Рішення

від 05.11.2020 по справі 303/2548/20

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 листопада 2020 року м. Мукачево Справа №303/2548/20

2/303/1136/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.,

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2

до відповідачів: (1) ОСОБА_3 ;

(2) ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 ;

(3) ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимоги щодо предмета спору :

(1) приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Івашкович Оксана Михайлівна;

(2) приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Машіка Олена Миколаївна

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , з урахуванням заяв про зміну позовних вимог від 19 серпня 2020 року (а.с. 87-90), звернувся до суду з позовом до відповідачів про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 2122786801:00:001:2163, цільове призначення земельної ділянки: для здійснення підприємницької діяльності - обслуговування виробничої бази, площею 0,6927 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ), надалі - Земельна ділянка), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , посвідчений 14.06.2018 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Машікою О.М. за реєстровим №725;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу млинзаводу (загальною площею 1501,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , посвідчений 14.06.2018 приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Машікою О.М. за реєстровим номером №720;

- визнання за ОСОБА_1 права власності на Млинзавод та Земельну ділянку;

- витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та Земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про наявність у позивача права на витребування майна у відповідача (1), яке неправомірно вибуло з його володіння поза його волею.

Доводячи підставність своїх позовних вимог, позивач у позовній заяві, зазначив, що неправомірно був позбавлений права власності на Земельну ділянку та Млинзавод недобросовісними відчужувачами - ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на підставі скасованої ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 20.03.2018, внаслідок чого Млинзавод та Земельна ділянка опинилися у власності відповідача (1) по справі.

Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 16, 215, 328, 387 Цивільного кодексу України.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, натомість від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача.

Від третьої особи (2) до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності.

Третя особа (1) в судове засідання не з`явилася, пояснень по суті спору не надала.

В процесі судового розгляду справи на підставі ухвал суду:

1) від 21 серпня 2020 року - прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну позовних вимог;

2) від 15 вересня 2020 року - вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на Млинзавод та Земельну ділянку, заборони вчиняти реєстраційні дії у сфері державної реєстраціях речових прав на нерухоме майно та заборони ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії, направлені на відчуження майна, проведення ремонтних робіт, реконструкції, перепланування, здачі в найм, оренду, піднайм, безоплатне користування, укладання договорів;

На підставі Розпорядження від 07.05.2020 №14.2.1 Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судової справи проведено повторний автоматичний розподіл даної справи.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально - правовим об`єктом з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме Земельна ділянка та Млинзавод.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних із Земельною ділянкою та Млинзаводом суд наводить наступні обставини справи.

Згідно з даними свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 30 грудня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №1201 (а.с. 8) ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно, що складається з Млинзавода та Земельної ділянки, які придбані ОСОБА_1 , що раніше належали ОСОБА_5 .

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10.05.2018 №123399453 (а.с. 11-15) вбачається, що 30.12.2016 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів зареєстровано право власності на Земельну ділянку (а.с. 12) та на Млинзавод (а.с. 14, зворот).

На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 липня 2017 року по справі 303/1323/17 визнано недійсними електронні торги за лотом №184809 з реалізації предмета іпотеки - Млинзаводу, загальною площею 1501,7 кв.м., що розташований за адресою: Мукачівський район, що відбулися 26-28 грудня 2016 року, скасовано акт про реалізацію предмета іпотеки від 29 грудня 2016 року та скасовано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, серія та номер 1201, виданого 30.12.2016 року приватним нотаріусом Мукачівського нотаріального округу Тромпак Н.В.

9 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 липня 2017 року (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2017 року).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 липня 2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

До моменту скасування вищевказаного судового рішення від 17 липня 2017 року, на підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2018 року (справа №303/737/18-ц) право власності: на Ѕ Земельної ділянки та Млинзаводу 17.04.2018 зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с. 11, зворот, а.с. 13 зворот) та на Ѕ Земельної ділянки та Млинзаводу зареєстровано за ОСОБА_6 (а.с. 11, зворот, а.с. 14).

14 червня 2018 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договорі купівлі-продажу Земельної ділянки (а.с. 40) та договір купівлі-продажу млинзаводу (а.с. 41).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.05.2020 №208162465 (а.с. 20-24) вбачається, що 14.06.2018 право власності: на Земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 , підстава для державної реєстрації права власності: договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 725, виданий 14.06.2018 (а.с. 20, зворот); на Млинзавод зареєстровано за ОСОБА_3 , підстава для державної реєстрації права власності: договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 720, виданий 14.06.2018 (а.с. 21, зворот).

Разом з тим, постановою апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 року (а.с. 37-38) ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 березня 2018 року (справа №303/737/18-ц) скасовано.

21.03.2019 позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду. Ухвала суду набрала законної сили 08.04.2019.

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому чотири позовні вимоги.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення фактичного та законного власника Земельної ділянки та Млинзаводу та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновленню порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову.

