Рішення

від 21.10.2020 по справі 518/201/14-ц

АНАНЬЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №518/201/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2020 року Ананьївський районний суд Одеської області

у складі головуючого у справі судді Желяскова О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Гула О.Р.,

позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 ,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Ананьїв Одеської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконними рішень та недійсними свідоцтва про право власності та державного акта на земельну ділянку, визнання права власності на житловий будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

До Ананьївського районного суду Одеської області з Ширяївського районного суду Одеської області надішли матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконними рішень та недійсними свідоцтва про право власності та державного акта на земельну ділянку, визнання права власності на житловий будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що 6 березня 2014 року до Ширяївського районного суду Одеської області звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_6 про визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами недійсним та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом.

Згідно зазначеної позовної заяви, 20 листопада 1989 року ОСОБА_7 в Мар`янівській сільській раді Ширяївського району Одеської області було складено заповіт на онука ОСОБА_8 , згідно якого до спадкоємця переходили все те, що належало спадкодавцю на день його смерті.

Як зазначає ОСОБА_1 у позовній заяві, згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На той час спадкоємцю ОСОБА_8 було 15 років та він проживав в будинку АДРЕСА_1 разом з матір`ю ОСОБА_6 та її дочкою ОСОБА_10 .

В позовній заяві вказано, що 1 лютого 1997 року позивачка та ОСОБА_8 в Мар`янівській сільській раді зареєстрували шлюб. За час шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачка, зазначає, що вони всі разом проживали в будинку АДРЕСА_1 . На той час між матір`ю чоловіка позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_8 склалися погані стосунки, в які, як зазначає ОСОБА_1 , вона не втручалася.

Позивачка вказує, що 15 серпня 2008 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди аварії її чоловік ОСОБА_8 помер. В подальшому вона зі своїми дітьми та свекрухою продовжували проживати в будинку АДРЕСА_1 .

Згідно позовної заяви, якось після смерті чоловіка позивачка поралась біля плити, що розташована у дворі дому, та до неї підійшла свекруха ОСОБА_6 і вручила позивачці пакет, як вона сказала «для розпалювання». Як вказує позивачка, вона проявила зацікавленість і в цьому пакеті знайшла заповіт на батька її дітей ОСОБА_8 . На той час, між позивачкою та ОСОБА_6 склалися вкрай негативні відношення, у зв`язку з постійними вимогами ОСОБА_6 полишити проживання в будинку АДРЕСА_1 , так як вона стверджувала, що позивачка ніякого відношення до будинку не має, у зв`язку з чим позивачка була змушена разом з дітьми піти проживати в інший дім.

Також, згідно позовної заяви, 28 жовтня 2004 року виконавчий комітет Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області вирішив: 1) оформити право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 ; 2) видати ОСОБА_6 свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 ; 3) видати видане свідоцтво підлягає державній реєстрації та внесенню в Реєстр прав власності на нерухоме майно, що виконується Ширяївським БТІ.

Як зазначено в позовній заяві, в подальшому свідоцтво про право власності на нерухоме майно було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації та ОСОБА_6 стала власником житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .

Позивачка зазначає, що отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Мар`янівською сільською радою 18 січня 2005 року, навіть на момент його складання, приймаючи рішення №51 від 28 жовтня 2005 року, було проігноровано заповіт від 20 листопада 1989 року, складений на ім`я ОСОБА_8 ОСОБА_9 і те, що на час складення свідоцтва про право власності, спадкоємець ОСОБА_8 разом з дружиною та двома малолітніми дітьми проживали у спадковому домі, в подальшому дружина та двоє малолітніх дітей були вимушені піти геть практично зі свого житла. На момент звернення до суду, як зазначала позивачка, справедливим може, на її думку, бути тільки привести всіх учасників, правовідносин у попередній стан.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеною позовною заявою та просила суд: 1) визнати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 січня 2005 року видане на ім`я ОСОБА_6 в частині 1/1 недійсним; 2) визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 13 червня 2016 року (Том справи №1 а.29) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 відкрито провадження.

29 вересня 2016 року на адресу Ширяївського районного суду Одеської області надійшла позовна заява в новій редакції (Том справи №1 а.42-47), а саме позовна заява ОСОБА_11 та ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області та відділу Держгеокадастру у Ширяївському районі Одеської області про визнання незаконними рішень та недійсними свідоцтва про право власності та державного акта на земельну ділянку, визнання права власності на житловий будинок.

Згідно зазначеної позовної заяви, з 1971 року у житловому будинку по АДРЕСА_1 проживала сім`я голови господарства ОСОБА_9 , 1898 року народження, до складу сім`ї входили його дружина ОСОБА_12 , 1904 року народження, син ОСОБА_13 , 1946 року народження, невістка ОСОБА_6 , 1946 року народження, і онук ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як зазначають позивачі, голова господарства і його дружина працювали в колгоспі «ім.ХХІІ з`їзду КПРС» і тому господарство за господарськими книгами Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області обліковувалось за суспільною групою колгоспників.

В позовній заяві зазначено, що за вказаними книгами це господарство з 1977 року розділилося на два нових і у складі господарства колгоспників залишились його голова ОСОБА_9 з дружиною ОСОБА_12 , а до новоутвореного господарства службовців увійшла сім`я у складі його голови ОСОБА_13 з дружиною ОСОБА_6 , які працювали вчителями, та їх діти: ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як зазначено в позовній заяві, в період 1971-1990 років з членів господарства службовців вибув його голова ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а з господарства колгоспників вибула дружина його голови ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 . Після цього, до складу господарства колгоспників увійшов неповнолітній ОСОБА_8 , а вибув з нього голова господарства ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачі зазначають, що виходячи з наведених обставин та положень законодавства, після смерті члена господарства колгоспників ОСОБА_12 не відкривалась спадщина на майно двору у вигляді будинку. ОСОБА_8 , як неповнолітній, незалежно від тривалості його перебування у складі двору, набув право на частку у праві сумісної власності двору у вигляді будинку.

Згідно позовної заяви, станом на 15 квітня 1991 року у складі господарства колгоспників, члени якого проживали у вказаному будинку, було двоє осіб: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , кожен з яких набув право на рівну частку у розмірі 1/2 на спільне майно двору у вигляді будинку. ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мар`янівка Ширяївського району Одеської області згідно запису №24, складеного 7 листопада 1992 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області. Відповідно до заповіту, посвідченого 20 листопада 1989 року за реєстровим номером 27 Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області, спадкодавець заповідав все своє майно ОСОБА_8 .

Позивачі у позовній заяві зазначають, що ОСОБА_8 , як спадкоємець за заповітом, та як єдиний спадкоємець за законом першої черги, набув право на спадщину свого діда у вигляді права власності на 1/2 частку будинку, оскільки він прийняв цю спадщину шляхом фактичного вступу у володіння цим майно, оскільки проживав разом зі спадкодавцем безпосередньо до його смерті та взяв його майно у вигляді предметів домашньої обстановки та вжитку.

Також, позивачі зазначають, що з урахуванням наявного у ОСОБА_8 права на 1/2 частку у праві власності на будинок, як члена колгоспного двору, у результаті спадкування за заповітом він набув право на увесь будинок.

Як вказано у позовній заяві, відповідно до чинних на день відкриття спадщини положень частини 1 статті 30 Земельного кодексу Української РСР, в редакції Закону України від 13 березня 1992 року №2196-ХІІ, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Проте, як вказують позивачі, всупереч вказаним положенням законодавства, рішенням №25 від 1 жовтня 1993 року 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області ОСОБА_6 в поряду приватизації була безоплатно передана земельна ділянка площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В позовній заяві зазначено, що на підставі вказаного рішення 1 липня 2009 року Мар`янівською сільською радою і відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області ОСОБА_6 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №118573, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020953700429.За цим актом ОСОБА_6 є власником зазначеної вище земельної ділянки з кадастровим номером 5125482500:02:001:0006.

Позивачі зазначають, що правонаступником відділу Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області є відділ Держгеокадастру у Ширяївському районі Одеської області.

Також, в позовній заяві зазначено, що позивачка ОСОБА_1 і ОСОБА_8 одружились 1 лютого 1997 року, що було зареєстровано записом №1 складеним 1 лютого 1997 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області. Від цього шлюбу є двоє дітей, народження яких було зареєстроване актовими записами, складеними Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області, у яких подружжя вказане їхніми батьками, а саме: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №11 від 17 жовтня 1997 року, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №16 від 23 грудня 2003 року.

Позивачка зазначає, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 в селі Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, згідно запису №16, складеного 17 серпня 2008 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді належного йому права власності на спірний будинок, щодо якого він заповіту не залишав, а із спадкоємців за законом першої черги були його дружина і діти позивачі у справі та відповідачка ОСОБА_6 його мати.

Як вказано в позовній заяві, спадкові права позивачки ОСОБА_1 щодо майна чоловіка ОСОБА_8 у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва підтверджені свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 30 червня 2009 року у спадковій справі №273/2009 за реєстровим №831 Іванівської державної нотаріальної контори Одеської області.

Також, позивачі вказують на те, що з приводу відповідачки ОСОБА_6 відсутня інформація про прийняття нею спадщини сина, а тому, на думку позивачів, вона не набула право власності на будинок в порядку спадкування.

Проте, як зазначено в позовній заяві, всупереч наведеним обставинам, рішенням Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 28 жовтня 2004 року було вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та видати їй свідоцтво про право приватної власності на цей будинок, яке підлягає реєстрації та внесенню в Реєстр прав власності на нерухоме майно. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо вказаного житлового будинку було видане Мар`янівською сільською радою 18 січня 2005 року ОСОБА_6 на підставі зазначеного рішення сільради.

В позовній заяві позивачі вказують, що право ОСОБА_6 на зазначений будинок було зареєстроване 18 січня 2005 року Ширяївським державним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за номером запису 126 в книзі 14 в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 9585983, про що їй був виданий Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за номером 6245213.

Враховуючи викладене позивачі вважають незаконним вказане рішення сільради та повністю недійсним отримане ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, у зв`язку з чим звернулися до суду та просять: 1) визнати недійсним і скасувати рішення №26 від 1 жовтня 1993 року 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області про передачу безоплатно в порядку приватизації у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 2) визнати незаконним і скасувати рішення Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області №51 від 28 жовтня 2004 року, яким вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та видати їй свідоцтво про право приватної власності на цей будинок, яке підлягає реєстрації та внесенню в Реєстр прав власності на нерухоме майно; 3) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 , видане виконкомом Мар`янівської сільської ради 18 січня 2005 року ОСОБА_6 щодо її права приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , зареєстроване 18 січня 2005 року Ширяївським державними комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за номером запису 126 в книзі 14 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 9588983; 4) визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 за кожним право на 1/3 частку у праві приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 ; 5) визнати недійсним і скасувати виданий ОСОБА_6 1 липня 2009 року Мар`янівською сільською радою і відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5125482500:02:001:0006, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010953700429.

18 листопада 2016 року до Ширяївського районного суду Одеської області надійшли заперечення відповідача ОСОБА_6 на позовну заяву (Том справи №1 а.115-124), відповідно до яких ОСОБА_6 з позовними вимогами позивача не погоджується та зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підтверджені доказами.

Так, ОСОБА_6 у запереченнях зазначає, що 26 листопада 1971 року, вона одружилась з ОСОБА_13 та з 26 листопада 1971 року почали проживати в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , разом з покійним ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також покійним ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матір`ю покійного чоловіка відповідачки ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , та дітьми відповідачки та ОСОБА_13 : ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 .

Я зазначає ОСОБА_6 у запереченнях до позову, під час спільного проживання з її покійним чоловіком та його батьками вони вели спільне господарство, будували та ремонтували будівлі та споруди, а також зазначений житловий будинок за спільні кошти. Тримали підсобне господарство в колгоспному дворі. До браку ОСОБА_6 з ОСОБА_13 в батьків чоловіка був лише маленький глинобитний будинок, в якому чоловік ОСОБА_6 жив, а також були побудовані стіни нового будинку.

ОСОБА_6 вказує, що з 26 листопада 1971 року і до смерті її чоловіка вона разом з ним добудувала новий будинок і батьки їм допомагали. Станом на 26 листопада 1971 року батьки чоловіка ОСОБА_6 перебували на пенсії і отримували пенсію в розмірі від 12 до 20 рублів СРСР в місяць, а ОСОБА_6 разом з покійним чоловіком працювали в школі вчителями та отримували заробітну плату в розмірі від 85 до 110 рублів СРСР. Крім того вони тримали в дворі підсобне господарство.

Також, у запереченнях ОСОБА_6 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , який під час життя 20 листопада 1989 року склав заповіт, яким заповідав все своє майно де б воно не було та з чого не складалось покійному сину ОСОБА_6 ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

ОСОБА_6 зазначає, що в спірному будинку вона проживає безвиїзно з 26 листопада 1971 року по час розгляду справи в суді. ІНФОРМАЦІЯ_1 в віці 93 роки помер батько ОСОБА_13 ОСОБА_9 , який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що, як зазначає ОСОБА_6 , підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області від 7 листопада 1992 року. Після його смерті відкрилася спадщина в с.Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, яка складається з частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , і не була належним чином оформлена.

Як вказано у запереченнях до позовної заяви, ОСОБА_9 під час життя 20 листопада 1989 року склав заповіт, яким заповідав все своє майно де б воно не було та з чого не складалося ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_6 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_7 померла матір її покійного чоловіка ОСОБА_12 та жінка спадкодавця ОСОБА_9 , яка постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилась спадщина в с.Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, яка складається з частини житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і не була належним чином оформлена її покійним чоловіком ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , та покійним чоловіком ОСОБА_6 - ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Як зазначає ОСОБА_6 , так як покійний батько її чоловіка та її покій чоловік спільно проживали разом з покійною мамою її чоловіка на момент її смерті та фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, то згідно зі ст.549 ЦК УРСР 1963 року тому вважаються, що прийняли спадщину після смерті дружини та мами - ОСОБА_12 . Тому, ОСОБА_6 вважає, що заповіт складений покійним ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , навіть якщо майно було належним чином оформлене тоді покійному ОСОБА_9 могла б належати тільки 1/4 частка в спірному житловому будинку тому, що господарство ОСОБА_9 було зареєстроване як колгоспний двір в погосподарській книзі.

Також, у запереченнях ОСОБА_6 зазначає, що з матеріалів справи та доданих документів до заперечення вбачається, що спадщину відповідач ОСОБА_6 прийняла в порядку п.2 ч.1 ст.549 ЦК України 1963 року після спадкодавця ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки на час відкриття спадщини проживала і була зареєстрована у спірному жилому будинку разом з своїм покійним чоловіком і фактично вступила в управління чи володіння спадковим майном.

ОСОБА_6 зазначила в запереченні, що просить суд визнати той факт, що станом на 7 листопада 1993 року в спірному житловому будинку не проживали неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки та неповнолітні спадкоємці за заповітом.

Як вказує ОСОБА_6 , покійний батько її чоловіка в заповіті на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким заповідав все своє майно, де б воно не знаходилося та в чому воно не заключалося взагалі «все те, що мені буде належати на день моєї смерті заповідаю ОСОБА_8 ». Але позивач, на думку ОСОБА_6 , в позовній заяві невірно трактує текст даного заповіту і не врахував при поданні позовної заяви частки подружжя в спільному майні подружжя та спільного майна її та її покійного чоловіка тому, що вони під час проживання вели спільне господарство та за спільні кошти розбудовували та ремонтували спірний житловий будинок з будівлями та спорудами та факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті її чоловіка. Крім того, як вказано в запереченнях до позову, позивач при поданні позовної заяви не врахував, що при вирішенні порушеного питання необхідно користуватися нормами ЦК УРСР 1963 року, а не нормами Цивільного кодексу України в редакції від 16 січня 2003 року, який 1 січня 2004 року набрав чинності.

ОСОБА_6 зазначає, що заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Згідно норм ЦК УРСР 1963 року - заповіт може бути визнано недійсним в певній частині, якщо: заповідач позбавив права на спадщину обов`язкових спадкоємців; розпорядився всім майном, хоча йому належала лише частка (наприклад, не врахував частки подружжя в спільному майні подружжя), умовами отримання спадщини, визначені в заповіті, суперечить законодавству, обмежують правоздатність спадкоємця, є аморальним або недієздатним.

При цьому, як зазначає ОСОБА_6 позивач при подані позовної заяви не врахувала, що частки подружжя в спільному майні відповідача та покійного її чоловіка, тобто осіб які вели спільне господарство та проживали в колгоспному дворі, тому, на думку ОСОБА_6 , також можна вважати, що заповіт не може поширюватися на ввесь спірний житловий будинок, а лише в певній його частині.

Як вказано в запереченні, на підставі ст. ст. 120, 123 Цивільного кодексу Української РСР, ОСОБА_6 вважала, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір. При цьому, згідно ст.563 Цивільного кодексу Української РСР (Спадкоємство в колгоспному дворі) - в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

ОСОБА_6 зазначала в запереченні, що вона також знаходилася в зареєстрованому шлюбі з покійним ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 26 листопада 1971 року, що стверджується свідоцтвом про шлюб, тому відповідно до ст.22 КпШС України, на думку ОСОБА_6 , вказаний спірний житловий будинок також є спільною власністю подружжя.

Як вказано у запереченні до позовної заяви, покійний син ОСОБА_6 за життя не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини. Спадкодавець ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 . Покійний син позивача ОСОБА_8 є спадкоємцем померлого ОСОБА_9 за заповітом. Таким чином покійний син відповідача мав прийняти спадщину за правилами ЦК УРСР 1963 року.

Також, у запереченнях зазначено, що покійний син ОСОБА_6 - ОСОБА_8 фактично не прийняв дану спадщину тому, що з 1 вересня 1990 року був зарахований та навчався в Одеському педагогічному інституті ім.Ушинського на факультеті «фізичне виховання» та був прописаний до гуртожитку інституту та проживав в м.Одеса. 7 листопада 1993 року був відрахований з даного інституту і вже 10 червня 1993 року був призваний до лав збройних сил СРСР. Із викладеного, як зазначено в запереченнях, слідує, що покійний син відповідача - ОСОБА_8 фактично не прийняв дану спадщину після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_11 тому, що не вступив в управління спадковим майном з часу відкриття спадщини та не подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, в зв`язку з тим що на момент смерті спадкодавця проживав та був зареєстрований в м.Одеса безперервно з 1 вересня 1990 року до 7 листопада 1993 році включно.

При цьому, як зазначила ОСОБА_6 у запереченнях до позовної заяви, її покійний чоловік - ОСОБА_13 в порядку п.2 ч.1 ст.549 ЦК УРСР 1963 року прийняв спадщину, оскільки на час відкриття спадщини проживав і був зареєстрований у даному жилому будинку та вступив в управління спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Крім того, як вказує ОСОБА_6 , позивачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном, тому вона вважає, що підстав вважати, що її покійний син вступив у володіння та управління спадковим майном за ст.549 ЦК УРСР, у позивача немає. Також, як вказано у запереченні, позивачка факт прийняття спадщини покійним сином ОСОБА_6 за правилами ст.549 ЦК УРСР не довела, отже спадщина фактично ним не прийнята.

Також, ОСОБА_6 у запереченнях зазначає, що під час життя ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 та його покійна дружина та вона з її покійним чоловіком, як співвласники даного житлового будинку та так і не оформили правовстановчі документи на даний житловий будинок за час життя спадкодавців.

Як зазначено у запереченні, 28 жовтня 2005 року виконавчий комітет Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області на підставі свого рішення №51 від 28 жовтня 2005 року ОСОБА_6 видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_3 від 28 жовтня 2005 року на підставі якого вона, являється власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та 18 січня 2005 року проведена реєстрація права власності на нерухоме майно номер запису 126 в книзі №14 витяг номер 6245213 від 18 січня 2005 року .

ОСОБА_6 у запереченнях зазначила, що під час життя її син - ОСОБА_8 знав, що вона оформила право власності на даний будинок і жодних претензій до неї відносно даного житлового будинку не пред`являв ні разу та позовних заяв до суду не подавав. ІНФОРМАЦІЯ_8 в результаті дорожньо-транспортної пригоди помер син ОСОБА_6 - ОСОБА_8 . Після його смерті відкрилася спадщина за адресою: Одеська область, Ширяївський район, с. Мар`янівка. Як зазначено в запереченні, син ОСОБА_6 помер, так і не прийняв спадщину тому, що фактично не вступив в управління або володіння спадковим майном та не подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини та не був прописаний в даному житловому будинку.

На підставі вище викладеного ОСОБА_6 вважала, що її покійний син ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , керуючись ст.551 ЦК УРСР, спадщину в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу) не прийняв, а право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу), якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Як вказано в запереченнях, спадкоємцями покійного сина ОСОБА_6 є його діти ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Але, на думку ОСОБА_6 , керуючись ст. ст. 549, 551 ЦК УРСР діти її сина не можуть бути спадкоємцями на успадкування спірного житлового будинку та право на прийняття належної покійному сину частки спадщини після смерті батька покійного чоловіка ОСОБА_6 не переходить до його спадкоємців першої черги і тому до дітей сина ОСОБА_6 не може в даному випадку застосовуватись спадкова трансмісія.

Також, ОСОБА_6 у запереченнях зазначила, що 15 серпня 2008 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди помер її син - ОСОБА_8 тому на прийняття спадщини після його смерті поширюється новий Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року.

ОСОБА_6 вказувала у запереченнях до позовної заяви, що згідно ч.3 ст.1268 ЦК України передбачається, що тільки спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. На момент смерті відповідач проживала разом з своїм покійним сином, а тому на неї поширюється норми ч.3 ст.1268 ЦК України. При вирішенні спору по даному спірному житловому будинку також врахувати, що про право на обов`язкову частку в спадщині, суду необхідно виходити з того, що згідно зі ст.535 ЦК України право на таку частку за іншими, окрім неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (включаючи усиновлення), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів), особами, у тому числі онуками і правнуками, може бути визнано лише в разі, коли вони, будучи непрацездатними, перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Обов`язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, котра при відсутності заповіту закликалася б до спадкування, а також утриманців спадкодавців, які мають право на спадщину.

При цьому, як зазначила ОСОБА_6 її син під час життя заповіту не складав. 16 грудня 2004 року, вона вийшла на пенсію за віком у віці 55 років, а з 10 листопада 2003 року інвалідом 3 (третьої) групи загального захворювання безстроково, що, як зазначено в запереченні, підтверджується довідкою управління праці та соціальної політики Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області №12 та перебувала на утримані свого покійного сина, як непрацездатна особа, яка є його матір`ю.

Частиною 1 статті 1241 ЦК України встановлено: «Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка)».

Як зазначено у запереченнях до позовної заяви, непрацездатною вважається фізична особа, яка досягла пенсійного віку встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійний вік визначається для: - чоловіків - після досягнення 60 років; - жінок - після досягнення 55 років.

Отже, як вказувала ОСОБА_6 , непрацездатними за віком вважаються чоловіки - після досягнення 60 років, жінки - після досягнення 55 років, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

ОСОБА_6 зазначила, що навіть якщо допустити, що її покійний син і успадкував би даний спірний будинок на неї, як непрацездатну фізичну особу, яка досягла пенсійного віку, та інваліда III групи поширюється норми частиною 1 статті 1241 ЦК України та вона незалежно від змісту заповіту, успадкувала б половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Також, у запереченнях зазначено, що якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

При цьому, як зазначала ОСОБА_6 її покійний син не здійснив жодної дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на спірний житловий будинок. Необхідність реєстрації будинків, як умова виникнення права власності була запроваджена в Україні лише з прийняттям Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Також, у запереченнях зазначено, що відповідно до абз.3 ч.2 ст.331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

На підставі вище викладеного, ОСОБА_6 зазначала, що вважає, що суд в даному випадку на підставі вище викладеного не має будь-якої правої підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання права власності на спадкове майно за спадкоємцями, яке за життя не належало спадкодавцеві (відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно на ім`я спадкодавця), суд приймаючи вище вказане рішення тим самим суттєво порушить норми матеріального права, фактично визнає право власності за позивачем без будь-якої правової підстави.

Також, в запереченнях ОСОБА_6 зазначала, що спадкодавець ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 . З 1 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року. Покійний син ОСОБА_6 - ОСОБА_8 нібито є спадкоємцями померлого за заповітом. Таким чином він мав би прийняти спадщину за правилами ЦК УРСР 1963 року.

Проте, як зазначено в запереченнях, позивач доказів на підтвердження факту вступу в управління та володіння спадковим майном до суду не надав, підстав вважати, що покійний син ОСОБА_6 вступив у володіння та управління спадковим майном за ст.549 ЦК УРСР, не має, а тому, на думку ОСОБА_6 немає підстав для визнання за ним права власності на майно в порядку спадкування за законом за правилами ЦК УРСР та Цивільного кодексу України.

Також, в запереченнях ОСОБА_6 зазначала, що на її думку суд не може задовольнити позовні вимоги позивача про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_1 в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , яке за життя не належало покійному спадкодавцеві ОСОБА_8 , оскільки відсутній правовстановлюючий документ на нерухоме майно на ім`я спадкодавця ОСОБА_8 , а також по причині того, що в період з 1992 по 1993 роки позивач не перебувала в шлюбі з покійним сином ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_1 відповідно до ст.529 ЦК УРСР не є належним спадкоємцем спірного житлового будинку, а за правилами ЦК УРСР та ЦК України, на думку ОСОБА_6 , не є також належним позивачем.

Крім того, в запереченнях ОСОБА_6 зазначала, що житловий будинок в АДРЕСА_1 належав на праві сумісної власності ОСОБА_9 та його дружині, а також на думку ОСОБА_6 їй та її покійному чоловіку.

Також, ОСОБА_6 зазначила, що позивачем не надано до суду, документів, які б підтверджували факт того, що нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину, що на думку ОСОБА_6 також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, в запереченнях ОСОБА_6 зазначила, що позивач забезпечена житлом і має у власності житловий будинок в АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_6 просила суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Крім того, 18 листопада 2016 року до Ширяївського районного суду Одеської області від ОСОБА_6 надійшло доповнення до заперечення на позовну заяву (Том справи №1 а.106-109).

В зазначеному доповненні ОСОБА_6 зазначала, що ознайомившись із позицією Позивача, що викладена в його позовній заяві в новій редакції, та вимогою щодо визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом виникла необхідність зробити доповнення до заперечення до позовної заяви та надання додаткових доказів.

Так, ОСОБА_6 зазначила, що з позовом вона не погоджуються, не визнає позовні вимоги позивача в повному обсязі та вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, не обґрунтованими, не відповідають нормам чинного законодавства України та не підтверджені жодним належним доказом, що стосується ОСОБА_6 як відповідача, тому вважає, що позовні вимоги не відповідають дійсності виходячи із слідуючих підстав.

Як вказано у доповненні до заперечення, 26 листопада 1971 року відповідачка - ОСОБА_6 та ОСОБА_13 одружилися та з 26 листопада 1971 року почали проживати в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 разом з покійними чоловіком ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком покійного чоловіка ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , матір`ю покійного чоловіка ОСОБА_6 - ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 та їх з чоловіком дітьми: дочкою ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та покійним сином ОСОБА_6 - ОСОБА_8 .

В доповненні до заперечень ОСОБА_6 вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер спадкодавець ОСОБА_9 , який під час життя, 20 листопада 1989 року склав заповіт, яким заповідав все своє майно де б воно не було та з чого не складалося покійному ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , відповідно ст.71 ЦК УРСР 1963 р. (Загальний строк позовної давності) - загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Також, ОСОБА_6 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_7 померла матір її покійного чоловіка ОСОБА_12 та жінка спадкодавця ОСОБА_9 , яка постійно проживала та була зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилась спадщина в с.Мар`янівка, Ширяївського району, Одеської області, яка складалась з частини глинобитного житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , так як покійний її чоловік ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 та її покійний син ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживали разом з покійною ОСОБА_12 на момент смерті та фактично вступили в управління частиною даного глинобитного житлового будинку то вони вважаються такими, що фактично прийняли спадщину, але належним чином не оформили.

Також, ОСОБА_6 зазначала, що покійний батько її чоловіка в заповіті на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким заповідав все своє майно, де б воно не знаходилося та в чому воно не заключалося взагалі все те, що йому буде належати на день смерті заповів ОСОБА_8 . Але позивач, на думку ОСОБА_6 , в позовній заяві невірно трактує текст даного заповіту і не врахував при поданні позовної заяви частки подружжя в спільному майні подружжя та спільного майна ОСОБА_6 та покійного її чоловіка тому, що вони під час проживання вели спільне господарство та за спільні кошти розбудовували та ремонтували спірний житловий будинок з будівлями та спорудами та факт прийняття її чоловіком спадщини після смерті своєї матері та батька, а також факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті її чоловіка, а також не врахували її частку майна в даному житловому будинку.

Тому ОСОБА_6 вважає, що заповіт складений покійним ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , навіть якщо майно було належним чином оформлене тоді покійному ОСОБА_9 могла б належати тільки 1/4 частка в спірному житловому будинку тому, що господарство ОСОБА_9 було зареєстроване як колгоспний двір в погосподарській книзі.

Крім того, в доповненні до заперечення ОСОБА_6 просила звернути увагу суд, що заповіт від 20 листопада 1989 року, який посвідчений головою виконкому Мар`янівської сільської ради, а не секретарем виконкому, який наділений повноваженнями вчиняти певні нотаріальні дії і нібито, зареєстрований за №27, але з даного заповіту видно якої сільської ради, але не видно якого району та області. Голова сільської ради не наділений повноваженнями вчиняти певні нотаріальні дії. Тому даний заповіт, на думку ОСОБА_6 можна вважати нікчемним та недійсним. Як вказує ОСОБА_6 заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Згідно норм ЦК УРСР 1963 року - заповіт може бути визнано недійсним в певній частині, якщо: заповідач позбавив права на спадщину обов`язкових спадкоємців; розпорядився всім майном, хоча йому належала лише частка ( наприклад, не врахував частки подружжя в спільному майні подружжя), умовами отримання спадщини, визначені в заповіті, суперечить законодавству, обмежують правоздатність спадкоємця, є аморальним або недієздатним.

Також, у доповненні до заперечень ОСОБА_6 просила суд при прийнятті рішення звернути увагу на те, що спадкодавець ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покійний ОСОБА_8 є спадкоємцем частки майна померлого ОСОБА_9 за заповітом. Таким чином покійний син відповідача мав прийняти спадщину за правилами ЦК УРСР 1963 року.

Проте, на думку ОСОБА_6 її покійний син - ОСОБА_8 фактично не прийняв дану спадщину тому, що з 1 вересня 1990 року був зарахований та навчався в Одеському педагогічному інституті ім.Ушинського на факультеті «фізичне виховання» та був прописаний до гуртожитку інституту та постійно проживав в м.Одеса і 27 січня 1993 року був відрахований з даного інституту і вже 10 червня 1993 року був призваний до лав Збройних сил СРСР. Проте, що син ОСОБА_6 був відрахований з ВУЗУ вона не знала, а він з 1 вересня 1990 року і по травень 1993 року проживав постійно в м.Одесі та був там зареєстрований. Підтвердженням даного ствердження та доказом того, що покійний ОСОБА_8 не проживав на момент смерті разом з спадкодавцем ОСОБА_9 , а тому фактично не вступив в управління та володіння часткою спадкового майна спадкодавця є також, на думку ОСОБА_6 , архівна довідка держаного закладу «Південноукраїнського національного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського» від 1 вересня 2016 року за № 1893/03.

З викладеного, як зазначено в доповненні до заперечення, слідує, що покійний син відповідача - ОСОБА_8 фактично не прийняв дану спадщину після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_11 тому, що не вступив в управління спадковим майном з часу відкриття спадщини та не подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, в зв`язку з тим що на момент смерті спадкодавця проживав та був зареєстрований в м.Одеса безперервно з 1 вересня 1990 року до 7 листопада 1993 року включно.

На підставі вище викладеного ОСОБА_6 зазначила, що вона вважає, що суд в даному випадку не має будь якої правої підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання права власності на спадкове майно за спадкоємцями, яке за життя не належало спадкодавцеві, суд, на думку ОСОБА_6 , приймаючи вищевказане рішення тим самим суттєво порушить норми матеріального права, фактично визнає право власності за позивачем без будь-якої правової підстави.

Також, у доповненні до заперечень ОСОБА_6 повторно звернула увагу на те, що позивачем не надано суду доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину в загальному порядку, що на її думку є підставою для відмови у позові.

У грудні 2016 року позивачами ОСОБА_11 та ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 подано до Ширяївського районного суду Одеської області доповнення до позовної заяви (Том справи №1 а.147-148), в якому зазначено, що заповітом, посвідченим головою виконкому Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області 20 листопада 1989 року за реєстровим номером 27, ОСОБА_9 заповідав все своє майно ОСОБА_8 .

Як зазначено у доповненні до позовної заяви, даний заповіт посвідчено уповноваженою особою, оскільки положеннями чинного на день посвідчення заповіту пункту 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих затвердженого наказом Міністра юстиції УРСР 19 січня 1976 року №1/5, було визначено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого комітету, на яких за рішенням виконавчого комітету, відповідної Ради депутатів трудящих покладено вчинення нотаріальних дій.

Також, у доповненні до позовної заяви позивачі зазначають, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 і протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_8 вступив в управління та володіння його спадковим майном, оскільки згідно записів у погосподарських книгах проживав разом з ним, а також взяв його майно у вигляді предметів домашньої обстановки та вжитку у спірному будинку, що можуть підтвердити свідки.

Крім того, у доповненні до позовної заяви зазначено, що оскільки відповідачка ОСОБА_6 у своїх запереченнях на позовну заяву не визнає зазначений вище факт, то його необхідно встановити у судовому порядку.

Також, в доповненні до позовної заяви зазначено, що надана відповідачкою довідка щодо навчання ОСОБА_8 в Одеському державному педагогічному інституті не спростовує цього факту, оскільки місце його проживання було разом зі спадкодавцем і у період визначеного законодавством шестимісячного строку для прийняття спадщини наказом від 27 січня 1993 року він був відрахований з інституту.

Крім того ОСОБА_1 та ОСОБА_11 зазначили, що відповідачка до своїх заперечень додала документи, які свідчать про те, що до кола спадкоємців за законом першої черги щодо майна спадкодавця ОСОБА_9 входила також його онука ОСОБА_14 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_13 в селі Мар`янівка Ширяївського району Одеської області.

У зв`язку з чим в доповненні до позовної заяви зазначено, що оскільки, існуючий між сторонами спір стосується також і питання щодо наявності у ОСОБА_3 спадкових прав щодо спірного майна - то її необхідно залучити до участі у справі, як відповідачку.

Враховуючи викладене, у доповненні до позовної заяви ОСОБА_11 та ОСОБА_1 просили суд: 1) встановити факт прийняття ОСОБА_8 у період з 07 листопада 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_12 спадщини свого діда ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 , за заповітом посвідченим головою виконкому Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області 20 листопада 1989 року за реєстровим номером 27; 2) залучити до участі у справі як відповідача ОСОБА_15 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_13 в селі Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року (Том справи №1 а.152) клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_11 про залучення до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 20 грудня 2016 року (Том справи №1 а.157-158) задоволено клопотання учасників справи про витребування доказів та витребувано: 1) в Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області оригінал першого примірника заповіту ОСОБА_9 , посвідченого головою виконком Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області 20 листопада 1989 року за реєстровим номером 27; 2) в Ширяївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області копію актового запису про народження ОСОБА_13 у 1946 році в селі Форинівка (Флоринське) Ширяївського району, про смерть ОСОБА_12 , яка померла орієнтовно ІНФОРМАЦІЯ_9 в селі Мар`янівка Ширяївського району; 3) в архівному відділі Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області копію рішення №26 від 1 жовтня 1993 року 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області в частині передачі безоплатно в порядку приватизації у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 4) в державному архіві Одеської області рішення виконкому Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області орієнтовно за 1984-1989 роки про покладення вчинення нотаріальних дій на голову, заступника голови або секретаря виконавчого комітету; 5) в Одеському державному нотаріальному архіві інформації про наявність спадкової справи щодо майна ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мар`янівка Ширяївського району Одеської області; 6) в Іванівській районній державній нотаріальній конторі Одеської області копію спадкової справи №273/2009 щодо майна ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 в селі Мар`янівка Ширяївського району Одеської області.

Згідно розпорядження керівника апарату Ширяївського районного суду Одеської області від 13 лютого 2017 року №265 (Том справи №1 а.204), у зв`язку зі звільненням головуючого у справі судді ОСОБА_16 у відставку у справі було призначено потворний автоматичний розподіл судової справи з метою визначення судді для подальшого розгляду справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2017 року (Том справи №1 а.205) справу передано для подальшого розгляду судді Ширяївського районного суду Одеської області Палій С.А.

Ухвалою судді Ширяївського районного суду Одеської області від 6 березня 2017 року справу прийнято до свого провадження суддею Палій С.А.

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року (Том справи №1 а.221) задоволено клопотання представника позивача та замінено неналежного відповідача відділ Держгеокадастру у Ширяївському районі Одеської області на належного Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

29 серпня 2017 року до Ширяївського районного суду Одеської області надійшла заява позивача ОСОБА_11 (Том справи №1 а.243) про відмову від позову, в якій ОСОБА_11 зазначив, що після відкриття провадження у справі спір з відповідачем вирішений мировим шляхом та вони прийшли до згоди, і він вважає, що не має права претендувати на житловий будинок, який належав на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_6 , у зв`язку з відсутністю з боку ОСОБА_11 претензій до відповідача, він відмовляється від своїх позовних вимог в повному обсязі. Також, у вказаній заяві ОСОБА_11 зазначив, що наслідки відмови від позову, передбачені ст.ст.205, 206 ЦПК України (в редакції чинній на дату подання заяви) йому зрозумілі. Враховуючи викладене ОСОБА_11 просив суд закрити провадження у справі за його позовними вимогами закрити, у зв`язку з відмовою позивача від позову.

23 жовтня 2017 року до Ширяївського районного суду Одеської області надійшло клопотання ОСОБА_3 (Том справи №1 а.251) про залучення до участі у справі, зупинення провадження.

В зазначеному клопотанні ОСОБА_3 зазначила, що її мати - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_14 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина до складу якої входить житловий будинок з господарськими спорудами і земельна ділянка, що є предметом спору у справі. Також, ОСОБА_3 зазначила у клопотанні, що за життя ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно їй. На підставі звернення ОСОБА_3 приватний нотаріус ОСОБА_17 29 серпня 2017 року відкрила та зареєструвала у спадковому реєстрі відповідну спадкову справу №132/2017. Враховуючи викладене ОСОБА_3 просила суд зупинити провадження у справі до залучення її до участі у справі в якості правонаступника.

Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року (Том справи №1 а.258) зазначене клопотання ОСОБА_3 задоволено та зупинено провадження у справі до встановлення кола правонаступників після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_14 .

Згідно ухвали Ширяївського районного суду Одеської області від 23 березня 2018 року провадження у справі відновлено та залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_3

21 червня 2018 року до Ширяївського районного суду Одеської області надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на позовну заяву ОСОБА_1 (Том справи №2 а.44-49) за вихідним №9-15-0.62-6138/2-18 від 18 червня 2018 року.

В зазначеному відзиві представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області зазначив, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області 29 травня 2018 року отримало ухвалу Ширяївського районного суду Одеської області суду по справі №518/201/14-ц від 23 березня 2018 року про відновлення провадження за позовом ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконними рішень і недійсними свідоцтва про право власності та державного акту на землю, визнання права власності на житловий будинок.

Як вказано у відзиві, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області 15 червня 2018 року ознайомившись з позовної заявою про визнання незаконними рішень і недійсними свідоцтва про право власності та державного акту на землю, визнання права власності на житловий будинок та відповідно до вимог ст.178 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, з наступних підстав.

Так, як зазначає представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області у відзиві, позовна заява не стосується повноважень Головного управління. Головне управління Держгеокадастру в Одеській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане. Головне управління діє на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - Положення), яке затверджено наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308.

У відзиві зазначається, що відповідно до вимог статті 15-1, частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затверджене наказом Держгеокадастру №308 від 17 листопада 2016 року, Головне управління з 01 січня 2013 року розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Одеської області.

Виходячи з вищевикладеного, на думку представника ГУ Держгеокадастру в Одеській обласі, відповідно до вимог чинного земельного законодавства повноваження по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах Одеської області з 01 січня 2013 року покладені на Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Також, у відзиві зазначено, що згідно наявних у Відділі у Ширяївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою та других примірників державних актів, станом на 31 грудня 2012 року, на підставі рішення 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 01 жовтня 1993 року №26 належить на праві приватної власності земельна ділянка, загальною площею 0,250 га, громадянці ОСОБА_6 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №118573 від 26 листопада 2009 року, зареєстрованого за №010953700429 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Земельна ділянка розташована на території Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області. Вищезазначена земельна ділянка має кадастровий номер 5125482500:02:001:0006.

Крім того, у відзиві зазначено, що на підставі рішення 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 01 жовтня 1993 року №26 належить на праві приватної власності земельна ділянка, загальною площею 0,371 га, громадянці ОСОБА_6 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №118574 від 26 листопада 2009 року, зареєстрованого за №010953700428 для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка розташована на території Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (в межах населеного пункту). Вищезазначена земельна ділянка має кадастровий номер 5125482500:02:001:0005.

Також, представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області у відзиві зазначає, що згідно наявних у Відділі у Ширяївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою та других примірників державних актів, станом на 31 грудня 2012 року, на підставі розпорядження Ширяївської районної державної адміністрації від 22 грудня 2006 року №794 належить на праві приватної власності земельні ділянки, загальною площею 1,88 га, ділянка АДРЕСА_3 - 1,57 га. громадянці ОСОБА_6 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯР. № 1 І 1485 від 31.07.2007, зареєстрованого за № 010753700023 для ведення особистого селянського господарства (за межами населеного пункту). Земельні ділянки розташовані на території Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населеного пункту). Вищезазначені земельні ділянки мають кадастровий номер земельної ділянки №1 - 5125482500:01:002:0104 площею 0,31 га, кадастровий номер земельної ділянки №2 - 5125482500:01:002:0086 площею 1,57 га.

Крім того, у відзиві зазначено, що повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 Земельного кодексу України. Законом України від 06 вересня 2012 №5245-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» було внесено зміни до Земельною кодексу України. Так, частину 4 статті 122 Земельного кодексу України було викладено в редакції: «Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб». Згідно із статтею 5 Земельного кодексу України один із основних принципів земельного законодавства - це невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. За нормою статті 154 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Також, у відзиві зазначено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

У зв`язку з чим, з метою уникнення порушень вимог законодавства, представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області у відзиві звертає увагу суду на те, що Головне управління в межах наданих законодавством повноважень розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Одеської області, тоді як предметом судового розгляду є земельні ділянка приватної форми власності.

Крім того, у відзиві представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області зазначив, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Стаття 126 Земельного кодексу України встановлює, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів та суб`єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Тобто, як зазначено у відзиві у разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Також, у відзиві зазначено, що у разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, з 1 січня 2013 року органи Держгеокадастру позбавлені повноважень щодо реєстрації та скасування прав власності (користування) земельною ділянкою.

З урахуванням вищевикладеного, представник ГУ Держгеокадастру в Одеській області у відзиві зазначає, що розгляд даної судової справи жодним чином не зачіпає прав та обов`язків Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 , ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відмовити в повному обсязі.

Згідно розпорядження керівника апарату Ширяївського районного суду Одеської області від 27 вересня 2018 року №659 (Том справи №2 а.52) у зв`язку з закінченням в судді Ширяївського районного суду Одеської області Палій С.А. повноважень зі здійснення правосуддя було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи за позовною заявою ОСОБА_11 , ОСОБА_1 .

Розпорядженням голови Ширяївського районного суду Одеської області від 3 жовтня 2018 року №518/201/14/5957/18 (Том справи №2 а.56) справу було передано до Ананьївського районного суду Одеської області у зв`язку з неможливістю утворення складу суду для її розгляду в Ширяївському районному суді Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2018 року (Том справи №2 а.58) після надходження справи до Ананьївського районного суду Одеської області її було передано для розгляду судді Желяскову О.О.

Ухвалою від 17 жовтня 2018 року (Том справи №2 а.59) справу прийнято до свого провадження суддею Ананьївського районного суду Одеської області Желясковим О.О.

Також, в зазначені ухвалі прийнято рішення про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, як справи у спорі щодо спадкування, призначено проведення підготовчого судового засідання, роз`яснено відповідачу його право подати до суду відзив на позовну заяву, а також право звернення до суду з зустрічною позовною заявою, роз`яснено порядок та строки реалізації зазначених прав.

Копію ухвали суду про прийняття справи до провадження було надіслано ОСОБА_11 та ОСОБА_1 з супровідними листами від 17 жовтня 2018 року №518/201/14-ц/7135/2018 (Том справи №2 а.60) та №518/201/14-ц/7134/2018 (Том справи №2 а.61).

Головному управлінню Держгеокадастру в Одеській області копію ухвали суду про прийняття справи до провадження було направлено з супровідним листом від 17 жовтня 2018 року №518/201/14-ц7133/2018 (Том справи №2 а.62) та була отримана управлінням 22 жовтня 2018 року, що підтверджується «рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення...» (Том справи №2 а.65).

Мар`янівській сільській раді Ширяївського району Одеської області ухвалу суду про прийняття справи до провадження було направлено з супровідним листом від 17 жовтня 2018 року за вихідним №518/201/14-ц/7132/2018 (Том справи №2 а.64).

ОСОБА_3 копію ухвали суду від 17 жовтня 2018 року було направлено з супровідним листом від 17 жовтня 2018 року №518/201/14-ц/7131/2018 (Том справи №2 а.63) та отримано нею 22 жовтня 2018 року, що підтверджується розпискою у «Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення…» (Том справи №2 а.66).

7 листопада 2018 року на адресу Ананьївського районного суду Одеської області надійшов відзив (Том справи №2 а.70-73) представника ОСОБА_3 адвоката Сігнаєвського Андрія Олеговича, повноваження якого підтверджені ордером серії ОД №103734 від 5 листопада 2018 року (Том справи №2 а.75), на позовну заяву, який згідно доданих фіскальних чеків АТ «Укрпошта» (Том справи №2 а.76-79) було подано до пересилання, не пізніше 5 листопада 2018 року, тобто з дотриманням строків, визначених в ухвалі суду від 17 жовтня 2018 року.

Згідно відзиву, ОСОБА_3 проти позову заперечує та позовні вимоги вважає не обґрунтованими та незаконними з огляду на наступне.

Так, на думку представника ОСОБА_3 позивачі стверджують, що ОСОБА_8 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_8 набув право власності на спірне майно після смерті свого діда ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 .

При цьому, як зазначив представник ОСОБА_3 у відзиві, за життя ОСОБА_8 не вчиняв жодних дій для оформлення права власності на спадщину і був обізнаний, що його матір`ю було набуто право власності на земельну ділянку 01 жовтня 1993 року, а на будинок ІНФОРМАЦІЯ_15 .

Таким чином, як зазначено у відзиві, з моменту набуття права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку по день смерті ОСОБА_8 минуло 14 років 10 місяців і 14 днів. За цей час ОСОБА_8 не оскаржив право власності матері на земельну ділянку.

Також, у відзиві зазначено, що з моменту набуття права власності ОСОБА_6 на будинок по день смерті ОСОБА_8 минуло 3 роки 9 місяців і 18 днів. За цей час ОСОБА_8 не оскаржив право власності матері на будинок.

Крім того, представник ОСОБА_3 у відзиві зазначив, що позивачами не надано доказів того, що за життя ОСОБА_8 звертався до суду із позовом про визнання права власності на будинок і земельну ділянку, ОСОБА_8 пропустив строк у межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права шляхом визнання за ним права власності. Таким чином ОСОБА_8 розпорядився своїми правами на свій розсуд і визнав право власності на спірне майно за матір`ю - ОСОБА_6 .

Також, у відзиві зазначено, що спадкоємці ОСОБА_8 не можуть просити суд визнати право власності на майно, яке належало іншій особі, а спадкодавець пропустив строк позовної давності для оскарження такого права.

У відзиві, крім того, представник ОСОБА_3 вказує на те, що позивачка вважає, що позивачі мають право на спірне майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 . При цьому, позивачі звернулись до суду із позовом про визнання права власності 06 березня 2014 року, тобто через 5 років 6 місяців і 19 днів.

У зв`язку з чим представник відпвоідача зазначає, що позивачі пропустили строк у межах якого вони могли звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що є підставою для відмови у позові.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що ОСОБА_1 вважає, що позивачі мають право на спірне майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 . Проте, на час відкриття спадщини, спірні будинок і земельна ділянка не належали ОСОБА_8 оскільки були зареєстровані за його матір`ю ОСОБА_6 , а отже вони не увійшли до складу спадщини відповідно до приписів ст.1218 ЦК України.

Щодо вимоги позивачки про визнання факту прийняття ОСОБА_8 спадщини після смерті діда - ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 , у відзиві зазначено, що в той час ОСОБА_8 проживав в місті Одесі і в той час міг приїздити в ОСОБА_18 лише до матері в гості. Крім того, наступна поведінка ОСОБА_8 , на думку представника ОСОБА_3 , також свідчить про не прийняття спадщини і відмову від неї, а саме виписка з колгоспного двору і відсутність заперечень щодо оформлення права власності на майно матір`ю.

Крім того, у відзиві зазначено, що згідно свідоцтва про право власності за законом від 30 червня 2009 року спадщина після смерті ОСОБА_19 була оформлена на ОСОБА_1 , тобто інші позивачі з невідомих причин не оформили своє право, а отже, на думку представника відповідача ОСОБА_3 , під сумнівом їх право на пред`явлення і цього позову.

Також, згідно відзиву, заповіт на який посилається позивачка від 20 листопада 1989 року посвідчений головою виконкому Мар`янівської селищної ради є нікчемним/недійсним з огляду на те, що зазначений заповіт не має зазначення часу його укладення і після тексту заповіту не містить особистого підпису ОСОБА_9 . Крім того, в заповіті зазначено лише ФИО спадкоємця, без зазначення дати народження чи родинних відносин, що робить текст незакінченим, ніби його з якихось причин недописали. Крім того, неможливо встановити кому заповів своє майно спадкодавець.

Крім того, заповіт підписано головою виконавчого комітету, проте згідно довідки №1097 від 09 грудня 2016 року повноваження на здійснення нотаріальних дій голові виконкому ОСОБА_20 не передавались, таким чином заповіт є неукладеним тобто нікчемним/недійсним.

Також, згідно відзиву, ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті чоловіка, оскільки проживала з ним, а ОСОБА_21 , не прийняв спадщину після смерті батька оскільки в цей час проживав в м.Одеса.

Крім того, за життя ОСОБА_8 не набув і не оформив право власності на спірне майно. Дане твердження, як зазначено у відзиві, підтверджує той факт, що право власності на це майно вже більше ніж 14 років визнано і зареєстровано за ОСОБА_6 . При цьому, як зазначено у відзиві, умовою для спадкування права власності на нерухомість є наявність такого права власності, набутого у встановленому законом порядку і зареєстрованого належним чином (державна реєстрація). Проте, за життя ОСОБА_8 не набув право власності на спірне майно, а отже воно не може бути успадковане позивачами.

Також, у відзиві представник відповідача зазначив, що згідно довідки №182 від 16 січня 2017 року ОСОБА_8 знаходився на військовому обліку з 1990 року і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . З 26 вересня 1990 року по 10 червня 1993 року також був зареєстрований в м.Одеса, після чого вибув до лав Збройних Сил на військову службу. Згідно архівної довідки №206 від 05 вересня 2016 року з 2001 року ОСОБА_8 виписався із спірного будинку і зареєструвався в будинку АДРЕСА_5 разом із своєю дружиною. Тобто, на думку представника ОСОБА_3 , ОСОБА_8 вибув із колгоспного двору до якого входило спірне майно, ще у 1990 році, за життя ОСОБА_9 у зв`язку з чим припинилось його право сумісної власності на майно колгоспного двору, а отже при оформленні права власності на спірне майно ОСОБА_8 не приймав участі.

Враховуючи викладене, у відзиві представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Сігнаєвський А.О. у відзиві просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності та в задоволенні позову відмовити.

29 листопада 2018 року на адресу суду надійшов зустрічний позов (Том справи №2 а.85-а-86), поданий представником ОСОБА_3 ОСОБА_4 , в якому представник, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, просив суд визнати недійсним заповіт від 20 листопада 1989 року, посвідчений головою виконкому Мар`янівської селищної ради, реєстровий номер 27.

3 грудня 2018 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 (Том справи №2 а.97-100), подана представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Корой І.Д., повноваження якого підтверджені ордером серії ОД №078456 від 26 липня 2016 року (том справи №1 а.104) та ордером серії ОД №378527 від 17 грудня 2018 року (Том справи №2 а.126), в якому представником позивачки наведені доводи на спростування факті, якими обґрунтовано відзив ОСОБА_3 на позовну заяву.

В подальшому, 12 грудня 2018 року на адресу суду надійшли заперечення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 (Том справи №2 а.104-108) на відповідь представника ОСОБА_1 на відзив на позовну заяву, в яких ОСОБА_4 зазначив, що проти позову заперечує, навів доводи на підтвердження своїх заперечень, просив суд застосувати до позовних вимог строки позовної давності та в позові відмовити.

22 січня 2019 року у підготовчому судовому засіданні було розглянуто клопотання позивача ОСОБА_11 про закриття провадження у справі в частині його позовних вимог, яке за результатами розгляду було задоволено, про що постановлено відповідну ухвалу (Том справи №2 а.131-132).

Також, ухвалою суду від 22 січня 2019 року (Том справи №2 а.133) до участі у справі було залучено правонаступника Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області Ширяївську селищну раду Ширяївського району Одеської області.

Ухвалою суду від 28 лютого 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним залишено без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам ч.3 ст.175 ЦПК України та надано ОСОБА_3 строк для усунення недоліків позовної заяви.

13 березня 2019 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 (Том справи №2 а.158-159) про усунення недоліків зустрічної позовної заяви, наведених в ухвалі суду від 28 лютого 2019 року, до якої додано зустрічну позовну заяву в новій редакції (Том справи №2 а.160-161).

Ухвалою суду від 15 березня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 прийнято до провадження та об`єднано в одне провадження з первісною позовною заявою, роз`яснено позивачам за первісною позовною заявою право надати до суду відзив на зустрічну позовну заяву.

29 березня 2019 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_22 адвоката Корой І.Д. на позовну зустрічну позовну заяву (Том справи №2 а.16-17) в якому викладено заперечення проти зустрічної позовної заяви, зокрема доводи, які на думку представника спростовують твердження ОСОБА_3 про недійсність заповіту ОСОБА_9 .

Ухвалою суду від 27 травня 2019 року (Том справи №2 а.222), після виконання завдань підготовчого судового засідання, визначених ст.189 ЦПК України, та вирішення питань, які вирішуються під час підготовчого судового засідання відповідно до ст.197 ЦПК України, судом було постановлено ухвалу про закриття у справі підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 30 вересня 2019 року, за клопотанням представника ОСОБА_1 адвоката Корой І.Д., було допитано свідка ОСОБА_23 , який пояснив суду, що в 1992 році він разом з ОСОБА_8 працював в одній бригаді трактористами. Потім ОСОБА_24 пішов навчатися, та коли повернувся з армії він знову пішов працювати трактористом. Свідок зазначив, що знав батьків ОСОБА_24 та його діда ОСОБА_25 . ОСОБА_24 проживав разом з матір`ю та дідом, а вже після смерті діда він проживав з матір`ю. Так як він залишився єдиним чоловіком в домі, то він користувався майном діда, а саме пилкою, сокирою та городом.

На запитання представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 - адвоката Корой І.Д. свідок повідомив, що дід ОСОБА_24 помер восени чи 1992 року, чи 1993 року.

При цьому, на запитання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 - адвоката Сігнаєвського А.О. свідок повідомив, що ОСОБА_24 з ним працював в одній бригаді в 1992 році та в вересні місяці пішов навчатися. Свідок зазначив, що дід помер восени 1993 року. А вже в подальшому на запитання адвоката - ОСОБА_4 свідок пояснив, що коли ОСОБА_24 пішов навчатися дід був ще живий та нібито в тому же році восени помер дід.

Крім того, в свої поясненнях свідок зазначив, коли ОСОБА_24 пішов до армії будинком та майном користувалися мати з сестрою.

Також, у судовому засіданні 30 вересня 2019 року за клопотанням представника відповідача за первісним позовом адвоката Сігнаєвського А.О. було допитано в якості свідка ОСОБА_11 , який пояснив суду, що вважає заповіт складений на батька недійсним. За життя в його батька та бабусі були добрі стосунки, вони не конфліктували, а навпаки батько їй допомагав, відвозив бабусю до лікарні. Свідок не пам`ятає чи були розмови між батьком та бабусею щодо житлового будинку та земельної ділянки. Свідок повідомив суду, що його батьку було відомо, що все майно було на бабусі і як він зрозумів, що батько не був проти цього.

Також, свідок повідомив, що стосунки між матір`ю та бабусею були не дуже добрі, були конфлікти, як до смерті батька так і після його смерті. Після сварки його матері та бабусі вони переїхали мешкати до іншого будинку та через деякий час, коли він навчався в м.Одеса, мати повідомила, що буде звертатися до суду, оскільки вони не отримають спадок, а саме будинок та земельну ділянку.

Свідок в поясненнях також зазначив, що в 2017 році він посварився з матір`ю та через деякий час заїхав до своєї бабусі, та бабуся висловила йому свою точку зору та розповіла деталі, що і з чим пов`язано. Як пояснила йому бабуся, батько знав, що вона є власницею і допомагав оформити на неї документи та нічого не чув про наміри батька оскаржити щось.

21 жовтня 2020 року у судовому засіданні позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , та її представник адвокат Корой І.Д. позовні вимоги за первісним позовом підтримали та просили їх задовольнити, проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_26 заперечували.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 та її представник адвокат Сігнаєвський А.О. проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечували, просили задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом.

Представник відповідача за первісним позовом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до суду 21 жовтня 2020 року не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце слухання справи управління було повідомлено належним чином, що підтверджується розпискою про отримання судової повістки (Том справи №3 а.142).

Представник відповідача Ширяївської селищної ради Одеської області 21 жовтня 2020 року у судове засідання з розгляду справи не з`явився.

При цьому, суд бере до уваги, що під час розгляду справи від Ширяївської селищної ради Одеської області неодноразово надходили клопотання про розгляд справи за відсутності представників селищної ради, наприклад: 29 липня 2020 року (Том справи №3 а.130), 27 серпня 2019 року (Том справи №3 а.23).

Судом було поставлено на обговорення питання щодо можливості розгляду справи за відсутності представників Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та Ширяївської селищної ради Одеської області.

При цьому, присутні учасники судового засідання проти розгляду справи за відсутності зазначених осіб не заперечували.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 2 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 статті 223 ЦПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд враховуючи наведені положення статті 223 ЦПК України, думку учасників судового засідання, а також обставини справи, без видалення до нарадчої кімнати постановив ухвалу про здійснення розгляду справи за відсутності представників Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та Ширяївської селищної ради Одеської області.

В подальшому, у судовому засіданні 21 жовтня 2020 року, за клопотанням представника позивача за первісним позовом адвоката Корой І.Д., було допитано свідка ОСОБА_27 , який в поясненнях зазначив, що він з ОСОБА_28 працювали разом, були в нормальних стосунках та знайомі майже з дитинства. Як зазначив свідок, у ОСОБА_24 був дід ОСОБА_9 . ОСОБА_29 помер приблизно восени жовтень-листопад 1992 року. Свідок пояснив, що діду ОСОБА_25 належав город та житловий будинок. Після смерті діда ОСОБА_24 продовжив жити в його будинку. Як пояснив свідок, вони разом з ОСОБА_24 культивували город та ОСОБА_24 порався по господарству як господар. Свідок також пояснив, що ОСОБА_24 навчався в м.Одесі, та в 1992 році перебував в академічній відпустці. Влітку 1993 року ОСОБА_24 пішов до армії. Як пояснив свідок, відносини у ОСОБА_24 та його матері були нормальні.

Також, у судовому засіданні 21 жовтня 2020 року за клопотанням представника відповідача за первісним позовом адвоката Сігнаєвського А.О. було допитано свідка ОСОБА_30 , який в своїх поясненнях повідомив, що він з ОСОБА_28 був знайомий з 1990 року, як тільки вони вступили на 1 курс до Одеського державного економічного інституту, до цього не були знайомі. Проживали з ОСОБА_28 вони в гуртожитку на п`ятому поверсі в різних кімнатах та навчалися в різних групах. Як пояснив свідок, він з ОСОБА_28 перестав спілкуватися в 1993 році, коли закінчили 3 курс інституту, так як ОСОБА_24 призвали до армії. Крім того, свідок в поясненнях зазначив, що ОСОБА_31 проживав в гуртожитку до 1993 року.

Також, у судовому засіданні, за згодою учасників судового процесу, було визнано недоцільним допит свідка ОСОБА_32 , про допит якого клопотав представник ОСОБА_1 адвокат Корой І.Д.

В подальшому у судовому засіданні було досліджено матеріали справи, заслухано та прийнято до уваги пояснення учасників судового засідання, щодо наявних у матеріалах справи доказів.

В судових дебатах:

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та її представник адвокат Корой І.Д. позовні вимоги за первісним позовом підтримали та просили їх задовольнити, проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 заперечували.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 та її представник адвокат Сігнаєвський А.О. проти задоволення позовних вимог за первісним позовом заперечували, просили задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом.

Щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності:

Враховуючи положення частини 4 статті 267 ЦК України, якою визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а також частини 2 зазначеної статті ЦК України, якою передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, суд вважає за необхідне до вирішення позовних вимог по суті, розглянути клопотання ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які заявлені представником ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву.

Так, позивачем за первісним позовом у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , уродженка села Подільці Ширяївського району Одеської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , що підтверджується копіями: паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого 23 вересня 1997 року Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області (Том справи №1 а.6-8) та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої 10 листопада 2000 року Миколаївською МДПІ (том справи №1 а.182).

Згідно первісної позовної заяви ОСОБА_1 звернулася до суду в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с.Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується копіями: паспорту громадянина України у форматі ID-картки, виданого органом №5148 (Ширяївським районним сектором Головного управління ДМС в Одеській області) 9 лютого 2018 року (Том справи №2 а.29) та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 24 лютого 2018 року №5148-1372587-2018, сформованого Ширяївським РС ГУ ДМС України в Одеській області (том справи №2 а.30).

ОСОБА_1 є законним представником неповнолітньої ОСОБА_5 , що відповідно до положень п.2 ч.1 ст.62 ЦПК України, підтверджено доданою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 23 грудня 2003 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області (Том справи №1 а.13), відповідно до якого ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_17 у с.Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, в якості її матері зазначено ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням всіх наданих під час розгляду справи уточнень просила суд: 1) визнати недійсним і скасувати рішення №26 від 1 жовтня 1993 року 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області про передачу безоплатно в порядку приватизації у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 2) визнати незаконним і скасувати рішення Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області №51 від 28 жовтня 2004 року, яким вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та видати їй свідоцтво про право приватної власності на цей будинок, яке підлягає реєстрації та внесенню в Реєстр прав власності на нерухоме майно; 3) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 , видане виконкомом Мар`янівської сільської ради 18 січня 2005 року ОСОБА_6 щодо її права приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , зареєстроване 18 січня 2005 року Ширяївським державними комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за номером запису 126 в книзі 14 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 9588983; 4) визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 за кожним право на 1/3 частку у праві приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 ; 5) визнати недійсним іі скасувати виданий ОСОБА_6 1 липня 2009 року Мар`янівською сільською радою і відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5125482500:02:001:0006, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010953700429; 6) встановити факт прийняття ОСОБА_28 у період з 07 листопада 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_12 спадщини свого діда ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 , за заповітом посвідченим головою виконкому Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області 20 листопада 1989 року за реєстровим номером 27.

У відзиві на первісну позовну заяву (Том справи №2 а.70-73) представник ОСОБА_3 адвокат Сігнаєвський А.О. зазначив, що позивачка вважає, що позивачі мають право на спірне майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 . При цьому, позивачі звернулись до суду із позовом про визнання права власності 06 березня 2014 року, тобто через 5 років 6 місяців і 19 днів.

У зв`язку з чим представник ОСОБА_3 зазначає, що позивачі пропустили строк у межах якого вони могли звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що є підставою для відмови у позові.

При цьому, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статей 257-258 ЦК України позовна давність поділяється на загальну, яка встановлена тривалістю у три роки, та спеціальну.

Частиною 1 статті 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, частиною 2 статті 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов`язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв`язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу); 8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Відповідно до частини 5 статті 258 ЦК України позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Зі змісту наведених норм та матеріалів справи вбачається, що в даному випадку йдеться про застосування загальної позовної давності.

Згідно статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Спадкодавцем, на дату смерті якого посилається представник ОСОБА_3 у відзиві є ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець села Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_7 , виданого Ширяївським РВ УМВС України 9 жовтня 2001 року (Том справи №1 а.9).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 у селі Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданого Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області 17 серпня 2008 року (Том справи №1 а.11).

Позивачка ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_8 по день його смерті перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_9 , виданого повторно 20 серпня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Ширяївського районного управління юстиції Одеської області (Том справи №1 а.10).

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_22 правом прийняття спадщини після смерті скористалися у строки визначені ст.1279 ЦК України, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією заяви про прийняття спадщини, поданої ОСОБА_1 11 червня 2009 року приватному нотаріусу Ширяївського районного нотаріального округу Черевко Н.М. (Том справи №1 а.174).

Згідно зазначеної заяви, ОСОБА_1 повідомила нотаріуса, що прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_8 , яка складається з земельної ділянки розміром 3,45 га, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД №005996, виданого Ширяївською райдержадміністрацією Одеської області 14 вересня 2004 року, а також грошових внесків з нарахованими відсотками та компенсаційними виплатами та усього іншого мана де б воно не було та з чого воно не складалося.

При цьому, як зазначила ОСОБА_1 у позовній заяві, якось після смерті чоловіка позивачка поралась біля плити, що розташована у дворі дому, та до неї підійшла свекруха ОСОБА_6 і вручила позивачці пакет, як вона сказала «для розпалювання». Як вказує позивачка, вона проявила зацікавленість і в цьому пакеті знайшла заповіт на батька її дітей ОСОБА_8 .

Наведені доводи ОСОБА_1 під час розгляду справи жодним чином не спростовано.

Також, з позовної вбачається, що саме з зазначеного заповіту ОСОБА_22 дізналася, що 20 листопада 1989 року ОСОБА_7 в Мар`янівській сільській раді Ширяївського району Одеської області було складено заповіт на онука ОСОБА_8 , згідно якого до спадкоємця переходили все те, що належало спадкодавцю на день його смерті.

При цьому, у відповіді на відзив на позовну заяву представник ОСОБА_1 адвокат Корой І.Д. зазначає, що як ОСОБА_8 так і позивачі, як його спадкоємці, не приймали участі у оформленні права власності на спірне мано на ОСОБА_6 , і їм про це не було відомо до лютого 2014 року, коли за запитом від 10 лютого 2014 року представника позивачки ОСОБА_33 адвокату Рермак М.М. були отримані з Ширяївського БТІ копії правовстановлюючих документів на спірний будинок, що підтверджується матеріалами справи, а саме: копією запиту адвоката Рермак М.М. від 10 лютого 2014 року до КП «МБТІ та РОН Ширяївського району Одеської області (Том справи №1 а.17).

Доводи ОСОБА_1 про те, що їй не було відомо про те, що спірне мано було передано її чоловіку у спадщину за заповітом і входить до складу спадщини ОСОБА_8 під час розгляду справи жодними доказами не спростовані.

Позовна заява була подана до суду 6 березня 2014 року.

За наведених обставин суд вважає, що відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності для позовних вимог ОСОБА_1 має обраховуватись з моменту коли вона дізналася про майно, яке входить до складу спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_8 , а саме з лютого 2014 року.

Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у у постановах: № 755/21472/15-ц від 23.04.2020 року (якщо спадкоємець відноситься до першої черги за законом, то не знання про заповіт не є поважною причиною пропуску строку); № 756/9379/15-ц від 07.04.2020 року; № 517/82/19 від 26.03.2020 року; № 140/871/16-ц від 25.03.2020 року; № 409/59/18 від 25.03.2020 року; № 296/12396/18 від 25.03.2020 року; № 642/2539/18-ц від 25.03.2020 року; № 572/887/18 від 19.03.2020 року; № 644/5098/17 від 16.03.2020 року; № 314/2550/17 від 13.03.2020 року; № 192/1663/17 від 24.01.2020 року; № 592/18695/18 від 22.01.2020 року, відповідно до яких незнання про існування заповіту є поважною причиною пропуску строку для звернення за спадщиною.

Враховуючи викладене, в задоволенні заяви представника ОСОБА_34 про застосування наслідків пропуску строків позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

По суті позовних вимог ОСОБА_1 за первісною позовною заявою:

Суд дослідивши матеріали справи, з урахуванням думки позивача за зустрічним позовом та її представника, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надаючи оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконними рішень та недійсними свідоцтва про право власності та державного акта на земельну ділянку, визнання права власності на житловий будинок, підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що спірним майном є: 1) житловий будинок А1-Ж загальною площею 58,6 м.кв., житловою площею 43,7 м.кв., з господарчими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується доданою до матеріалів справи копію свідоцтва про право власності на нерухоме мано серії НОМЕР_2 , виданого 18 січня 2005 року Виконкомом Мар`янівської сільської ради на підставі рішення виконкому Мар`янівської сільської ради від 28 жовтня 2004 року №51 (Том справи №1 а.20); 2) також земельна ділянка площею 0,250 га, кадастровий номер 5125482500:02:001:006, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується доданою до позовної заяви копією державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №118573, виданого 1 липня 2009 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області та відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області 1 липня 2009 року на підставі рішення 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 1 жовтня 1993 року №26 (Том справи №1 а.54).

Згідно зазначених документів власником спірних об`єктів нерухомого майна зазначена ОСОБА_6 .

Право власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_6 , що в матеріалах справи підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВЕ №692229, виданим Ширяївським державним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» 18 січня 2005 року (Том справи №1 а.19).

Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №118573, виданий 1 липня 2009 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області та відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області 1 липня 2009 року на підставі рішення 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 1 жовтня 1993 року №26, зареєстрований у відділі Держкомзему в Ширяївському районі Одеської області 26 листопада 2009 року за №010953700429 (Том справи №1 а.54).

Щодо походження спірного нерухомого майна слід зазначити, що згідно історичної довідки на житловий будинок в АДРЕСА_1 , виданої Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області за №206 від 5 вересня 2016 року (Том справи №1 а.114) в 1969 році житловий будинок 1946 року забудови (старий) був придбаний ОСОБА_9 , 1898 року народження, разом з дружиною ОСОБА_35 та сином ОСОБА_36 . ОСОБА_9 переїхав в Мар`янівку з хутора Флоринське Олександрівської сільської ради. Новий будинок почали будувати в 1972 році син ОСОБА_37 ОСОБА_36 та його дружина ОСОБА_38 , які на той момент проживали разом з батьками-пенсіонерами, та вели спільне господарство. Разом з батьками сім`я ОСОБА_33 проживала з 1971 року по 1989 рік.

Також, у вказаній довідці зазначено, що в 1989 році трагічно загинув ОСОБА_13 , в 1990 році померла ОСОБА_39 , ІНФОРМАЦІЯ_18 помер ОСОБА_9 . Згідно з Правилами ведення погосподарського обліку головою сім`ї було визначено ОСОБА_6 , яка на той час проживала з сином ОСОБА_24 , 1973 року народження, та дочкою ОСОБА_40 , 1977 року народження. В 1997 році син ОСОБА_24 одружився з ОСОБА_41 , 1980 року народження, і проживали разом з матір`ю та сестрою по АДРЕСА_1 , до 2001 року. З 2001 року по 2008 рік (до дня смерті ОСОБА_24 ) сім`я ОСОБА_42 та ОСОБА_43 проживала за адресою АДРЕСА_5 , в будинку бабусі ОСОБА_44 . В 2004 році виконкомом Мар`янівської сільської ради, на підставі заяви ОСОБА_6 , та на підставі записів у погосподарських книгах було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

З наведеного вбачається, що спірні правовідносини виникли в проміжок часу з 1969 року по 2004 рік.

При цьому, пунктом 4 розділу «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України визначено, що цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Абзацом 2 зазначеного пункту визначено, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Цивільний кодекс України набрав чинності 1 січня 2004 року.

З наведеного вбачається, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом (1 січня 2004 року) слід застосовувати положення цивільного законодавства, яке існувало та було чинним на момент їх виникнення.

Аналогічну позицію висловлено в абзацах 2-3 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», в яких зазначено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Також, висновок щодо застосування в даному випадку норм ЦК УРСР узгоджується з правовою позицією, яку висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Окрім наведених рішень Верховного Суду України, така правова позиція висловлена також в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Щодо складу сім`ї ОСОБА_33 , який існував за час, який підлягає дослідженню в ході розгляду справи слід зазначити наступне.

Так, голова сім`ї - ОСОБА_9 , народився у 1898 році, що підтверджується наданими суду копіями сторінок погосподарських книг Мар`янівської сільської ради Ширяївського району за 1971-1973 роки (Том справи №1 а.66), за 1974-1976 роки (Том справи №1 а.61), за 1977-1979 роки (Том справи №1 а.62), за 1980-1982 роки (Том справи №1 а.69), 1983-1985 роки (Том справи №1 а.63), за 1986-1990 роки (Том справи №1 а.64), за 1991-1995 роки (Том справи №1 а.65).

Дружиною ОСОБА_9 була ОСОБА_12 , 1904 року народження, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями сторінок погосподарських книг Мар`янівської сільської ради Ширяївського району за 1971-1973 роки (Том справи №1 а.66), за 1974-1976 роки (Том справи №1 а.61), за 1977-1979 роки (Том справи №1 а.62), за 1980-1982 роки (Том справи №1 а.69), 1983-1985 роки (Том справи №1 а.63), за 1986-1990 роки (Том справи №1 а.64).

ОСОБА_9 та ОСОБА_12 мали сина ОСОБА_13 , 1946 року народження, що підтверджується сторінками погосподарських книг Мар`янівської сільської ради Ширяївського району за 1971-1973 роки (Том справи №1 а.66), за 1974-1976 роки (Том справи №1 а.61), за 1977-1979 роки (Том справи №1 а.62), за 1980-1982 роки (Том справи №1 а.69), 1983-1985 роки (Том справи №1 а.63), за 1986-1990 роки (Том справи №1 а.64).

ОСОБА_39 мав дружину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_19 , що підтверджується копіями сторінок погосподарських книг Мар`янівської сільської ради Ширяївського району за 1971-1973 роки (Том справи №1 а.66), за 1974-1976 роки (Том справи №1 а.61), копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_10 , виданого Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області 1 лютого 1996 року (Том справи №1 а.140-141), а також копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_11 , виданого 26 листопада 1971 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області (Том справи №1 а.143), відповідно до якого ОСОБА_39 та ОСОБА_33 (дівоче прізвище російською, як зазначено в свідоцтві « ОСОБА_45 одружилися 26 листопада 1971 року.

