Ухвала

від 21.10.2020 по справі 761/32794/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/32794/20

Провадження № 1-кс/761/20200/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , представників власника майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службою Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 32020100110000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 липня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України,

в с т а н о в и в:

15 жовтня 2020 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службою Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт тимчасово вилученого 12 жовтня 2020 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , майна, зазначеного відповідно до переліку прохальної частини клопотання.

Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що слідчим управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32020100110000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 липня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

12 жовтня 2020 року на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року проведено обшук нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , фактичним володільцем якого є ТОВ «Астарта». В ході обшуку виявлено та вилучено майно, що зазначене в прохальній частині клопотання.

Постановою старшого слідчого з ОВС 1-го відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління Офісу великих платників податків ДФС ОСОБА_4 від 13 жовтня 2020 року, вищевказане вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 32020100110000040 від 31 липня 2020 року.

За таких обставин, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження у кримінальному провадженні, в органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане тимчасово вилучене майно.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 та слідчий ОСОБА_4 , клопотання підтримали та просили його задовольнити з підстав у ньому наведених.

Представники власника майна ТОВ «Астарта» - адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заперечували проти клопотання прокурора про накладення арешту на майно, посилаючись на зміст наданих письмових заперечень, просили відмовити у задоволенні клопотання, оскільки клопотання не містить належних та допустимих доказів вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, висновок економічного дослідження № 21/07 від 21 липня 2020 року складений з грубим порушенням вимог Інструкціїпро призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень таНауково-методичних рекомендаційз питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за № 705/3145, Закону України «Про судову експертизу». Також, не містить в собі будь-яких об`єктивних, фактичних даних, прямо чи опосередковано підтверджуючих існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження. Також, вказали, що постанова старшого слідчого з ОВС 1-го ВРКП слідчого управління Офісу великих платників податків ДФС ОСОБА_4 є формальною та не відповідає вимогам ст. 98 КПК України. Крім того, відсутні правові підстави для арешту майна та неможливості використання вилученого майна в якості доказів у кримінальному провадженні № 32020100110000040 від 31 липня 2020 року.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, вислухавши пояснення прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , представників власника майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України,для прийняттязаконного,обґрунтованого тасправедливого рішення,слідчий суддяповинен з`ясуватиправову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні прокурора, та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а тому суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

За змістом ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст.173КПК України привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати:1)правовупідставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У свою чергу, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України,повинен врахувати:існування обґрунтованоїпідозри щодовчинення кримінальногоправопорушення тадостатність доказів,що вказуютьна вчиненнякримінального правопорушення;можливість використаннямайна як доказу у кримінальному провадженні; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Так, слідчий в обґрунтуванні клопотання зазначає, що відповідно до висновку економічного дослідження № 21/07 від 21 липня 2020 року, службові особи ТОВ «Астарта» ухиляються від сплати податків та зборів на загальну суму 198,8 мл. грн. (в тому числі податку на прибуток підприємства, податку на додану вартість, податку з доходу фізичних осіб, військового збору), що є особливо великим розміром. Проте, вказану обставину, як доказ вчинення кримінального правопорушення службовими особа ТОВ «Астарта», слідчий суддя не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з наведеного висновку спеціаліста, він фактично базується виключно на поясненнях ОСОБА_7 , яка спираючись на власні припущення та на базові арифметичні знання, без будь-якого документального підґрунтя, зробила висновок про те, що ТОВ «Астарта», в період з 2018 року по 2020 рік приховало виручку від господарської діяльності на суму близько 750 млн. грн., з яких не було нараховано та сплачено податків, при цьому будь-якими належними та допустимими доказами або обґрунтованими розрахунками вказана інформація не підтверджена. Крім того, як встановлено в судовому засіданні фахівцю-бухгалтеру ОСОБА_8 не надавалися дані податкової та/або бухгалтерської звітності ТОВ «Астарта» за будь-який період, а також не надавалася й первинна документація даного товариства.

Разом ізцим,на переконанняслідчого судді,у клопотанніналежним чиномне доведенотой факт,що майно, на яке слідчим планується накласти арешт, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, та має значення речових доказів для кримінального провадження № 32020100110000040 від 31 липня 2020 року.

Також, слідчий суддя звертає увагу на суто формальний характер постанови слідчого від 13 жовтня 2020 року, копія якої долучена до матеріалів клопотання, яка також не містить посилання на конкретні критерії, визначені статтею 98 КПК України, яким нібито відповідає вилучене під час обшуку майно.

Більш того, матеріали клопотання не містять будь яких даних, які б документально підтверджували той факт, що тимчасово вилучене майно є доказом злочину, зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення чи набуте кримінально протиправним шляхом.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, слідчий суддя вважає, що досягнення мети досудового слідства в рамках даного кримінального провадження не може бути компенсоване таким підходом органу досудового розслідування щодо невмотивованого ініціювання питання про накладення арешту на майно.

Крім того, відповідно до узагальненої судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ, арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому таке майно може перебувати як у згаданих осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Щодо осіб, які не є підозрюваними, слідчим суддею не може бути прийнято ухвалу про арешт майна, навіть якщо у нього є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

Проте, слідчим та прокурором не надано доказів того, що в межах даного кримінального провадження комусь повідомлялось про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, яке розслідується в рамках кримінального провадження 32020100110000040 від 31 липня 2020 року.

Так, на переконання слідчого судді, ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, вимогам кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України таЗаконом України«Про міжнароднідоговори іугоди» чинніміжнародні договори,згода наобов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.

Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенціїз правлюдини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що ст. 1 Протоколу № 1, яка спрямована на захист особи (фізичної та юридичної) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів для захисту права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22 червня 2004 року).

При цьому, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.

У свою чергу, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Враховуючи викладене, слідчий суддя не знаходить достатніх підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно відповідно до переліку, зазначеного в клопотанні від 15 жовтня 2020 року прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службою Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , тимчасово вилучене 12 жовтня 2020 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснюваного на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 32020100110000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 липня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 98, 131-132, 169-173, 233-234, 309-310, 392-393, 395, 532 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за органами безпеки, фіскальною та прикордонною службою Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 32020100110000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 липня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України відмовити.

На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1