Правовими нормами Основного Закону України гарантовано захист права власності.

Так, статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права .

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Захист власності передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, цивільно-правові способи захисту права власності, зазначені у Главі 29 Цивільного кодексу України.

Так, Цивільним кодексом України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Так, у відповідності до положень частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

По відношенню до цього, слід також врахувати нормативне правило, визначене у статті 330 Цивільного кодексу України, згідно з яким, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Таким чином, системний аналіз змісту ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України свідчить про те, що право власності на майно, передане за договором купівлі - продажу всупереч волі власника цього майна, не набувається (в тому числі і добросовісним набувачем), оскільки це майно може бути витребувано власником на підставі наведених норм .

За змістом наведеної статті, добросовісним набувачем вважається особа, яка не знала і не могла знати, що отримувала майно від особи, яка не мала права його відчужувати, саме в момент придбання майна. Тому, якщо набувач чужого майна дізнається про це пізніше, він також вважається добросовісним.

В свою чергу неуправномоченим відчужувачем (особою, яка відчужує чуже майно, не маючи на це права) вважається особа, яка неправомірно володіє майном, що належить іншій особі.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, від якого майно вибуло поза його волею.

Доведеність та однозначність вищевказаних обставин має вирішальне значення для можливості застосування судом правового механізму захисту права власності, передбаченого частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідності до вказаної статті майно за відплатним договором може бути витребувано у добросовісного набувача, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України , є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17.

По відношенню до фактичних обставин по справі, суд, приймаючи до уваги вищенаведені приписи чинного законодавства, виходить з того, що ОСОБА_1 без його волі був позбавлений права власності на Земельну ділянку та Млинзавод, оскільки його волевиявлення не було спрямовано на відчуження спірних об`єктів нерухомості ОСОБА_3 , тобто вказане майно вибуло з його володіння поза його волею шляхом відчуження його особами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ), які не мали на це права.

Таким чином, позивач позбавлений можливості правомірно володіти та користуватися нерухомим майном, оскільки вказане перебуває у власності відповідача (1).

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в однозначній мірі є неуправномоченими відчужувачами, оскільки оформили права власності за собою на підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.03.2018, яка, в подальшому, була скасована.

Відповідач (1) відповідає критерію добросовісного набувача , оскільки в момент оформлення права власності на спірне майно не знав про його незаконне відчуження ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від ОСОБА_1 .

Отже, обставини по справі у повній мірі відповідають законодавчо встановленому способу захисту позивачем свого порушеного права, яке не визнається відповідачами та фактичної наявності всіх складових елементів правової конструкції, передбаченої ст. 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, правова природа правочину, на підставі якого Земельна ділянка та Млинзавод опинилися у власності ОСОБА_3 (дарування, купівля - продаж, платний, безоплатний) не впливає на можливість застосування до спірних правовідносин ст. 388 Цивільного кодексу України, при наявності вищевказаних фактичних даних, а також на визнання відповідача добросовісними набувачами спірного майна.

Вимога позивача на повернення свого майна базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не припиняється із незаконною втратою цього майна власником та відсутністю можливості володіти цим майном.

У спірній по справі ситуації, права ОСОБА_1 є порушеними, оскільки він позбавлений можливості володіти та користуватися майном, яке без достатніх підстав вибуло з його володіння, та могло б належати йому, якщо б не перебувало у володінні відповідача (1).

Таким чином, слід констатувати фактичну наявність обставин відносно вибуття Земельної ділянки та Млинзаводу у ОСОБА_1 без його волі.

Отже вимогу про витребування майна у відповідача (1) слід вважати підставною та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, оспорювання правочинів щодо відчуження спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право та визнання права власності за позивачем не є ефективним способом захисту права власника, оскільки правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4 . Питання про розподіл судових витрат (а.с. 7, 91, 92) суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 129 1 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задоволити частково.

2. Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме:

- млинзавод (загальною площею 1501,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку (кадастровий номер 2122786801:00:001:2163, цільове призначення земельної ділянки: для здійснення підприємницької діяльності - обслуговування виробничої бази, площею 0,6927 га, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму 3503,33 (три тисячі п`ятсот три гривні 33 копійки) судового збору.

4.1. Стягнути з ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму 3503,33 (три тисячі п`ятсот три гривні 33 копійки) судового збору.

4.2. Стягнути з ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму 3503,33 (три тисячі п`ятсот три гривні 33 копійки) судового збору.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Представник позивача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідачі: (1) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 );

(2) ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ) в особі законного представника ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 );

(3) ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) в особі законного представника ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимоги щодо предмета спору :

(1) приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Івашкович Оксана Михайлівна (88000 м.Ужгород, вул.Духновича,1/3);

(2) приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Машіка Олена Миколаївна (89607 м.Мукачево, вул. Береша, 3/1) .

Суддя В.В. Кость