Постанова

від 04.11.2020 по справі 380/1563/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1563/20 пров. № А/857/7109/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Цар М. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АБМ-ВІТАДЕНТ на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Сакалошем В. М. у м. Львові , у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АБМ-ВІТАДЕНТ до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

21.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю АБМ-ВІТАДЕНТ (далі - ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ ) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 23.01.2020 № ЛВ4767/894/АВ/ФС.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що у відповідача не було законних підстав для винесення оскаржуваної постанови за результатами інспектування, оскільки працю найманих осіб без належного оформлення з ними трудових відносин не використовувало, що свідчить про недопущення ним порушень вимог статті 24 Кодексу законів про працю України. Вказує, що відносини з ОСОБА_1 мали виключно цивільно-правовий характер, оскільки така виконувала обов`язки медичної сестри у стоматологічному центрі на підставі цивільно-правового договору, до штату Товариства не зараховувалась, на свій розсуд визначала тривалість роботи.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ подало апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 16.03.2020 у справі № 461/785/20, яка набрала законної сили, встановлено відсутність події правопорушення, зафіксованого в акті перевірки, а також вини позивача у його вчиненні, що відповідно до правової позиції Верховного Суду виключає можливість застосування до нього будь-яких негативних наслідків (постанова від 19.11.2019 у справі № 817/475/17). Зазначає, що цивільно-правова угода з ОСОБА_1 від 01.11.2019 № 01/11-19 не є нікчемною та не визнавалась недійсною в судовому порядку, волевиявлення сторін даної угоди було спрямоване на укладення саме цивільно-правового, а не трудового договору. Більше того, штрафні санкції, накладені на позивача оскаржуваною постановою, є надмірним та економічно необгрунтованим втручанням у майнові права останнього, що захищаються статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.

Під час апеляційного розгляду представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що основним видом економічної діяльності ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ є медична практика.

На виконання наказу від 27.11.2019 №2317-П Про проведення інспекційного відвідування ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ , виданого на підставі доповідної записки заступника начальник управління - начальника відділу нагляду за додержанням законодавства про працю від 26.11.2019 №5662/1 та листа Головного управління ДПС у Львівській області від 26.11.2019 вих. №2878/9/33.07-07, та направлення на проведення інспекційного відвідування від 27.11.2019 №2317 посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області у період з 29.11.2019 по 03.12.2019 проведено інспекційне відвідування ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ за адресою: вул. Скельна, 1/19, м. Львів.

За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт від 03.12.2019 № ЛВ4767/894/АВ, відповідно до якого встановлено, що керівник ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ допустив до роботи ОСОБА_1 без належним чином укладеного трудового договору, а відтак, порушив вимоги частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України.

На підставі висновків акта перевірки та факту встановлення допуску до роботи фізичної особи без укладення трудового договору та оформлення трудових відносин у встановленому законом порядку, інспектором праці Вовк Н. Я. винесено припис про усунення виявлених порушень від 11.12.2019 № ЛВ4767/894/АВ/П, відповідно до якого директора ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ зобов`язано укласти трудовий договір з найманим працівником.

На підставі акта інспекційного відвідування від 03.12.2019 № ЛВ4767/894/АВ начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Вільхова О. О. винесла постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.01.2020 № ЛВ4767/894/АВ/ФС, якою на ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ накладено штраф у розмірі 125190 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено факт існування трудових відносин між позивачем та виявленою інспекційним відвідуванням найманою працівницею, оскільки така виконувала роботу, яка збігається з видом економічної діяльності суб`єкта господарювання, відтак, на позивача правомірно накладено штрафні санкції за допущення працівника до роботи без укладення трудового договору.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Львівській області.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-1V, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 (Порядок № 823).

Пунктом 2 Порядку № 823 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19 Порядку №823).

Згідно з пунктом 27 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 29 Порядку № 823 визначено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Головне управління Держпраці у Львівській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Слід зазначити, що право особи на вільну працю може бути реалізоване кількома шляхами. Перш за все, це трудові відносини між роботодавцем і працівником. Також чинне законодавство України дозволяє реалізувати право особи вільно обирати собі працю, зокрема, шляхом укладання цивільно-правових угод у передбаченому законом порядку.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 Кодексу законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що виконання робіт, надання послуг особою може здійснюватися як на підставі трудового договору так і на підставі цивільно-правових договорів. Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

В свою чергу, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

При співставленні трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю має здійснюватися відповідно до редакції статті 265 Кодексу законів про працю України, яка діяла на момент виявлення порушення, а положення нової редакції статті 265 Кодексу законів про працю України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження, на які посилається позивач, застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Законом України Про внесення змін до Кодекс законів про працю України , що відповідає висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 09.02.1992 у справі №1-7/99.

Як підтверджується матеріалами справи, при проведенні Головним управлінням Держпраці у Львівській області інспекційного відвідування встановлено допуск позивачем працівника ОСОБА_1 до роботи без оформлення трудового договору.

Під час інспекційного відвідування інспектору праці було надано договір цивільно-правового характеру, укладений позивачем (замовник) з ОСОБА_1 (виконавець), від 01.11.2019 № 01/11-19, згідно з яким замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати обов`язки медичної сестри у стоматологічному центрі за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник, в свою чергу, зобов`язаний забезпечити виконавця безпечними і нешкідливими умовами праці, надати необхідний інвентар і робочий одяг. За виконання роботи замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 200 грн за день. Термін дії угоди з 01.11.2019 по 30.11.2019,

Відповідно до акта виконаних робіт від 02.12.2019, складеного між ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ та ОСОБА_1 , виконавець виконав, а замовник прийняв наступні роботи: прибирання кабінету лікаря стоматолога (01.11.2019, 08.11.2019, 15.11.2019, 22.11.2019, 29.11.2019, вартістю по 200 грн), миття вікон, підвіконь, підлоги (06.11.2019, 13.11.2019, вартістю по 200 грн), очищення поверхонь меблів та устаткування ( 11.11.2019, 18.11.2019, 25.11.2019, вартістю по 200 грн), миття вхідних дверей ( 20.11.2019, вартістю 200 грн).

Вказані докази свідчать про те, що цивільно-правовий договір між позивачем та ОСОБА_1 укладений для виконання конкретної індивідуально-визначеної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. У зв`язку з її виконанням взаємовідносини між позивачем та відповідним працівником припинилися. Щодо ОСОБА_1 позивачем не вівся табель обліку використання робочого часу та внутрішній розподіл заробітної плати.

Крім того, ОСОБА_1 виконувала роботу без фіксації конкретного графіку роботи, вона не проходила інструктажі з охорони праці, не знайомилась з колективним договором.

Апеляційний суд приходить до висновку, що укладена позивачем з фізичною особою ОСОБА_1 угода не була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій, а спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що виконувана ОСОБА_1 робота збігається з видам економічної діяльності позивача, що свідчить про існування між ними трудових відносин. Так, відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності підклас 85.12 Медична практика , яка є основним видом економічної діяльності позивача, включає медичне консультування в галузі загальної та спеціальної медицини, які надаються лікарями загального профілю (терапевтами), лікарями-спеціалістами та хірургами, діагностичні обстеження та лікування, та не включає діяльність середнього медичного персоналу: акушерок, санітарів, медсестер, персоналу фізіотерапевтичних кабінетів тощо.

Натомість, Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 78 "Охорона здоров`я"), на який покликається суд першої інстанції, визначає кваліфікаційні характеристики професій та посад медичних працівників системи Міністерства охорони здоров`я України, однак, не містить положень виконання роботи передбаченими в ньому працівниками виключно на умовах трудового договору чи пов`язаність такої роботи з економічною діяльністю юридичних осіб, що здійснюють медичну практику.

Що стосується твердження відповідача, що під час інспекційного відвідування 29.11.2019 о 12:00 год ОСОБА_1 асистувала лікарю-стоматологу під час надання медичної допомоги пацієнту, слід зазначити, що вказана обставина не підтверджена жодними належними доказами і таку неможливо встановити з наданої суду копії відеофіксації інспекційного відвідування.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що відеозапис, наданий представником відповідача суду апеляційної інстанції, неможливо ідентифікувати як запис інспекційного відвідування у позивача, оскільки відсутні будь-які вказівки на дату, час та місце проведенні відеофіксації і немає таких покликань у акті відповідача.

Також апеляційний суд враховує, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 16.03.2020 у справі № 461/785/20 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення директора ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ до адміністративної відповідальності за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами факту існування трудових відносин між ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ та фізичною особою ОСОБА_1 , що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про задоволення позову.

Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач - ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ за подання позовної заяви сплатило судовий збір 2102 грн згідно з платіжним дорученням від 19.02.2020 № 495 та за подання апеляційної скарги - 3153 грн судового збору згідно з платіжним дорученням від 05.06.2020 № 547.

Враховуючи викладене, а також те, що заявлений ТзОВ АБМ-ВІТАДЕНТ позов є підставним та підлягає задоволенню, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області судових витрат в розмірі 5255 грн.

Керуючись статтями 310, 315, 317 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АБМ-ВІТАДЕНТ задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі № 380/1563/20 скасувати та прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю АБМ-ВІТАДЕНТ до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 23 січня 2020 року № ЛВ4767/894/АВ/ФС.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: пл. Міцкевича, 8, м. Львів, 79005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АБМ-ВІТАДЕНТ (код ЄДРПОУ 30822520, місцезнаходження: вул. Скельна, 1/19, м. Львів, 79005) судові витрати в розмірі 5255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 06.11.2020