Рішення

від 22.10.2020 по справі 920/210/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.10.2020 Справа № 920/210/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., за участю секретаря судового засідання Осокіної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/210/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" (40009, м.Суми, вул. Путивльська, буд. 3, код ЄДРПОУ 38661762),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Есмань-Агро" (41607, м.Конотоп Сумської області, вул. Ярмаркова,11, код ЄДРПОУ 41582445),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

про стягнення 793 151,37 грн,

за участю представників:

від позивача: Теслюк І.А. (директор - паспорт серії НОМЕР_2 виданий Зарічним РВ СМУ ГУМВС України в Сумській області 30.03.2010),

Севідова Г.Г. (наказ № 25-к від 01.09.2020 та трудовий контракт з працівником від 02.09.2020)

від відповідача: Коваленко О.І. (адвокат, ордер серії ВМ № 1005253 від 24.04.2020)

віт третьої особи: не прибув,

справа розглядається у порядку загального позовного провадження

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 793151,37 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції № 2-СГП/С від 24.10.2018, укладеного між сторонами даного спору (в т.ч.: 606932,02 грн. основного боргу, 24392,76 грн. 3% річних, 34440,19 грн. інфляційних витрат, 127386,40 грн. штрафу), а також 11897,27 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 10.03.2020 позовну заяву ТОВ "Інкріс-Агро" залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, шляхом надання суду доказів сплати судового збору у сумі 18 грн.

Ухвалою суду від 16.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/210/20 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.05.2020.

Ухвалою суду від 05.05.2020 продовжено строк підготовчого провадження та час дії запроваджених Урядом карантинних заходів на території України.

09.06.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, проти позову заперечує в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та 20% штрафу, оскільки вимоги в цій частині вважає необґрунтованими, та такими, що заявлені з порушенням строку позовної давності. Також у відзиві на позов представник відповідача просить суд поновити йому строк на подання відзиву, оскільки документи, необхідні для обґрунтування його позиції, не могли бути вчасно отримані представником через запровадження карантинних обмежень.

Судом без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні від 09.06.2020 постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача та поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позов і прийнято до розгляду відзив на позовну заяву із занесенням протокольної ухвали до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України.

09.06.2020 до суду від представника відповідача надійшла заява (вх. № 1996к від 09.06.2020) про застосування позовної давності до позовних вимог в частині стягнення 20 % штрафу, оскільки вказані вимоги заявлені після спливу річного строку, встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України.

23.06.2020 до суду надійшла позовна заява позивача, із змісту якої вбачається, що по суті вона є заявою про залучення до участі у справі співвідповідача.

25.06.2020 позивач подав відповідь на відзив, наполягає на правомірності позовних вимог та їх задоволенні.

Судом у підготовчому засіданні 07.07.2020 постановлено протокольну ухвалу про долучення до матеріалів справи поданої позивачем заяви із занесенням даної протокольної ухвали до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України.

Представник позивача у підготовчому засіданні від 07.07.2020 заперечував проти поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності.

У підготовчому засіданні 04.08.2020 представник відповідача підтримав необхідність залучення до участі у справ співвідповідача. Представник відповідача проти залучення співвідповідача заперечував.

Ухвалою суду від 04.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ); запропоновано третій особі надати письмові пояснення щодо предмета спору; відкладено підготовче засідання у справі № 920/210/20 та розгляд клопотання про залучення співвідповідача на 08.09.2020, 12:30.

Ухвалою суду від 24.09.2020 задоволено усну заяву представника позивача про залишення без розгляду клопотання позивача про залучення співвідповідача; залишено без розгляду клопотання позивача (вх № 2116к від 25.06.2020) про залучення співвідповідачем у справі ОСОБА_1 ; закрито підготовче провадження та призначити справу № 920/210/20 до судового розгляду по суті; призначено розгляд справи № 920/210/20 по суті в судове засідання на 22.10.2020.

У судове засідання від 22.10.2020 представники позивача та відповідача прибули, будь-яких клопотань чи заяв суду не подали.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 - у судове засідання не прибув, письмові пояснення щодо предмету спору не подав, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином 05.10.2020.

У судовому засіданні від 22.10.2020 судом розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позивних вимог в частині стягнення інфляційних збитків та штрафу просив суд відмовити, а стягнення 3% річних задовольнити частково.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

24.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інкріс-Агро (далі - покупець або позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Есмань Агро (далі - постачальник або відповідач) було укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції №2-СГП/С (далі - договір поставки №2-СГП/С від 24.10.2018).

Згідно п. 1.1. договору поставки №2-СГП/С від 24.10.2018 постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі Товар), в кількості, асортименті, у строки і на умовах, передбачених у цьому Договорі та Додатках до нього, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктами 2.1.-2.2. зазначеного договору встановлено, що ціна Товару, кількість, номенклатура, асортимент і загальна вартість кожної конкретної партії Товару, що придбається на умовах Договору, передбачена в Додатках до нього; ціну Договору становить загальна вартість Товару, що придбається за цим Договором і визначається згідно Додатків до нього.

Згідно з п 3.1. договору поставки №2-СГП/С від 24.10.2018 поставка здійснюється на умовах, які встановлені в Додатках до Договору.

Відповідно до п.п. 4.1.-4.2. даного договору моментом поставки Товару постачальником вважається фактична його передача Покупцеві на складі Постачальника за видатковою накладною. Строки поставки Товару зазначаються в Додатках до даного Договору.

На підставі договору поставки №2-СГП/С від 24.10.2018 між позивачем та відповідачем були укладені наступні Додатки:

1) додаток №1 від 24.10.2018 на поставку 22 тон соняшника врожаю 2018 року на загальну вартість 202400,00 грн. з ПДВ з обов`язком поставити Товар до 31.10.2018:

2) додаток №2 від 31.10.2018 на поставку 35 тон соняшника врожаю 2018 року на загальну вартість 322000,00 грн. з ПДВ з обов`язком поставити Товар до 07.11.2018:

3) додаток №3 від 13.11.2018 на поставку 31 тони соняшника врожаю 2018 року на загальну вартість 285200,00 грн. з ПДВ з обов`язком поставити Товар до 20.11.2018.

Таким чином, згідно зазначених Додатків постачальник зобов`язувався поставити 88 тон соняшника врожаю 2018 року, а покупець зобов`язувався розрахуватися за поставлений Товар, сплативши 809600,00 грн. (з ПДВ).

Кошти в сумі 809600,00 грн. за договором поставки №2-СГП/С від 24.10.2018 позивачем сплачені відповідачу, що підтверджується наступними платіжними дорученнями з призначенням платежу попередня оплата за сільськогосподарську продукцію згідно Договору №2-СГП/С від 24.10.2018р. в т.ч. ПДВ 20% (а.с. 13-18): №2296 від 24.10.2019 в сумі 60000,00 грн. разом з ПДВ; №2310 від 26.10.2018 в сумі 60000,00 грн. разом з ПДВ; №2316 від 29.10.2018 в сумі 82400,00 грн. разом з ПДВ; №2355 від 31.10.2018 в сумі 315000,00 грн. разом з ПДВ; №2356 від 31.10.2018 в сумі 7000,00 грн. разом з ПДВ; №2444 від 13.11.2018 в сумі 285200,00 грн. разом з ПДВ.

22.01.2020 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу № 21 про повернення коштів (а.с. 20-21), в якому зазначив, що покупцем на рахунок постачальника перераховано 809600,00 грн. за договором поставки №2-СГП/С від 24.10.2018. Платіжним дорученням від 13.05.2019 № 315 відповідачем повернуто позивачу 30000,00 грн. Таким чином, сума перерахованих грошових коштів позивачем відповідачу склала 779600,00 грн. Разом з тим, за видатковою накладною № 2 від 30.11.2018 (а.с. 12) відповідач поставив позивачу 20,29 тон соняшнику врожаю 2018 року на суму 172667,98 грн. (із ПДВ). Залишок коштів сплачених позивачем відповідачу за поставку товару склав 606932,02 грн. Зазначені грошові кошти позивач у своєму листі-вимозі № 21 від 22.01.2020 вимагав відповідача повернути.

Оскільки на момент подачі даної позовної заяви до суду відповідач не виконав свого обов`язку щодо поставки Товару в повному обсязі, чим, на думку позивача порушив його права, передбачені договором поставки сільськогосподарської продукції № 2-СГП/С від 24.10.2018, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу 606932,02 грн., 24392,76 грн. 3% річних, 34440,19 грн. інфляційних витрат, 127386,40 грн. штрафу

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1-2 cт. 712 ЦК України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (cт. 663 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 2-3 cт. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Факт невиконання зобов`язання з боку відповідача підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем у поданому ним відзиві.

В порушення вищезазначених вимог законодавства та договору № 2-СГП/С від 24.10.2018 відповідач товар в повному обсязі не поставив, суму попередньої оплати позивачу не повернув, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 606932,02 грн. за договором поставки сільськогосподарської продукції № 2-СГП/С від 24.10.2018.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 24392,76 грн. 3% річних та 34440,19 грн. інфляційних витрат.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так розрахунок 3% річних позивачем здійснений за наступні періоди: з 01.11.2018 по 07.11.2018; з 08.11.2018 по 20.11.2018; з 21.11.2018 по 29.11.2018; з 30.11.2018 по 12.05.2019; з 13.05.2019 по 27.02.2020.

Статтею 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до відзиву, поданого відповідачем (а.с. 66) останній зазначив, що лист-вимогу від 22.01.2020 № 21 про повернення коштів ТОВ Есмань Агро отримало 28.01.2020.

Судом перевірено поданий позивачем розрахунок 3% річних (в т.ч.: періоди нарахування з урахуванням вимог статті 530 ЦК України щодо строку виконання грошового зобов`язання відповідно до вимоги про повернення грошових коштів) за договором № 2-СГП/С від 24.10.2018 за допомогою інструменту Калькулятори комп`ютерної програми ЛЗ Підприємство 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр Ліга ТОВ Ліга Закон , 2020 , можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №917/1622/16, у зв`язку з чим судом вимоги позивача в цій частині задовольняються частково та стягується в відповідача 1147,35 грн 3% річних.

Також позивачем заявлено до стягнення 34440,19 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по січень 2020 року.

Судом вже було встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України зобов`язання щодо повернення попередньої оплати в розмірі 606932,02 грн. за договором поставки сільськогосподарської продукції № 2-СГП/С від 24.10.2018 у відповідача перед позивачем виникло з лютого 2020 року, проте за цей період позивачем не було заявлено сум інфляційних втрат, а нарахування інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по січень 2020 року визнається судом неправомірним та таким, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд відмовляє позивачу в стягнення з відповідача 34440,19 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по січень 2020 року за їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 127386,40 грн штрафу суд зазначає наступне:

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 8.4. договору від 24.10.2018 № 2-СГП/С у випадку фактичної відсутності переданого Товару на елеваторі, постачальник зобов`язаний повернути фактично сплачені кошти за Товар покупцеві та сплатити штраф на користь покупця сумі 20% вартості вказаного Товару.

Разом з тим, пунктами 3.1. та 3.2. договору від 24.10.2018 № 2-СГП/С встановлено, що поставка здійснюється на умовах, які встановлені в Додатках до зазначеного договору та постачальник зобов`язаний повідомити покупця про готовність передачі партії Товару протягом одного дня з моменту підписання Додатків з вказівкою кількості і місцезнаходження партії Товару, станції відправлення і надання копії сертифікату якості і складську квитанцію. Таке повідомлення здійснюється шляхом надсилання сканкопії листа в довільній формі на електронну пошту покупця, вказану в реквізитах даного договору.

Пункт 8.4 передбачає нарахування 20% штрафу від вартості Товару у випадку фактичної відсутності переданого товару. Тобто даний пункт договору головною умовою для нарахування такої штрафної санкції визначив факт відсутності вже переданого відповідно до умов п.п.3.1 та 3.2 товару.

Судом же встановлено, що відповідач свого обов`язку щодо поставки (передачі) товару на загальну суму 606932,02 грн. не виконав, у зв`язку з чим застосування п. 8.4 договору при нарахуванні позивачем 20% штрафу є неправомірним, так як відповідачем було порушено саме п. 3.1. та 3.2. зазначеного договору, які визначають умови поставки товару, та за неналежне виконання яких умовами договору від 24.10.2018 № 2-СГП/С не передбачено нарахування штрафу у розмірі 20 % від вартості товару.

Таким чином, відповідальність, встановлена п. 8.4. договору від 24.10.2018 №2-СГП/С щодо нарахування позивачем відповідачу 20 % штрафу, не може бути застосована за невиконання відповідачем обов`язку щодо передачі товару на загальну суму 606932,02 грн., а тому нарахована позивачем відповідачу 127386,40 грн. сума штрафу є неправомірною, необґрунтованою та незаконною, у зв`язку з чим суд відмовляє позивачу в задоволенні даної позовної вимоги.

Разом з тим, 09.06.2020 відповідачем подана заява (а.с. 69), відповідно до якої останній зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо нарахування 20% штрафу, у зв`язку з чим відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2013 (зі змінами та доповненнями) за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо стягнення штрафу, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу від 22.03.2018 № 47/19/46.

На підставі досліджених матеріалів справи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 606932,02 грн. основного боргу, 1147,35 грн. 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції № 2-СГП/С від 24.10.2018, укладеного між сторонами даного спору, визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, в іншому - суд відмовляє в задоволені позову за необґрунтованістю.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 9121,19 грн. покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Есмань Агро" (41607, Сумська область, м. Конотоп, вул. Ярмаркова, буд. 11, код ЄДРПОУ 41582445) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" (40009, м.Суми, вул. Путивльська, буд. 3, код ЄДРПОУ 38661762) 606932,02 грн. основного боргу, 1147,35 грн. 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції № 2-СГП/С від 24.10.2018, а також 9121,19 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншому - відмовити.

4. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2020.

Суддя В.Л. Котельницька