Постанова

від 26.01.2021 по справі 340/3615/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 січня 2021 року м. Дніпросправа № 340/3615/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 ( суддя першої інстанції Хилько Л.І.) в адміністративній справі №340/3615/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просив визнати протиправними дії щодо відповідача та зобов`язати його зарахувати як страховий стаж періоди роботи в ТОВ ВКФ "Лолєна" з 11.06.1997 по 17.04.2001, у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001 по 19.11.2003, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком у зв`язку з досягненням пенсійного віку. Однак, відповідачем відмовлено у призначені пенсії у зв`язку з відмовою зарахувати до страхового стажу період роботи у ТОВ ВКФ "Лолєна" з 11.06.1997 по 17.04.2001, у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001 по 19.11.2003, мотивуючи відмову тим, що на печатках, які засвідчують звільнення з роботи відсутній код ЄДРПОУ таких підприємств, та відсутні відомості про зазначені періоди роботи у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Позивач не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа судом розглянута за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка, з дотриманням вимог ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.011.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, та з необхідним пакетом документів, у зв`язку з досягненням пенсійного віку 05.12.2019 р. звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.16-34).

Доказів прийняття будь-якого рішення (про призначення/відмову в призначенні пенсії за віком) за результатами розгляду такої заяви суду не надано.

Листом №1100-0207-8/4654 від 12.03.2020 відповідачем повідомлено позивача, що в ході перевірки наданих нею документів, а саме трудової книжки №1809899 від 08.08.1980 встановлено, що періоди роботи в ТОВ виробничо комерційна фірма "Лолєна" з 11.06.1997р. по 17.04.2001р. та у ВАТ "Сабліно" з 16.05.2001р. по 19.11.2003р. зарахувати до страхового стажу не має правових підстав. Відмова мотивована тим, що на печатках, які засвідчують звільнення з роботи, відсутній код ЄДРПОУ підприємства, а також відсутні відомості про зазначені періоди роботи у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.9).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано документи достатні для підтвердження права на зарахування спірного періоду роботи для зарахування до стажу.

Колегія суддів дослідивши обставини справи, оцінивши в сукупності докази погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позивача з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, відповідно до ст.1 Закону № 1058 страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За змістом ст.20 Закону №1058 страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.106 Закону № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, зарахування страхового стажу провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 31.10.2019 (справа № 235/7373/16) та від 20.03.2019 (справа №688/947/17).

При цьому, Закон №1058 набрав чинності 01.01.2004, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

До 01.01.2004 порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон - №1788).

Відповідно до ч.1, 2 ст.56 Закону №1788, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до пп.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 №10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

У відповідності до ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст.62 Закону 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відтак, відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, а також зважаючи на п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 вказаної Інструкції, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно із записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що:

11.06.1997 р. позивачка прийнята на роботу у ТОВ ВКФ "Лолєна" на посаду товарознавця згідно наказу №36 від 11.06.1997 р., а 17.04.2001 р. звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно наказу №14 від 17.04.2001 р.;

16.05.2001 р. позивачка прийнята на роботу у ВАТ "Сабліно" на посаду технічного працівника згідно наказу №17 від 16.05.2001 р., а 19.11.2003 р. звільнена із займаної посади згідно наказу №54 від 19.11.2003 р. (а.с.21-23).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача, що період роботи з 11.06.1997 по 17.04.2000, з 16.05.2001 по 19.11.2003 зарахувати до страхового стажу не можливо в зв`язку з тим, що відсутній ідентифікаційний код на печатці підприємства, якою засвідчено запис про прийняття/звільнення позивача з ТОВ ВКФ "Лолєна" та ВАТ "Сабліно, оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для осіб, які допустили ці порушення, а не для працівників, а отже, такі порушення не можуть впливати на їх особисті права.

Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України Про трудові книжки працівників від 27 квітня 1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.

У постанові по справі №754/14898/15-а Верховний Суд стосовно аналогічних правовідносин зазначає, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок, наказів), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

З урахуванням наведеного у сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірний період роботи підтверджений належним чином.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Також, посилання на відсутність даних, що підтверджують стаж позивача, у архівних органах, не може вважатися належним, оскільки обов`язок належного оформлення відповідних документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 р. по справі № 229/3431/16-а. Верховний Суд дійшов до висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об`єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії.

Крім того, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач повідомив про неможливість зарахування спірного періоду, оскільки відсутні відомості про зазначені періоди роботи у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, невиконання (неналежне виконання) страхувальником вказаного обов`язку не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи з 11.06.1997 по 17.04.2000, з 16.05.2001 по 19.11.2003.

На переконання суду, дії відповідача при відмові у включенні спірних періодів роботи до стажу позивача є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Також суд враховує, що відповідно до п.21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02). У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" № 36813/97).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.11.2020 в адміністративній справі №340/3615/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 січня 2021 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя С.В. Білак

суддя В.А. Шальєва