Рішення

від 29.10.2020 по справі 910/11133/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2020Справа № 910/11133/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвибухпром" (36034, обл. Полтавська, м. Полтава, вул. Оржицька, будинок 12; ідентифікаційний код: 35868329)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Механік Енергоспецбуд" (04201, м. Київ, вул. Сім`ї Кульженків, будинок 35; ідентифікаційний код: 38789271)

про стягнення 311 583, 37 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецвибухпром" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Механік Енергоспецбуд" про стягнення 311 583, 37 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем в порушення обумовлених договірних зобов`язань було здійснено лише часткову оплату виконаних робіт, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість в розмірі 238 500, 00 грн. Крім того, позивачем на суму основного боргу було здійснено нарахування пені в розмірі 58 773, 37 грн, інфляційних втрат в розмірі 7 155, 00 грн, 3% річним в розмірі 7 155, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

28.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, а також просить суд застосувати позовну давність щодо стягнення пені та 3 % річних.

08.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецвибухпром" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Механік Енергоспецбуд" (замовник) було укладено договір № 15-04/19ВР, відповідно до умов якого виконавець виконує роботи з руйнування вибухом у заданому напрямку виведених з експлуатації будівлі силосних башт та димогарної труби, що знаходиться на території ТОВ "Технопривід Інвест Груп", за адресою: Рівненська область, м. Городок, вул. Штейнгеля, 4а, далі за текстом "Роботи".

Відповідно до розділу 3 договору замовник розраховується з виконавцем за роботу, яку виконавець виконав по цьому договору, у національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця.

Загальна вартість роботи, яку виконавець виконує за цим договором, складає - 477000 грн. в т.ч., ПДВ - 79 500 грн.

Розрахунки між виконавцем і замовником, проводяться наступним чином:

- 238 500 грн. - 50% передплата на придбання підривні матеріалів;

- 238 500 грн. - остаточна оплата проведення підривних робіт по договору, сплачується протягом не більше п`яти банківських днів після підписання акту приймання-передачі виконаної роботи.

Сторони узгодили вартість роботи, яка вказана в п. 3.2 цього договору, і зафіксували її протоколом узгодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток № 2).

Пунктами 4.1. та 4.2. договору закріплено, що після того, як виконавець закінчить виконання роботи, яка вказана в п. 1.1 договору, він повідомляє про це замовника, складає акт приймання-передачі виконаних робіт та передає його замовнику на підпис.

Замовник протягом 3 календарних днів з моменту отримання від виконавця акту приймання-передачі виконаних робіт, розглядає цей документ. У разі якщо результат виконаної виконавцем роботи влаштовує замовника, він підписує акт приймання-передачі виконаних робіт та передає його виконавцю. У разі, якщо результат роботи, яку виконавець виконував по цьому договору, не влаштовує замовника, він не підписує акт приймання-передачі виконаних робіт, а складає мотивовану відмову від прийняття цієї роботи, виконаної виконавцем.

Підписаний сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт є законною підставою вважати, що виконавець повністю виконав свої зобов`язання по цьому договору (п. 4.4. договору)

У випадку, якщо замовник в термін, зазначений в пункті 4.2. цього договору, не підпише акт приймання-передачі виконаних робіт та не надасть мотивовану відмову від прийняття цієї роботи, виконавець має підстави вважати, що він повністю виконав свої зобов`язання по цьому договору, а робота, яку він виконав, прийнята замовником. При цьому в акті приймання-передачі виконаних робіт робиться відмітка Зауважень від замовника у встановлений термін не надійшло і цей акт є підставою для визнання роботи виконаною (п. 4.5 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору у разі невиконання замовником обов`язків по розрахунках, встановлених п. 3.2. цього договору, виконавець нараховує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасної сплати за кожен день прострочення платежу до дня повного погашення виниклої заборгованості.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами їх зобов`язань передбачених договором (п. 8.1. договору).

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідач 07.05.2020 на підставі виставленого рахунку фактури № СФ-0000011 від 25.04.2019 року здійснив передоплату в розмірі 238 500,00 грн згідно платіжного доручення № 719.

Позивач в свою чергу виконав роботи з руйнування вибухом у заданому напрямку виведених з експлуатації будівлі силосних башт та димогарної труби в повному обсязі, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 від 15.07.2019.

Однак, виставлений рахунок-фактура № СФ-0000019 від 11.07.2019 року та повторно виставлений рахунок № СФ-0000036 від 19.12.2019 залишилися без оплати, при тому що граничний строк кінцевого розрахунку передбачено договором не пізніше 23.07.2019, а відтак, у відповідача існує заборгованість в розмірі 238 500, 00 грн за виконані позивачем роботи.

Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо задоволення позовних вимог, оскільки, роботи за договором позивачем були виконані неналежним чином щодо димогарної труби та не була закінчена робота щодо силосних башт.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що у зв`язку із неналежним виконання позивачем робіт йому довелося залучати додаткові служби для завершення зносу силосних башт, що в результаті призвело до понесення ним додаткових витрат.

Із доводів відповідача також вбачається, що наявний в матеріалах справи акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 від 15.07.2019 не підписувався ні директором відповідача, а ні будь яким іншим уповноваженим представником та відповідно не ставився відбиток печатки.

Відтак, з огляду на те, що вказаний акт здачі-прийняття не отримувався та не підписувався відповідачем, роботи за договором не приймалися замовником, а тому відсутні підстави для стягнення суми остаточної оплати - 238 500, 00 грн та відповідно нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 15-04/19ВР від 15.04.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, а саме копії платіжного доручення № 719 від 07.05.2019, відповідач на виконання умов договору здійснив на користь позивача передплату за рахунком-фактурою позивача № СФ-000011 від 25.04.2019 в розмірі 238 500, 00 грн на придбання підривних матеріалів.

Також, судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було виконано роботи з руйнування вибухом у заданому напрямку виведених з експлуатації будівлі силосних башт та димогарної труби в повному обсязі, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 від 15.07.2019.

Суд зазначає, що вказаний акт підписано представниками сторін (директорами товариств), чиї підписи скріплено печатками, а відтак у відповідності до п. 4.4. договору позивачем належним чином виконані роботи без зауважень відповідача, у зв`язку з чим, у останнього настав обов`язок здійснити остаточну оплату в розмірі 238 500, 00 грн у строк до 22.07.2019 (включно) як це передбачено п. 3.2.1 договору.

Що стосується доводів відповідача, які викладені у відзиві щодо не підписання директором товариства акту здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 від 15.07.2019 та неналежного виконання робіт позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до умов договору, а саме п. 4.2., яким закріплено, що замовник протягом 3 календарних днів з моменту отримання від виконавця акту приймання-передачі виконаних робіт, розглядає цей документ. У разі якщо результат виконаної виконавцем роботи влаштовує замовника, він підписує акт приймання-передачі виконаних робіт та передає його виконавцю. У разі, якщо результат роботи, яку виконавець виконував по цьому договору, не влаштовує замовника, він не підписує акт приймання-передачі виконаних робіт, а складає мотивовану відмову від прийняття цієї роботи, виконаної виконавцем.

У разі, якщо відмова замовника від прийняття роботи виконавця є обґрунтованою, сторонами складається відповідний двосторонній акт із переліком необхідних доробок та термінів їх виконання. Виконавець приймає усі необхідні заходи по усуненню зауважень замовника і тільки після цього знову передає замовнику відповідній акт приймання-передачі виконаних робіт на підпис (п. 4.3. договору).

Підписаний сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт є законною підставою вважати, що виконавець повністю виконав свої зобов`язання по цьому договору (п. 4.4. договору).

З огляду на викладені вище умови договору, які в свою чергу були погоджені сторонами при його укладанні, враховуючи відсутність в матеріалах справи мотивованої відмови відповідача від прийняття робіт позивача та відсутність двостороннього акту із переліком необхідних доробок та термінів їх виконання, суд дійшов висновку, що позивачем роботи були виконані належним чином та без будь-яких зауважень відповідача.

Суд повторно зазначає, що факт належного виконання позивачем робіт та прийняття останніх відповідачем підтверджується підписаним сторонами актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 від 15.07.2019.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника.

У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза. Витрати на проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли експертизою встановлена відсутність порушень договору підряду або причинного зв`язку між діями підрядника та виявленими недоліками. У цих випадках витрати на проведення експертизи несе сторона, яка вимагала її призначення, а якщо експертизу призначено за погодженням сторін, - обидві сторони порівну.

Суд звертає увагу відповідача, що його доводи стосовно не підписування вказаного вище акту директором чи іншим представником товариства жодних чином не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак не беруться судом до уваги.

Крім того, у випадку існування сумнівів щодо достовірності підпису директора відповідача у акті здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 від 15.07.2019 відповідач не був позбавлений можливості надати суду експертний висновок або ж подати клопотання про призначення експертизи для доказування зазначених обставин, однак, таких дій станом на дату ухвалення рішення вчинено не було.

Приписами ч. 1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, та те що доводи відповідача не підтверджені відповідними доказами, та враховуючи, що наявний в матеріалах справи акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 від 15.07.2019 підписаний сторонами у відповідності до умов договору, а відповідачем до відзиву не надано доказів того що він звертався до позивача щодо недоліків у роботі останнього, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконано роботи, які прийняті без зауважень відповідача, а відтак позовна вимога в частині стягнення з відповідача суми остаточної оплати в розмірі 238 500, 00 грн підлягає задоволенню.

Крім того суд вказує, що відповідачем також не надано доказів належного виконання ним зобов`язань щодо здійснення остаточної оплати виконаних позивачем робіт.

Разом з тим суд вважає за доцільне зазначити, що відповідач не позбавлений права залучати до виконання робіт додаткових контрагентів у процесі здійснення ним господарської діяльності та є вільним у виборі контрагентів при укладенні договорів, в тому числі зі органами ДСНС України.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем не спростовано заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення вищезазначених норм та умов договору не здійснив остаточну оплату за виконані позивачем роботи згідно акту № ОУ-0000014 від 15.07.2019, а відтак вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 238 500, 00 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору на існуючу суму заборгованості здійснено нарахування пені - 58 773, 37 грн, 3 % річних - 7 155, 00 грн та інфляційні втрати - 7 155, 00 грн.

Водночас відповідач заперечує щодо нарахування позивачем пені за річний період, а саме з 24.07.2019 по 24.07.2020, оскільки, таке нарахування суперечить вимогам чинного законодавства.

Таким чином, відповідач (у випадку задоволення позову) просить суд застосувати позовну давність щодо стягнення пені та 3 % річних.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Водночас, згідно частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення.

Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

При цьому, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.2. договору у разі невиконання замовником обов`язків по розрахунках, встановлених п. 3.2. цього договору, виконавець нараховує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасної сплати за кожен день прострочення платежу до дня повного погашення виниклої заборгованості.

Тобто, суд вказує, що сторони договору дійшли згоди визначити більший строк нарахування пені, аніж шість місяців, а саме - до дня повного погашення виниклої заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасної сплати за кожен день прострочення платежу.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, як було встановлено судом вище, акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000014 було підписано сторонами 15.07.2019.

Враховуючи п. 3.2.1 договору у відповідача настав обов`язок здійснити остаточну оплату в розмірі 238 500, 00 грн у строк до 22.07.2019 (включно), то відповідно початком прострочення виконання зобов`язання є 23.07.2019.

Позивачем було визначено період нарахування пені з 24.07.2019 по 24.07.2020.

В той час, з відмітки штемпеля поштового зв`язку вбачається, що позовну заяву з доданими до неї документами було надіслано до суду 27.07.2020.

Положеннями ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Так, суд зазначає про заявлення відповідачем про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, та врахувавши, що відмітка поштового штемпеля - 27.07.2020, то за таких підстав, позивачем пропущено позовну давність в період з 24.07.2019 по 26.07.2019. У зв`язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При тому, враховуючи те, що суд не може виходи за межі позовних вимог, то на переконання суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 58 132, 98 грн нарахованої із суму боргу 238 500, 00 грн за період з 27.07.2019 по 23.07.2020 (оскільки прострочення виконання у відповідача рахується з 23.07.2019), а відтак дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, в даному випадку, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності до вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних за період з 24.07.2019-24.07.2020 в розмірі - 7 155, 00 грн

Враховуючи викладене вище, суд, здійснивши перевірку розрахунків позивача щодо нарахованих інфляційних втрат (за повні місяці коли існувала заборгованість - з серпня 2019 по червень 2020) та 3 % річних за період з 24.07.2019-24.07.2020, зазначає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних в розмірі - 7 155, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі - 7 155, 00 грн, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вказує, що позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу адвоката у розмірі 2 000, 00 грн.

Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази залучення позивачем адвоката та надання останнім відповідних адвокатських послуг при розгляді даної справ, які в свою чергу повинні бути детально описані та обґрунтовані, а тому у зв`язку із недоведеністю позивачем факту залучення адвоката та факту реальності понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000, 00 грн суд не вбачає правових підстав для їх стягнення з відповідача.

Крім того, суд вказує, що в позовній заяві позивачем не зазначено про те, що докази понесення адвокатських витрат будуть подані ним пізніше як це передбачається ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвибухпром" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Механік Енергоспецбуд" (04201, м. Київ, вул. Сім`ї Кульженків, будинок 35; ідентифікаційний код: 38789271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвибухпром" (36034, обл. Полтавська, м. Полтава, вул. Оржицька, будинок 12; ідентифікаційний код: 35868329) заборгованість за договором в розмірі 238 500 (двісті тридцять вісім тисяч п`ятсот) грн 00 коп, пеню в розмірі 58 132 (п`ятдесят вісім тисяч сто тридцять дві) грн 98 коп., інфляційні втрати в розмірі 7 155 (сім тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 00 коп., 3 % річних в розмірі 7 155 (сім тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 664 (чотири тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 09 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. У стягненні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.10.2020

Суддя Д.О. Баранов