ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3846/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Клименчук Н.М.
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Чаку Є.В.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Підприємства Барекс ЛТД до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю Барекс ЛТД звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення від 27.02.2019 №UA100070/2019/000022/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови у митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100070/2019/00114 від 27.02.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що митним органом безпідставно не враховано подані позивачем документи та незаконно прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу визначення митної вартості, попри те, що позивачем надано всі необхідні документи для визначення митної вартості за ціною договору (контракту).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано рішення Київської митниці ДФС від 27.02.2019 №UA100070/2019/000022/2 про коригування митної вартості товарів та картку відмови у митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100070/2019/00114 від 27.02.2019.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт наголошує, що документи подані для визначення митної вартості товару відповідно до ч.1 ст.53 МК України, містять розбіжності та не надано відомостей щодо числових значень складових митної вартості. З наданих позивачем документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів, тому застосування резервного методу та визначення митної вартості товару є виправданим та обґрунтованим.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що між підприємством Барекс ЛТД та AZUVI INTERNATIONAL LLP (Китай) укладено контракт №1-06/06178, відповідно до якого позивачем придбано товар плитка керамічна глазурована для облицювання підлоги з кам`яної кераміки, торгівельна марка Casa Ctramica, виробник AZUVI INTERNATIONAL LLP, країна виробництва Індія .
Відповідно до пункту 4.1 Контракту, поставка товару здійснюється на умовах Франко борт (Free On Board, FOB) місце призначення порт Мундра.
Також сторони в контракті передбачили, що оплата за товар здійснюється Покупцем на банківський рахунок Продавця, на підставі виставленого Інвойса. Терміни та умови оплати кожної окремої партії товару зазначаються в інвойсах, які є невід`ємною частиною даного контракту (п. 3.2 контракту).
На виконання умов контракту Продавцем був виставлений PROFORMA INVOICE №exp 93/18-19 від 04.12.2018, згідно якого Покупець повинен здійснити передоплату в розмірі 100% вартості товару на загальну суму 17564,92 доларів США, після виставлення коносаменту. Платіжним дорученням в іноземній валюті №202 від 05.02.2019 позивачем сплачено Продавцю за товар 17352,38 доларів США, що підтверджено учасниками справи.
Позивачем зазначено, що за домовленістю між підприємством Барекс ЛТД (Україна) (Покупець) та AZUVI INTERNATIONAL LLP (China) (Продавець) поставка товару за PROFORMA INVOICE №exp 93/18-19 від 04.12.2018 відбудеться частинами і поділена на дві поставки по окремим інвойсам. Перша поставка товару здійснювалась на підставі Invoice №Е 81/2018-19 від 12.01.2019 на загальну суму 10839,74 доларів США.
З метою здійснення митного оформлення товарів уповноваженою особою позивача подано електронну митну декларацію UA100070/2019/232017 та декларацію митної вартості UA100070/2019/232017 від 27.02.2019.
Для митного оформлення позивачем надано відповідачу наступні документи: Invoice №Е81/2018-19 від 12.01.2019; пакувальний лист №№Е81/2018-19 від 12.01.2019; коносамент (Bill of Lading) EID0238543 від 25.02.2019; сертифікат походження №012863 від 21.01.2019; довідка про вартість морського фрахту по транспортуванню від 25.02.2019 з перекладом від 25.02.2019; лист про нестрахування вантажу №1-25/0219 від 25.02.2019; платіжне доручення в іноземній валюті №202 від 05.02.2019; договір надання транспортно-експедиторських послуг №1-01/0317 від 01.03.2017; додаток №99 від 09.01.2019 до договору №1-01/0317 від 01.03.2017; Контракт №1-06/06178 від 06.06.2018; прайс-лист виробника товару від 04.12.2018; Експертний висновок Київської торгово-промислової палати №Ц-109 від 25.02.2019; експортна декларація країни відправника №1207123 від 12.01.2019, копії яких наявні в матеріалах справи.
Митну вартість вказаного товару заявлено на підставі основного методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, відповідно до статті 58 Митного кодексу України.
Відповідачем направлено позивачу 27.02.2019 запит про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.
На виконання вимог органу доходів і зборів позивачем 27.02.2019 засобами електронного зв`язку надіслано заяву №3-27/0219 від 27.02.2019 з поясненнями, до якої додано додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: видаткова накладна №3058 від 22.06.2018 та податкова накладна до неї №3045 від 22.06.2018; видаткова накладна №5091 від 26.09.2018 та податкова накладна до неї №5077 від 26.09.2018; видаткова накладна №6431 від 27.11.2018 та податкова накладна до неї №6357 від 27.11.2018.
За результатом поданих позивачем документів, відповідачем 27.02.2019 прийнято рішення про коригування митної вартості №UА100070/2019/000022/2 та вкладено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА10070/2019/00114.
З метою здійснення митного оформлення товару та пропуску товарів через митний кордон України, позивачем 28.02.2019 було подано нову вантажно-митну декларацію №UА100070/2019/232017 та декларацію митної вартості №UА100070/2019/232017 з урахуванням рішення про коригування митної вартості, що призвело до завищення розміру митних платежів на загальну суму 126228,44 грн.
Не погодившись з таким рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що документами, наданими позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність. Відповідачем протиправно здійснено коригування заявленої позивачем митної вартості товарів з формальних підстав, що не відповідають сутності та змісту правовідносин, які виникли.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
За змістом частини першої статті 49 Митного кодексу України (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною першою статті 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частин другої, третьої цієї статті Кодексу основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів наведений у частині другій статті 53 МК України.
Згідно частин третьої, п`ятої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи, перелік яких наведений у цій частині статті.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що для цілей підтвердження митної вартості заявленого до декларування товару, декларант або уповноважена ним особа має визначити метод визначення такої вартості, надавши документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України.
При цьому, обов`язок декларанта щодо подання додаткових документів відповідно до частини третьої статті 53 МК України настає лише у випадку, якщо подані відповідно до частини другої статті 53 МК України документи, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
За змістом частин першої, третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною шостою статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно частини сьомої статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що митний орган зобов`язаний довести обґрунтованість сумніву у правильності заявленої позивачем митної вартості товару, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Відповідно до частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно частини третьої статті 53 МК України до додаткових документів, які можуть були надані декларантом за їх наявності, віднесено: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення (графа 33 - обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості) убачається, що на момент митного оформлення додані до електронної митної декларації документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митним органом зазначено, що позивачем надано платіжне доручення про сплату вартості товару на суму 17352,80 дол. США, однак відповідно до інвойсу від 12.01.2019 №Е81/2018-19 вартість становить 10839,74 дол. США.
Разом із тим, поставку товару, за домовленістю Покупця та Продавця, відповідно до контракту здійснено двома частинами та перша поставка здійснювалась на суму 10839,74 дол. США, при цьому за умовами контракту оплата здійснюється у повному обсязі на умовах передоплати. У зв`язку із цим позивачем подано платіжне доручення про оплату повної вартості товару, а не тільки на ту частину, яка постачалась.
Відповідачем зазначено, що в графі 70 призначення платежу платіжного доручення від 05.02.2019 №2020 на суму 17352,80 дол. США зазначено проформу від 04.12.2018 №ЕХР-93/18-19, відповідно до якої здійснюється попередня оплата, однак декларантом до митного оформлення не надано вказану проформу.
Разом із тим, з матеріалів справи слідує, що позивачем надано до митного оформлення інвойс від 12.01.2019 №Е81/2018-19, що свідчить про виконання позивачем вимоги пункту 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України.
Митним органом зазначено, що декларантом до митного оформлення не подано документи (рахунки, накладні тощо), що є підтвердженням витрат експедитора та видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади, а також не подано відповідно до договору від 01.03.2017 №1-01/0317 рахунок-фактуру (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиторських послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів, і банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиторських послуг відповідно до встановленого рахунка-фактури.
Разом із тим, товари позивачем задекларовано на умовах FOB IN Mudra. Згідно коносаменту №EID0238543 від 25.02.2019. Декларантом для підтвердження витрат на транспортування вантажу надано договір експедирування від 01.03.2017 №1-01/0317 та додаток №99 до цього договору, згідно з яким експедитором виступає підприємство Bareks dis Ticaret A.S. (Туреччина), клієнтом підприємство Барекс ЛТД .
Відповідачем зазначено, що обидва підприємства є пов`язаними особами. Підприємство Bareks dis Ticaret A.S. не визначено агентом перевізника CMA CGM S.A., що забезпечує перевезення вантажів згідно з коносаментом. Тарифи на перевезення вантажів, що застосовуються під час перевезення з Китаю до України вантажів 20-футовими контейнерами вище, ніж задекларовані декларантом.
Натомість, суд першої інстанції вірно вказав, що позивачем на підтвердження витрат на транспортування вантажу надано договір експедирування від 01.03.2017 №1-01/0317 та додаток №99 до даного договору, згідно з яким експедитором виступає підприємство Bareks dis Ticaret A.S., клієнтом ДП Барекс ЛТД . Умовами означеного договору передбачено, що експедитор зобов`язується організувати транспортування, перевалку, стафірування, расстафірування та інші транспортно-експедиторські послуги експортно-імпортних та транзитних навалювальних, генеральних та штучних вантажів у відповідності до зовнішньоекономічних торгових контрактів клієнта при перевезенні автомобільним, залізничним, морським транспортом, а також в стандартних 20-ти та 40-ка футових контейнерах за маршрутами, вказаними клієнтом, а клієнт зобов`язується сплатити за наданні експедиторам послуги на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1.); відповідно до предмету даного договору експедитор зобов`язується організувати перевезення вантажів і/або інші, пов`язані з цим послуги щодо вантажу за умовами, що вказані в цьому договорі, додатках до нього, коносаментах и CMR (підпункт 2.1.1.); договору експедитор має право залучати третіх осіб до виконання своїх обов`язків за даним договором (підпункт 2.3.4.).
Зі змісту додаткової угоди від 01.03.2017 №99 до договору від 01.03.2017 №1-01/0317 випливає, що експедитор бере на себе зобов`язання надати клієнту комплекс транспортно-експедиторських послуг: кількість та тип транспорту Контейнер - 4х20'DV; вантаж - керамічна плитка; пакування - картонні коробки на піддоні; вага вантажу брутто - до 27 мт/20'DV; маршрут - FIFO порт Мундра, Індія- порт Одеса, Україна (пункт 1); вартість послуг становить 500 (п`ятсот) доларів США за один 20'DV контейнер (пункт 2).
Крім того, наявний у матеріалах справи експертний висновок Київської торгово-промислової палати №Ц-109 від 25.02.2019 стосується того самого товару, від того самого постачальника та на виконання того самого договору. Відтак, доводи відповідача щодо неможливості використання цього висновку, оскільки стосуються іншої поставки є невмотивованими.
Відомості наданих документів повністю узгоджуються між собою та дозволяють ідентифікувати вартість перевезення спірної товарної партії.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №826/27058/15.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, на наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого транспортного засобу не може бути визначена за ціною договору.
Більш того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.
Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем не доведено, яким чином викладені в оскаржуваному рішенні обставини, вплинули на правильність визначення позивачем митної вартості імпортованого товару та/або унеможливили здійснення її перевірки.
Як видно з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів: митна вартість визнана із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України з використанням способів, які не суперечать законам України є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. Джерело інформації - МД від 17.01.2019 №UA100120/2019/187244 .
Посилання відповідача на наявність у митного органу інформації про імпортування подібних (аналогічних) товарів за вищою митною вартістю, колегія суддів також вважає необгрунтованими, оскільки при здійсненні коригування митної вартості в рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які ним використовувалися при визначенні митної вартості за відповідним методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості імпортованих позивачем товарів, відповідач повинен був навести конкретну інформацію та критерії, за якими він порівнював відповідних товар з тим, який був імпортований позивачем (період постачання, країну відправлення, умови поставки тощо). У спірному рішенні про коригування митної вартості такі дані відсутні.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 12.03.2018 у справі №809/4367/15.
Колегія суддів зазначає, що відомості з інформаційних баз даних, в даному випадку АСАУР, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об`єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу та не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом документи.
Наявність інформації про те, що ідентичні та подібні товари було оформлено у митному відношенні іншими особами за вищою митною вартістю, якщо відсутні інші законні підстави, не може бути самостійною підставою для відмови у прийняття заявленої декларантом митної вартості товарів за ціною контракту.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх підстав, які б вказували на неможливість коригування заявленої позивачем митної вартості товару за жодним іншим методом, що передує резервному (шостому).
При цьому, колегія суддів враховує, що стаття 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16 та від 03.04.2018 по справі № 826/8797/16.
Разом з тим, документами, наданими позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані відповідачем причини неможливості визначення митної вартості за основним методом є безпідставними, а тому, в силу частини сьомої статті 54 МК України, заявлена позивачем митна вартість мала бути визнана митним органом.
Недоведення відповідачем наявності неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів згідно поданих позивачем документів, позбавляє його права запитувати додаткові документи та використовувати другорядні методи визначення митної вартості.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийняття ним рішення від 27.02.2019 №UA100070/2019/000022/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови у митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100070/2019/00114 від 27.02.2019.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року - без змін .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Є.В. Чаку
Суддя І.В. Федотов
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.11.2020 |
Оприлюднено | 06.11.2020 |
Номер документу | 92623687 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Сорочко Євген Олександрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Сорочко Євген Олександрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Сорочко Євген Олександрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Сорочко Євген Олександрович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні