Постанова

від 05.11.2020 по справі 522/4113/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 522/4113/20

Головуючий в 1 інстанції: Чернявська Л.М.

рішення суду 1 інстанції прийнято у

м. Одеса, 01 липня 2020 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлій О.О., Єщенко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в.о. головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель в Одеській області Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кривошеєнко Володимира Євгеновича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю АВАНТА про визнання противоправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2020року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в.о. головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель в Одеській області Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Кривошеєнко Володимира Євгеновича, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю АВАНТА про визнання противоправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 13.02.2020 року в частині накладення штрафу у розмірі 850,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, у діях позивача відсутні ознаки, характерні для самовільного зайняття земельної ділянки. ТОВ Аванта , керівником якого він є, користується спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки № 356 від 01.03.2016 року, який він вважає поновлений на той самий строк, оскільки від Болградської районної державної адміністрації не надходило заперечень щодо такого поновлення. При цьому, як на законну підставу користування спірною земельною ділянкою, ОСОБА_1 посилається на розпорядження Болградської районної державної адміністрації № 384/А-2016 від 21.09.2016 року про передачу даної земельної ділянки в оренду ТОВ Аванта та зазначає про своєчасну та в повному обсязі сплату орендної плати за землю.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернуся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

В обґрунтування скарги апелянт вказує, що ТОВ Аванта і особисто ОСОБА_1 , як керівник Товариства, мали обґрунтоване право вважати, що Болградська районна державна адміністрація, укладаючи договір оренди з ТОВ Аванта та приймаючи розпорядження № 384/А-2016 від 21.09.2016 року, діє в межах повноважень та її рішення є законним. Та навіть, якщо такі договір та розпорядження мали недоліки в силу вчинення порушень/помилок місцевого органу виконавчої влади, покладення на ОСОБА_1 відповідальності за це є протиправним, непропорційним та несправедливим, як і твердження, що ним було вчинено самовільне заняття земельної ділянки за наявності чинного рішення органу місцевої влади, за відсутності у орендодавця будь-яких претензій до ТОВ Аванта , надання Болградською РДА розрахунків розмірів орендної плати протягом декількох років, тощо.

14.09.2020 року від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області подано відзив на апеляційну скаргу у якому зазначив, що судом першої інстанції було вірно встановлено використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів ТОВ Аванта . Розпорядження зазначеною у договорі земельною ділянкою не входить компетенції Болградської РДА. Договір оренди відсутній, а отже і грошові платежі, здійснені апелянтом на підстав розрахунків орендної плати, не можуть вважатись орендною платою.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі статті 5 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) , річного плану здійснення державного нагляду (контролю) Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру на 2020 рік, затвердженого наказом від 26.11.2019 №306, та наказу від 15.01.2020 № 30-ДК Про здійснення планового заходу контролю , проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства суб`єктом господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю Аванта .

За результатами проведеного планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель, складено акт від 07.02.2020 №30-ДК/0037АП/02/01-20.

За висновками акту перевірки, серед інших правопорушень встановлено, що

ТОВ АВАНТА при здійсненні господарської діяльності використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, з кадастровим номером :01:005:0585, площею 72,0633 га, яка розташована на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту) для вирощування сільськогосподарських культур. При цьому, будь-які рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки ТОВ АВАНТА відсутні, що свідчить про факт самовільного заняття земельної ділянки, що є порушенням ст.ст. 125, 126Земельного кодексу України.

За даними Відділу у Болградському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі Відділ), як встановлено судом першої інстанції, вказана земельна ділянка з кадастровим номером: 5121487000:01:005:0585, площею 72,0633 га - комунальної форми власності; категорія земель землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення А.01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; за складом угідь багаторічні насадження (виноградники).

Також, відповідно до наявних у Відділу Книг реєстрації державних актів та договорів оренди, дана земельна ділянка не передана у власність та не надана у користування.

Рішення щодо передачі земельної ділянки у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам, органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування не приймались, правовстановлюючі документи на земельну ділянку відсутні.

Враховуючи відсутність рішень органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером: 5121487000:01:005:0585, площею 72,0633 га, яка розташована на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту) ТОВ АВАНТА (код ЄДРПОУ 30537463), в особі директора Гажийського О. Ф., дії останнього свідчать про самовільне зайняття земельної ділянки.

Правопорушнику ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 07.02.2020 роз`яснені права і обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП та ним отримано другі примірники актів обстеження земельної ділянки від 05.02.2020 року № 30-ДК/24/АО/10/01/-20; № 30-ДК/25/АО/10/01/-20; № 30-ДК/26/АО/10/01/-20; акту складеного за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель від 07.02.2020 № 30-ДК/0037АП/02/01/-20; протоколи про адміністративні правопорушення від 07.02.2020 №30-ДК/0005ПТ/04/01/-20 та №30-ДК/0006ПТ/04/01/-20, в яких міститься інформація про час та місце розгляду адміністративної справи, а також припис від 07.02.2020 № 30-ДК/0033ПР/03/01/-20, про що свідчать його підписи в зазначених матеріалах перевірки (а.с. 42-63).

В зв`язку з зазначеним, постановою від 13.02.2020 №30/0004По/05/01/-20 керівника ТОВ Аванта ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 53-1, 56 КУпАП України, та, враховуючи положення статті 36 КУпАП України, накладено штраф у розмірі 850 гривень (а.с. 33-40).

Не погоджуючись з вказаною постановою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку технічної документації не є правовстановлюючим документом.

До того ж, суд першої інстанції вказав, що вчинення позивачем дій щодо відведення земельної ділянки в оренду не породжує у особи права на її використання до прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про надання зазначеної земельної ділянки у користування (оренду) та подальше її оформлення у порядку, визначеномуЗаконом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". При цьому, земельна ділянка за договором оренди землі вважається переданою орендодавцем орендареві, з моменту державної реєстрації права оренди.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем дійсно допущено самовільне зайняття земельної ділянки, за що і було правомірно притягнуто його до відповідальності шляхом винесення оскаржуваної постанови.

Колегія суддів погоджується з таким висновок суду першої інстанції, вважає його вірним виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що спірною постановою в частині, що є предметом розгляду даної справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП у зв`язку з самовільним зайняттям земельної ділянки.

Відповідно до ст.53-1 КУпАП, самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб`єктами правопорушення є громадяни та посадові особи.

Суб`єктивна сторона характеризується виною у формі умислу. Особа усвідомлює, що ділянка їй не належить або вона не має права нею користуватися (що встановлюється відповідним документом), але вчиняє дії, передбачені цією статтею.

Об`єктивна сторона даного правопорушення полягає у здійсненні дій, які згідно із Законом визначаються як самовільне зайняття земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, крім того чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона притягненню до адміністративної відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення і вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У розумінні приписів ст. 122 Земельного кодексу України, земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб передають сільські, селищні, міські ради.

Тобто, розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, сільськогосподарського призначення, яка не надана у власність або у користування громадянам чи юридичним особам має здійснюватися в порядку статей 122, 123 Земельного кодексу України та з урахуванням статті 134 Земельного кодексу України, після формування її як об`єкта цивільно-правових відносин відповідно до вимог статті 79, 791 Земельного кодексу України.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України).

З огляду на наведене, законодавством передбачено обов`язкову наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку у особи, яка її використовує.

Проте, відповідного правовстановлюючого документу апелянт не має.

Посилання апелянта, як на підставу правомірного користування спірною земельною ділянкою на розпорядження Болградської районного державної адміністрації від 29.01.2016 року № 33/А-2016 Про надання ТОВ Аванта згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель колективної власності (не витребуваних паїв - до моменту витребування їх власниками) у довгострокову оренду та укладення договору короткострокової оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , колегія суддів вважає хибним з огляду на наступне.

Зі змісту наведеного вище розпорядження колегією суддів встановлено, що вказаним розпорядженням, ТОВ Аванта лише надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду строком на 21 рік земельних ділянок загальною площею 76,8 га, визначено про укладення договору між ТОВ Аванта та Болградською районною державною адміністрацією про короткострокову оренду землі на період розробки проекту землеустрою, установлено орендну плату (а.с. 88).

Апеляційний суд зауважує, що рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку технічної документації не є правовстановлюючим документом на право користування відповідною земельною ділянкою.

До прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про надання зазначеної земельної ділянки у користування (оренду) та подальше її оформлення у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", використання такої земельної ділянки правомірним вважатись не може.

Вищевикладена правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 20.02.2020 року у справі № 1940/1655/18.

У розумінні ст. 17 Закону України Про оренду землі від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV, земельна ділянка за договором оренди землі вважається переданою орендодавцем орендареві, з моменту державної реєстрації права оренди.

Тобто, дія договору оренди землі за врахуванням наведених вимог та правомірне використання за таким договором земельної ділянки розпочинається саме з моменту реєстрації відповідного права користування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, із зазначенням суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.01.2020 року по справі № 322/1178/17.

За вимогами ст. 19 Закону України Про оренду землі від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору короткострокової оренди земельної ділянки № 356 від 01.03.2016 року, укладеного на підставі розпорядження Болградської районної державної адміністрації № 33/А-2016 від 29.01.2016 року, термін договору визначено - 1 (один) рік та зазначено про можливість його однократного продовження на строк, який не перевищує одного року шляхом укладення додаткової угоди (а.с. 68).

Наведене свідчить про недотримання при укладенні вищезазначеного договору короткострокової оренди вимог ст. 19 Закону України Про оренду землі .

При цьому, п. 3.3 Договору зазначено, що підставою припинення договору, зокрема, є закінчення його строку. З огляду на зазначене, зі спливом річного терміну, тобто 01.03.2017 року, договір № 356 від 01.03.2016 року втратив чинність.

Питання поновлення договору оренди землі врегульовано статтею 33 Закону України Про оренду землі , згідно якої, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Разом з цим, реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. І лише після державної реєстрації договору оренди об`єкт оренди (земельна ділянка) вважається переданою орендарю.

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах письмових доказів, відповідна додаткова угода, між ТОВ Аванта та орендарем укладена не була, а протилежного апелянтом не доведено.

Таким чином, строк дії договору з 01.03.2017 року було припинено, а посилання апелянта на продовження дії договору жодним доказом не підтверджено, тому апеляційний суд критично оцінює довод апелянта про автоматичне продовження дії вказаного договору оренди.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що умовами самого ж договору № 356 від 01.03.2016 року було визначено можливість за згодою сторін однократно продовжити цей договір лише на строк, який не перевищує одного року, шляхом укладення додаткової угоди. Тобто, станом на час проведення перевірки та притягнення його до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки площею 72,0633, апелянт безумовно користувався спірною земельною ділянко без наявності жодного правовстановлюючого документу.

З огляду на викладене та те, що при укладанні договору короткострокової оренди земельної ділянки від 01.03.2016 №356 не дотримані загальні умови для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу, такий правочин є нікчемним і не може бути належним та допустимим доказом у розумінні статті 72 КАС України.

Посилання апелянта на реєстрацію договору оренди від 01.03.2016 року згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5103569982016 від 10.11.2016 року, апеляційний суд вважає хибним, оскільки строк вказаного договору припинено, до того ж даний документ не свідчить про державну реєстрацію договору.

Доводи апелянта на факт сплати коштів за оренду земельної ділянки, у підтвердження правомірності користування спірною земельною ділянкою, на переконання апеляційного суду також є необґрунтованими, суперечать положенням Закону України Про оренду землі , позаяк право оренди в позивача не виникло, а отже сплачені кошти не можуть вважатись орендною платою.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність прийнятої постанови по справі про адміністративне правопорушення від 13.02.2020 року, з огляду на доведеність матеріалами справи наявності в діях апелянта складу правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП.

Колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року у справі № 522/4113/20 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.