Постанова

від 05.11.2020 по справі 826/15304/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/15304/18 Головуючий у І інстанції - Васильченко І.П.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Европейський дом вкуса" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ЕВРОПЕЙСЬКИЙ ДОМ ВКУСА з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.10.2017 р. № 0089661213.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що висновки акту перевірки від 05.10.2017 р. № 9636/26-15-12-13-20 щодо порушення граничних строків сплати узгоджених сум грошових зобов`язань по податку на додану вартість необґрунтовані, оскільки такі грошові зобов`язання, які були визначені попередньо контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення від 31.10.2014 р. № 0011592201 не набули статусу узгоджених в силу того, що вказане рішення було оскаржене платником, та в подальшому скасоване як протиправне, у зв`язку із чим у Відповідача відсутні правові підстави для застосування до Позивача штрафної санкції відповідно до ст. 126 Податкового кодексу України, у зв`язку з несвоєчасним погашенням податкового повідомлення-рішення від 31.10.2014 р. № 0011592201.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2019 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 20.10.2017 р. № 0089661213.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу, а саме порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість, у зв`язку з чим на підставі висновків акта перевірки від 05.10.2017 № 9636/26-15-12-13-20 та відповідно до ст. 126 Податкового кодексу ГУ ДФС у м. Києві було винесено ППР від 20.10.2017 № 0088661213, яким до Позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 109462,32 грн.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ГУ ДФС у м.Києві проведено камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету ТОВ ЕВРОПЕЙСЬКИЙ ДОМ ВКУСА , якою встановлено порушення останнім граничного строку сплати сум узгоджених грошових зобов`язань з податку на додану вартість, передбачених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки складено акт від 05.10.2017 р. № 9636/26-15-12-13-20 та винесено податкове повідомлення-рішення від 20.10.2017 р. № 0089661213, яким на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за порушення Позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість у розмірі 547 311,30 грн. контролюючи органом визначено Товариству суму штрафу у розмірі 109 462,26 грн. (що, складає 20% від суми несвоєчасно сплачених грошових зобов`язань).

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 22.08.2018 р. № 27275/6/99-99-11-03-01-25, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Вважаючи вказані дії протиправними, а свої права порушеними, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що штрафні санкції за ст. 126 Податкового кодексу України можуть застосовуватися контролюючим органом до платника податків в разі підтвердження судом обґрунтованості нарахування грошових зобов`язань, визначених на підставі податкового повідомлення-рішення, і їх платник податків не сплатив у визначений Податковим кодексом України порядок, оскільки податкове повідомлення-рішення від 31.10.2014 р. № 0011592201 було скасовано у судовому порядку, грошові зобов`язання, визначені згідно податкового повідомлення-рішення від 31.10.2014 р. № 0011592201, статусу узгоджених не набули.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Так, відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно норм ст. 36 цього Кодексу податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Відповідно до п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України).

Одночасно ст. 37 Податкового кодексу України визначено підстави для припинення у платника податкового обов`язку. Зокрема, згідно з пп. 37.3.4 п. 37.3 ст. 37 Податкового кодексу України податковий обов`язок припиняється, окрім його виконання, також у випадку скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України).

А саме відповідно до п. 111.2 ст. 111 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення законів з питань оподаткування встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом фінансова відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Зокрема, згідно з абз. 2 п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Правовий аналіз зазначеної норми ст. 126 Податкового кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що об`єктом застосування штрафу за вказаною статтею Кодексу є несвоєчасно сплачена сума саме узгодженого грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Вказана правова позиція узгоджується з висновком викладеним у рішенні Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 818/1507/17.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, за наслідками проведеної камеральної перевірки Відповідач застосував до Позивача фінансові санкції (штрафи) у зв`язку з несвоєчасною сплатою таким платником суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом в порядку п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України згідно податкового повідомлення-рішення від 31.10.2014 р. № 0011592201.

Проте, за змістом п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Також у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу).

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у силу приписів норм п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

У свою чергу, п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов`язань такі податкові зобов`язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.06.2018 у справі № 805/3284/17-а та від 31.08.2018 у справі № 821/381/17.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.05.2015 р. по справі № 826/3777/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 р. визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві від 31.10.2014 р. № 0011592201.

В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2015 р. відмовлено Державній податковій інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві у відкритті касаційного провадження та ухвалою Верховного Суду України від 18.09.2015 р. відмовлено у допуску справи для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.07.2015 р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки податкове повідомлення-рішення від 31.10.2014 р. № 0011592201 було скасовано у судовому порядку, грошові зобов`язання, визначені згідно податкового повідомлення-рішення від 31.10.2014 р. № 0011592201, статусу узгоджених не набули.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що штрафні санкції за ст. 126 Податкового кодексу України можуть застосовуватися контролюючим органом до платника податків в разі підтвердження судом обґрунтованості нарахування грошових зобов`язань, визначених на підставі податкового повідомлення-рішення, і їх платник податків не сплатив у визначений Податковим кодексом України порядок. При цьому, в разі скасування судом рішення, яким визначено грошові зобов`язання, скасуванню підлягають і штрафні санкції, нараховані на таку суму грошового зобов`язання (її частку).

На підставі зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення - рішення від 20.10.2017 р. № 0089661213 винесене Відповідачем протиправно, а відтак підлягає скасуванню.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко