Постанова

від 05.11.2020 по справі 676/2334/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 676/2334/18

провадження № 61-21862св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи :

позивач - заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі:Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, Департамент екології та природних ресурсів Хмельницької обласної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року

у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення про передачу земельної ділянки у власність, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору купівлі-продажу недійсними, витребування земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 15 вересня 2015 року № 2 затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), яка розташована в с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва.

На підставі вказаного рішення 30 вересня 2015 року реєстраційна служба Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області видала ОСОБА_1 свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку, а в подальшому ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 21 липня 2016 року відчужив її ОСОБА_2 .

Спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної смуги Дністровського водосховища та відноситься до земель водного фонду, передача яких у власність громадян, у тому числі для ведення садівництва, заборонена. А тому рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, правонаступником якої на момент звернення до суду є Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_1 , а також укладений ним договір купівлі-продажу не відповідає вимогам закону та підлягають визнанню недійсними.

Земельна ділянка вибула з власності територіальної громади с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, поза її волею та за недійсним правочином, внаслідок чого власник землі має право витребувати її від добросовісного набувача.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 15 вересня 2015 року № 2, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), розташовану в с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 вересня 2015 року № 44780186, видане реєстраційною службою Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 21 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Кахній Л. І., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- витребувати земельну ділянку площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), розташовану в с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області від ОСОБА_2 ;

- повернути земельну ділянку в комунальну власність територіальної громади Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що належним позивачем у справі має бути головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, а не держава, тому підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді не підтверджено.

На думку суду, прокурором не дотримано процедуру, передбачену частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з цим позовом до суду.

Крім того, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору купівлі-продажу недійсним прокурором неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада

2019 року рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання незаконним і скасування рішення про передачу земельної ділянки у власність, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов заступника прокурора Хмельницької області задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 15 вересня

2015 року № 2 про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), розташованої в с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, та призначеної для ведення садівництва.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельну ділянку площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), розташовану в с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, та призначену для ведення садівництва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 737768168224).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, апеляційний суд, враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, вважав, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави із дотриманням порядку звернення до суду, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру .

Встановивши, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, внаслідок чого не могла бути передана у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва, апеляційний суд вважав наявними правові підстави для визнання незаконним та скасування рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 15 вересня 2015 року № 2, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), розташовану в с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва.

Крім того, апеляційний суд вважав, що власник майна може витребувати майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в добросовісного набувача спірне майно. Таким чином, позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

На думку апеляційного суду, задоволення позову про визнання виданого ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на нерухоме майно не призведе до реального відновлення прав позивача, а тому в цій частині вимог прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного цивільного права, внаслідок чого вказана частина позовних вимог не може бути задоволена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2020 року справу № 676/2334/18 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не перевірив повноважень прокурора, не звернув увагу на те, що прокурор одночасно виступає позивачем і відповідачем у цій справі, що призводить до конфлікту інтересів сторін у судовому процесі.

Суд апеляційної інстанції належним чином не оцінив доводи

ОСОБА_1 про те, що він та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами земельної ділянки, які не допустили протиправної поведінки при отриманні спірного майна у власність.

Висновок суду апеляційної інстанції про порушення волі власника при виділенні та передачі земельної ділянки є помилковим та не відповідає дійсності.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що негаторні та віндикаційні вимоги є взаємовиключними та не можуть одночасно бути задоволені, проте апеляційний суд скасував та визнав незаконним рішення Устянської сільської ради (негатрона вимога), а також витребував земельну ділянку у добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України (віндикаційна вимога).

Крім того, задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, апеляційний суд не врахував критерій справедливої рівноваги та пропорційності у втручання в право власності особи, судом не було дотримано необхідного балансу, оскільки відповідач несе індивідуальний і надмірний тягар.

Доводи інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому погоджується з доводами касаційної скарги та просить скасувати оскаржувану постанову, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

У лютому 2020 року заступник керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

При цьому посилається на безпідставність та невмотивованість доводів скарги, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а тому її передача фізичній особі для ведення садівництва у порядку безоплатної приватизації є незаконною та порушує інтереси українського народу загалом.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що земля має ознаки земель водного фонду, а тому вибула з володіння держави незаконно, що ставить під сумнів добросовісність відповідачів під час отримання у власність спірної земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, правонаступником якої є Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області,

від 03 липня 2015 року № 21 надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0600 га для ведення садівництва в с Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області. (а. с. 8, т. 1)

16 липня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Гарант ЛЛС із заявою про розробку проекту землеустрою. (а. с. 13, т. 1)

Товариство з обмеженою відповідальністю Альфа Гарант ЛЛС розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (а. с. 9-12, т. 1)

15 вересня 2015 року Устянська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області прийняла рішення № 2, яким затвердила вказаний проект землеустрою та передала земельну ділянку площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), розташовану в с Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва. (а. с. 8, т. 1)

На підставі цього рішення 30 вересня 2015 року Реєстраційна служба Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на земельну ділянку (індексний № 44780186). (а. с. 70-71, т. 1)

За договором купівлі-продажу від 21 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Кахній Л. І. (реєстраційний № 683),

ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2

(а. с. 68, т. 1)

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 24 лютого 2017 року, власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 (а. с. 32-33, т. 1)

Судом апеляційної інстанції також установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822489100:01:001:0110, яка була передана у власність ОСОБА_1 та відчужена ОСОБА_2 , знаходиться в межах природоохоронної зони Дністровського водосховища, що підтверджується довідкою Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ від 01 березня 2017 року № 41 (а. с. 35-36, т. 1)

Ця обставина також підтверджується робочим проектом водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС на території колгоспу Україна Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

(а. с. 37-46, т. 1).

Також установлено, що відповідно до довідки форми 6-зем спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту та належить до комунальної власності. (а. с. 16, т. 1)

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо повноважень прокурора

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті

42 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у правовідносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 листопада 2018 року

у справі № 5023/10655/11, у постанові від 26 лютого 2019 року у справі

№ 915/478/18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті

19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Європейський суд з прав людини також звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02).

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Устянська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, незаконно відчужила земельну ділянку комунальної власності. При цьому її правонаступник, Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області , яка діє від імені та в інтересах територіальної громади с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, не виконує свої представницькі функції органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах. Унаслідок незаконної передачі земельної ділянки водного фонду у приватну власність порушуються інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлюється реалізація державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням економічних та інших інтересів суспільства.

Апеляційний суд, встановивши, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади, що підтверджується довідкою форми 6-зем (а. с. 16, т. 1), та враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, правильно вважав, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави без порушення порядку такого звернення, передбаченого Законом України Про прокуратуру .

При цьому суд апеляційної інстанції правильно врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня

2019 року у справі № 587/430/16-ц, відповідно до якого, у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача.

З огляду на зазначене безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що прокурор виступає одночасно позивачем і відповідачем у справі, що призводить до конфлікту інтересів сторін процесу, оскільки прокурором подано позов в інтересах держави, тобто фактичною стороною у спорі (позивачем) є держава, у той час, як відповідачами в справі єСлобідсько-Кульчієвецька сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо визначення правового режиму земельної ділянки та порушення законодавства при її передачі у приватну власність

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Законодавством України чітко встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до пункт ґ частини третьої статті 83 землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища , ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України

(у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

У справі, що переглядається, апеляційним судом установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822489100:01:001:0110, яка була передана у власність ОСОБА_1 та відчужена ОСОБА_2 , знаходиться в межах природоохоронної зони Дністровського водосховища, що підтверджується довідкою Новодністровського регіонального управління водних ресурсів та експлуатації Дністровських водосховищ від 01 березня 2017 року № 41 (а. с. 35-36, т. 1), а також робочим проектом водоохоронної зони лівого берега водосховища Дністровської ГЕС на території колгоспу Україна Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (а. с. 37-46, т. 1). Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 визнала, що належна їй земельна ділянка розташована ближче 100 метрів від урізу води.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, на яку розповсюджується особливий порядок та режим використання і надання у користування, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про незаконність рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 15 вересня

2015 року № 2 затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0600 га (кадастровий номер 6822489100:01:001:0110), яка розташована в с. Устя, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області, у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва.

Щодо належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду: віндикаційний чи негаторний позов

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Таким чином, земельна ділянка водного фонду може бути повернена державі із застосуванням правового механізму, передбаченого для негаторного позову, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з принципом

jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Таким чином, у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Суд має виходити з того, що лише фактичні підстави позову визначають межі судового розгляду, що не позбавляє суд повноважень визначити ту норму права, що належить застосувати до оцінки спірних відносин та їх правильного регулювання.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація судом апеляційної інстанції позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 387 і 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки суду щодо суті спору, до неправильного його вирішення.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження

№ 14-473цс18), постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі

№ 654/2693/16-ц (провадження № 61-32161св18), від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17 (провадження № 61-27942св18).

Крім того, відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про порушення волі власника при виділенні та передачі земельної ділянки з огляду на наступне.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).

Отже, Устянська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, правонаступником якої є Слобідсько-Кульчієвецької сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, повноважна діяти від імені та в інтересах територіальної громади як власник земельної ділянки виключно відповідно до закону, тобто у визначених ним спосіб і межах, враховуючи обмеження та заборони, зокрема ті, що передбачені ЗК України та ВК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, знаходиться у межах природоохоронної зони Дністровського водосховища та взагалі не могла передаватися у приватну власність. Крім того, ОСОБА_2 визнала, що належна їй земельна ділянка розташована ближче 100 метрів від урізу води.

З огляду на вказане, враховуючи те, що вимоги про повернення земельної ділянки водного фонду є негаторним позовом, а наявність волі на відчуження спірної земельної ділянки не входить до предмета доказування за цим позовом, Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про те, що Устянська сільська рада Кам`янець-Подільського району Хмельницької області виявила волю на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, принципу пропорційності та справедливої рівноваги

Верховний Суд враховує здійснену судом апеляційної інстанції оцінку дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада

2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року

№ 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

У справі, що переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки до комунальної власності спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду.

Заволодіння приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Разом із тим, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність цієї ділянки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли і повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду та знаходиться у комунальній власності. Крім того, ОСОБА_2 не заперечувала, що належна їй земельна ділянка розташована ближче 100 метрів від урізу води.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц,

від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність компенсації у зв`язку з покладанням на особу надмірного індивідуального тягаря, з огляду на наступне.

За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (частина перша статті 77 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

Таким чином, зазначене не позбавляє можливості відповідачів звернутися із відповідним позовом про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна кожному з них внаслідок прийняття неправомірного оскарженого рішення про передання у приватну власність спірної земельної ділянки, кінцевим набувачем якої стала ОСОБА_2 , а також внаслідок подальшого повернення цієї ділянки власникові.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 оскаржує постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в частині часткового задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним і скасування рішення Устянської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 15 вересня

2015 року № 2 про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки та в частині витребування у ОСОБА_2 на користь територіальної громади Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області земельної ділянки, а тому в іншій частині оскаржуване судове рішення Верховним Судом не переглядається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваній постанові апеляційного суду, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної

інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик