Постанова

від 11.02.2021 по справі 648/1949/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року м. Херсон

Справа №648/1949/19

Провадження № 22-ц/819/237/21

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач)

судді: Майданік В.В.

Приходько Л.А.,

секретар судового засідання: Дундич А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Строілова С.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення ,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення .

Позов мотивовано тим, що вона, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2014 року, є власником домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є членами її сім`ї та за відсутності правових підстав, користуються ј частиною належного їй на праві власності житлового будинку, чим чинять перешкоди у користуванні цим майном.

З урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог, позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні власністю, шляхом визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 та висилити їх з будинку.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду від 22 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин по справі, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначила, що суд, ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог, не взяв до уваги, що рішенням державного реєстратора №24316684 від 10 вересня 2015 року ОСОБА_2 було відмовлено в державній реєстрації права власності на ј частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстрований за ОСОБА_1 .

Також ОСОБА_2 намагалася в судовому провадженні №648/330/16-ц визнати за собою право власності на ј частину будинку, але за результатами розгляду справи останній було відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім цього, рішенням виконавчого комітету Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 28 лютого 2020 року №10 Про відміну раніше прийнятих рішень виконкому сільської ради відмінено рішення від 29 липня 2010 року №72 Про визнання права власності на житловий будинок , яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на ј частину спірного житлового будинку, та рішення від 24 лютого 2005 року №17 Про визначення (подвійної) нумерації будинку та вирішено вважати недійсними на підставі Свідоцтва про право власності ОСОБА_1 від 26 лютого 2014 року на зазначене нерухоме майно.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Волкова Л.Г. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Пояснила, що відповідачі не є членами сім`ї власника житла, не ведуть з ОСОБА_1 спільне господарство та на них не поширюються положення ст.156 ЖК України щодо користування жилим приміщенням. Єгорови фактично не проживають у спірній ј частині будинку, а мешкають у збудованому поруч окремому будинку, який не введений в експлуатацію.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , їх представник ОСОБА_4 до суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства. У письмовій заяві від 10 лютого 2021 року ОСОБА_4 просила розгляд справи відкласти на іншу дату, проте поважні причини, які б унеможливили її явку в призначене судове засідання не зазначила. Справа розглядається в порядку ст.372 ч.2 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2014 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.13).

Зазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,1194га, кадастровий номер 6520381000:01:001:0106, яка знаходиться у приватній власності позивача, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 квітня 2015 року (а.с.18).

Разом з цим, згідно рішення народного суду Білозерського району Херсонської області від 12 травня 1965 року, зареєстрованим Дар`ївською сільською радою Білозерського району Херсонської області, ОСОБА_5 виділено у користування ј частину домоволодіння із зазначенням конкретних приміщень в порядку поділу збудованого родиною ОСОБА_6 житлового будинку та іншого майна (т.2 а.с.18-21).

Рішенням виконавчого комітету Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області №72 від 29 липня 2010 року Про визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 визнано право власності на ј частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.23).

Рішенням виконавчого комітету Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області №17 від 24 лютого 2005 року визначено нумерацію будинку по АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , за АДРЕСА_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , за №111а (т.2 а.с.21).

З довідок Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області за №02-18/802 від 18 листопада 2016 року, №02-21/228 від 10 травня 2019 року та №02-21/327 від 27 червня 2019 року встановлено, що згідно запису погосподарської книги №1 за (2016-2020рр.) в будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована та проживає ОСОБА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 .

Відповідачі по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок АДРЕСА_2 (т.1 а.с.31, 44, т.2 а.с.25).

Відповідно до рішення Дар`ївської сільської ради Білозерського району Херсонської області №10 від 28 лютого 2020 року Про відміну раніше прийнятих рішень виконкому сільської ради рішення виконкому сільської ради від 29.07.2010 року №72 Про визнання права власності на житловий будинок та рішення виконкому Дар`ївської сільської ради від 24.02.2005 року №17 Про визнання нумерації будинку вирішено відмінити та вважати їх недійсними на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 26 лютого 2014 року (а.с.173).

Ухвалюючи у справі рішення про відмову у задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення з огляду на недоведеність позивачем підстав для задоволення її вимог в межах заявленого позову, наслідком чого є позбавлення відповідачів права на житло, яке гарантоване Конституцією України та захищається Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів погоджується із висновком суду, виходячи з наступного.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії , заява №58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом , що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи у житловому приміщенні, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з цього житла без наявності достатніх для цього визначених законом підстав є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Зазначені норми та їх тлумачення свідчать по те, що за умови постійного проживання особи у житловому приміщенні, ставлення її до цього приміщення як до свого постійного житла, за умови відсутності іншого житла, або за умови потреби у такому житлі як соціально незахищеної особи, для виселення цієї особи з такого житла не має підстав.

Зібранні у справі докази свідчать, що на підставі судового рішення від 12 травня 1965 року ОСОБА_2 набула право користування ј частиною житлового будинку, з визначенням їй конкретних приміщень користування. Тобто, фактично для відповідача на підставі судового рішення встановлений сервітут користування спірним нерухомим майном.

З 1974 року відповідач зареєстрована та постійно проживає в ј частині будинку разом із сином ОСОБА_3 (т.2 а.с.24-27). Житловий будинок має окремі виходи на вулиці і входи до будинку для ОСОБА_1 (3/4) та ОСОБА_2 (1/4) - т.1 а.с.31.

Частиною першою статті 406 ЦК України визначені підстави припинення сервітуту. Згідно частини другої цієї норми права, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Ураховуючи вищенаведені норми та встановлені судом фактичні обставини у справі, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанцій та ухвалення нового рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення.

Посилання апелянта на рішення, якими було скасовано право власності ОСОБА_2 на частину спірного нерухомого майна та відмовлено останній в державній реєстрації права власності на зазначене майно, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки відсутність у відповідача права власності не спростовує наявність у неї права користування частиною будинку з наведених вище підстав. При цьому, посилання представника ОСОБА_1 про наявність у відповідачів іншого придатного для проживання житла є неприйнятним у зв`язку із не доведенням цих обставин належними та допустимими доказами та не доведенням наявність підстав, з якими закон передбачає можливість для задоволення пред`явлених позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилань, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 16 лютого 2021 року.

Головуючий: В.О. Бездрабко

Судді: В.В. Майданік

Л.А. Приходько