Рішення

від 06.11.2020 по справі 340/3615/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3615/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач) про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить визнати протиправними дії щодо відповідача та зобов`язати його зарахувати як страховий стаж періоди роботи в ТОВ ВКФ "Лолєна" з 11.06.1997 по 17.04.2001, у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001 по 19.11.2003, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком у зв`язку з досягненням пенсійного віку. Однак, відповідачем відмовлено у призначені пенсії у зв`язку з відмовою зарахувати до страхового стажу період роботи у ТОВ ВКФ "Лолєна" з 11.06.1997 по 17.04.2001, у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001 по 19.11.2003, мотивуючи відмову тим, що на печатках, які засвідчують звільнення з роботи відсутній код ЄДРПОУ таких підприємств, та відсутні відомості про зазначені періоди роботи у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у поданому до суду відзиві посилався на те, що за відсутності сплати страхових внесків законних підстав для зарахування в страховий стаж спірних періодів роботи позивача відсутні (а.с.35-36).

У проданих суду додаткових поясненнях представник відповідача також вказав, що відповідно до архівних відомостей ТОВ ВКФ "Лолєна" перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України з 01.01.1993. Однак, за період з 11.06.1997 по 17.04.2000 звіти цим товариством не подавались, страхові внески не сплачувались. Що стосується ВАТ "Сабліно", то таке товариство не перебувало на обліку в період з 16.05.2001 по 19.11.2003, окрім цього зареєстровано в ЄДРПОУ з 03.11.2005 (а.с.48-49).

Позивач відповідь на відзив до суду не подавала.

Дослідивши подані сторонами документи, суд зазначає таке.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка, з дотриманням вимог ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.011.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, та з необхідним пакетом документів, у зв`язку з досягненням пенсійного віку 05.12.2019 р. звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.16-34).

Доказів прийняття будь-якого рішення (про призначення/відмову в призначенні пенсії за віком) за результатами розгляду такої заяви суду не надано.

Листом №1100-0207-8/4654 від 12.03.2020 відповідачем повідомлено позивача, що в ході перевірки наданих нею документів, а саме трудової книжки №1809899 від 08.08.1980 встановлено, що періоди роботи в ТОВ виробничо комерційна фірма "Лолєна" з 11.06.1997р. по 17.04.2001р. та у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001р. по 19.11.2003р. зарахувати до страхового стажу не має правових підстав. Відмова мотивована тим, що на печатках, які засвідчують звільнення з роботи, відсутній код ЄДРПОУ підприємства, а також відсутні відомості про зазначені періоди роботи у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.9).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Враховуючи положення частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Це означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески (стаття 1 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно статті 1 Закону №1058-IV страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За змістом статті 20 Закону №1058-ІV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, зарахування страхового стажу провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем подальшого пенсійного забезпечення за рахунок системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. Обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 31.10.2019 року по справі №235/7373/16 та від 20.03.2019 року по справі №688/947/17.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В силу пунктів 1, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п. 20).

Згідно із записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що:

- 11.06.1997 р. позивачка прийнята на роботу у ТОВ ВКФ "Лолєна" на посаду товарознавця згідно наказу №36 від 11.06.1997 р., а 17.04.2001 р. звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно наказу №14 від 17.04.2001 р.;

- 16.05.2001 р. позивачка прийнята на роботу у ВАТ "Сабліно" на посаду технічного працівника згідно наказу №17 від 16.05.2001 р., а 19.11.2003 р. звільнена із займаної посади згідно наказу №54 від 19.11.2003 р. (а.с.21-23).

При цьому, належних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.

Відповідач вказує, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування наявна інформація про сплату за позивача страхових внесків лиш з січня 2013 р. і складається всього десять місяців (а.с.37). Водночас, відповідно до архівних відомостей ТОВ ВКФ "Лолєна" перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України з 01.01.1993 р., однак, за період з 11.06.1997 по 17.04.2000 звіти товариством не подавались, страхові внески не сплачувались. Що стосується ВАТ "Сабліно", то таке товариство не перебувало на обліку в період з 16.05.2001 по 19.11.2003, окрім цього зареєстровано в ЄДРПОУ з 03.11.2005 р..

Суд зауважує, що не сплата за позивача страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до її страхового стажу періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Несплата страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування відбулось не з вини позивача.

Таким чином, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, невиконання (неналежне виконання) страхувальником вказаного обов`язку не може бути підставою для не зарахування до її страхового стажу при призначенні пенсії періоду роботи з 11.06.1997 по 17.04.2000, з 16.05.2001 по 19.11.2003.

Посилання на відсутність даних, що підтверджують стаж позивача, у архівних органах, не може вважатися належним, оскільки обов`язок належного оформлення відповідних документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 р. по справі № 229/3431/16-а. Верховний Суд дійшов до висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об`єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 р. по справі № 307/541/17 також зазначив, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних, та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період.

Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Щодо доводів відповідача щодо відсутності ідентифікаційного коду на печатці підприємства, якою засвідчено запис про прийняття/звільнення позивача з ТОВ ВКФ "Лолєна" та ВАТ "Сабліно", то суд зазначає наступне.

Відповідно з п.7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Проте, трудова книжка працівника не є видом звітного та/або облікового документа суб`єкта господарювання - юридичної особи, а тому дія пункту 7 Положення №118 не може бути застосована у спірному випадку.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, з логічного аналізу наведених норм вбачається, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для осіб, які допустили ці порушення, а не для працівників, а отже, такі порушення не можуть впливати на їх особисті права.

Аналогічний висновок викладено і Верховним Судом у його постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).

Крім того, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд вважає необхідним вказати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Таким чином, не зарахування до стажу періоду роботи через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки позивача, зокрема, через відсутність ідентифікаційного коду на печатці підприємств, суперечить нормам чинного законодавства України, у тому числі приписам статті 19 Конституції України.

Отже, посилання відповідача як на підставу для відмови у зарахуванні страхового стажу оскаржуваного періоду на відсутність на печатці ідентифікаційного коду підприємства, якою скріплено запис про прийняття/звільнення, слід оцінити критично, адже вказані обставини не можуть свідчити про не виконання позивачем роботи у вказаних підприємствах.

Суд не бере до уваги й посилання відповідач на ту обставину, що ТОВ "Сабліно" зареєстроване тільки з 03.11.2005 року, оскільки згідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що за схожою назвою на території області було зареєстровано три юридичні особи:

- ВАТ "Сабліно" (код 00386421; 27452, Кіровоградська обл., Знам`янський р-н., с. Саблине; види діяльності: 01.11.0 вирощування зернових та технічних культур (основний); дата державної реєстрації: 06.08.1995 р.; дата внесення відомостей про перебування в процесі припинення: 05.12.2011 р.) (а.с.39);

- ТОВ "Сабліно - Знам`янський цукровий комбінат" (код 33623993; 27452, Кіровоградська обл., Знам`янський р-н., с. Володимирівка, вул. Леніна, 1-А; види діяльності: виробництво цукру (основний); дата державної реєстрації: 03.11.2005; дата внесення відомостей про припинення: 05.05.2009) (а.с.40);

- ВАТ "Сабліно - Знам`янський цукровий завод" (код 00372055; 27452, Кіровоградська обл., Знам`янський р-н., с. Володимирівка; дата державної реєстрації: не відома; дата внесення відомостей про припинення: 04.05.2005) (а.с.41).

Як саме з вищевказаних підприємств (за відсутності ЄДРПОУ на печатці) ідентифіковано те, що зазначено у трудовій книжці позивача, відповідач суду не пояснив.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 (код - НОМЕР_2 ) періоди роботи у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лолєна" з 11.06.1997 р. по 17.04.2001 р., у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001 р. по 19.11.2003 р..

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (код - НОМЕР_2 ) періоди роботи у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Лолєна" з 11.06.1997 р. по 17.04.2001 р., у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001 р. по 19.11.2003 р..

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (код - НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 05.12.2019 р., з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код - НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 20632802).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно пп.15.5 п.1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько