Постанова

від 03.11.2020 по справі 922/1572/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2020 р. Справа № 922/1572/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , м. Київ (вх. № 2491 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2020 у справі № 922/1572/20 (суддя Прохоров С.А.; повне рішення складено 04.09.2020 )

за позовом Фізичної особи-підприємця Партоли Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (04112, Київська область, м. Київ, вулиця Олени Теліги, 8, код ЄДРПОУ 37884028) в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (63030, Харківська область, Валківський район, с. Золочівське, код 38104349)

про стягнення 670255,64 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

19.05.2020 Фізична особа-підприємець Партола Сергій Миколайович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу за договором від 16.04.2018 про виконання сільськогосподарських послуг №210-19/2018-ПС: -546520,00 грн. заборгованості, -54651,60 грн. штрафних санкцій, -45197,20 грн. індексу інфляції, -23886,84 грн. 3% річних. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2020 у справі № 922/1572/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу на користь Фізичної особи-підприємця Партоли Сергія Миколайовича за договором про виконання сільськогосподарських послуг №210-19/2018-ПС від 16.04.2018 - 546520,00 грн. боргу, 45197,20 грн. інфляційних та 23841,92 грн. 3% річних. В частині стягнення 54651,60 штрафних санкцій та 44,92 грн. 3% річних відмовлено. Судові витрати позивача по сплаті судового збору покладено на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Стягнуто з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу на користь Фізичної особи-підприємця Партоли Сергія Миколайовича 9233,39 грн. судового збору.

Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , м.Київ подало до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на зазначене рішення суду першої інстанції, в якій вважає його протизаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому просить рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати та повністю відмовити Фізичній особі-підприємцю Партолі Сергію Миколайовичу у задоволенні позовних вимог; витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

-цей спір розглянуто Господарським судом Харківської області з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки дана справа має бути розглянута за місцезнаходженням відповідача (юридичної особи), яким згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є місто Київ;

-підписання договору № 210-19/2018-ПС від 16.04.2018 директором Харківської філії ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу не є підставою для визначення територіальної підсудності даного спору;

-позивачем не надано копії довіреності на директора Харківської філії ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу на право підписання спірного договору про виконання сільськогосподарських послуг;

-Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу не надавало Харківській філії дозволу на укладання спірної угоди, а у директора Харківської філії були відсутні повноваження на підписання такої угоди, у зв`язку із чим на підприємстві було призначено аудиторську перевірку стосовно господарської діяльності Харківської філії;

-у Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу відсутні оригінали документів, на які послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні;

-ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в порушення судом першої інстанції принципів змагальності та рівності сторін, не було повідомлено про розгляд даної справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , м. Київ у справі № 922/1573/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Барбашова С.В. (суддя-доповідач), суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

Ухвалою суду від 30.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/1572/20; запропоновано позивачу у строк до 15.10.2020 подати до суду відзив на апеляційну скаргу; призначено справу № 922/1572/20 до апеляційного розгляду на 03.11.2020 об 11:00 год. Явку представників сторін у судове засідання вирішено визнати необов`язковою.

08.10.2020, тобто у встановлені судом строки, позивач засобами поштового зв`язку, направив суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9669 від 09.10.2020), в якому вважає, що всі викладені в апеляційній скарзі доводи спрямовані лише на те, щоб уникнути відповідальності за неналежне виконання взятих на себе обов`язків. На думку позивача аргументи скаржника жодним чином не вказують на недійсність договору про виконання сільськогосподарських послуг або порушення судом першої інстанції правил підсудності, а поведінка відповідача, який є належним, якраз свідчить про недобросовісність його дій та небажання виконувати свої зобов`язання. Позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Разом з відзивом позивачем надано суду заяву (вх. № 9669 від 09.10.2020), в якій повідомлено, що правова позиція позивача є незмінною, а тому враховуючи епідеміологічну ситуацію в Харківській області, безпосередньо в м. Харків, розгляд справи можливий за відсутності позивача. В разі надходження клопотань від відповідача щодо відкладення розгляду справи № 922/1572/20 на більш пізніший термін, в зв`язку з дією карантину на території України, позивач просить у їх задоволенні відмовити та провести розгляд справи за відсутності сторін, адже відкладення розгляду справи за ініціативою відповідача дає право вбачати в його діях намагання затягнути розгляд справи, задля реалізації врожаю насіння соняшнику, яке є єдиним майном, за рахунок якого може бути виконане дане рішення суду.

Уповноважені представники позивача та відповідача у судове засідання 03.11.2020 не з`явились.

Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників в судове засідання 03.11.2020 судом обов`язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представників сторін.

Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положенням частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частин першої, восьмої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, 16.04.2018 між Фізичною особою-підприємцем Партолою Сергієм Миколайовичем (далі - Виконавець) та Державним підприємством Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (далі - Замовник) укладено договір про виконання сільськогосподарських послуг № 210-19/2018-ПС (далі - Договір, том 1 аркуші справи 9-10), предметом якого є послуги Виконавця по дискуванню, культивації, посіву і коткуванню на земельній ділянці Валківської СДС площею 333 га, які виконуються технікою Виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки (пункт 1.1. Договору).

Згідно пункту 1.2. Договору Виконавець надає послуги з використанням власних паливно-мастильних матеріалів.

Вартість послуг визначена у пункті 2.1. Договору:

-дискування - на площі 333 га по ціні 640,00 грн/га на суму 213120,00 грн,

-культивація - на площі 333 га по ціні 440,00 грн/га на суму 146520,00 грн,

-посів - на площі 333 га по ціні 406,00 грн/га на суму 135198,00 грн,

-коткування - на площі 333 га по ціні 178,00 грн/га на суму 59274,00 грн.

За умовами пункту 2.2. Договору загальна сума цього Договору складається, виходячи з обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, визначеної в пункті 2.1. цього Договору, але не може перевищувати 554112,00 грн.

Розрахунки між сторонами за цим Договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця. Розрахунки можуть також здійснюватися будь-яким іншим способом, який не суперечить чинному законодавству (пункт 3.1. Договору).

Надання послуг в обов`язковому порядку підтверджуються актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується обома сторонами (пункт 3.2. Договору).

Замовник повинен провести розрахунки за надані послуги на підставі Акту проведених робіт до 10 жовтня 2018 року (пункт 3.3. Договору).

Згідно підпункту 4.1.1. пункту 4.1. Договору Виконавець зобов`язався своїми силами та засобами провести сільськогосподарські послуги в узгоджених сторонами обсягах (пункт 1.1. даного Договору), у відповідності з агротехнічними вимогами в строк до 26.06.2018 включно.

У відповідності до підпунктів 4.1.3., 4.1.4. Договору Виконавець зобов`язався: оформити надання послуг актами приймання-передачі наданих сільськогосподарських послуг з обов`язковим їх підписанням Сторонами; складати та передавати Замовнику акти приймання-передачі наданих сільськогосподарських послуг.

Підпунктом 4.2.1. пункту 4.2. Договору визначено, що Замовник зобов`язаний проводити розрахунки за надані Виконавцем послуги в обсягах і на умовах, визначених даним Договором.

Згідно пункту 9.1. Договору термін дії цього Договору встановлюється з дати його підписання сторонами і діє до 30.10.2018, а в частині виконання зобов`язань до повного їх виконання.

Судом першої інстанції встановлено, що Фізичною особою-підприємцем Партолою С.М. надано Державному підприємству Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії обумовлені договором №210-19/2018-ПС від 16.04.2018 послуги на суму 546520,00 грн., про що свідчить наявний у матеріалах справи акт виконаних робіт б/н від 21.05.2018, який підписаний без зауважень та скріплений печатками сторін (том 1 аркуш справи 12).

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 24.03.2020, з вимогою провести розрахунок за надані послуги (том 1 аркуш справи 14).

Проте, дана претензія залишена без відповіді та без жодного реагування з боку ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії, хоча означена отримана відповідачем 02.04.2020 (том 1 аркуш справи 16).

Невиконання Державним підприємством Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії взятих на себе зобов`язань з оплати наданих Фізичною особою-підприємцем Партолою С.М. сільськогосподарських послуг стало підставою звернення останнього до суду із даним позовом.

Дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує наступне.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору про виконання сільськогосподарських послуг № 210-19/2018-ПС від 16.04.2018, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України унормовано, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписи частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частин першої та другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи доведеність матеріалами справи, а саме підписаним між сторонами без зауважень та скріпленим печатками сторін актом виконаних робіт б/н від 21.05.2018 факту надання позивачем послуг відповідачу за Договором на суму 546520,00 грн. та не спростування такого факту відповідачем, ненадання останнім доказів сплати заборгованості, беручи до уваги настання узгодженого сторонами у пункті 3.3. Договору строку оплати наданих послуг (до 10.10.2018), колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 546520,00 грн. Факт наявності такої заборгованості, разом з іншим, підтверджено актом звірки взаємних розрахунків за період з 16.04.2018 по 24.03.2020 (том 1 аркуш справи 13).

Крім того, слід зазначити, що акт виконаних робіт про надання сільськогосподарських послуг від 21.05.2018 є первинним обліковим документом у розумінні приписів Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , відповідає вимогам статті 9 даного Закону та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки фіксує здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

У відповідності до приписів статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних та інфляційними.

Так, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 23886,84 грн. за період прострочення з 10.10.2018 по 24.03.2020 та інфляційні втрати в розмірі 44015,50 грн. за період з жовтня 2018р. по березень 2020р.

Оскільки матеріали справи свідчать про порушення відповідачем строку виконання зобов`язання, передбаченого умовами Договору з оплати наданих позивачем послуг, останній має законне право вимагати сплати заявлених до стягнення нарахувань у вигляді 3% річних та інфляційних на суму прострочених виконанням грошових зобов`язань.

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому колегія суддів враховує, у пункті 3.3. Договору виконання грошового зобов`язання для відповідача визначено до настання певного терміну, а саме: до 10 жовтня 2018 року, тому останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному випадку - 09 жовтня 2018 року).

Господарським судом першої інстанції вірно встановлений факт порушення відповідачем зобов`язання щодо строків оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором, з чим погоджується колегія суддів, тому є правомірним в даному випадку застосування наслідків порушення грошового зобов`язання платником у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому колегія суддів вважає, що позивач вірно визначився з початком періодом нарахування 3% річних (з 10.10.2018). В той час, як місцевим господарським судом перерахунок 3 % річних здійснено без врахування визначених між сторонами умов виконання грошового зобов`язання, та помилково визначено початок періоду їх нарахування з 11.10.2018.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача щодо 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість цих вимог у заявленій позивачем сумі 23886,84 грн. та щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог повністю у цій частині.

Одночасно, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, суд першої інстанції дійшов висновку про їх законність та обґрунтованість, а також правильність здійсненого позивачем розрахунку цієї частини вимог.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині повністю, але з інших підстав.

Виходячи з положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у кредитора є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Законом України Про індексацію грошових доходів населення визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

Згідно з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України Про індексацію грошових доходів населення та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078).

Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).

Також, Верховним Судом у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

За перерахунком суду апеляційної інстанції сума інфляційних за період з 10.10.2018 по 24.03.2020 становить 48739,78 грн, тобто є більшою, ніж та, що заявлена позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат правомірно задоволені судом першої інстанції у заявленому позивачем розмірі.

Зауважень щодо здійснених позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат скаржником не заявлено. Перевірка розрахунку позивача здійснена апеляційним господарським судом в ході розгляду справи, а відповідні результати розрахунків залучені до її матеріалів.

Фізичною особою-підприємцем Партолою С.М., разом з іншим, нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у розмірі 54651,60 грн.

Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані посиланням на статтю 230, частину другу статті 231 Господарського кодексу України. Крім того, позивачем зауважено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підприємство відповідача є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Відповідач шляхом подання відповідного клопотання наполягав на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності.

Суд першої інстанції, розглядаючи цю вимогу дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій позивачем здійснено правомірно, але позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають через сплив позовної давності, про застосування якої відповідач звернувся до суду з відповідною заявою, зробленою у відзиві, та відсутність належних та допустимих доказів в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження поважності причин пропуску позовної давності.

Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції передчасним, з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З наведених вище положень Господарського кодексу України вбачається, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Відповідно до частин першої та другої статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Отже, штрафні санкції, передбачені абз.3 частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги те, що вимоги Фізичної особи - підприємця Партоли С.М. про стягнення штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання викладені з посиланням на частину другу статті 231 Господарського кодексу України, яка передбачає відповідальність за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, тому заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції на підставі положень абз.3 частини другої статті 231 цього Кодексу є безпідставними, що зумовлює висновок відмову у задоволенні позову в цій частині вимог. При цьому колегія суддів враховує, що умовами пункту 5.3. Договору сторони встановили відповідальність за прострочення оплати за надані послуги (замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості), проте суд позбавлений права здійснювати зміну підстав заявлених позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державним підприємством Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу зазначено, що у підприємства відсутні оригінали документів, які були додані до позовної заяви.

Однак твердження скаржника про відсутність у нього оригіналів документів, що додані до позову, є недоведеними, та повністю спростовуються наявністю даних документів саме в Харківській філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу .

Водночас слід зазначити, що позивачем були надані суду першої інстанції оригінали документів, доданих до позовної заяви, які після їх дослідження судом були повернуті представнику позивача.

Також, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог господарського процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи - відповідача - Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі Харківської філії, забезпечивши останньому можливість реалізувати надані йому законом права.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідач не посилався на відсутність оригіналів документів. Крім того у матеріалах справи відсутнє відповідне клопотання відповідача про витребування оригіналів документів.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання скаржника на те, що Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу не надавало Харківській філії дозволу на укладання спірної угоди, а у директора Харківської філії повноваження на підписання такої угоди відсутні, оскільки відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання договору №210-19/2018-ПС від 16.04.2018 недійсним матеріали справи не містять.

Поняття презумпція правочину полягає в тому, що будь-які сумніви з приводу дійсності правочину повинні трактуватись на користь його правомірності, з метою недопущення порушення прав інших сторін такого правочину та забезпечення стабільності цивільних правовідносин.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц).

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що договір №210-19/2018-ПС від 16.04.2018 підписано Державним підприємством Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу в особі директора Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу Алексєєнко Д.В., який діяв на підставі Положення про філію та довіреності № 162/04-18 від 16.04.2018 і скріплено печаткою. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б свідчили про конкретно визначені обмеження директора Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу Алексєєнко Д.В. щодо здійснення представницьких повноважень та, відповідно, відомості щодо обізнаності про вказані обставини позивача. У матеріалах справи, разом з іншим, відсутні відомості про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правочину з перевищенням повноважень, наданих Положенням про філію та довіреністю № 162/04-18 від 16.04.2018, посилання на яку йдеться у преамбулі спірного Договору.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що в пункті 4.1.1. Положення про Харківську філію Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , затвердженого Наказом ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу 03.01.2012 за № 21 та погодженого першим заступником Міністра аграрної політики та продовольства України, міститься наступне:

Філія має право: самостійно від імені Підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу, доручення, схову, позики, лізингу, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством, з урахуванням обмежень, викладених у цьому Положенні .

Відповідно до пункту 4.2 Філія не має права: відчужувати самостійно основні засоби, нерухоме майно, транспортні засоби; випускати облігації, векселі; видавати майнові гарантії третім особам, забезпечені майном Підприємства.

Згідно пункту 5.2.3. Філія зобов`язана направляти Підприємству не пізніше, ніж через п`ять днів після укладення договори (зміни та додатки до них), які підписані директором Філії від імені Підприємства. Директор Філії несе персональну відповідальність перед Підприємством за повне, своєчасне і якісне виконання покладених на Філію та нього особисто завдань і повноважень (пункт 7.3. Положення).

Разом із цим, скаржник не довів суду апеляційної інстанції жодними доказами, що Харківська філія ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу обмежена у праві самостійно від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу, доручення, схову, позики, лізингу, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством, як і не підтвердив згідно статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що директор Харківської філії не мав відповідних повноважень на укладання спірного договору від імені відповідача.

Посилання скаржника на те, що на підприємстві було призначено аудиторську перевірку стосовно господарської діяльності Харківської філії, не приймаються до уваги, оскільки ці доводи не підтверджені жодними доказами.

Також колегія суддів вважає помилковими доводів скаржника про те, що спір розглянуто Господарським судом Харківської області з порушенням правил територіальної підсудності, враховуючи наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Параграфом 3 глави 2 Господарського процесуального кодексу України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Статтею 29 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред`являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів. Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

З матеріалів справи вбачається, що дана справа стосується стягнення заборгованості з оплати послуг, що засновані на Договорі про виконання сільськогосподарських послуг, який було укладено позивачем з Державним підприємством Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (код ЄДРПОУ: 37884028) в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (код ЄДРПОУ: 38104349).

Згідно матеріалів справи, місцезнаходженням відповідача є: с.Золочівське, Валківського району, Харківської області.

Відповідно до частини третьої статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

В силу приписів статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до частини четвертої статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Згідно статті 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, відповідно до чинного законодавства юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України Про господарські товариства , Про акціонерні товариства , Про банки і банківську діяльність юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Стороною у даній справі є юридична особа - Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , від імені якої діє відокремлений підрозділ - Харківська філія Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Скаржником не доведено, що Харківська філія Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу не має належних повноважень і не може на загальних підставах виступати в даному судовому процесі від імені юридичної особи.

Відтак, позивачем правомірно подано позов до Господарського суду Харківської області, а судом розглянуто справу з одержанням правил територіальної підсудності.

Отже, правила підсудності цього спору в зазначеному випадку не були порушені.

Згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Приписами пункту 1 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2020 у справі № 922/1572/20 про часткове задоволення позовних вимог ФОП Партоли С.М. підлягає зміні за мотивами, викладеними в даній постанові відносно позовних вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ст. 275, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 277, ст. 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу , м.Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2020 у справі № 922/1572/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2020 у справі № 922/1572/20 - змінити.

Викласти абзаци 1-5 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (адреса: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 8; код ЄДРПОУ 37884028) в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (місцезнаходження: 63030, Харківська область, Валківський район, с. Золочівське; код ЄДРПОУ 38104349) на користь Фізичної особи-підприємця Партоли Сергія Миколайовича (адреса: АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ; рахунок НОМЕР_2 в ПАТ КБ Приватбанк ) за договором про виконання сільськогосподарських послуг №210-19/2018-ПС від 16.04.2018 року 546520,00 грн. боргу, 45197,20 грн. інфляційних та 23886,84 грн. 3% річних.

В частині стягнення 54651,60 штрафних санкцій відмовити.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (адреса: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 8; код ЄДРПОУ 37884028) в особі Харківської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу (місцезнаходження: 63030, Харківська область, Валківський район, с. Золочівське; код ЄДРПОУ 38104349) на користь Фізичної особи-підприємця Партоли Сергія Миколайовича (адреса: АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ; рахунок НОМЕР_2 в ПАТ КБ Приватбанк ) 9 234,46 грн. судового збору .

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05.11.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко