Постанова від 26.10.2020 по справі 910/4281/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2020 р. Справа№ 910/4281/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Пашкіної С.А.

Яковлєва М.Л.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20 (суддя Курдельчук І. Д., повний текст рішення складено 09.07.2020)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Грейнсвард

до Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 8 580,60 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Грейнсвард звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця 8 580,60 грн.

Позов мотивовано тим, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в сумі 8 580,60 грн, нарахований у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 7 лютого 2018 року № 07153/ПЗ-2018. Крім того, у своїй позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 3 000,00 грн понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20 позов задоволено.

Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Грейнсвард 8 580 грн. 60 коп. штрафу, 2 102 грн. 00 коп. судового збору, а також 3 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення мотивоване тим, що позивач належним чином довів порушення відповідачем зобов`язання, яке є підставою для застосування штрафних санкцій у формі штрафу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір штрафу від 8 580,60 грн. до 80% від вказаної суми, тобто до 1 716,12 грн. та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 80%, тобто до суми 600,00 грн., в решті позовних вимог відмовити повність.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також при прийнятті рішення судом не надано оцінки окремим доказам у справі, неправильно застосовано норми матеріального права, неправильно застосовано норми процесуального права, а також не зазначено оцінки та мотивів відхилення заперечень відповідача.

Відповідач зазначає, що ним було доставлено вантаж без втрат та пошкоджень, прострочення термінів поставки не завдало позивачу збитків та не вплинуло на його господарську діяльність, а тому заявлені до стягнення штрафні санкції є надмірно великими у порівнянні з збитками позивача та, фактично, призводять до безпідставного збагачення позивача, а тому наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на 80%.

Крім того, відповідач вказує, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн. є неспівмірними із фактично наданими послугами.

Також у апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

13.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Пашкіна С. А., Яковлєв М. Л..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 поновлено пропущений процесуальний строку для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом акту за результатами розгляду апеляційної скарги.

Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

02.09.2020 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Позивач зазначає, що в даному випадку відсутні ті виняткові обставини, з якими чинне законодавство пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а витрати на професійну правничу допомогу не є надмірними з урахуванням фактично наданих адвокатом послуг.

Відповідно до ч. 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи, що ухвалою про відкриття провадження було вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, і сторонами не було подано клопотань щодо розгляду справи в судовому засіданні з викликом представників учасників справи, розгляд апеляційної скарги здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з наступних підстав.

07 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Грейнсвард (замовник) та Публічним акціонерним товариством Українська залізниця (Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 р. № 938 змінено назву на Акціонерне товариство Українська залізниця ) (перевізник) було укладено договір про надання послуг № 07153/ПЗ-2018 (надалі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Товариства, і проведення розрахунків за ці послуги.

Даний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 8.1 Договору сторони домовилися про використання електронного документообігу.

Згідно з пунктом 8.8 Договору, у разі судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики, використовується візуальне відображення електронних документів на папері.

Пунктом 12.1 Договору сторони погодили, що він вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС Месплан або АС Клієнт УЗ , або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20 лютого 2018 року до 31 грудня 2018 року. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги.

З матеріалів справи вбачається, що 12 вересня 2019 року Залізницею згідно перевізних документів (накладних) № 42882258, № 42882316, № 42882449, № 42882266, № 42882290, № 42882274, № 42882423, № 42882324, № 42882308 та № 42882282 прийнято до перевезення по станції Чорноморська (для ТІС) Одеської Залізниці вантаж - залізничні вагони на власних осях не поіменовані в алфавітному порядку. Станція призначення - Сокаль Львівської залізниці, відстань перевезення - 917 км. Одержувачем цих вагонів було зазначено позивача.

Відповідно до Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 644 (далі - Правила), граничний термін доставки вантажу по перевізним документам № 42882258, № 42882316, № 42882449, № 42882266, № 42882290, № 42882274, № 42882423, № 42882324, № 42882308 та № 42882282 є 18 вересня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, вантаж за вищевказаними накладними було доставлено Залізницею за призначенням лише 22 вересня 2019 року.

22 вересня 2019 року Товариством було здійснено розкредитування вказаних перевізних документів, що підтверджується графою 53 накладних.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивачем 24 вересня 2019 року на адресу відповідача направлено претензії від 24 вересня 2019 року № 2409-460 та № 2409-461 про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в загальній сумі 8 580,60 грн.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповіді по суті пред`явлених Залізниці претензій замовника на момент звернення його до Господарського суду міста Києва з даним позовом відповідачем надано не було.

Враховуючи викладене, позивач звернувся з позовом до суду з посиланням на порушення відповідачем термінів доставки вантажу за вищевказаними накладними, визначених статтею 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут), та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, у зв`язку з чим просив суд на підставі статті 116 Статуту стягнути з відповідача 8 580,60 грн штрафу.

Статтею 908 Цивільного кодексу України унормовано, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 6 статті 306 Господарського кодексу України відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з нормами ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначено Статутом. Вказаним актом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Частинами 1, 2, 5 пункту 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.

Відповідно до частини 1 статті 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно з пунктом 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

За пунктами 1.1, 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

У відповідності до підпункту 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (статті 41, 116 Статуту) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі Навантаження призначено на __число __місяць (пункт 2.1 Правил).

Згідно з пунктом 2.4 наведених Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу, а також у разі переадресування вантажів.

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (пункт 2.9 Правил).

Дослідивши обставини справи та наявні в ній докази колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у наявних у матеріалах справи копіях накладних відсутні завірені підписом працівника відповідної станції відмітки щодо причин затримки вантажу, які дають право Залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки.

Про наявність будь-яких обставин, які б об`єктивно перешкоджали виконанню відповідачем зобов`язання у передбачені чинним законодавством строки не зазначено і у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі.

Згідно зі статтею 23 Закону України Про залізничний транспорт , у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом.

Відповідно до пункту 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Як було зазначено вище, відправлений позивачу вантаж за накладними № 42882258, № 42882316, № 42882449, № 42882266, № 42882290, № 42882274, № 42882423, № 42882324, № 42882308 та № 42882282 було доставлено Залізницею за призначенням лише 22 вересня 2019 року. Одразу після доставки вантажу (у той же день) Товариством було здійснено розкредитування відповідних перевізних документів, що підтверджується матеріалами справи та Залізницею спростовано не було.

Нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Згідно з пунктом 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

У свою чергу, відповідачем обставини фактичного прострочення виконання свого зобов`язання із вчасної доставки вантажу не заперечувались, як не спростовувалось правильності розрахунку штрафних санкцій, які є предметом позову.

Відповідно до розрахунку позивача загальна сума штрафу за прострочення доставки вантажу склала 8 580,60 грн.

У той же час зі здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми вказаної штрафної санкції, розрахованої із застосуванням відповідного розміру ставки штрафу, передбаченого пунктом 116 Статуту, вбачається, що зазначений штраф було обраховано позивачем у зв`язку з прострочення відповідачем доставки вантажу шляхом визначення 20 % від загальної суми платежів у розмірі 42 903,00 грн, вказаної в графі № 31 (провізна плата) залізничних накладних.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що сума штрафу в розмірі 8 580,60 грн, нарахованого Товариством на підставі статей 116, 130 Статуту за наслідками перевезення вантажів за спірними накладними з перевищенням нормативних строків перевезення, є обґрунтованою, та підлягає стягненню на користь позивача.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

За своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. (аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі Справа № 918/93/19)

Відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 80%, при цьому у відзиві на позовну заяву зазначає про наявність аналогічних спорів, які стосуються виконання інших перевезень, в тому числі за спірним Договором, за таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що відповідач неодноразово порушував зобов`язання взяті за спірним Договором, а зменшення розміру штрафних санкцій не спонукатиме його в подальшому до належного виконання зобов`язань, у свою чергу, сума заявлених до стягнення штрафних санкцій визначена на підставі чинних нормативно-правових актів не є надмірно великою, а отже в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій які підлягають стягненню з відповідача.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ( ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України).

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи те, що відповідач не спростував порушення зобов`язання за Договором, а також не надав доказів існування обставин, які можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання чи для зменшення штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Грейнсвард підлягає штраф у розмірі 8 580,60 грн.

Щодо посилань апелянта на неправомірне задоволення судом вимог про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн колегія суддів зазначає наступне.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також зазначає, що витрати позивача є неспіврозмірними із фактично наданими послугами

Однак колегія суддів з такими доводами не погоджується, оскільки до позовної заяви долучено, зокрема, Акт № 01-02/46 виконаних робіт (наданих послуг) від 18.03.2020, в якому визначено перелік робіт (послуг) та витрачений час на надання таких послуг, а також їх вартість.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з підпунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Через недотримання норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за змістом частини 5 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту пункту 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Таких доказів або обґрунтувань, в тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав. Між тим, суд дослідив додані до заяви про стягнення фактичних витрат на професійну правничу допомогу докази (акт приймання - передачі наданих послуг № 3 та детальний опис виконаних робіт) та не встановив недотримання позивачем (його представником) вимог частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, аналіз наведених норм частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також норм статті 129 цього кодексу, дає підстави для висновку що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результата її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 3 лютого 2020 року між Товариством та адвокатом Накоп`юком Ярославом Володимировичем було укладено договір про надання правової допомоги № 01-02, згідно з умовами якого останній зобов`язався надавати позивачу правову допомогу в усіх справах, які пов`язані або можуть бути пов`язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

З матеріалів справи також вбачається, що 18 березня 2020 року між Товариством та адвокатом Накоп`юком Ярославом Володимировичем було підписано акт виконаних робіт (наданих послуг) № 01-02/46, до якого включено вартість наданих позивачу юридичних послуг в даному спорі у розмірі 3 000,00 грн.

На підтвердження того, що Накоп`юк Ярослав Володимирович є адвокатом, позивачем до його позовної заяви було долучено копію відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2019 року серії ЧК № 001243, а також копію ордеру від 18 березня 2020 року серії СА № 1002411, що підтверджує повноваження наведеного адвоката на представництво інтересів Товариства в суді.

Судом встановлено, що на підставі рахунку на оплату від 18 березня 2020 року № 01-02/46 згідно з платіжним дорученням від 18 березня 2020 року № 414 позивач сплатив на користь адвоката Накоп`юка Ярослава Володимировича суму вартості наданих останнім юридичних послуг за договором про надання правової допомоги від 3 лютого 2020 року № 01-02 у розмірі 3 000,00 грн.

Наразі, суд вважає безпідставними та необґрунтованими належним чином доводи відповідача, що позивачем не обґрунтовано факту надання та обсягу наданих адвокатом послуг, а тому заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям, що наведені у ч. 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі на суму 3 000,00 грн.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 у справі №910/4281/20.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Пашкіна

М.Л. Яковлєв