Постанова

від 04.11.2020 по справі 826/11190/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11190/17 Суддя першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі - Закревській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на прийняте у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українські базальтові технології до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Українські базальтові технології (далі - Позивач, ТОВ УБТ ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), у подальшому заміненого на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2017 року №0015541404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надані Позивачем у повному обсязі первинні документи відповідають вимогам законодавства, що свідчить про реальність господарських операцій. Крім того, суд підкреслив, що своєчасність подання податкової накладної контрагентом Позивача Відповідачем не заперечується. Окремо суд наголосив на безпідставності проведення документальної перевірки товариства.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що у листопаді 2016 року контрагентом Позивача не було здійснено поставку товару ТОВ Українські базальтові технології , а відтак права в останнього на бюджетне відшкодування податку на додану вартість не виникло, що підтверджується матеріалами перевірки.

Після усунення визначених в ухвалі від 24.07.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.11.2020 року.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у березні 2017 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі п. 78.2 ст. 78 ПК України, наказу від 28.02.2017 року №1368 (а.с. 65) та направлення від 02.03.2017 року №154/26-15-14-04-01 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ УБТ з питань правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2016 року.

У ході перевірки встановлено порушення ТОВ УБТ вимог п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено відсутність у Позивача права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2016 року на суму 45 000,00 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 23.03.2017 року №115/26-15-14-04-01/40844619 (а.с. 9-15).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 07.04.2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми В3 №0015541404, яким Позивачу відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2016 року на суму 45 000,00 грн. (а.с. 16-17). Указане рішення за наслідками адміністративного оскарження було залишено без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 14.06.2017 року №12729/6/99-99-11-01-01-25 (а.с. 18-20).

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного індивідуального акту, суд першої інстанції встановив таке.

29.11.2016 року між ТОВ УБТ (покупець) і ТОВ Логістик Груп укладено договір поставки вантаженої техніки (далі - Договір; а.с. 72-73).

Згідно пункту 1.1 вказаного Договору предметом його є поставка автонавантажувач ТСМ, модель FG25C3, шасі № НОМЕР_1 в кількості однієї одиниці.

Відповідно до пункту 2.1 Договору загальна сума договору складає 270 000,00 грн. (двісті сімдесят тисяч) грн. (у тому числі - ПДВ 20%).

Так, на виконання Договору його сторонами складена Специфікація від 29.11.2016 року №1 (а.с. 74), акт прийому-передачі техніки від 01.12.2016 року (а.с. 74).

У подальшому 29.11.2016 року ТОВ Логістик Груп на адресу ТОВ УБТ складено рахунок № 32748 на загальну суму 270 000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 45 000,00 грн.) за автонавантажувач ТСМ, модель FG25C3, шасі № НОМЕР_1 (а.с. 75).

Згідно платіжного доручення від 29.11.2016 року №32 Позивачем на рахунок ТОВ Логістик Груп здійснена попередня оплата у сумі 270 000,00 грн. (у тому числі ПДВ 45 000,00 грн.) згідно рахунку №32748 від 29.11.2016 року (за автонавантажувач ТСМ, модель FG25C3, шасі № НОМЕР_1 ) (а.с. 77). Викладене підтверджується також і копією банківської виписки (а.с. 78).

Відповідно до накладної від 01.12.2016 року №222/11 на адресу Позивача ТОВ Логістик Груп відвантажено автонавантажувач ТСМ, модель FG25C3, шасі № НОМЕР_1 (загальна сума з ПДВ 270 000,00грн.) (а.с. 76).

Із змісту акту перевірки судом першої інстанції встановлено, що у ньому контролюючим органом вказано на те, що ТОВ Логістик Груп згідно Договору складено і зареєстровано податкову накладну від 29.11.2016 року №254 на загальну суму 270 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 45 000,00 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для позбавлення права ТОВ УБТ на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2016 року за наслідками господарських відносин з ТОВ Логістик Груп немає, оскільки матеріалами справи повністю підтверджується реальність господарських операцій та фактична зміна активів платника податків. Крім того, суд підкреслив на відсутності у Відповідача підстав для проведення документальної позапланової перевірки Позивача.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети. Водночас, доказів на підтвердження даних обставин Відповідачем надано не було.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов`язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

У свою чергу відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пп. б п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій ТОВ УБТ та ТОВ Логістик Груп , факт оплати у листопаді 2016 року вартості автонавантажувача, який у подальшому було поставлено Позивачу у грудні 2016 року, а також встановлення у ході перевірки контролюючим органом складання та реєстрації ТОВ Логістик Груп податкової накладної від 29.11.2016 року №254 на суму ПДВ 45 000,00 грн., то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що підприємством документально підтверджено право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2016 року на суму 45 000,00 грн.

При цьому посилання Апелянта на те, що право на отримання бюджетного відшкодування пов`язується лише із здійсненням оплати постачальнику та поставки такого товару, судова колегія вважає необґрунтованим, оскільки наведене йде у розріз з уже згаданими вище положеннями п. 198.2 ст. 198 та п. 200.4 ст. 200 ПК України.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, щодо висновків Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що у межах спірних правовідносин мало місце протиправне проведення документальної перевірки ТОВ УБТ на підставі п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України, а не камеральної, як це передбачено положеннями п. 200.10 ст. 200 ПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, однак було залишено поза увагою суду першої інстанції, документальна позапланова виїзна перевірка ГУ ДФС у м. Києві проведена на підставі п. 78.2 ст. 78 ПК України у зв`язку з надходженням 11.01.2017 року (вх. №1423/10) на адресу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві заяви ТОВ УБТ від 10.01.2017 року №01 із проханням призначити виїзну документальну позапланову перевірку згідно поданої декларації з ПДВ реєстраційний №9246813033 за листопад 2016 року на бюджетне відшкодування (а.с. 70).

Відповідно до п. 78.2 ст. 78 ПК України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.

З урахуванням наведеного та зважаючи на те, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ УБТ проведена на підставі відповідної заяви платника податків, то висновки суду першої інстанції про протиправність здійснення такого контролюючого заходу є необґрунтованими, а тому оскаржуване судове рішення в указаній частині підлягає зміні.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його із застосуванням норм матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, адже нормативна регламентація проведення документальних позапланових виїзних перевірок суб`єкта господарювання міститься у п. 78.2 ст. 78 ПК України, який не було застосовано судом першої інстанції. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року - змінити у мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст постанови складено 04 листопада 2020 року.