Постанова

від 03.11.2020 по справі 200/5422/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року справа №200/5422/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 200/5422/20-а (головуючий суддя І інстанції - Арестова Л.В.), складене в повному обсязі 11 серпня 2020 року в м. Слов`янськ Донецької області за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Дикон про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2020 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Дикон про стягнення з товариства на користь державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 21 031,25 грн. та пеню у розмірі 277,64 грн. (а.с. 1-3).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у задоволені адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено (а.с. 83-85).

Не погодившись з судовим рішенням, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 200/5422/20-а та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відділенням зазначено, що нормами чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто, роботодавець не звільняється від обов`язку сплачувати штрафні санкції до відділення Фонду на підставі ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві (а.с. 89-91).

Представники сторін в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

26 жовтня 2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

27 жовтня 2020 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження та відзив на апеляційну скаргу

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, вивчив заперечення на апеляційну скаргу, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дикон» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31615238; місцезнаходження: 84500, Донецька область, м. Артемівськ, вул. Радянська, 55) зареєстровано як юридична особа.

Згідно інформації за показниками звіту форми № 10-ПІ від 12 лютого 2020 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Дикон» за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в України - 0 осіб, фонд оплати праці штатних працівників складає 336,5 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 42 062,50 грн., суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів складає 21 031,30 (а.с. 5, 28).

На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ позивачем зроблено висновок про незабезпечення відповідачем норми працевлаштування інвалідів у 2019 році, за що відповідачу необхідно самостійно обрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 21 031,25 грн. та пеню в сумі 277,64 грн., про що зазначено у розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 6,7).

Крім того, товариством для усунення арифметичної помилки у поданому звіті було подано 19 червня 2020 року уточнюючий звіт про зайнятість працевлаштування інвалідів за 2019 рік (а.с. 30).

Так, відповідно до уточнюючого звіту за 2019 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0 осіб, тоді як повинна працювати 0 осіб, не визначило суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, зазначило фонд оплати праці штатних працівників за рік - 336,50 грн., середньорічну заробітну плату штатного працівника за рік - 48 047,94 грн.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу суму адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При прийнятті спірного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов`язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Частинами першою та другою статті 19 Закону № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або

1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або

2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.

1. Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

2. Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

3. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

4. До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

5. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі №812/1126/18.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ Про зайнятість населення (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Питання подання до центру зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником..

Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії.

Судом встановлено, що позивачем своєчасно подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому підприємством зазначено середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа (а.с.5).

Як вбачається з матеріалів справи, та уточнюючого звіту про зайнятість працевлаштування інвалідів за 2019 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 7 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, тоді як повинна працювати 0 осіб, не визначило суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, зазначило фонд оплати праці штатних працівників за рік - 336,50 грн., середньорічну заробітну плату штатного працівника за рік - 48 047,94 грн. (а.с. 30)

На підтвердження уточнюючого звіту за 2019 рік чисельності штатних працівників ТОВ Дикон надав табелі використання робочого часу; - за січень 2019 року - 5 одиниць штатних працівників; - за лютий 2019 року - 5 одиниць штатних працівників; - за березень 2019 року - 5 одиниць штатних працівників; - за квітень 2019 року - 5 одиниць штатних працівників; - за травень 2019 року - 5 одиниць штатних працівників; - за червень 2019 року - 11 одиниць штатних працівників (відповідно до наказів від 27 червня 2019 року № 27-01 та від 28 червня 2019 року № 28-01 прийнято на роботу ТОВ Дикон 6 осіб (а.с. 50-51); - за липень 2019 року - 11 одиниць штатних працівників; - за серпень 2019 року - 11 одиниць штатних працівників; - за вересень 2019 року - 10 одиниць штатних працівників (відповідно до наказу від 31 липня 2019 року № У01-1 звільнено 1 особу (а.с. 59); - за жовтень 2019 року - 9 одиниць штатних працівників (відповідно до наказу від 26 вересня 2019 року № 27-1 звільнено 1 особу (а.с. 64); - за листопад 2019 року - 10 одиниць штатних працівників (відповідно до наказу від 15 листопада 2019 року № 11-11 прийнято на роботу 1 особу (а.с. 69); - за грудень 2019 року - 9 одиниць штатних працівників (відповідно до наказу від 31 жовтня 2019 року № 31-10 звільнено 1 особу (а.с. 73).

Також в матеріалах справи наявні щомісячні розрахунки середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб) товариства та відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особами. Абзацом першим ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для роботодавців установлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у таких розмірах:

4 % середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік;

у кількості одного робочого місця - якщо працюють від 8 до 25 осіб.

Наприклад, якщо середньооблікова чисельність штатних працівників за рік становить 7 (або менше ніж 7) осіб, то такий роботодавець не підпадає під норматив. У разі прийняття на роботу восьмого (і більше) працівника (до 25) для одного з восьми працівників роботодавець має створити одне робоче місце для інваліда.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено що в Товаристві з обмеженою відповідальністю Дикон , відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , відсутній обов`язок щодо працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 200/5422/20-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Дикон про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2020 року.

Судді А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук

І.В. Геращенко