Постанова

від 02.11.2020 по справі 389/1623/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2020 року м. Кропивницький

справа № 389/1623/19

провадження № 22-ц/4809/807/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Матвєєв ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства Матвєєв на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Український В. В.) від 24 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фермерського господарства Мавєєв (далі - ФГ Матвєєв ) про визнання недійсною додаткової угоди від 15 травня 2015 року до договору оренди землі від 22 грудня 2011 року, укладеної між ОСОБА_1 і відповідачем.

Позивачка вказала, що 22 грудня 2011 року між нею і відповідачем був укладений договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки строком на 5 років. Згодом, після спливу строку дії договору, вона дізналася про існування додаткової угоди до цього договору, яка датована 15 травня 2015 року і за умовами якої строк оренди збільшено до 49 років. Проте, позивачка стверджує, що цю додаткову угоду вона не укладала, її текст не підписувала.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2020 року визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 22 грудня 2011 року, укладену 15 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ Матвєєв , стягнуто з ФГ Матвєєв на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн.

Суд встановив, що підпис на додатковій угоді виконано не ОСОБА_1 , а невідомою особою, імовірно - ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення суду в апеляційному порядку. Він вважає, що суд дав неправильну оцінку доказам у справі, а відповідно неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, що в кінцевому підсумку спричинило неправильність судового рішення. Оскільки ОСОБА_1 видала ОСОБА_5 довіреність на розпорядження її земельною ділянкою, а та підписала з відповідачем додаткову угоду про збільшення строку оренди, то у суду не було підстав вважати, що договір укладено за відсутності волевиявлення позивачки

Відзив на апеляційну скаргу

Позивачка відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подала.

Хід судового засідання

Сторони повідомлені судовими повістками про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (повісток), але в судове засідання 05 жовтня 2020 року, у якому здійснено розгляд справи, не з`явилися. Про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалася.

Крім того, згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Суд першої інстанції встановив такі обставини:

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,900 га, якій присвоєно кадастровий номер 3522281500:02:000:0719, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом серії ІІ-КР № 039084 від 26 серпня 2002 року.

22 грудня 2011 року ОСОБА_1 та ФГ Матвєєв уклали договір оренди земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 3522281500:02:000:0719, зареєстрований 22 грудня 2011 року відділом Держкомзему у Знам`янському районі за № 352228154000681.

Сторони визначили строк дії договору - 5 років (п. 8 договору).

11 серпня 2014 року ОСОБА_1 видала довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Знам`янського міського нотаріального округу Поляковим О. О. і зареєстрована у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1392, на ім`я ОСОБА_5 , терміном на 5 років, якою уповноважила представляти її інтереси в усіх установах та організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з питань реєстрації на її ім`я права власності та укладання від її імені на умовах за розсудом ОСОБА_5 договору оренди земельної ділянки площею 4,90 га, кадастровий номер - 3522281500:02:000:0719, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Знам`янського району та належить на праві власності позивачу.

15 травня 2015 року ОСОБА_1 та ФГ Матвєєв уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 22 грудня 2011 року, виклавши його в новій редакції.

21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 уклала шлюб і обрала прізвище нареченого - ОСОБА_1 .

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

У цій справі позивачка звернулася до суду за захистом належного їй права власності на земельну ділянку, стверджуючи, що воно порушене оспорюванню додатковою угодою до договору оренди землі, яку вона фактично не укладала так, як підпис під текстом цієї угоди виконано не нею.

Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).

Підстави звільнення від доказування встановлені частинами 1, 3 - 6 ст. 82 ЦПК України.

Так ч. 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Позивачка вказала у позовній заяві, що вона не підписувала додаткову угоду, але нічого не вказала про особу, які її підписала замість неї.

23 жовтня 2019 року в підготовчому судовому засіданні позивачка підтвердила, що додаткову угоду вона не підписувала (с. 65). Згодом вона звернулася до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи, яке суд задовольнив ухвалою від 22 листопада 2019 року (с. 77). Однак, експертиза не була проведена через невиконання судом клопотання експерта (с. 118 - 119).

У відзиві на позов (с. 50) відповідач визнав ту обставину, що підпис під текстом додаткової угоди до договору оренди землі виконано не позивачкою. При цьому він додатково повідомив суд, що підпис виконаний представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , яка діяла на підставі посвідченої нотаріусом довіреності від 11 серпня 2014 року (с. 58).

Як вбачається з протоколу судового засідання від 20 січня 2020 року (с. 103 запис 11), представник відповідача ОСОБА_5 підтвердила визнання відповідачем тієї обставини, що оспорювань додаткову угоди позивачка особисто не підписувала.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для сумніву щодо достовірності визнаної сторонами такої обставини, а саме: виконання підпису від імені орендодавця ОСОБА_1 в додатковій угоді від 15 травня 2015 року до договору оренди землі від 22 грудня 2011 року не позивачкою, а іншою особою. Тому суд вважав її доведеною.

В апеляційній скарзі відповідач не оспорює правильність встановлення судом цієї обставини. Позивачка також заперечень щодо її доведеності не має.

Отже, між сторонами не існує спору стосовно того, що підпис під текстом додаткової угоди до договору оренди землі виконано не позивачкою.

Поряд з цим, посилаючись на відзив ФГ Матвєєва , суд першої інстанції зробив припущення, що особою, яка підписала додаткову угоду замість позивачки, могла бути ОСОБА_5 .

Позивачка заперечувала проти аналогічного твердження відповідача, вказавши, що нікого не уповноважувала на укладення угод про її земельну ділянку (с. 104 запис № 11 у протоколі судового засідання від 20 січня 2020 року, с. 121 запис № 9 у протоколі судового засідання від 21 лютого 2020 року).

Сам по собі факт існування довіреності позивачки, виданої позивачкою ОСОБА_5 на вчинення правочинів щодо її земельної ділянки не є неспростовним доказом того, що підпис під текстом оспорюваної додаткової угоди виконано останньою з огляду на те, що позивачка цю обставину не визнала.

Апеляційний суд вже вказував про обов`язок сторін доказування та подання доказів.

Натомість на суд покладається обов`язок оцінки доказів за правилами, передбаченими ст. 89 ЦПК України. Суд зобов`язаний оцінити належність, допустимість, достовірність та достатність доказів

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до п. 1.1. розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу від 26 грудня 2012 року № 1950/5), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Для ідентифікації виконавця підпису на оспорюваному правочині необхідні спеціальні знання, якими ні суд, ні сторони у справі, не володіють.

Відповідач не клопотав перед судом про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою перевірки належності підпису на угоді ОСОБА_5 .

В суді апеляційної інстанції нові докази сторони взагалі не подавали.

Отже, відповідач не надав допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що додаткову угоду від 15 травня 2015 року до договору оренди землі від 22 грудня 2011 року від імені позивачки по справі підписав її уповноважений представник - ОСОБА_5 . Тому, таке його твердження є ні доведеним, ні спростованим, а отже являється лише версією, яка не може бути покладена в основу рішення суду.

У зв`язку з цим апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що на підставі підписаної представником орендодавця та орендарем додаткової угоди до основного договору та відповідно до ст. 244 ЦК України сторони змінили свої раніше визначені договором цивільні права та обов`язки.

Встановлені судом першої інстанції обставини давали підстави для висновку про те, що оспорювана додаткова угода від 15 травня 2015 року до договору оренди землі від 22 грудня 2011 року має дефект волевиявлення позивача.

Встановивши цей факт, суд застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України та Закону України Про оренду землі .

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Проте апеляційний суд вважає, що місцевий суд неправильно визначив правовідносини сторін та правові норми, які підлягають застосуванню до них.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В оцінці застосування положень статей 203, 205, 215, 229-233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15, 18 Закону України Про оренду землі (на які посилалася позивачка в позовній заяві) за подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким у випадку, коли сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

З огляду на викладене обраний ОСОБА_1 спосіб захисту свого права шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною з підстав, передбачених ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України є неналежним.

Принцип диспозитиності цивільного судочинства передбачає, що право визначати предмет та підстави позову належить позивачу і суд не може свавільно втручатися у його правомірну процесуальну діяльність.

Обрання позивачкою неналежного способу захисту права, перешкоджає його застосуванню судом, а тому в задоволенні позову належить відмовити.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги відповідача про неповноту встановлення судом обставин, які мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Інші його доводи про неправильне застосування судом норм матеріального права є слушними. Хоча відповідач сам помилився, щодо норм матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин сторін, в цілому ці аргументи дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а отже про незаконність рішення суду, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги Фермерського господарства Матвєєва задовольнити.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства Матвєєва про визнання додаткової угоди недійсною відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді А. М. Головань

С. І. Мурашко