Ухвала

від 12.11.2020 по справі 761/32794/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду у складі:

Головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

адвокатів, які діють в

інтересах власника майна

ТОВ «АСТАРТА» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали клопотання за апеляційною скаргою прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року, якою відмовлено накладенні арешту на майно в рамках кримінального провадження №32020100110000040 від 31.07.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України,

В С Т А Н О В И Л А :

Слідчим управлінням фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32020100110000040 від 31.07.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

15 жовтня 2020 року прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження №32020100110000040 від 31.07.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, а саме: тимчасово вилученого майна 12.10.2020 року під час проведення обшуку за адресою: м. Харків, проспект Дзюби, буд.4, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року в задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення слідчий суддя зазначив про відсутність в матеріалах клопотання достатніх даних, які вказують, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям ст.98 КПК України та має значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення.

На вказану ухвалу слідчого судді прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з ухвалою, вважає її незаконною, постановленою при невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки під час досудового розслідування встановлено та матеріалами клопотання доведено, що вилучені під час проведення обшуку речі та документи мають значення для досудового розслідування, можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, постановою слідчого визнані речовим доказом, та на даний час існує необхідність у призначенні ряду експертиз щодо вилученого майна. Тому, просить скасувати ухвалу слідчого судді від 21 жовтня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про накладення арешту на майно.

Адвокат, який діє в інтересах власника майна ТОВ «Астарта» ОСОБА_6 подав письмові заперечення на апеляційну скаргу прокурора в яких міститься вимога залишити без задоволення апеляційну скаргу, як необґрунтовану, оскільки ухвала слідчого судді є законною та належним чином вмотивованою.

Заслухавши:

доповідача суддю апеляційного суду;

прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити;

адвокатів, які діють в інтересах власника майна ТОВ «Астарта» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора;

ознайомившись з матеріалами клопотаннята обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів клопотання, що надійшли до суду апеляційної інстанції, та ухвали слідчого судді, слідчим управлінням фінансових розслідувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32020100110000040 від 31.07.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «Астарта» (код ЄДРПОУ 30883122), засновником якого є ОСОБА_8 , яка одночасно значиться засновником ТОВ «Галатея-Фарм» (код ЄДРПОУ 43090768) та ряду інших суб`єктів господарювання, у період 2018-2020 років, шляхом виплати заробітної плати в «конвертах» та реалізації фармацевтичних препаратів рецептурного обмеження поза обліком, умисно ухилились від сплати податків та зборів на загальну суму 198800000 грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

12 жовтня 2020 року на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року проведено обшук нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Харків, проспект Дзюби, буд.4, фактичним володільцем якого є ТОВ «Астарта». В ході обшуку виявлено та вилучено майно, зазначене в прохальній частині клопотання про арешт майна.

13 жовтня 2020 року постановою старшого слідчого з ОВС 1-го відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління Офісу великих платників податків ДФС ОСОБА_9 вилучене під час обшуку майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32020100110000040.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року відмовлено в задоволені клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження №32020100110000040.

Постановляючи ухвалу, слідчий суддя в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Згідно ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст.94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Звертаючись до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку приміщення, яке належить ТОВ «Астарта», прокурор зазначив метою для арешту майна - забезпечення збереження речових доказів.

Разом з цим, матеріали клопотання не містять доказів, що вказують на існування загрози знищення майна, та слідчий суддя дійшов правильного висновку, що зазначене майно не відповідає критеріям ст.98 КПК України, оскільки органом досудового розслідування жодним чином не доведено, що вищезазначене майно зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій.

Надані матеріали провадження містять постанову органу досудового розслідування про визнання вказаного у клопотанні майна речовим доказом у кримінальному провадженні, проте суд апеляційної інстанції погоджується з висновком слідчого суді на рахунок того, що стороною обвинувачення під час розгляду справи належним чином не доведено відповідність майна критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно, перевірялись судом першої інстанції, при цьому досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, чого не буде досягнуто при накладенні арешту в даному випадку.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження та відомостей, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за обставинами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства.

При цьому слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року, необхідно залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року, якою відмовлено накладенні арешту на майно в рамках кримінального провадження №32020100110000040 від 31.07.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, а саме: на речі та документи, які виявлені та вилучені 12.10.2020 року у ході проведення обшуку за адресою: м. Харків, проспект Дзюби, буд.4, перелік яких зазначений в прохальній частині клопотання про арешт майна.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3