рішення народного суду Білозерського району Херсонської області від 12.05.1965 року і відповідно до закону не можуть бути виселені з нього з підстав вказаних позивачем, оскільки не мають іншого житла.

Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 81, 82 ЦПК України, сторони зобов`язані надати докази та довести ті обставини, які обґрунтовують їх вимоги і заперечення та мають значення для справи, крім тих, які визнаються сторонами, є загальновідомими та встановлені рішенням суду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2014 року.

За вказаною адресою зареєстровані відповідачі ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 , що підтверджується довідками Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області № 1246 від 09.08.2010 року та №№ 02-21/327, 02-21/328 від 27.06.2019 року.

Поряд з цим, за рішенням народного суду Білозерського району Херсонської області від 12.05.1965 року, зареєстрованим Дар`ївською сільською радою Білозерського району Херсонської області, ОСОБА_4 виділено ј частину вказаного домоволодіння із зазначенням певних приміщень в порядку поділу збудованого родиною ОСОБА_4 жилого будинку та іншого майна.

При цьому, рішенням Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області № 72 від 29.07.2010 року за ОСОБА_4 визнано право власності на ј частину жилого будинку АДРЕСА_1 , а згідно рішення Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області за № 17 від 24.02.2005 року визначалась нумерація будинків належних сторонам по справі.

Зазначені рішення скасовані відповідно до рішення Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області за № 10 від 28.02.2020 року.

Згідно пояснень сторін відповідачі ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , фактично в окремій незареєстрованій будівлі, що підтверджується довідками Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області № 02-23/750 від 31.10.2016 року, № 02-23/381 від 12.05.2017 року та актом обстеження житлових умов від 14.11.2016 року.

Вказані обставини підтверджуються також іншими матеріалами справи та сторонами не заперечуються.

В обгрунтування заявлених вимог позивач та його представник посилаються на норми ст.ст. 316, 319, 391, 406 ЦК України та ст. 41 Конституції України.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно ч.2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

За ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, а використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян.

Представник відповідачів в обгрунтування заперечень на позов посилається на ст. 47 Конституції України та норми ст.ст. 9, 116 ЖК України.

За ст. 47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону чи за рішенням суду.

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом, а житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

З пояснень сторін та досліджених судом матеріалів наданих сторонами вбачається, що спір між сторонами виник після набуття позивачем в 2014 році права власності на будинок АДРЕСА_1 , в якому проживали та були зареєстровані на законних підставах відповідач ОСОБА_4 з часу будівництва будинку, а відповідач ОСОБА_5 з моменту народження.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 має право на ј частину вказаного домоволодіння із зазначенням певних приміщень на підставі рішення народного суду Білозерського району Херсонської області від 12.05.1965 року, а ОСОБА_5 , як її син, має право користування цими приміщеннями в силу Закону.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

За встановлених судом обставин, суд не вбачає таких порушень прав позивача, які б давали підстави для задоволення його вимог в межах заявленого позову, наслідком чого є позбавлення відповідачів права на житло, яке гарантоване Конституцією України та захищається Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

При цьому, суд враховує недоведеність позивачем порушення своїх прав відповідачами та відсутність за таких обставин встановлених діючим законодавством (ЦК України та ЖК України) підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення без надання іншого жилого приміщення.

Посилання позивача на наявність у відповідачів іншого жилого приміщення на території цього ж домоволодіння не приймаються судом до уваги, оскільки, як встановлено судом, вказане приміщення незареєстроване в передбаченому порядку та непридатне для проживання (довідки Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області № 02-23/750 від 31.10.2016 року, № 02-23/381 від 12.05.2017 року та акт обстеження житлових умов від 14.11.2016 року).

Поряд з цим, посилання позивача на ч.2 ст. 406 ЦК України також є необгрунтованими, оскільки будь-яких обставин, які мають істотне значення для припинення сервітуту, як це передбачено цією нормою закону, позивачем взагалі не наведено та судом не встановлено, а навпаки наявність рішення народного суду Білозерського району Херсонської області від 12.05.1965 року є істотною обставиною на підтвердження права ОСОБА_4 та відповідно її сина ОСОБА_5 на користування визначеними в цьому рішенні приміщеннями будинку.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в межах заявлених вимог та їх обгрунтування.

Керуючись ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 316, 319, 391, 406 ЦК України, ст.ст. 9, 116 ЖК України, ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 ) та ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання їх такими, що втратили право користування жилим будинком АДРЕСА_1 та їх виселення з цього будинку.

Дата складання повного судового рішення - 02.11.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Херсонського апеляційного суду з урахуванням перехідних положень ЦПК України.

Суддя Строілов С.О.