ОСОБА_39 та ОСОБА_6 мали сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями: свідоцтва про народження серії НОМЕР_12 , виданого Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області 12 квітня 1973 року (Том справи №1 а.60), паспорту громадянина України серії НОМЕР_7 , виданого Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області 9 жовтня 2001 року (Том справи №1 а.9), сторінок з погосподарських книг Мар`янівської сільської ради Ширяївського району за 1971-1973 роки (Том справи №1 а.66), за 1974-1976 роки (Том справи №1 а.61).

Також, ОСОБА_39 та ОСОБА_6 мали доньку (відповідачку за первісною позовною заявою) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями: свідоцтва про народження серії НОМЕР_13 , виданим 15 квітня 1977 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області (том справи №1 а.127), сторінок з погосподарських книг Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1996-2000 роки.

В наслідок укладення 28 січня 2014 року шлюбу ОСОБА_10 отримала шлюбне прізвище « ОСОБА_46 », що підтверджується копіює свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_14 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції 28 січня 2014 року (Том справи №1 а.130).

ОСОБА_8 , в свою чергу, 1 лютого 1997 року одружився з ОСОБА_47 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , що в матеріалах справи підтверджується: копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_15 , виданого повторно 20 серпня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Ширяївського районного управління юстиції Одеської області (Том справи №1 а.10), копіями сторінок погосподарських книг Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 2001-2005 роки (Том справи №1 а.67), за 1996-2000 роки (Том справи №1 а.68), за 2006-2010 роки (Том справи №1 а.71).

В наслідок укладення зазначеного шлюбу ОСОБА_41 отримала шлюбне прізвище « ОСОБА_33 ».

Від зазначеного шлюбу в ОСОБА_8 та ОСОБА_1 народилося двоє дітей, а саме: дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 23 грудня 2003 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області (Том справи №1 а.13); син ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_16 , виданого 17 жовтня 1997 року Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області (Том справи №1 а.13).

Відповідно до частини другої статті 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) розмір частки члена двору (колгоспного) встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до вимого статей 123 -126 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови від 2 березня 1973 року № 3 «Про судову практику в справах про поділ колгоспного двору і виділ з нього» роз`яснив, що розмір частки колишнього члена колгоспного двору у спільному майні, яке належало колгоспному дворі і зберіглося після його перетворення в господарство робітників або службовців, встановлюється відповідно до статті 123 ЦК УРСР. Тому при поділі майна, яке є спільною власністю колгоспного двору, суди повинні виходити з принципу рівності часток усіх колишніх його членів (в тому числі непрацездатних і неповнолітніх), які не втратили право на частку в майні двору на час припинення останнього. Майно, придбане після перетворення колгоспного двору в господарство робітників чи службовців, підлягає поділу за нормами, що регулюють поділ спільної часткової власності або спільної сумісної власності подружжя.

Слід зазначити, що у відповідності до Постанови Ради народних комісарів СРСР від 26 січня 1934 року №185 «Про первинний облік у сільських радах» була введена по господарська книга, як документ обліку та первинної документації для сільських рад.

У відповідності до пункту 6 Постанови Ради народних комісарів СРСР від 26 січня 1934 року №185 «Про первинний облік у сільських радах» затверджені на основі цієї Постанови форми первинного обліку є офіційними документами сільських рад і повинні вестися в суворій відповідності з інструкціями Центрального управління народно-господарського обліку Держплану Союзу РСР.

Відповідно до ст. 11 Закону Української РСР від 19 липня 1968 року «Про селищній, сільській раді народних депутатів» обов`язок по веденню погосподарських книг була покладена на селищні та сільські ради народних депутатів.

Відповідно до Закону Української РСР від 19 липня 1968 року «Про селищній, сільській Раді народних депутатів Української РСР», погосподарська книга є документом первинного обліку в сільських Радах народних депутатів та містить інформацію про які проживають на території сільської Ради громадян і відомості про що знаходиться в їх особистому користуванні нерухоме майно.

Згідно з положеннями нормативно-правових актів, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме: Технічних вказівок по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 27 червня 1972 року, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 13 квітня 1979 року № 112/5, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету СРСР по статистиці від 25 травня 1990 року №69, суспільна група господарства переважно встановлюється залежно від роду занять глави сім`ї. Глава сім`ї визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім`ї за їхньою взаємною згодою. Залежно від роду занять глави сім`ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робітників, службовців, кустарів чи селян-одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім`ї, відносяться до господарства колгоспників. Господарства пенсіонерів, які не мають працюючих членів сім`ї відносяться до тієї суспільної групи, до якої ці особи відносилися до переходу на пенсію.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2019 року у справі №720/1493/16-ц.

Слід також, зазначити, що згідно згаданих нормативних документів, якщо господарства в яких проживали пенсіонери колгоспники відносились до господарств суспільної групи «колгоспники».

При цьому, з копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1971-1973 роки (Том справи №1 а.66) вбачається, що суспільною групою господарства ОСОБА_9 було визначено «Колгоспники», місцем роботи ОСОБА_9 та його дружин ОСОБА_12 зазначено колгосп «ХХІ з`їзду КПРС».

З копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1974-1976 роки (Том справи №1 а.61) вбачається, що суспільною групою господарства ОСОБА_9 було визначено «Колгоспники», місцем роботи ОСОБА_9 зазначено колгосп «ім.ХХІ з`їзду КПРС».

Згідно копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1977-1979 роки (Том справи №1 а.62) суспільною групою господарства ОСОБА_9 було визначено «Колгоспники», місцем роботи ОСОБА_9 та його дружин ОСОБА_12 зазначено колгосп «ХХІ з`їзду КПРС».

З наявної в матеріалах справи копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1980-1982 роки (Том справи №1 а.69) вбачається, що суспільною групою господарства ОСОБА_9 було визначено «Колгоспники», місцем роботи ОСОБА_9 та його дружин ОСОБА_12 зазначено «пенсіонери».

З копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1983-1985 роки (Том справи №1 а.63) вбачається, що суспільною групою господарства ОСОБА_9 було визначено «Колгоспники», місцем роботи ОСОБА_9 та його дружин ОСОБА_12 зазначено «пенсіонери».

Згідно копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1986-1990 роки (Том справи №1 а.64) вбачається, що суспільною групою господарства ОСОБА_9 було визначено «Колгоспники», місцем роботи ОСОБА_9 та його дружин ОСОБА_12 зазначено «пенсіонери».

Відповідно до копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1991-1995 роки (Том справи №1 а.65) суспільною групою господарства ОСОБА_9 було визначено «Колгоспники», місцем роботи ОСОБА_9 зазначено «пенсіонер».

З наведеного вбачається, що господарство ОСОБА_9 у період з 1971 року по 1995 рік підпадало під визначення колгоспного двору.

Згідно статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Як зазначалося, відповідно до частини другої статті 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) розмір частки члена двору (колгоспного) встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до статті 126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Слід зауважити, що запис в погосподарській книзі визнавалася підтверджуючою право власності виходячи з того, що відповідно до Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених Держкомстатом СРСР 25 травня 1960 року, Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року №112/5, а також затвердженими Постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року №69 дані книг погосподарського обліку використовувалися для звіту про житлові будинки, що належать громадянам на праві особистої власності. Документи про приналежність громадянину житлового будинку, розташованого за межами міста, на землях радгоспу, колгоспу видавалися відповідно до записів з погосподарської книги.

Також, слід звернути увагу, що відповідно до положень статті 563 ЦК УРСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.

При цьому, з копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1971-1973 роки (Том справи №1 а.66) вбачається, що до складу колгоспного двору входили: ОСОБА_9 голова господарства; ОСОБА_12 дружина; ОСОБА_39 син; ОСОБА_6 невістка; ОСОБА_8 онук, яким відповідно до положень ст.120 ЦК УРСР належало майно колгоспного двору на праві спільної сумісної власності.

Згідно копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1974-1976 роки (Том справи №1 а.61) до складу колгоспного двору сім`ї Загорянських входили: ОСОБА_9 голова господарства; ОСОБА_12 дружина; ОСОБА_39 син; ОСОБА_6 невістка; ОСОБА_8 онук, яким відповідно до положень ст.120 ЦК УРСР належало майно колгоспного двору на праві спільної сумісної власності.

З копії сторінок з погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1977-1979 роки (Том справи №1 а.62) до складу колгоспного двору входили: ОСОБА_9 голова господарства; ОСОБА_12 дружина.

З копії сторінок з погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1980-1982 роки (Том справи №1 а.69) до складу колгоспного двору входили: ОСОБА_9 голова господарства; ОСОБА_12 дружина.

Відомостей про те, що ОСОБА_39 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 у вказаний період часу не брали участі у веденні господарства в зв`язку з непрацездатністю, призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою, в зазначений період суду не надано, у зв`язку з чим у відповідності до положень ст.126 ЦК УРСР вони вважаються такими, що втратили свої частку у майні колгоспного двору Загорянських.

Таким чином станом на кінець 1982 року майно колгоспного двору належало ОСОБА_9 та ОСОБА_12 .

Згідно копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1983-1985 роки (Том справи №1 а.63) до складу колгоспного двору сім`ї ОСОБА_33 у зазначений період входили: ОСОБА_9 голова господарства; ОСОБА_12 дружина, яким відповідно до положень ст.120 ЦК УРСР належало майно колгоспного двору на праві спільної сумісної власності.

З копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1986-1990 роки (Том справи №1 а.64) вбачається, що у вказаний період до членів колгоспного двору входили: ОСОБА_9 голова господарства; ОСОБА_12 дружина.

Також, зазначена сторінка погосподарської книги містить запис про те, що ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією запису акту про смерть від 8 червня 1990 року №17 (Том справи №1 а.156), відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_7 у с.Мар`янівка Ширяївського району Одеської області померла ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_20 , уродженка с.Флориновка Ширяївського району Одеської області, яка постійно проживала в с.Мар`янівка Ширяївського району Одеської області з 1972 року.

При цьому, як зазначалося, відповідно до ч.1 ст.563 ЦК УРСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

З наведеного вбачається, що з 6 червня 1990 року єдиним членом колгоспного двору та, відповідно, володільцем його майна став ОСОБА_9 .

Згідно копії сторінок погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1991-1995 роки до складу колгоспного двору входили: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_21 , та ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_22 , яким відповідно до положень ст.120 ЦК УРСР належало майно колгоспного двору на праві спільної сумісної власності.

Також, зазначені сторінки книги містять запис про те, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Мар`янівською сільською радою Ширяївського району Одеської області 7 листопада 1992 року (Том справи №1 а.16), відповідно до якого ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Мар`янівка Ширяївського району Одеської області у віці 93 роки.

Таким чином, єдиним членом колгоспного двору сім`ї ОСОБА_33 залишився онук покійного ОСОБА_9 ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_22 .

Слід зауважити, що як зазначалося, відповідно до частини 1 статті 563 ЦК УРСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривалося та його майно відповідно до ст.120 ЦК УРСР стало належати членам колгоспного двору, які залишились в його складі, тобто ОСОБА_8 одноособово.

З прийняттям Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991, та набрання ним чинності 15 квітня 1991 року, колгоспний двір припинив своє існування.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Статтею 18 Закону України «Про власність» було визначено, що у власності осіб, що ведуть фермерське господарство, може бути майно, зазначене в статті 13 цього Закону. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

При цьому, Верховний Суд України в пункті 6 Постанови Пленуму від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначив, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Підпунктом «а» пункту 6 зазначеної постанови визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 15 січня 2014 року у справі №6-145цс13.

Зазначене підтверджує, що власниками майна колишнього колгоспного двору з 15 квітня 1991 року стали ОСОБА_9 та його онук ОСОБА_8 у рівних частках.

При цьому, частини 1 статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до частини 2 статті 524 ЦК УРСР спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно частини 3 статті 524 ЦК УРСР якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Позивачі за первісною позовною заявою посилаються на те, що ОСОБА_9 , 20 листопада 1989 року було складено заповіт (Том справи №1 а.14), відповідно до якого заповів: «все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось та взагалі все, що буде йому належати на день його смерті ОСОБА_8 ».

Проте, відповідно до статті 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 542 ЦК УРСР До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються: 1) заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частиині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів; 2) заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден; 3) заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій; 4) заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; 5) заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з`єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з`єднань, установ і закладів; 6) заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про державний нотаріат» було передбачено, що у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії, як зокрема посвідчення заповіту.

З метою унормування порядку здійснення виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад народних депутатів нотаріальних дій було Наказом міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року №1/5 було затверджено «Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих» (далі Інструкція).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Інструкції у відповідності зі статтею 14 Закону Української РСР «Про державний нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих посвідчують заповіти.

Пунктом 2 Інструкції визначено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого комітету, на яких за рішенням виконавчого комітету, відповідної Ради депутатів трудящих покладено вчинення нотаріальних дій.

З наведеної норми вбачається, що для набуття посадовою особою виконавчого комітету ради повноважень з вчинення нотаріальних дій, відповідною радою мало бути прийнято рішення про покладення на особу таких повноважень.

З заповіту від 20 листопада 1989 року (Том справи №1 а.14) вбачається, що його посвідчено головою виконавчого комітету Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області Житнюком Миколою Івановичем.

При цьому, згідно архівного витягу від 15 травня 2017 року №60 (Том справи №1 а.230), наданого архівним відділом Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області, рішенням Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 21 серпня 1985 року повноваження з вчинення нотаріальних дій було покладено на секретаря виконкому Мар`янівської сільської Ради народних депутатів товариша Кожемяченко Н.Д.

Згідно довідки Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 9 грудня 2016 року №1097 (Том справи №1 а.149) у 1989 році розпоряджень щодо передачі повноважень секретаря виконкому Мар`янівської сільської ради Кожемяченко Н.Д. голові виконкому ОСОБА_20 на здійснення нотаріальних дій не приймалося.

Згідно копії розпорядження Мар`янівської сільської ради від 17 листопада 1989 року №16 (Том справи №1 а.216) повноваження секретаря виконавчого комітету Мар`янівської сільської ради на строк хвороби ОСОБА_48 з 17 листопада 1989 року було покладено на рахівника сільської ради товариша ОСОБА_49 .

Суду не надано будь-яких відомостей та доказів того, що в листопаді 1989 року, зокрема 20 листопада, голові Мар`янівської сільської ради народних депутатів ОСОБА_20 , рішенням ради було надано повноваження на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів.

З наведеного вбачається, що заповіт ОСОБА_9 від 20 листопада 1989 року (Том справи №1 а.14) посвідчений не уповноваженою на те особою, у зв`язку з чим він не відповідає вимогам статті 541 ЦК УРСР та є недійсним.

За наведених обставин, у випадку зі спадщиною ОСОБА_9 має місце спадкування за законом.

При цьому, відповідно до статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Статтею 530 ЦК УРСР було передбачено, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Син ОСОБА_9 ОСОБА_39 , який був чоловіком ОСОБА_6 та батьком ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_17 , виданого 8 листопада 1989 року.

З наведеного вбачається, що навіть, якщо не зважати на положення статті 563 ЦК УРСР, ОСОБА_6 , як дружина померлого ОСОБА_39 не входила до кола спадкоємців ОСОБА_9 , а його спадкоємцями мали б бути онуки ОСОБА_9 , а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_50 .

При цьому, як вбачається зі сторінки погосподарської книги Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області за 1991-1995 роки (Том справи №1 а.65) ОСОБА_8 проживав спільно з спадкодавцем ОСОБА_9 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Згідно з частиною 2 статті 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 548 ЦК УРСР визначено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно частини 2 статті 548 ЦК УРСР зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі №305/235/17 під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Також у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Як пояснив суду свідок ОСОБА_23 він разом з ОСОБА_28 працював в одній бригаді трактористами. Потім ОСОБА_24 пішов навчатися, а як повернувся з армії він знову пішов працювати трактористом. Свідок зазначив, що знав батьків ОСОБА_24 та його діда ОСОБА_25 . ОСОБА_24 проживав разом з матір`ю та дідом, а вже після смерті діда він проживав з матір`ю. Так як він залишився єдиним чоловіком в домі, то він користувався майном діда, а саме пилкою, сокирою та городом.

Свідок ОСОБА_27 пояснив суду, що він з ОСОБА_28 працювали разом, були в нормальних стосунках та знайомі майже з дитинства. Як зазначив свідок, у ОСОБА_24 був дід ОСОБА_9 . ОСОБА_29 помер приблизно восени жовтень-листопад 1992 року. Свідок пояснив, що діду ОСОБА_25 належав город та житловий будинок. Після смерті діда ОСОБА_24 продовжив жити в його будинку. Як пояснив свідок, вони разом з ОСОБА_24 культивували город та ОСОБА_24 порався по господарству як господар. Свідок також пояснив, що ОСОБА_24 навчався в м.Одесі, та в 1992 році перебував в академічній відпустці. Влітку 1993 року ОСОБА_24 пішов до армії.

Пояснення свідків з приводу періоду перебування ОСОБА_8 у академічній відпустці підтверджується також копією архівної довідки державного закладу «Південноураїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського» від 1 вересня 2016 року №1893/03 (Том справи №1 а.215), відповідно до якої ОСОБА_8 з 1 вересня 1990 року був зарахований студентом першого курсу факультету фізичного виховання денної форми навчання Одеського державного педагогічного інституту ім.К.Д. Ушинського згідно наказу №97-ст від 6 серпня 1990 року.

Також, в зазначеній довідці зазначено, що ОСОБА_8 , як студенту другого курсу факультету фізичного виховання денної форми навчання, з 8 січня 1992 року по 1 вересня 1992 року було надано академічну відпустку. 1 вересня 1992 року ОСОБА_8 повернувся з відпустки та приступив до занять. Згідно наказу 9-ст від 27 січня 1993 року ОСОБА_8 було відраховано.

Згідно довідки Приморського районного військового комісаріату м.Одеси від 20 січня 2017 року №юр/240 (Том справи №1 а.214) ОСОБА_8 був призваний до лав збройних сил 10 червня 1993 року.

Зазначені відомості підтверджуються також копією військового квитка ОСОБА_8 серії НОМЕР_18 (Том справи №2 а.102), з якої крім того вбачається, що ОСОБА_8 було звільнено в запас 17 вересня 1994 року.

В матеріалах справи також міститься копія трудової книжки ОСОБА_8 серії НОМЕР_19 , заповненої 19 березня 2006 року (Том справи №2 а.101), з якої вбачається, що наказом від 1 квітня 1992 року №7 ОСОБА_8 було прийнято до КСП «Мар`янівське» в якості механізатора, де він працював до призову в лави збройних сил, та після звільнення в запас.

За наведених обставин, суд вважає, що ОСОБА_8 можливо вважати таким, що вступив у володіння та розпорядження спадковим майном свого діда ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже і таким, що прийняв спадщину.

При цьому, ЦК УРСР не вимагав обов`язкового отримання свідоцтва про право на спадщину, а як передбачено частиною 2 статті 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Отже рішення Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області №26 від 1 жовтня 1993 року 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області про передачу безоплатно в порядку приватизації у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); №51 від 28 жовтня 2004 року, яким вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та видати їй свідоцтво про право приватної власності на цей будинок, яке підлягає реєстрації та внесенню в Реєстр прав власності на нерухоме майно; а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 , видане виконкомом Мар`янівської сільської ради 18 січня 2005 року ОСОБА_6 щодо її права приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , зареєстроване 18 січня 2005 року Ширяївським державними комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за номером запису 126 в книзі 14 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 9588983; та виданий ОСОБА_6 1 липня 2009 року Мар`янівською сільською радою і відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5125482500:02:001:0006, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010953700429, є такими, що суперечать Конституції України та у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання їх незаконним та скасування підлягають задоволенню.

З приводу вимог ОСОБА_1 про визнання за нею та ОСОБА_5 за кожним право на 1/3 частку у праві приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , суд зазначає, що Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначав, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

При цьому, суду будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину не надано, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на спадкове майно слід відмовити.

З приводу вимоги встановити факт прийняття ОСОБА_28 у період з 07 листопада 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_12 спадщини свого діда ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 , за заповітом посвідченим головою виконкому Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області 20 листопада 1989 року за реєстровим номером 27, суд зазначає, що як було викладено вище зазначений заповіт складений з порушенням вимог ЦК УРСР, а саме посвідчений не уповноваженою на те особо, у зв`язку з чим є недійсним, а отже вимоги щодо встановлення факту прийняття спадщини за зазначеним заповітом задоволенню не підлягають.

З наведених підстав підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним зазначеного заповіту.

Щодо участі у справі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в якості відповідача.

Верховний Суд в «Огляді судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації» від 02 вересня 2019 року зазначив, що неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої судом встановлено, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів та суб`єктів, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Пункту 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, з 1 січня 2013 року органи Держгеокадастру позбавлені повноважень щодо реєстрації та скасування прав власності (користування) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного розгляд даної судової справи жодним чином не впливає на права та обов`язки Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, з матеріалів справи взагалі не вбачається, що будь-які вимоги ОСОБА_1 пред`явлені до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у зв`язку з чим ГУ Держгеокадастру в Одеській області не є належним відповідачем у справі.

З приводу судових витрат слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 229 гривень 40 копійок, що підтверджується доданою до позовної заяви квитанцією від 25 лютого 2014 року №47 (Том справи №1 а.1). В подальшому при подачі уточненої позовної заяви зі збільшеною кількістю позовних вимог було доплачено судовий збір у сумі 2204 гривні 80 копійок, що підтверджується квитанцією №2 від 29 вересня 2016 року (Том справи №1 а.41). Також, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в сумі 275 гривень 40 копійок при подачі доповнення до позовної заяви, що підтверджується квитанції від 12 грудня 2016 року (том справи №1 а.146).

Зазначені витрати з урахуванням положень ч.1 ст.141 ЦПК України мають бути покладені на відповідачів пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Позивачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 704 гривні 80 копійок, що підтверджено квитанцією від 29 листопада 2018 року (Том справи №2 а.85), зазначені витрати мають бути стягнені з відповідача за зустрічним позовом.

Також, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача за первісним позовом витрати на правничу допомогу, проте матеріали справи не містять будь-яких підтверджень того, що нею зазначені витрати були понесені, у зв`язку з чим в задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Частину 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На думку суду таке рішення щодо розподілу судових витрат буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та статтею 2 ЦПК України принципу справедливості розгляду справи судом.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області про визнання незаконними рішень та недійсними свідоцтва про право власності та державного акта на земельну ділянку, визнання права власності на житловий будинок, - задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати рішення 15 сесії 1 скликання Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 1 жовтня 1993 року №26 в частині передачі безоплатно в порядку приватизації у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнати незаконним і скасувати рішення Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області від 28 жовтня 2004 року №51 про оформлення права приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та видачу їй свідоцтва про право приватної власності на цей будинок.

Визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 , видане виконавчим комітетом Мар`янівської сільської ради Ширяївського району Одеської області 18 січня 2005 року ОСОБА_6 щодо її права приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , зареєстроване 18 січня 2005 року Ширяївським державним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за номером запису 126 в книзі 14 та в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 9588983.

Визнати недійсним і скасувати, виданий ОСОБА_6 1 липня 2009 року Мар`янівською сільською радою і відділом Держкомзему у Ширяївському районі Одеської області, акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №118573 щодо права власності на земельну ділянку площею 0,25 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з кадастровим номером 5125482500:02:001:0006, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010953700429.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області, - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_51 , посвідчений 20 листопада 1989 року головою виконкому Мар`янівської сільської ради, реєстровий номер 27.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки села Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_20 , виданий Малиновським РВ у м.Одесі ГУДМС України в Одеській області 4 березня 2014 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_21 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , уродженки села Подільці Ширяївського району Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області 23 вересня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , пропорційно задоволеним позовним вимогам, документально підтверджені судові витрати, понесені ОСОБА_1 , у розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з Ширяївської селищної ради Ширяївського району Одеської області, юридична адреса: 66800, Одеська обл., смт.Ширяєве, вул.Коробченка, 1, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04378994, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , уродженки села Подільці Ширяївського району Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області 23 вересня 1977 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , пропорційно задоволеним позовним вимогам, документально підтверджені судові витрати, понесені ОСОБА_1 , у розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , уродженки села Подільці Ширяївського району Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області 23 вересня 1997 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки села Мар`янівка Ширяївського району Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_20 , виданий Малиновським РВ у м.Одесі ГУДМС України в Одеській області 4 березня 2014 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_21 , пропорційно задоволеним позовним вимогам, документально підтверджені судові витрати, понесені ОСОБА_3 , у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Роз`яснити, що у відповідності до положень пункту 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У відповідності до ч.2 ст.272 ЦПК України, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

Повний текст рішення складено «30» жовтня 2020 року.

Після складення повного тексту рішення, копію повного тексту рішення протягом двох днів з дня його складання надіслати учасникам справи. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Відомості про сторін у справі на виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом):ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом):ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_21 ; Відповідач за первісним позовом:Ширяївська селищна рада Ширяївського району Одеської області, юридична адреса: 66800, Одеська обл., смт.Ширяєве, вул.Коробченка, 1, Код ЄДРПОУ 04378994.

Суддя: О.О.Желясков

Рішення суду набрало законної сили „___