Постанова

від 05.11.2020 по справі 910/6318/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2020 р. Справа№ 910/6318/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020

у справі № 910/6318/20 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тедарент"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення 100 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тедарент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідач) про стягнення 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів сторін спору, пошкоджено належний позивачу автомобіль, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення з відповідача виплати за страховим відшкодуванням у сумі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тедарент" 100 000 грн. 00 коп. страхового відшкодування, 2 102 грн 00 коп. судового збору, 2 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Задовольняючи позовні вимоги суд вказав, що матеріалами справи підтверджено вину водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Volkswagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та застрахований в ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія".

Судом також вказано, що відповідач, укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс №АМ/5107801 з умовами щодо відповідного страхового платежу, що повинен здійснити страхувальник, який є особою, відмінною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, повинен був усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обов`язковості виконання зобов`язання сторонами. Тому, посилання скаржника на незаконне володіння (управління) транспортним засобом ОСОБА_1 є необґрунтованим, оскільки відповідач не довів, що громадянин, який керував відповідним транспортним засобом, робив це без належного дозволу користувача права на тимчасове ввезення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (п.п. 1.4, 1.7 ст. 1 та ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ст. 8 Закону України "Про страхування", ч. 5 ст. 380 Митного кодексу України).

Апелянт зазначає, що водій ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , у зв`язку із чим, не є особою, відповідальність якої застрахована, згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/5107801. Отже, автомобіль Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , не є забезпеченим, оскільки його експлуатувала особа, відповідальність якої не була застрахована.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач за первісним позовом у своєму відзиві, наданому до суду 22.10.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що на час ДТП ОСОБА_1 був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , оскільки доказів неправомірності права використання режиму тимчасового ввезення щодо вказаного транспортного засобу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не встановлено.

Позивач зазначає, що посилання страховика на порушення митних правил не звільняє його від взятих на себе зобов`язань по договору страхування та не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2020 справу № 910/6318/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/6318/20 та апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

18.08.2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" укладено поліс №АМ/5107801 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з яким предметом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 .

29.03.2019 о 12:25 год. по вул. Кульпарківська,226, у місті Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Renault Logan, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , автомобіля марки Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки Peugeot Boxer, д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . В результаті ДТП водій ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, а транспортні засоби зазнали технічних пошкоджень.

Постановою слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області від 29.11.2019 кримінальне провадження № 12019140060001110 від 30.03.2019 закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Постановою Залізничного районного суду міста Львова від 20.01.2020 в адміністративній справі №462/115/20 ОСОБА_1 визнано виновним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що спричинило ДТП 29.03.2019 о 12:25 год. по вул. Кульпарківська, 226, у місті Львові за участю автомобіля марки Renault Logan, д.р.н. НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_3 , автомобіля марки Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , автомобіля марки Peugeot Boxer, д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 .

18.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тедарент" звернулось до ТОВ "Експертиза" про проведення експертного автотоварознавчого дослідження транспортного засобу Peugeot Boxer, д.р.н. НОМЕР_3 .

У висновку експертного автотоварознавчого дослідження №97 від 13.05.2019 визначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Peugeot Boxer, д.р.н. НОМЕР_3 , без врахування (включення) ПДВ на складові та матеріали становить 317 580,46 грн. Коефіцієнт фізичного зносу складових автомобіля Peugeot Boxer, д.р.н. НОМЕР_3 , становить 0,655. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Peugeot Boxer, д.р.н. НОМЕР_3 , внаслідок його пошкодження у ДТП 29.03.2019, без врахування (включення) ПДВ на складові (запчастини) та матеріали, становить 306 957,45 грн. (т. 1; а.с. 30-43).

04.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тедарент" звернулось до ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" (далі -ПАТ "УПСК") із заявою про виплату страхового відшкодування, яка була отримана страховою компанією 09.12.2019 №16957/18 (т. 1; а.с. 79).

ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" направило ТОВ "Тедарент" лист №719/18 від 02.03.2020, в якому відмовило у виплаті страхового відшкодування, пославшись на те, що ОСОБА_1 у розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону України № 1961 - IV не є особою відповідальність якої застрахована, згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/5107801 від 18.08.2018, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди неправомірно керував транспортним засобом щодо якого Законом України Про дорожній рух встановлені обмеження. У зв`язку з чим, у ПАТ УПСК відсутні правові підстави вважати заявлену подію страховим випадком і, як наслідок, здійснити виплату страхового відшкодування.

У зв`язку з відмовою ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" виплатиті страхового відшкодування ТОВ "Тедарент", останній звернувся до суду із вимогами про стягнення з відповідача виплати за страховим відшкодуванням у сумі 100 000,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність здійснюється на загальному принципі вини.

Постановою Залізничного районного суду міста Львова від 20.01.2020 в адміністративній справі № 462/115/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що спричинило ДТП 29.03.2019 о 12:25 год. по вул. Кульпарківська, 226, у місті Львові за участю автомобіля марки Renault Logan, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , автомобіля марки Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , автомобіля марки Peugeot Boxer, д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вина водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/5107801 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Golf реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, застрахований у Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія".

Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

У Законі України "Про страхування" встановлено види обов`язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини 1 статті 7 Закону). Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За змістом статей 9, 22 - 31, 35, 36 Закону України "Про страхування" настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені статтею 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 29, пункту 32.7 статті 32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11. 2003 № 142/5/2092).

Статтею 990 Цивільного кодексу України визначено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти (пункт 34.4 статті 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Отже, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія") зобов`язаний здійснити страхову виплату відповідно до висновку № 97 експертного автотоварознавчого дослідження від 13.05.2019.

Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається із матеріалів справи, розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АМ/5107801 становить нуль гривень. Ліміт за шкоду майну складає 100 000,00 грн.

Таким чином, страхове відшкодування за шкоду заподіяну Товариству з обмеженою відповідальністю "Тедарент" становить 100 000,00 грн.

Стосовно твердження ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" про те, що ДТП від 29.03.2019 не є страховим випадком, оскільки ОСОБА_1 особисто не ввозив на митну територію України автомобіль марки Volkswagen Golf , р.н. НОМЕР_1 , та не вказаний в полісі № АМ/51078201 від 18.08.2018, у зв`язку з чим, неправомірно користувався транспортним засобом на території України, слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" укладено поліс №АМ/5107801 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з яким предметом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 .

Отже, страхувальником за полісом №АМ/5107801 є ОСОБА_2 .

Разом з тим, статтею 1.4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надано тлумачення, що особи, відповідальність яких застрахована, - це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Сторонами до матеріалів справи не подано доказів, що ОСОБА_1 на час скоєння ДТП, перебував за кермом автомобіля марки Volkswagen Golf реєстраційний номер НОМЕР_1 без законних на те підстав.

Неправомірність перебування за кермом автомобіля Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не вбачається також з наявної в матеріалах справи постанови слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області від 29.11.2019 та постанови Залізничного районного суду міста Львова від 20.01.2020 в адміністративній справі № 462/115/20.

Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.

При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності реєстраційних документів у водія забезпеченого транспортного засобу автомобіля Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , на момент ДТП, або доказів відсутності посвідчення водія у фізичної особи ОСОБА_1 .

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до листа Одеської митниці Державної митної служби України від 07.02.2020 №7.10-1/28.5/13/2508 транспортний засіб Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , ввезений на митну територію України у митному режимі "тимчасове ввезення" строком до 1 року гр. ОСОБА_5 .

Стосовно твердження скаржника транспортний засіб Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , було ввезено на територію України виключно з метою особистого користування відповідно до частини 5 статті 380 Митного кодексу України, а також передано у володіння, користування і розпорядження особи, яка не ввозила його на митну територію України, всупереч абзацу 5 частини 2 статті 16 Закону України "Про дорожній рух", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 5 статті 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Колегія суддів зазначає, що на веб-сайті відповідача міститься інформація, що для укладання договору ОСЦПВ необхідно надати такі документи: паспорт громадянина/свідоцтво про реєстрацію юридичної особи; ідентифікаційний код фізичної особи/свідоцтво про реєстрацію юридичної особи; посвідчення водія; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; у випадку, якщо транспортний засіб підлягає обов`язковому державному технічному контролю - документ, що підтверджує проходження такого контролю (протокол перевірки технічного стану, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України); для пільгових категорій населення - посвідчення учасника війни, інваліда ІІ групи, особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеної до І та ІІ категорій, пенсійне посвідчення.

Як вказано вище, страхувальником за полісом №АМ/5107801 є ОСОБА_2 . Тобто, особа відмінна від тієї, яка здійснила ввезення даного автомобіля на територію України (гр. ОСОБА_5 ).

За таких обставин, відповідач, укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс № АМ/5107801, з умовами щодо відповідного страхового платежу, що повинен здійснити страхувальник, який є особою, відмінною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, повинен був усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обов`язковості виконання зобов`язання сторонами.

Таким чином, посилання скаржника на ч. 5 ст. 380 Митного кодексу України та абз. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" в обґрунтування незаконності володіння (управління) транспортним засобом визнаються судом недоведеним, оскільки скаржник належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами не довів, що громадянин, який управляв відповідним транспортним засобом здійснював це без належного дозволу користувача права на тимчасове ввезення.

Одночасно, слід зазначити, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України. Однак, скаржником ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів визнання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АМ/5107801) недійсним.

Крім того, порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №910/14693/17.

Враховуючи вказане вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача виплати за страховим відшкодуванням у сумі 100 000,00 грн. підлягає задоволенню, у зв`язку з доведеністю вини водія ОСОБА_1 , який під час ДТП керував автомобілем марки Volkswagen Golf, р.н. НОМЕР_1 , застрахованим у Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія".

Стосовно заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., суд першої інстанції вказав наступне.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивачем надано: договір № б/н від 01.04.2019, укладений з адвокатом Сологуб Анною Миколаївною; додаток № 1 від 04.04.2020 до договору від 01.04.2019; ордер від 29.04.2020; звіт про виконану роботу від 27.04.2020; акт від 27.04.2020 наданих послуг за договором № б/н від 01.04.2019; рахунок-фактуру № 27-04/05 від 27.04.2020; виписка з рахунку адвоката на суму 2.000,00 грн.; платіжне доручення № 516 від 28.04.2020 у розмірі 2 000 грн.

Таким чином, надані позивачем документи, є достатніми доказами понесення вказаним учасником судового процесу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/6318/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/6318/20 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/6318/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі № 910/6318/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія".

4. Матеріали справи №910/6318/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун