Рішення

від 29.10.2020 по справі 908/801/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/68/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2020 Справа № 908/801/20

м. Запоріжжя Запорізької області

за позовом Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області, (71503, м. Енергодар Запорізької області, вул. Молодіжна, буд. 3) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50)

до відповідача 1 Селянського (фермерського) господарства Лібертас , (71670, с. Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, вул. Паркова, буд. 64)

до відповідача 2 Державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко Сергія Валентиновича, (71660, с. Орлянське Василівського району Запорізької області, вул. Центральна, буд. 150)

про визнання незаконним, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Петриченко А.Є.

За участю представників сторін:

від прокуратури - Тронь Г.М., посвідчення № 035881 від 05.10.2015;

від позивача - не з`явився;

від відповідача 1 - Луценко С.М., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1025779 від 21.10.2020;

від відповідача 2 - не з`явився;

Господарським судом Запорізької області розглядається справа № 908/801/20 за позовом (в редакції прийнятої судом до розгляду заяви про зміну предмету позову) Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м. Запоріжжя до Селянського (фермерського) господарства Лібертас , с. Мала Білозерка Василівського району Запорізької області і до Державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко Сергія Валентиновича, с. Орлянське Василівського району Запорізької області про:

- визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко Сергія Валентиновича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37490764 від 10.10.2017 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі прав: 22746161), припинивши за Селянським (фермерським) господарством Лібертас право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області;

- витребування із незаконного володіння Селянського (фермерського) господарства Лібертас на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку державної власності площею 30,27 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка надавалася у постійне користування ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗП № 002626, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23, та який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1 .

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 25.03.2020 справу № 908/801/20 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді ОСОБА_2 .

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду суддею Зінченко Н.Г. та відкрито провадження у справі № 908/801/20, справі присвоєно номер провадження справи 4/68/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.05.2020.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.05.2020 провадження у справі № 908/801/20 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах по справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19) Великою Палатою Верховного Суду і набрання законної сили цим судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.08.2020 провадження у справі № 908/801/20 поновлено, призначено підготовче засідання на 03.09.2020.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.09.2020 строк підготовчого провадження у справі № 908/801/20 продовжений до 02.11.2020, підготовче засідання відкладалося до 30.09.2020.

Підготовче засідання відкладалося до 20.10.2020, про що постановлено відповідну ухвалу суду від 30.09.2020.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.10.2020 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/801/20, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 29.10.2020.

В судовому засіданні 29.10.2020 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач 2 в жодне судове засіданні не з`явився, проти позову не заперечив, письмовий відзив на позовну заяву суду не надав. Про причини неявки відповідач 2 суд завчасно не повідомляв, про дату, час та місце розгляду справи № 908/801/20 відповідач 2 повідомлявся належним чином відповідними ухвалами суду по справі.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжиті всі можливі і достатні заходи, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, для повідомлення відповідача 2 про дату, час та місце розгляду справи № 908/801/20.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Позивач в судове засіданні 29.10.2020 також не з`явився, без повідомлення суду про поважність причин такої неявки. Присутній в попередньому судовому засіданні 20.10.2020 уповноважений представник позивача був належним чином повідомлений про дату, час та місце наступного судового засідання у справі № 908/801/20.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 29.10.2020 за відсутністю позивача і відповідача 2, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені прокурором вимоги викладені в письмових процесуальних заявах по справі та мотивовані посиланнями на приписи ст., ст. 92, 102-1, 116, 118, 125, 126 Земельного кодексу України, ст., ст. 16, 21, 317, 319, 407, 1212, 1218, 1225 ЦК України, ст., ст. 2, 4, 24, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме мано та їх обтяжень та ст., ст. 12, 19, 20, 23 Закону України Про фермерське господарство . Обґрунтовуючи заявлені вимоги прокурор, зазначає, що рішенням Малобілозерської районної ради народних депутатів Запорізької області № 22 від 30.01.2001 Про надання земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 за рахунок земель запасу у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства надана земельна ділянка на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області площею 30 га. На підставі рішення № 22 від 30.01.2001 ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку отримав Державний акт на право постійного користування землею від 26.12.2001 серії ІІ-ЗП № 002626, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23. В подальшому ОСОБА_1 створено і 06.06.2002 зареєстроване Селянське (фермерське) господарство Лібертас . Відповідно до актового запису про смерть від 13.02.2013 № 116 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим право постійного користування спірною земельною ділянкою у ОСОБА_1 припинилось із його смертю. Відповідно з цього часу втратив чинність і Державний акт на право постійного користування землею від 26.12.2001 серії ІІ-ЗП № 002626. Разом з тим, С(Ф)Г Лібертас з моменту смерті ОСОБА_1 та до теперішнього часу продовжує незаконно утримувати та використовувати спірну земельну ділянку без відповідної правової підстави. Відповідно до положень чинного законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, які належало таке право. Отже, С(Ф)Г Лібертас незаконно, без відповідної правової підстави володіє земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га, що розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області. Також прокурор зазначає, що згідно зі ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Закон № 1952-IV) за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Опрацюванням відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, прокурором встановлено, що державним реєстратором виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко С.В. 06.10.2017 зареєстровано за С(Ф)Г Лібертас право постійного користування на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 30,27 га, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, для ведення фермерського господарства. Державна реєстрація права постійного користування на спірну земельну ділянку здійснена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37490764 від 10.10.2017. При здійсненні державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 30,27 га, кадастровий номер: 2320983300:07:023:0013 за С(Ф)Г Лібертас державним реєстратором допущено порушення вимог ч. 1 ст. 3, п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 24, ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV, що призвело до незаконної реєстрації за С(Ф)Г Лібертас права постійного користування на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га та відповідно її надання у постійне користування поза волею держави. Відповідно абз. 1 ч. 3 до ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. За змістом абз. 2 і 3 частини 3 цієї ж статті Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Враховуючи викладене, рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичка С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37490764 від 10.10.2017 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі прав: 22746161), на підставі якого за С(Ф)Г Лібертас зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області, підлягає визнанню незаконним та скасуванню. З урахуванням викладеного, прокурор просить суд позов (в редакції прийнятої судом до розгляду заяви про зміну предмету позову) задовольнити повністю. Також прокурор просить суд стягнути з відповідача 1 на його користь 13250,35 грн. сплаченого судового збору.

Стосовно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 23.06.20202 у подібних правовідносинах по справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19), то з цього приводу прокурором надані письмові пояснення, відповідно до яких прокурор вважає, що за змістом положень ч. 4 ст. 236 ГПК України відсутні підстави стверджувати, що рішення вищої судової інстанції України у схожих правовідносинах зобов`язують суд будь-якої ланки переймати та визнавати преюдиційними сформульовані ними тези. З урахуванням викладеного, прокурор вважає, що на теперішній час у відповідача 1 відсутнє право користування спірною земельною ділянкою у правовому аспекті, позиція Верховного Суду у справі № 922/989/18 не є обов`язковою до застосування, а відтак, приймаючи до уваги чинні норми законодавства і необхідність захисту охоронюваних законом інтересів держави і народу України, прокурор вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Позивач про відмову від позову прокурора не заявив, заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, наведених прокурором в обґрунтування заявлених ним вимог. Позивач вважає, що С(Ф)Г Лібертас незаконно, без відповідної правової підстави володіє земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га, що розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області. Такий висновок позивача ґрунтується на тому, що спірна земельна ділянка площею 30,27 га, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, що розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області надавалася у постійне користування ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗП № 002626, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23. Право постійного користування спірною земельною ділянкою у ОСОБА_1 припинилось із його смертю. Відповідно з цього часу втратив чинність і Державний акт на право постійного користування землею від 26.12.2001 серії ІІ-ЗП № 002626. Разом з тим, С(Ф)Г Лібертас з моменту смерті ОСОБА_1 та до теперішнього часу продовжує незаконно утримувати та використовувати спірну земельну ділянку без відповідної правової підстави. Розпорядником спірної земельної ділянки з урахуванням чинного законодавства є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Державний реєстратор всупереч Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснив державну реєстрацію речового права за неналежним суб`єктом, а тому рішення про реєстрацію є незаконним і підлягає скасуванню. При цьому, питання щодо реєстрації речового права з Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області не погоджувалося. За таких обставин, позивач вважає, що заявлені прокурором вимоги підлягають задоволенню судом у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Заперечуючи проти позову прокурора відповідач зазначив, що прокурором в даній справі не доведено існування обставин, які б свідчили про наявність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави. Свою позицію відповідач мотивує тим, що відповідно до положень Конституції України та Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; або у разі відсутності такого органу. При цьому, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом, заявою або скаргою повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 188/1418/16-ц. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов (заява, скарга), у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Звертаючись із даною позовною заявою в інтересах держави прокурор вказує, що Головне Управління Держгеокодастру у Запорізькій області не здійснює захист порушених інтересів держави. В той же час, прокурором у позовній заяві не зазначено в чому саме полягає неможливість позивача звернутися з відповідним позовом,враховуючи що позивач має підстави і можливість самостійно захищати свої права. Також заперечуючи проти позову прокурора відповідач зазначає, що специфіка даного спору полягає в тому, що правовідносини сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (Закон України Проселянське (фермерське) господарство , Земельний кодекс України в редакції 1990 року), так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України в редакції 2001 року). Так, положеннями Закону України Проселянське (фермерське) господарство та Земельного кодексу України в редакції 1990 року було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності. Одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в свою чергу, вимагало у подальшому здійснити реєстрацію селянського (фермерського) господарства. Таким чином, чинне на той час законодавство не передбачало права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства. Державний акт на право постійного користування землею, відповідно до ч. 5 ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство видається на ім`я голови селянського (фермерського) господарства. Особливостями правового статусу фермерського (селянського) господарства є те, що їх засновниками та учасниками (членами) можуть бути виключно громадяни України; для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у користування або власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства , а потім вже зареєструвати фермерське господарство; з моменту створення фермерського (селянського) господарства воно набуває виключне право на використання земельної ділянки, яка була надана громадянину України - його голові (засновнику)на будь-якому праві для ведення фермерського господарства. Отже, після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України Про селянське (фермерське) господарство , відбувається фактична заміна землекористувача, і обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з моменту його державної реєстрації. Таким чином, при створенні С(Ф)Г Лібертас було дотримано положення діючого на той час Закону України Про селянське (фермерське) господарство щодо порядку створення фермерського господарства. Спірна земельна ділянка була надана саме для ведення фермерського (селянського) господарства. При цьому, ОСОБА_1 як суб`єкт права постійного користування земельною ділянкою в силу спеціальних приписів Закону України Про селянське (фермерське) господарство не мав права використовувати цю земельну ділянку самостійно, у зв`язку з чим виконав свій обов`язок щодо цільового використання земельної ділянки створеним ним С(Ф)Г Лібертас . Чинне на час створення фермерського господарства законодавство не визначало порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновку, за фермерським господарством, а також не встановлювало обов`язку здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за фермерським господарством. Разом із тим, особливості правового статусу фермерського господарства свідчать про те, що з моменту його створення фермерське господарство отримує право на користування землею, що була надана громадянину - його засновнику, без укладення договору між цим громадянином та фермерським господарством. Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що створене громадянином України ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗП № 002626 С(Ф)Г Лібертас виконувало обов`язки землекористувача. Отже, після державної реєстрації С(Ф)Г Лібертас останнє набуло право постійного користування спірною земельною ділянкою. Про вказане свідчить також виконання С(Ф)Г Лібертас обов`язків землекористувача, зокрема, зі сплати податків. Також відповідач просить суд зауважити, що підстави припинення діяльності селянського (фермерського) господарства встановлено в ст. 29 Закону України Про селянське (фермерське) господарство . Смерть засновника не є підставою для припинення діяльності господарства, тоді як позбавлення фермерського господарства земельної ділянки має наслідком припинення його діяльності (що випливає із змісту наведеної вище норми права). Чинне на час створення С(Ф)Г Лібертас законодавство передбачало, що державний акт на право постійного користування землею оформлюється на ім`я голови (посадової особи) селянського фермерського господарства. Отже, державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім`я засновника є тим документом, який закріплює речове право (законний інтерес) С(Ф)Г Лібертас на використання спірної земельної ділянки, відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення речового права. Наведені доводи, на думку відповідача, цілком узгоджуються з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.20202 у справі № 922/989/18. Стосовно доводів прокурора щодо державної реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою, то відповідач зазначає, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01.01.2002, після набрання чинності статтею 92 ЗК України не скасовується та не обмежується. У даному випадку постійним користувачем спірної земельної ділянки є С(Ф)Г Лібертас . У даній справі прокурор і позивач не обґрунтували та не довели наявності суспільного інтересу для припинення права С(Ф)Г Лібертас на користування спірною земельною ділянкою і порушень прав держави, територіальної громади та позивача внаслідок виникнення у С(Ф)Г Лібертас такого права. Підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення С(Ф)Г Лібертас , так і з 01.01.2002 і до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть громадянина-засновника селянського (фермерського) господарства відсутня. Також необґрунтованими відповідач вважає посилання позивача на незаконність реєстрації та, відповідно, набуття відповідачем поза волею уповноваженого органу права постійного користування спірною земельною ділянкою. Так, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, що був виданий громадянину України для ведення фермерського господарства до 01.01.2002, є підставою для проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою. Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягають державній реєстрації. На підставі вище викладеного, відповідач просить суд в позові відмовити повністю.

Прокурор на підставі ст. 166 ГПК України надав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій підтримав доводи, раніше викладені в обґрунтування заявлених позовних вимог. Крім того, прокурор вважає, що в позовній заяві належним чином обґрунтовано підстави для представництва в даному випадку Енергодарською місцевою прокуратурою інтересів держави в суді. З урахуванням наведеного та раніше наданих обґрунтувань заявлених вимог прокурор просить суд позов задовольнити повністю.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача 1 і прокурора, суд

УСТАНОВИВ

Енергодарською місцевою прокуратурою за результатами опрацювання Публічної кадастрової карти України, інформації, отриманої від Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Василівського управління Головного управління ДПС у Запорізькій області, інформації, що розміщена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, встановлено що рішенням Малобілозерської сільської Ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області від 30.01.2001 № 22 Про надання земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 надана у постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства земельна ділянка в розмірі 30 га, в тому числі ріллі 30, га, із земель запасу на території Малобілозерської сільської ради.

На підставі рішення Малобілозерської сільської Ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області від 30.01.2001 № 22 ОСОБА_1 виданий Державний акт на право постійного користування землею І-ЗП № 002626, згідно з яким ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 30,0 га, розташована на території Малобілозерської сільської ради в межах згідно з планом землекористування, для організації Селянського (фермерського) господарства Лібертас . Державний акт видано 26.12.2001 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23.

В 2002 році ОСОБА_1 , як засновником, створено Селянське (фермерське) господарство Лібертас , яке зареєстровано Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області 06.06.2002, про що зроблено запис в журналі обліку реєстраційних справ за № 02140857ю0010294.

За змістом п. 1.2 Статуту С(Ф)Г Лібертас в первинній редакції ОСОБА_1 був засновником господарства.

Згідно рішення Голови С(Ф)Г Лібертас № 1 від 07.11.2017 затверджено нову редакцію Статуту Селянського (фермерського) господарства Лібертас , в п. 2.1 якого зазначалося також, що засновник господарства - ОСОБА_1 .

З наданого до матеріалів справи Актового запису про смерть № 11 від 13.02.2013 встановлено, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Рішення засновника С(Ф)Г Лібертас № 1 від 15.01.2013 з 15.01.2013 року і по теперішній час головою С(Ф)Г Лібертас є ОСОБА_3 .

Як зазначає в позовній заяві прокурор, С(Ф)Г Лібертас з моменту смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і по теперішній час продовжує утримувати та використовувати спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області без відповідної правової підстави.

Відповідач. факт використання господарством в його діяльності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 30,27 га, яка розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області, не заперечив.

Використання вищезазначеної земельної ділянки відповідачем підтверджується також звітами та податковими деклараціями, поданими цим фермерським господарством до уповноважених державних органів.

Також, як зазначає прокурор, згідно відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, встановлено, що державним реєстратором виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко Сергієм Валентиновичем 06.10.2017 зареєстровано за С(Ф)Г Лібертас право постійного користування на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 30,27 га, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, для ведення фермерського господарства (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі прав: 22746161).

Державна реєстрація права постійного користування на спірну земельну ділянку здійснена на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 37490764 від 10.10.2017.

Зі змісту вказаного Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 37490764 від 10.10.2017 вбачається, що воно прийнято державним реєстратором прав на нерухоме майно Музичко С.В. на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та п. 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Предметом позову у даній справі є витребування із незаконного володіння С(Ф)Г Лібертас на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку державної власності площею 30,27 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка надавалася у постійне користування ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗП № 002626, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23, та який втратив чинність зі смертю ОСОБА_1 , а також визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37490764 від 10.10.2017 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі прав: 22746161), припинивши за С(Ф)Г Лібертас право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області, з тих підстав, що воно прийнято з порушенням вимог ч. 1 ст. 3, п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 24, ч. 2 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державна реєстрація речового права здійснена за неналежним суб`єктом.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами і прокурором письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача 1 і прокурора, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва Енергодарською місцевою прокуратурою інтересів держави в даній справі, судом враховано наступне.

Зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в господарському суді.

Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 цієї ж статті).

Частиною 1 статті 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Згідно статті 14 Конституції України землі є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 13 Конституції України, серед іншого, визначає, що земля, яка знаходиться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ч., ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України в чинній редакції (надалі - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Цією ж статтею визначено чіткий перелік суб`єктів, що набувають право постійного користування земельною ділянкою. Передача земельної ділянки у постійне користування громадянам чи юридичним особам приватного права не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 (22.09.2005 № 5-рп/2005) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:

- пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавства, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18.12.1990 № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

Положення пункту 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України та пункту 6 постанови Верховної Ради України Про земельну реформу , визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність.

Відповідно до положень Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , який набрав чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, чи на яких розташовані об`єкти нерухомого майна комунальної власності, є землями державної власності.

Матеріали справи свідчать, що спірна земельна ділянка знаходиться на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області поза межами населеного пункту, а тому, в силу підпункту г) пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 № 5245-VI, ця земельна ділянка на даний час перебуває у державній власності.

Зазначене також підтверджується наданими суду поясненнями Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

За змістом ч. 4 ст. 122 ЗК України повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, надання у власність або у користування для всіх потреб віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Згідно зі ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру постановлено: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 18 від 03.03.2015 затверджено положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, що є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Приймаючи до уваги наведене, у зв`язку з набранням чинності зазначеним вище Законом від 06.09.2012 № 5245-VІ, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими, а розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Запорізької області є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, яке є позивачем у справі.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області має право на звернення до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної власності сільськогосподарського призначення.

З наведеного слідує висновок, що прокурором обрано належний орган, від імені якого здійснюється подання позову.

Поряд з цим судом зазначається, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц від 26.06.2019, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; а також у разі відсутності такого органу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 визначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

У даній справі, обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави, прокурор зазначає, що невжиття Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області, як власника земельної ділянки, дій щодо витребування із незаконного володіння відповідача спірної земельної ділянки, яка поза волею власника - держави - використовується останнім на праві постійного користування, призводить до порушення приписів земельного законодавства та інтересів держави, необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури відповідно до п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, Великою Палатою Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 підтверджено, що невжиття компетентним органом протягом розумного строку після отримання повідомлення від прокуратури заходів щодо самостійного подання позову, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу, та є самостійною підставою для представництва прокурор інтересів держави і суспільства відповідно статті 23 Закону України Про прокуратуру .

У даному випадку матеріали справи свідчать, що у порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру Енергодарська місцева прокуратура листом від 03.02.2020 № 10-512/0/1-20 зверталася до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо надання інформації стосовно земельної ділянки за кадастровим номером 2320983300:07:023:0013 та проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо цієї земельної ділянки, також прокуратурою повідомлялося про намір здійснення представництва в суді інтересів держави шляхом пред`явлення позову до С(Ф)Г Лібертас та державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко С.В. про визнання протиправним і скасування запису про державну реєстрацію прав та про витребування земельної ділянки площею 30,27 га за кадастровим номером 2320983300:07:023:0013, що розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області, із незаконного володіння.

У відповідь на таке звернення Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області вказано, що перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головногом управління Держгеокадастру у Запорізькій області стовно земельної ділянки площею 30,27 га за кадастровим номером 2320983300:07:023:0013, що розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області, не проводилися, Головне управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області не зверталося до суду щодо витребування у С(Ф)Г Лібертас зазначеної земельної ділянки. (Лист № 0-8-0.4-640/2-20 від 05.02.2020)

Відтак, із зазначеного слідує, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області не здійснювалися самостійні заходи щодо усунення порушень законності у судовому порядку.

За таких обставин суд вважає доведеною з боку прокурора бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.

Наведеним вище спростовуються доводи відповідача 1, що прокурором в даній справі не доведено існування обставин, які б свідчили про наявність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави.

Стовно позовної вимоги про витребування із незаконного володіння С(Ф)Г Лібертас на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельної ділянки державної власності площею 30,27 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 51 ЗК України (в редакції на момент створення С(Ф)Г Лібертас ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 ЗК України (в редакції на момент створення С(Ф)Г Лібертас ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. (ч. 1 ст. 23 ЗК України (в редакції на момент створення С(Ф)Г Лібертас )

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання спірної земельної ділянки Садовничому А.М., зазначена земельна ділянка на праві постійного землекористування для організації селянського (фермерського) господарства надавалась ОСОБА_1 не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - засновникові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч., ч. 1, 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (в редакції на момент створення С(Ф)Г Лібертас , який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

З наведеного слідує висновок, що законодавством, чинним на момент створення С(Ф)Г Лібертас , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого господарства.

19.06.2003 прийнято Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі за текстом - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).

Отже, і станом на теперішній час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

З системного аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV слідує висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 92 ЗК України (в редакції на момент створення С(Ф)Г Лібертас ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

Таким чином, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. При цьому, суд зауважує, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (в редакції на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини 1 статті 27 ЗК України (в редакції на момент створення С(Ф)Г Лібертас ) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У земельному законодавстві (як чинному на момент створення С(Ф)Г Лібертас , так і сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відсутня. Така законодавча позиція зумовлена тим, що правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

З наведеного слідує, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, наданою засновнику саме для ведення фермерського господарства, в тому числі право постійного користування земельною ділянкою, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігаються за фермерським господарством, до якого вони перейшло після створення фермерського господарства, до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Як встановлено судом з матеріалів справи, рішенням Малобілозерської сільської Ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області від 30.01.2001 № 22 Про надання земельної ділянки для організації селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на підставі статей 51, 52 ЗК України та Закону України Про селянське (фермерське) господарство надана у постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства земельна ділянка в розмірі 30 га, в тому числі ріллі 30, га, із земель запасу на території Малобілозерської сільської ради.

На підставі рішення Малобілозерської сільської Ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області від 30.01.2001 № 22 ОСОБА_1 виданий Державний акт на право постійного користування землею І-ЗП № 002626, згідно з яким ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 30,0 га, розташована на території Малобілозерської сільської ради в межах згідно з планом землекористування, для організації Селянського (фермерського) господарства Лібертас . Державний акт видано 26.12.2001 та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 23.

Після отримання громадянином - засновником селянського (фермерського) господарства Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП № 002626 в 2002 році ОСОБА_1 створено Селянське (фермерське) господарство Лібертас , яке зареєстровано Василівською районною державною адміністрацією Запорізької області 06.06.2002, про що зроблено запис в журналі обліку реєстраційних справ за № 02140857ю0010294.

За змістом п. 1.2 Статуту С(Ф)Г Лібертас в первинній редакції та п. 2.1 Статуту С(Ф)Г Лібертас в редакції 2017 року засновником господарства зазначений ОСОБА_1 .

За таких обставин, з урахуванням раніше викладених висновків, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації С(Ф)Г Лібертас воно набуло права та обов`язки землекористувача щодо цієї земельної ділянки.

Таким чином, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка надавалася на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 26.12.2001 серії І-ЗП № 002626, таке право не є таким, що припинилось.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалося раніше, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 (провадження 12-205гс19).

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. (ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів )

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

За таких обставин, суд вважає, що прокурор і позивач не довели належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, факту незаконного володіння С(Ф)Г Лібертас спірною земельною ділянкою державної власності площею 30,27 га, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка надавалася у постійне користування ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗП № 002626.

Відтак, у суду відсутні підстави для витребування зазначеної земельної ділянки із володіння С(Ф)Г Лібертас на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37490764 від 10.10.2017 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі прав: 22746161), припинивши за С(Ф)Г Лібертас право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,27 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка розташована на території Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області, то суд ці позовні вимоги також вважає безпідставними і необґрунтованими, виходячи з наступного.

Мотивуючи позов в цій частині вимог прокурор зазначає, що при здійсненні державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 30,27 га, кадастровий номер: 2320983300:07:023:0013 за С(Ф)Г Лібертас державним реєстратором допущено порушення вимог ч. 1 ст. 3, п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 24, ч. 2 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , що призвело до незаконної реєстрації за С(Ф)Г Лібертас права постійного користування на спірну земельну та відповідно її надання у постійне користування поза волею держави. Тобто, прокурор і позивач наполягають на тому, що державна реєстрація речового права здійснена за неналежним суб`єктом.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень )

Статтею 4 зазначеного Закону передбачено, що право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягають державній реєстрації.

Виходячи з приписів п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 24, ч. 2 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підставами для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, заяву про державну реєстрацію подано неналежною особою; подані документи не дають змоги встановити набуття зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на висновок суду, про правомірність володіння С(Ф)Г Лібертас спірною земельною ділянкою державної власності площею 30,27 га, кадастровий номер 2320983300:07:023:0013, яка надавалася у постійне користування ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 26.12.2001 серії ІІ-ЗП № 002626, твердження про те, що державна реєстрація речового права здійснена за неналежним суб`єктом спростовується встановленими судом фактичними обставинами справи.

Згідно з ч. 2 ст. 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37490764 від 10.10.2017 (номер запису про інше речове право в Державному реєстрі прав: 22746161).

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд визнає позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи прокурора і позивача, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог, не знайшли свого підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідача 1 на заявлені позовні вимоги частково враховані судом при вирішенні даного спору, а частково визнані судом безпідставними і необґрунтованими.

Враховуючи вище наведене, в задоволені позову відмовляється повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на прокурора.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м. Запоріжжя до Селянського (фермерського) господарства Лібертас , с. Мала Білозерка Василівського району Запорізької області і до Державного реєстратора Виконавчого комітету Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області Музичко Сергія Валентиновича, с. Орлянське Василівського району Запорізької області про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відмовити повністю.

Повне судове рішення складено 06 листопада 2020 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.