Рішення

від 16.10.2020 по справі 461/9297/19

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/9297/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Степанюк Ю.

представника позивача ОСОБА_8

представника відповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , серія і номер паспорта НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до журналіста аналітичного Інтернет - видання Львова ZAXID.NET Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД.НЕТ ОСОБА_2 (адреса: 79000, м.Львів, пл. Галицька, 15, ЄДРПОУ 37123250) про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В :

27.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є керівником громадської організації Рабів до раю не пускають . 12 листопада 2019 року позивач, як представник ГО Рабів до раю не пускають разом з представниками інших громадських організацій м.Львова та Львівщини прийшли до Львівської обласної адміністрації на апаратну нараду з вимогою відставки начальника ГУНП у Львівській області ОСОБА_3 . Цього ж дня інтернет-видання опублікувало статтю із гучним заголовком ІНФОРМАЦІЯ_1 і ось що почув у відповідь. Цитата дня. В зазначеній статті журналіст Інтернет-видання Львова ZAXID.NET ОСОБА_2 написав свій власний коментар, а саме: У вівторок, 12 листопада, через півгодини після початку апаратної наради ЛОДА близько десятка членів різних громадських угруповань увійшли до зали засідань з вимогами відставки начальника обласної поліції. На зауваження голови ЛОДА ОСОБА_5 про спізнення, відомий псевдоактивіст ОСОБА_6 відповів - електронне посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 . З контексту викладеного позивач вбачає, що у даній статті журналіст Інтернет-видання Львова ZAXID.NET уособив його як псевдо активіста не маючи на це права. Позивач вважав, що відповідач порушив норми чинного законодавства України, оскільки інформація щодо позивача була поширена відповідачем у статті інтернет-видання аудиторія якого є значною, серед яких ймовірно і є особи, яким позивачем колись була надана волонтерська допомога та/або ж особи з якими вони співпрацюють. Крім того, зазначена інформація є недостовірною оскільки відсутні факти, які б могли підтвердити правдивість зазначеного та порушує позивача немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.

Ухвалою судді Галицького районного суду м.Львова від 28.11.2019 року відкрито провадження по справі.

14.01.2020 року від представника відповідача ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач вказує на те, що предметом оскаржуваної статті є саме розмірковування журналіста щодо мотивів та діяльності позивача як громадського активіста. Оскільки відповідач висловив своє ставлення щодо поведінки позивача, який часто запізнюється на засідання апаратної наради ЛОДА. Вказує, що ОСОБА_1 - активіст Євромайдану, волонтер АТО, керівник громадської організації Рабів до Раю не пускають , ініціатор створення 1-ї та 2-ї медичних рот при Національній Гвардії України, а отже є публічною особою. Тому суд повинен урахувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість особистого життя. У Резолюції зазначається, що публічними фігурантами є особи, які обіймають державні посади і користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті ( у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів. Також позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту заподіяння шкоди його особистим немайновим благам або перешкоджання йому повно і своєчасно здійснювати його особисте немайнове право внаслідок поширення щодо нього інформації, а тому вважає, що немає підстав вважати що було вчинено юридичний склад правопорушення. Отже позивач не довів протиправність дій відповідача.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 05.10.2020 року у справі закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача Ничка Ю.В. в судовому засіданні позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити. Пояснив те, що відповідач виразив суб`єктивне оціночне судження, а саме свій особистий погляд та оцінку поведінки та дій позивача, який неодноразово бере участь з запізненням у засіданнях апаратної наради Львівської обласної державної адміністрації. Зокрема те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач увійшов через півгодини після початку засідання. Крім цього позивач не надав жодних підтверджуючих доказів, які свідчили про приниження честі, гідності та його ділової репутації.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

12 листопада 2019 року в Львівській обласній адміністрації проведено апаратну нараду з питань відставки начальника ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , яка проведена з представниками громадських організацій

ІНФОРМАЦІЯ_3 інтернет-видання опублікувало статтю ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_5 : Колеги, нарада починається о 9:00. Я би просив не запізнюватися і не заходити під час роботи . ОСОБА_6 : Для чого ви тут збираєтеся? Робите видимість легітимності влади? Поки ОСОБА_10 всіх відмотав, щоби в п`ятницю вони на київ не попіднімали свої сраки зі стільців?... Я би дуже хотів, щоби ми говорили не зі стінами. Якщо представники обласної ради і ЛОДА бачать, що до них прийшло більше 50 осіб, то потрібно підняти свої дупи і вийти до людей. Або можете зразу бігти до ОСОБА_3 він вам дасть спецпідрозділ. Ви нас не чуєте! . В даній статті журналіст Інтернет-видання Львова ZAXID.NET ОСОБА_2 написав свій власний коментар, а саме: У вівторок, 12 листопада, через півгодини після початку апаратної наради ЛОДА близько десятка членів різних громадських угруповань увійшли до зали засідань з вимогами відставки начальника обласної поліції. На зауваження голови ЛОДА ОСОБА_5 про спізнення, відомий псевдоактивіст ОСОБА_6 відповів у виразно грубій формі.

Вказана інформація розміщена у відкритому доступі за адресою (посиланням): ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обставини та факт поширення вказаної інформації сторонами не заперечується.

В той же час, позивач вважає, що цей коментар є недостовірним, негативним та таким, що принижують честь, гідність і його ділову репутацію. Тому позивач просить зобов`язати відповідачів спростувати вказану інформацію на тому ж самому сайті з наступним текстом спростування: ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті із заголовком ІНФОРМАЦІЯ_1 мною, ОСОБА_2 , було зазначено неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме те, що він являється псевдоактивістом .

Вирішуючи позов суд виходить з наступного.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність (ст.ст. 3, 28, 68).

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Враховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За положеннями ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України Про інформацію під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28.03.2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії , що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії ).

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

При вирішенні даного спору слід враховувати, що статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Як було зазначено вище, в рішенні Європейського суду з прав людини Лінгенс проти Австрії суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У своїх рішеннях Європейським судом з прав людини наголошено про необхідність врахування критерію пропорційності, а також обґрунтованості обмеження.

Як вбачається з рішення ЄСПЛ у справі Бразільє проти Франції від 11 квітня 2006 року судам необхідно врахувати обставини справи та загальний тон висловлювань, оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ Патурель проти Франції від 22 грудня 2005 року ).

З коментаря ОСОБА_2 вбачається, що відповідач висловлює свою суб`єктивну думку, яка сформована на підставі особистих переконань. З метою привернути увагу громадськості відповідач виразив суб`єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на дії позивача при нарадах а ЛОДА і дав власну оцінку діям позивача.

Стилістика викладення коментаря відповідачем стосовно ОСОБА_1 , зміст висловів та мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти щодо особи позивача, відтак оспорювана інформація не порушує особистих немайнових прав позивача, при цьому межі викладеної інформація не виходять за коло надання оцінки питанням обговорюваної теми.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що спірний коментар відповідача ОСОБА_2 є лише його оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.

Крім того, слід зазначити, що зі змісту п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Як вбачається з наданих представником позивача документів, ОСОБА_1 являється керівником громадської організації Рабів до Раю не пускають , волонтером АТО, ініціатором створення 1-ї і 2-ї медичних рот при Національній Гвардії України, тобто є публічною особою.

Сам позивач в тексті позову визнає свій статус як публічної особи, а спірна інформація згідно позовних вимог стосується саме діяльності позивача.

Згідно з положенням абз. 6 п. 6 рішення Конституційного Суду України в справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Відтак межа критики позивача, з огляду на статус публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац 5 п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.08.2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати .

З урахуванням обставин справи, особи позивача та обставин, за яких така інформація була розповсюджена, суд вважає, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та суспільним інтересом знати необхідну інформацію порушено не було.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про спростування недостовірної (негативної) інформації та захист честі, гідності та ділової репутації.

З врахуванням безпідставності позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 259, 351 - 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , серія і номер паспорта НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до журналіста аналітичного Інтернет - видання Львова ZAXID.NET Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІД.НЕТ ОСОБА_2 (адреса: 79000, м.Львів, пл. Галицька, 15, ЄДРПОУ 37123250) про захист честі, гідності та ділової репутації.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Є.Радченко