Рішення

від 29.10.2020 по справі 363/3117/18

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29.10.2020 Справа № 363/3117/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2020 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря - Скотаренко В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Вишгородська районна державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції Київської області про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулася до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх матір ОСОБА_4 . За життя, а саме: 29 жовтня 2008 року останньою було складено заповіт, який був посвідчений державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Єременко Т.М., яким ОСОБА_4 заповідала усе своє майно та майнові права, що будуть належати їй на день її смерті позивачам. Після смерті матері позивачів залишилась спадщина, до складу якої увійшли: житловий будинок загальною площею 76,0 кв.м., земельна ділянка з кадастровим номером 3221887004:11:200:0155) площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, земельна ділянка з кадастровим номером 3221887004:11:200:0156 площею 0,1407 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка з кадастровим номером площею 0,2000 га, що розташована в с. Федорівка Вишгородського району Київської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка площею 2,1393 га, що розташована на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У встановлений законом строк позивачі звернулися до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. У нотаріальній конторі позивачам стало відомо про те, що із заявою про прийняття спадщини звернувся також відповідач, який на час відкриття спадщини був непрацездатним та має право на обов`язкову частку в спадщині. Так, законом передбачено, що відповідач має право на обов`язкову частку в спадщині, проте позивачі вважають, що з урахуванням неприязнених відносин між відповідачем та спадкодавцем, розмір обов`язкової частки відповідача у спадщині повинен бути зменшений. Померла мати сторін, ОСОБА_4 , останні роки хворіла та потребувала сторонньої допомоги, вона не могла самостійно придбати собі ліки, продукти харчування, приготувати їжу, попрати тощо. Через похилий вік та незадовільний стан здоров`я жінка не мала змоги виходити з подвір`я, її стан здоров`я ставав все гіршим, у зв`язку із чим вона не могла забезпечити умови свого життя і необхідний догляд. Весь цей час матір доглядали позивачі, надавали їй необхідну допомогу, купували продукти харчування, готували їжу тощо. Позивачі утримували та опікувалися майном матері, а саме здійснювали поточний ремонт будинку, замінили старі вікна в будинку на нові металопластикові, оскільки взимку в будинку було прохолодно через щілини на вікнах, забезпечували матір дровами для опалювання будинку, оскільки через похилий вік та хвороби вона не могла самостійно забезпечити себе необхідним. Також позивачі сплачували необхідні комунальні платежі за вказане майно, купували за свої кошти необхідні ліки для померлої. В свою чергу, відповідач - син померлої, свідомо ухилявся від надання допомоги матері. Він не спілкувався з нею останні 35 років її життя. Відповідач не піклувався про матір, не відвідував її, не допомагав матеріально, морально її не підтримував, не приймав участь у її похованні, хоча мав таку можливість та відповідач, на відміну від позивачів, був матеріально забезпеченою людиною. Відповідач нехтував своїм обов`язком сина утримувати свою непрацездатну матір навіть в тих мінімальних розмірах, які б він міг надавати. Таким чином враховуючи неприязнені взаємовідносини спадкодавця - матері та відповідача, вважають, що розмір обов`язкової частки у спадщині відповідача має бути зменшений судом до 1/16 частки. Звернувшись до суду просили суд зменшити розмір обов`язкової частки ОСОБА_3 у спадщині, що залишилась після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: з 1/8 частки житлового будинку загальною площею 76,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 до 1/16 частки; з 1/8 частки земельної ділянки (кадастровий номер 3221887004:11:200:0155) площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 до 1/16 частки; з 1/8 (однієї восьмої) частки земельної ділянки (кадастровий номер 3221887004:11:200:0156) площею 0,1407 га, що розташована по АДРЕСА_1 до 1/16 частки; з 1/8 частки земельної ділянки (кадастровий номер 3221887004:11:198:0151) площею 0,2000 га, що розташована в с. Федорівка Вишгородського району Київської області до 1/16 частки; з 1/8 частки земельної ділянки площею 2,1393 га, що розташована на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області до 1/16 частки. Стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01.10.2018 року по справі було відкрито провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21.06.2019 року за клопотанням представника позивача провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у іншій справі.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30.09.2019 року провадження у справі було поновлено.

Позивачі та їх представник будучі присутніми у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримували та просили про їх задоволення із викладених у позові та письмових поясненнях підстав. В подальшому позивачі та їх представник в судове засідання не з`явилися, від представника до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Відповідачем неодноразово на адресу суду направлялися клопотання про відкладення розгляду, у зв`язку із неможливістю бути присутнім в судовому засіданні за станом здоров`я. В той же час, судом неодноразово вживалися заходи щодо його виклику із роз`ясненням права на звернення до Центру надання вторинної безоплатної правової допомоги, для отримання безоплатної правової допомоги, а також про можливість участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції. Крім того, відповідач подав до суду відзив, згідно якого зазначив, що пред`явлений позов є таким, що не підлягає до задоволення. Пояснення викладені в позовній заяві це є жахлива та образлива не правда, образа честі і гідності, як людини, чоловіка, сина, та батька своїх дітей, це потворне викривлення реальності та правди з боку позивачів, які в гонитві за майном та грошима, йдуть на будь-які образи та хитрощі. Свою безглузду скупість та жадібність вони видають, як справедливість. Дії які начебто вказують на неприязні стосунки відповідача з матір`ю є хворобливою вигадкою, хворобливої уяви позивачів, які хочуть видати бажане за дійсне. Вказав, що після смерті матері можна все казати, що були неприязні стосунки і тому подібне, проте все це не правда, у відповідача були гарні стосунки з матір`ю і батьком. На підставі викладено у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , зареєстрований виконавчим комітетом Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, актовий запис № 7.

Відповідно до заповіту від 29 жовтня 2008 року за № 1-8248, посвідченого державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Єременко Т.М., ОСОБА_4 все майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося і, взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом буде мати право, заповіла в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Заповіт від імені ОСОБА_4 , який посвідчувався державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Єременко Т.М. 29 жовтня 2008 року та зареєстрований в реєстрі за № 1-8248, станом на день смерті заповідача не змінено та не скасовано.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 248 від 25 листопада 2014 року, ОСОБА_4 , була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 з 24 лютого 1978 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина, до складу якої увійшли: житловий будинок загальною площею 76,0 кв.м., земельна ділянка з кадастровим номером 3221887004:11:200:0155) площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, земельна ділянка з кадастровим номером 3221887004:11:200:0156 площею 0,1407 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка з кадастровим номером площею 0,2000 га, що розташована в с. Федорівка Вишгородського району Київської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка площею 2,1393 га, що розташована на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до спадкової справи № 577/2014, індекс справи № 02-14 від 17 листопада 2014 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини, звернулися: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Згідно акту обстеження умов проживання сім`ї від 19.09.2018 року складено депутатом Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області Вовна А.І., та підпис, якого засвідчено головою даної сільської ради Мартиненко М.О., вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_4 проживали за адресою: АДРЕСА_1 і до дня смерті.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 02-10/221 від 12 листопада 2014 року, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно по господарської книги № 6 на 2011-2015 роки спільно з нею ніхто не був зареєстрований, на час смерті з нею проживав її син ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки № 23 від 28 січня 2019 року - видана Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Вишгородської РДА за підписом директора Н.П. Рудько про те, що ОСОБА_4 перебувала на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) з квітня 2007 року по 18 травня 2014 року.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає про те, що вказана довідка свідчить про недогляд за матір`ю, а також про те, що територіальний центр доглядав матір у лікарні і до самої смерті, бо ніхто до неї не приїжджав, зокрема на цій підставі просить відмовити у задоволенні позову.

19.08.2020 року Територіальний центр соціального обслуговування ВРДА повідомив суд, що ОСОБА_4 було зараховано до центру на обслуговування на підставі особисто поданої заяви від 01.04.2007 року. Також центром була надана копія особової справи ОСОБА_4 , яка заводиться на кожного громадянина, якого обслуговує відділення соціальної допомоги вдома.

В матеріалах особової справи ОСОБА_4 наявна карта визначення (оцінювання) індивідуальних потреб громадянина у соціальному обслуговуванні. У графі Відомості про отримувача соціальних послуг зазначена категорія: особа похилого віку; у графі Види доходів зазначено: пенсія за віком; у графі Сімейний стан зазначено: удова; у графі Наявність працездатних рідних або осіб, які відповідно до законодавства повинні забезпечити їй догляд і допомогу зазначено: син ОСОБА_2 - 1942 року народження; син ОСОБА_8 - 1945 року народження; син ОСОБА_3 - 1948 року народження; дочка ОСОБА_9 - 1952 року народження. Тобто, діти ОСОБА_4 на момент її звернення до територіального центру були непрацездатними.

Згідно карти медичного огляду одинокого непрацездатного громадянина, який оформляється на обслуговування територіальним центром або відділенням соціальної допомоги на дому, у ОСОБА_4 виявлено: значно знижена рухома активність, пересуватися по кімнаті, самостійно не може виконувати домашню роботу. Здатність до самообслуговування (купатися, мити голову, стежити за своїм виглядом, самостійно готувати їжу) втрачена. Висновок: підлягає обслуговуванню відділенням соціальної допомоги на дому.

ОСОБА_4 була особою похилого віку, яка не здатна до самообслуговування та не мала працездатних рідних (батьків, дітей, чоловіка, дружини) або осіб, які відповідно до законодавства повинні забезпечити їй догляд і допомогу, тому мала право на безоплатне надання соціальних послуг.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , суду пояснили, що є сусідами померлої ОСОБА_4 , та знайомі з її сім`єю дуже багато часу. За життя ОСОБА_4 постійно приїздили та допомагали їй позивачі, а ОСОБА_3 приїздив дуже рідко, один раз на десять років, а щодо того чи надавав матеріальну допомогу матері, їм невідомо, оскільки ОСОБА_4 про це ніколи не розповідала та не жалілася. Останні 4-5 років до смерті ОСОБА_4 , її син ОСОБА_2 проживав з нею в одному будинку.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Отже, Цивільним кодексом України визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов`язкову частку у спадщині, де право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Таким чином, принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту передбачає широкий обсяг правомочностей заповідача, згідно з якими він своїм волевиявленням може вплинути на зміст спадкових правовідносин. Однак, застосування цього принципу обмежується законодавчо встановленою для окремої категорії спадкоємців гарантією, за якою, незалежно від змісту заповіту, особи, визначені в частині першій статті 1241 Кодексу, спадкують половину частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлений указаними положеннями Кодексу, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім`ї чи найближчих родичів спадкодавця.

Положенням частини першої статті 1241 дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 11.02.2014 р. N 1-рп/2014, згідно з яким в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Як встановлено судом та не заперечувалося всіма учасниками справи, відповідач є пенсіонером та в силу норм ст. 1241 ЦК України він після померлої ОСОБА_4 спадкує незалежно від заповіту половину частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом, що становить 1/8 частку від усього спадкового майна.

Спірні правовідносини регулюються ст.1241 ЦК України, за приписами якої малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тлумачення абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України.

Отже, за змістом даної норми насамперед необхідно врахувати, що особами, які мають право на обов`язкову частку, є певне коло специфічних суб`єктів, як в силу віку чи стану здоров`я є непрацездатними. Тому позивачі повинні беззаперечно довести, що ці особи з урахуванням їх матеріального стану, стану здоров`я та віку могли надати допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, але навмисно ухилялись від надання такої допомоги.

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього, а також свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Як роз`яснив Верховний суд України в своїй постанові № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику в справах про спадкування , а саме п. 19 суд може зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.

Крім того, в своєму листі № 24-753/0/4/13 від 16.05.2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , зокрема в п. 7, Вищий спеціалізований суд України роз`яснив, що при вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині (абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК) встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо. Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Отже, з наведеного слідує, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки позивач повинен довести суду та підтвердити належними доказами підстави такого зменшення, зокрема відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивачами доведено наявність передбачених ст.1241 ЦК України підстав для зменшення розміру обов`язкової частки відповідача у спадщині.

Відповідач заперечує проти позову та вказує на те, що він спілкувався зі своєю матір`ю та займався відновленням будинку після пожежі, заготовляв деревину та організовував підвіз необхідних інструментів та матеріалів. При цьому, відповідач не посилається на будь-які докази, які можуть підтвердити ці обставини та спростувати вимоги позовної заяви.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що частково не заперечував і сам відповідач, що дуже рідко приїздив до матері та через свій вік не мав можливості їй допомагати. В той же час, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили той факт, що відповідач не спілкувався з померлою матір`ю за час її життя та не надавав їй допомоги і дуже рідко приїздив до неї. Відповідачем під час розгляду даної справі у суді не спростовано жодними доказами доводи позивачів викладених у позовній заяві та наданих письмових поясненнях.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи положення ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та зменшення розміру обов`язкової частки відповідача з 1/8 до 1/16 частки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008р. Про судову практику у справах про спадкування , ст. ст. 15, 16, 328, 392, 1216-1220, 1223, 1241 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 77, 81, 141, 263-265, 354, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Вишгородська районна державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції Київської області про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині - задовольнити.

Зменшити розмір обов`язкової частки ОСОБА_3 у спадщині, що залишилась після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

-з 1/8 (однієї восьмої) частки житлового будинку загальною площею 76,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 до 1/16 (однієї шістнадцятої) частки;

-з 1/8 (однієї восьмої) частки земельної ділянки (кадастровий номер 3221887004:11:200:0155) площею 0,2500 га, що розташована по АДРЕСА_1 до 1/16 (однієї шістнадцятої) частки;

-з 1/8 (однієї восьмої) частки земельної ділянки (кадастровий номер 3221887004:11:200:0156) площею 0,1407 га, що розташована по АДРЕСА_1 до 1/16 (однієї шістнадцятої) частки;

-з 1/8 (однієї восьмої) частки земельної ділянки (кадастровий номер 3221887004:11:198:0151) площею 0,2000 га, що розташована в с. Федорівка Вишгородського району Київської області до 1/16 (однієї шістнадцятої) частки;

-з 1/8 (однієї восьмої) частки земельної ділянки площею 2,1393 га, що розташована на території Ровівської сільської ради Вишгородського району Київської області до 1/16 (однієї шістнадцятої) частки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивачі: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 10.02.1999 року), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 паспорт серія НОМЕР_5 , виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 19.12.2000 року).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 паспорт серія НОМЕР_7 , виданий Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві 24.05.2002 року).

Третя особа: Вишгородська районна державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції Київської області (місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13).

Суддя І.Ю. Котлярова