Постанова

від 02.11.2020 по справі 367/2631/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 367 /2631/19 головуючий у суді І інстанції Карабаза Н.Ф.

провадження № 22-ц/824/12915/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Сержанюка А.С., з участю секретаряМариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Жабен Мариною Миколаївною, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.08.2013 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США, про що складена розписка. Строк виконання зобов`язання визначений за вимогою. На момент подачі позову, згідно офіційному курсу НБУ 100 доларів США становить 26,36 грн. Таким чином сума боргу за розпискою в розмірі 20000 доларів США становить 527 200 грн. Зазначає, що на усні звернення про повернення боргу відповідач не реагувала. 26.02.2019 року ним було направлено письмову вимогу про повернення коштів, 11.03.2019 року вимога була вручена відповідачу, однак відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов`язання. Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму основного боргу у розмірі 20 000 доларів США за офіційним курсом НБУ відповідної валюти на день платежу (погашення боргу), судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу покласти на відповідача.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 21.08.2013 року в розмірі 20 тисяч доларів США та судовий збір в розмірі 5 272,00 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , через представника - адвоката Жабен М.М. подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому, зазначає, що в порядку досягнутих домовленостей щодо добровільного розподілу спільного майна подружжя, розписка була безгрошовою гарантією позивача передачі йому земельної ділянки. У серпні 2015 року відповідачкою на ім'я позивача повторно видано довіреність на переоформлення та продаж земельної ділянки. Позивачем було змінено цільове призначення земельної ділянки. Вказані факти на думку апелянта свідчать про відсутність грошових зобов`язань. Розписка не містить даних про фактичне отримання відповідачкою грошових коштів, оскільки в її змісті зазначено беру , а не взяла .

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.

В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки від 21.08.2013 року ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 гроші в сумі 20 тисяч доларів США під заставу землі, що їй належить згідно договору дарування №801. Гроші зобов`язалась повернути за вимогою.

ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 із вимогою про сплату боргу в сумі 20 тисяч доларів США, проте дана вимога задоволена не була.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 19.01.2013 року.

18.10.2013 року державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавель А.М. посвідчено довіреність згідно якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси у відповідних органах щодо підготовки, подання та отримання відповідних документів, в тому числі право встановлювальних, стосовно зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,174 га (кадастровий номер 3223188000:01:005:0017), розташованої за адресою: Київська область, Обухівський район, село Трипілля, на умовах йому відомих, з правом подання та підпису заяви про реєстрацію права власності, з правом отримання документів на підтвердження проведеної реєстрації; отримати на її ім`я у відповідній Державній реєстраційній службі України право встановлювальний документ на вищевказану земельну ділянку та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; продати за ціну і на умовах на його розсуд належну їй на праві особистої власності земельну ділянку площею 0,174 га (кадастровий номер 3223188000:01:005:0017), розташованої за адресою: Київська область, Обухівський район, село Трипілля. Дана довіреність була видана строком на п`ять років та була дійсна до 18.10.2018 року.

11.08.2015 року державним нотаріусом Ірпінської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавель А.М. посвідчено аналогічну довіреність, строк дії довіреності - п`ять років і дійсна до 11.08.2020 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт неналежного виконання відповідачем умов договору позики знайшов своє підтвердження при розгляді справи і є підставою відповідно до змісту договору та вимог чинного законодавства для задоволення позову. Доводи відповідачки про безгрошовість даної розписки і перехід права на її земельну ділянку до позивача суд вважав недоведеними та безпідставними.

З висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повній мірі, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України ).

Згідно зі статтями 12 , 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ч.1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В даному випадку, відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.

Згідно п.2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово позика , адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6 -63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на відсутність у розписці даних про передачу коштів, а лише такий намір, оскільки вказане суперечить вимогам закону та зазначеним вище правовим позиціям Верховного Суду України, а також спростовується самим змістом розписки, відповідно до якого вказано: Я, ОСОБА_1 беру в борг у ОСОБА_2 гроші в сумі 20 000 дол.США…

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України , якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а частиною 6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що факт неналежного виконання відповідачем умов договору позики знайшов своє підтвердження при розгляді справи і є підставою для задоволення позову.

Посилання апелянта на те, що розписка фактично була безгрошовою гарантією передачі земельної ділянки, колегія суддів оцінює критично оскільки вказані доводи не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось апелянтом земельна ділянка, яка вказана у розписці станом на час розгляду справи зареєстрована за відповідачкою. Повторна видача довіреності на вчинення позивачем від імені відповідача дій щодо змеленою ділянки та зміна цільового призначення земельної ділянки, на думку колегії суддів не свідчить по відсутність грошового зобов`язання між сторонами.

Спростовує доводи апелянта про безгрошовість розписки, на думку колегії суддів також зміст самої розписки, відповідно до якої сторонами було обумовлено факт повернення отриманих грошових коштів: гроші зобов`язуюсь повернути за вимогою

При цьому, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на висновки та практику Верховного Суду зазначені у апеляційній скарзі, оскільки вони стосуються відмінних правовідносин (відсутності факту отримання коштів, відсутності розміру отриманих коштів, відсутності умов повернення коштів), а отже є безпідставними у даній справі та суперечать висновкам Верховного Суду у аналогічних правовідносинах.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Жабен Мариною Миколаївною залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

А.С. Сержанюк