Постанова

від 03.11.2020 по справі 360/381/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року справа №360/381/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 р. у справі № 360/381/20 (головуючий І інстанції Н.М. Басова) за позовом ОСОБА_1 до 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до до 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі відповідач), в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення (допомоги для оздоровлення) при звільненні у розмірі 118055,60 грн (арк.справи 1-6) .

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі № 360/381/20 позовні вимоги задоволено частково, внаслідок чого: стягнуто з 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (ідентифікаційний код: 38135906, місцезнаходження: 93500, Луганська область, Новоайдарський район, смт Новоайдар, квартал Миру, буд. 36) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4173 (чотири тисячі сто сімдесят три) гривні 44 копійки. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. (арк.справи 82-87)

Не погодившись з таким рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. (арк.справи 91-93)

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (арк.справи 7,8).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 07.06.2018 (арк.справи10).

ОСОБА_1 з 01.09.1994 по 23.05.2019 проходив службу у системі МВС України, МНС України та ДСНС України, а на момент звільнення перебував на посаді начальника 25 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Луганській області (арк.справи 9).

Відповідно до витягу з наказу ГУ ДСНС України у Луганській області від 23.05.2019 № 167 підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника 25 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління, звільненого із служби цивільного захисту згідно наказу ДСНС (по особовому складу цивільного захисту) від 09.04 2019 № 136 Про звільнення у відставку (із зняттям з військового обліку) за пунктом 176 підпунктом 3 Положення (за станом здоров`я), виключено з кадрів ДСНС, зі списків особового складу Головного управління, знято з усіх видів забезпечення з 23.05.2019 та направлено до Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області для зняття з військового обліку. Вислуга років на службі станом на 23.05.2019: календарна - 24 роки 08 місяців 23 дні; пільгова - 03 роки 04 місяці 16 днів; загальна- 28 років 01 місяць 09 днів. Встановлено щомісячну премію за період з 01.05.2019 по 23.05.2019 у розмірі 24 %. Матеріальну допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік не отримав. У наказі також зазначено, що відповідно до частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік у кількості 15 календарних днів. Провести всі необхідні виплати ОСОБА_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року № 623 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388 (далі також Інструкція), з урахуванням календарної вислуги років, необхідної для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50-ти (п`ятдесяти) відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - 24 роки 08 місяців 23 дні (арк.справи 15).

Грошове забезпечення позивача за березень 2019 року складає 16171,95 грн, за квітень 2019 року 16171,95 грн (арк.справи 13).

Матеріалами справи встановлено, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала справа №360/3705/19, відповідно до якої рішенням суду від 12.11.2019 позовні вимоги ОСОБА_1 до 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, недоплаченої матеріальної допомоги при звільненні задоволено частково. Стягнуто з 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 18597,80 грн (вісімнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто сім гривень 80 коп.). Стягнуто з 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 4 173,44 грн (чотири тисячі сто сімдесят три гривні 44 коп.).

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення з 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення (допомоги для оздоровлення) при звільненні у розмірі 48 780 грн відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (ідентифікаційний код: 38135906, місцезнаходження: 93500, Луганська обл., Новоайдарський район, смт Новоайдар, кв-л Миру, буд. 36) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 коп.). Вищевказане рішення набрало законної сили 13.12.2019.

Також, встановлено, що 17.12.2019 видано виконавчі листи позивачу.

На виконання вказаного рішення суду щодо стягнення з 25 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 4173,44 грн відповідачем 27.12.2019 проведено виплату недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 4131,71 (арк.справи 12).

Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення (допомоги для оздоровлення) при звільненні у розмірі 118055,60 грн, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, колегія суддів дійшла наступного.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 101 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно з частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, визначає порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулює питання, пов`язані з перебуванням громадян України (далі - громадяни) у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з метою визначення умов та розмірів виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).

Інструкція № 623 визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 3 розділу I Загальні положення Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 7 розділу XХVІІ Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 12 розділу XХVІІ Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:

-для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення;

-для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів), - посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.

До вислуги років особам рядового і начальницького складу для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в разі звільнення зараховуються періоди, визначені в пунктах 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей (пункт 13 розділу XХVІІ Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту Інструкції № 623).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, стаття 116 та 117.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними працівникові при звільненні сум необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, допомога на оздоровлення тощо).

При цьому Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 сформулював правовий висновок згідно, якого не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак жодного разу не знаходило підстав для такого відступу (справи №821/1083/17, № 810/451/17).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення у повному розмірі, а зробив це лише 27.12.2019 за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 у справі №360/3705/19, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом л пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи остаточний розрахунок здійснено з позивачем 27.12.2019.

Затримка склала календарний період з 23.05.2019 по 27.12.2019.

Позивачем самостійно проведено розрахунок середньоденного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, а саме: 32343,90 грн (сума грошового забезпечення за два останні місяці) / 40 днів (кількість відпрацьованих робочих днів за два останні місяці) = 808,60 грн; час затримки відрахований від дати звільнення 23 травня 2019 року, до 27 грудня 2019 року; датою повного розрахунку, становить 146 днів. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виплат у розмірі 808,60 грн (середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці) помножена на 146 дні (строк затримки розрахунку) складає 118055,60 грн.

Колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 22.08.2019 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, в якому просив суд стягнути з ГУ ДСНС України у Луганській області на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення (допомоги для оздоровлення) при звільненні у розмірі 48 780 грн; стягнути з ГУ ДСНС України у Луганській області на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 18557 грн; стягнути з ГУ ДСНС України у Луганській області на користь позивача недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 11 днів у 2019 році у розмірі 4173,44 грн.

До суду позивач звернувся щодо стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення через 2 місяців 29 днів після звільнення зі служби (23.05.2019).

Розмір недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 11 днів у 2019 році становив 4173,44 грн, що становить приблизно 3,53 % від заявленого позивачем розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Як вбачається з даних КП ДСС позивач отримав виконавчі листи №360/3705/19 17.12.2019 (13.12.2019).

Виконання рішення боржником було здійснено 27.12.2019.

Отже, беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем, починаючи з серпня 2019 року, існував спір з приводу виплати позивачу недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 11 днів, яка не була виплачена позивачу на час звільнення з органів ДСНС, невідкладне виконання відповідачем рішення суду про виплату позивачу недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених позивачем до стягнення суми, яка у відсотковому співвідношенні між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром розрахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить лише 3,53 %, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на його користь суми, яка дорівнює сумі присудженої за рішенням суду від 12.11.2019 по справі №360/3705/19, тобто 4173,44 грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини у справі Меньшакова проти України від 08.04.2010, колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на наступне.

Так, правові позиції Верховного Суду є змінними у часі, а тому при застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в останніх постановах Верховного Суду.

Такими постановами, як вже зазначав суд раніше, є постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13 .05.2020 у справі № 810/451/17.

Так, Велика Палати Верховного Суду вказала на те, що як свідчить зміст рішення у справі Меньшакова проти України, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні Меньшакова проти України вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі Waiteand Kennedy v. Germany, заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Основним доводом апеляційної скарги є незгода позивача з застосуванням судом першої інстанції зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів вважає дані доводи апеляційної скарги неприйнятними, оскільки судом першої інстанції враховані всі фактичні обставини, які є підставою для зменшення розміру середнього заробітку, а саме:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржується.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 р. у справі № 360/381/20 залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 р. у справі № 360/381/20 залишити без змін.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених ч.5 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяА.В. Гайдар

СуддіІ.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова