Рішення

від 28.10.2020 по справі 182/2725/19

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №182/2725/19

Пр. №2/521/2675/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Сегеди О.М.,

при секретарі - Ткач А.О.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Нікопольчорметавтоматика до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму боргу,

встановив:

В квітні 2019 року до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Нікопольчорметавтоматика (далі - ТОВ Нікопольчорметавтоматика звернулось з зазначеним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 10 липня 2000 року між ТОВ Нікопольчорметавтоматика та відповідачем було укладено договір позики №01 у простій письмовій формі, за умовами якого останній отримав від ТОВ Нікопольчорметавтоматика у позику грошові кошти в розмірі 22000,00 грн., які зобов`язувався повернути до 10 липня 2001 року. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2006 року по цивільній справі №2-636/06 з ОСОБА_1 на користь ТОВ Нікопольчорметавтоматика було стягнуто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 23980,00 грн. та судовий збір в розмірі 239,80 грн.

Позивач зазначав, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2006 року до теперішнього часу відповідачем не виконано.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 10044,94 грн. - індекс інфляції за час прострочення сплати боргу за період з 15 квітня 2016 року по 15 квітня 2019 року; 2180,35 грн. - три відсотки річних за час прострочення сплати боргу за період з 15 квітня 2016 року по 15 квітня 2019 року, та судові витрати.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2019 року по справі було відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 23-24).

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2019 року позовні вимоги ТОВ Нікопольчорметавтоматика були задоволені та з відповідача ОСОБА_1 було стягнуто на користь ТОВ Нікопольчормет автоматика 10044,94 грн. - індекс інфляції за час прострочення сплати боргу за період з 15 квітня 2016 року по 15 квітня 2019 року; 2180,35 грн. - три відсотки річних за час прострочення сплати боргу за період з 15 квітня 2016 року по 15 квітня 2019 року, та судові витрати в розмірі 1921,00 грн. (а.с. 29-33).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2020 року за заявою ОСОБА_1 заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2019 року було скасовано та справу передано до Малиновського районного суду м. Одеси за підсудністю (а.с. 119-120).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року ухвала Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2020 року була залишена без змін (а.с. 148-149).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 червня 2020 року справа була прийнята до провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 162-163).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 30 липня 2020 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 176-177).

11 серпня 2020 року відповідач надав через канцелярію суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 182-184).

Представник позивача, діючий за довіреністю від 02 січня 2018 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надав заяву про підтримання позовних вимог та слухання справи за його відсутністю (а.с. 170-171, 172).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надав заяву про слухання справи за його відсутністю (а.с. 188,189).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

За ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділами 1 та 3 книги п`ятої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Судом встановлено, що 10 липня 2000 року між ТОВ Нікопольчорметавтоматика та ОСОБА_1 було укладено у письмовій формі договір позики №01 від 10 липня 2000 року, за умовами якого ТОВ Нікопольчорметавтоматика передало відповідачу у борг 22000,00 грн., терміном до 10 липня 2001 року (а.с. 5).

Отже, позивач свої зобов`язання за договором позики №01 від 10 липня 2000 року виконав та передав відповідачу у борг грошові кошти в сумі 22000,00 грн.

Встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2006 року по цивільній справі №2-636/06 з ОСОБА_1 на користь ТОВ Нікопольчормет автоматика було стягнуто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 23980,00 грн. та судовий збір в розмірі 239,80 грн. (а.с. 6).

Будь-яких доказів виконання відповідачем рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2006 року по цивільній справі №2-636/06 , матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2018 року у справі №908/1394/17 вбачається, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/16945/14, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17, №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18.

Тобто, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц зазначено, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд вважає, що оскільки відповідач не виконав рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2006 року по цивільній справі №2-636/06, яким підтверджено наявність його грошового зобов`язання перед позивачем та його порушення, то позивач правомірно звернувся до суду з зазначеним позовом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2006 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Договором позики від 10 липня 2000 року не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

При розгляді справи, відповідачем була надана заява про застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 267 ЦК України (а.с. 182-184).

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

При розгляді вимог відповідача щодо застосування позовної давності, суд виходить з роз`яснень п. 1.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі , відповідно до якого - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Правила про позовну давність мають застосовуватися, коли буде доведення існування самого суб`єктивного права або факту його порушення.

Таким чином, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в позові у разі доведеності позовних вимог.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішення і є датою, коли зобов`язання відповідача перед позивачем за вказаним договором позики припиняться.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Таким чином, помилковим є твердження відповідача про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення суми боргу, оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

За таких обставин, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме з ОСОБА_1 на користь ТОВ Нікопольчорметавтоматика слід стягнути індекс інфляції за час прострочки сплати боргу за період з 22 квітня 2016 року по 22 квітня 2019 року в сумі 10044,94 грн. та три відсотків річних за час прострочення сплати боргу за період з 22 квітня 2016 року по 22 квітня 2019 року в сумі 2175,81 грн., в іншій частині позовних вимог слід відмови.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовій збір у справі складає 1921,00 грн., які сплачені позивачем при зверненні до суду у повному обсязі (а.с. 13).

Керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 264, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Нікопольчорметавтоматика до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 06 квітня 2004 року Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нікопольчорметавтоматика (код ЄДРПОУ 21941497, р/р НОМЕР_3 в АТ КБ Приватбанк , МФО 305299, код банку 14360570) індекс інфляції за час прострочки сплати боргу за період з 22 квітня 2016 року по 22 квітня 2019 року в сумі 10044 (десять тисяч сорок чотири) гривні 94 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 06 квітня 2004 року Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нікопольчорметавтоматика (код ЄДРПОУ 21941497, р/р НОМЕР_3 в АТ КБ Приватбанк , МФО 305299, код банку 14360570) три відсотків річних за час прострочення сплати боргу за період з 22 квітня 2016 року по 22 квітня 2019 року в сумі 2175 (дві тисячі сто сімдесят п`ять) гривень 81 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 06 квітня 2004 року Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Нікопольчорметавтоматика (код ЄДРПОУ 21941497, р/р НОМЕР_3 в АТ КБ Приватбанк , МФО 305299, код банку 14360570) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 листопада 2020 року.

Суддя: О.М. Сегеда