Постанова

від 04.11.2020 по справі 723/2592/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року

м. Чернівці

справа № 723/2592/18

провадження 822/740/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Лисака І.Н., Одинака О.О.,

секретар Чубрей І.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект , приватний нотаріус Козлова Наталія Володимирівна, Підприємство Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів ,

третя особа ОСОБА_2 ,

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 червня 2020 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Дячук О.О.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект (далі-ТОВ Кей-Колект ), нотаріуса Козлової Наталії Володимирівни, підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів , третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна.

Посилається на те, що 30 січня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №11112799000 про надання споживчого кредиту в розмірі 100000 доларів США на строк до 29 січня 2018 року, з процентною ставкою 12,3% річних.

30 січня 2009 року були укладені додаткові угоди №1, №2 про зміну умов та терміну повернення кредиту, змінено схему погашення кредиту.

Цього ж дня, між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №7426, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належне їй на праві власності майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться АДРЕСА_1 .

Рішенням Сторожинецого районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2010 року позов АКІБ УкрСиббанк до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 , в солідарному порядку, заборгованість за кредитним договором №11112799000 у розмірі 704589 гривень 57 коп.

Вказує на те, що у 2016 році їй стало відомо, що 12 грудня 2011року між ПАТ УкрСиббанк та ТОВ Кей-Колект укладено договір факторингу №1 та договір про відступлення прав за договором іпотеки, за якими ТОВ Кей-Колект стало новим кредитором за вказаними вище договорами.

28 лютого 2018 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №3992656, відповідно до якого за ТОВ Кей - Колект зареєстровано право власності на предмет іпотеки, майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться в по АДРЕСА_1 .

27 квітня 2018 року між ТОВ Кей-Колект та підприємством Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів було укладено договір купівлі продажу Ѕ частки майнового комплексу будівель та споруд №6353 та договір купівлі продажу Ѕ частки майнового комплексу будівель та споруд №6351 та зареєстровано права власності на вказане майно за підприємством Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів .

Вважає, що відчуження вказаного майнового комплексу відбулося поза її волею, а тому просить визнати недійсною вимогу про усунення порушень від 07 листопада 2016 року ТОВ Кей - Колект адресовані ОСОБА_1 , в порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку .

Визнати незаконним та скасувати рішення Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №3992656 від 28 лютого 2018 року, відповідно до якого за ТОВ Кей - Колект зареєстровано право власності на майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 та витребувати від вказаного підприємства зазначене майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до ТОВ Кей-Колект , приватного нотаріуса Козлової Н. В., підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів , третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №3992656 від 28 лютого 2018 року, відповідно до якого за ТОВ Кей Колект зареєстровано право власності на майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, відповідно до якого за ТОВ Кей Колект зареєстровано право власності на майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Суд також прийшов до висновку, що підприємство Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів за яким зареєстровано право власності на майновий комплекс є добросовісним набувачем, а тому відсутні підстави для витребування майна у вказаного підприємства.

Щодо позову в частині визнання недійсною вимоги про усунення порушень від 07 листопада 2016 року ТОВ Кей Колект адресовані ОСОБА_1 , в порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку» , суд першої інстанції відмовив, оскільки ТОВ Кей Колект сформувало дану вимогу, відповідно до ст.35 Закону України «Про іпотеку» , проте належним чином не відправило ОСОБА_1 .

Щодо позову в частині витребування від Підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів , майнового комплексу будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , суд прийшов до висновку, що вказане майно не може бути витребувано від добросовісного набувача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсною вимоги про усунення порушень від 07 листопада 2016 року ТзОВ Кейт Колект , адресованих ОСОБА_1 , в порядку ст.53 Закону України Про іпотеку та витребування від Підприємства Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів , майнового комплексу будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Змінити мотивувальну частину судового рішення в оскаржуваній частині щодо підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №3992656 від 28 лютого 2018 року, відповідно до якого за ТОВ Кей - Колект зареєстровано право власності на майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу

Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме , всупереч ч.4 ст.263 ЦПК України, не застосував практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для витребування майна у підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів .

При цьому , суд встановив, що підприємство Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів набуло спірне майно 7 квітня 2018 року, на підставі договору купівлі-продажу від ТОВ «Кей Колект» , яке в свою чергу набуло право власності на спірне майно 28 лютого 2018 року в позасудовому порядку, на підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку» , у зв`язку із прийняття державним реєстратором рішення Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень . А тому, до спірних правовідносин суд першої інстанції неправильно застосував ч.2 ст.388 ЦК України, оскільки спірне майно підприємство Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів набуло не в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував таку підставу позову для визнання рішення про державну реєстрацію незаконним та його скасування, як відсутність оцінки майна, виконаної у відповідності до вимог законодавства, оскільки істотною умовою набуття іпотекодержателем права власності, на підставі ст.37 Закону України Про іпотеку є оцінка предмета іпотеки, яка відповідає вимогам законодавства щодо оцінки майна.

Також суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що розмір заборгованості в рахунок погашення якої звернуто стягнення на спірне майно, не відповідав дійсному розміру заборгованості та вимогам закону.

Банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості у 2010 році, у той же час, задовольнив забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у лютому 2018 року.

Після закінчення строку кредитування або після звернення до суду чи направлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право на нарахування процентів та неустойки за кредитним договором. Такий висновок Верховного Суду прийнятий Великою Палатою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. А тому апелянт вважає, що нарахування відсотків та пені поза межами дії договору є безпідставним.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судом встановлено, що 30 січня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту за №11112799000.

30 січня 2007 року між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №7426 згідно з яким остання передала в іпотеку належний їй на праві власності майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться в по АДРЕСА_1 .

Рішенням Сторожинецого районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2010 року позов АКІБ УкрСиббанк до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №11112799000 у розмірі 704589 гривень 57 коп.

Між АКІБ УкрСиббанк та ТОВ Кей Колект було укладено договір факторингу. АКІБ УкрСиббанк відступив право вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю Кей-Колект .

28 лютого 2018 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер №3992656, відповідно до якого за ТОВ Кей Колект зареєстровано право власності на предмет іпотеки майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

27 квітня 2018 року між ТОВ Кей - Колект та підприємством Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів було укладено договір купівлі- продажу Ѕ частки майнового комплексу будівель та споруд №6353 та договір купівлі продажу Ѕ частки майнового комплексу будівель та споруд №6351, на підставі яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності індексний номер 40865438 від 27 квітня 2018 року та рішення про державну реєстрацію права власності індексний номер 40865272 від 27 квітня 2018 року, а також зареєстровано за підприємством Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів право власності на вказаний майновий комплекс.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства, повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із отриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №3992656 від 28 лютого 2018 року.

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону України Про іпотеку (далі - Закон № 898-IV).

Зокрема, частиною першою статті 35 Закону № 898-IV передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За змістом статті 36 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

На підставі частини першої статті 37 Закону №898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Положеннями частини другої статті 37 Закону №898-IV передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Предметом оскарження у цій справі є рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ТОВ Кей-Колект права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У даному спорі також суди встановили, що пунктом 4 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення переданого в іпотеку майна у разі невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором.

Як передбачено пунктом 4.2 цього договору зверненнястягнення здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотеко держателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом розділу 5 вказаного договору, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому зазначає який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV, застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону).

Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 вказаного Закону:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 того ж Закону).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 57 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц,, провадження № 14-2цс19).

Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта від 12 травня 2006 року № 211.

У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2010 року позичальник ОСОБА_2 подав АКІБ УкрСиббанк повідомлення про зміну адреси місяця проживання та реєстрації, як своєї, так і іпотекодавця ОСОБА_1 , нова адреса вказана: АДРЕСА_2 (а.с.40-42).

Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що ТзОВ Кей-Колект направляло на ім`я позичальника, а також на ім`я позивачки як іпотекодавця, повідомлення про усунення порушень основного зобов`язання та в разі його невиконання намір звернути стягнення на предмет іпотеки, на адресу: АДРЕСА_3 .

При цьому апеляційний суд з`ясував, що згідно з відомостями Публічного акціонерного товариства Укрпошта інформація про відправлення за вказаним номером поштового відправлення відсутня, оскільки дані про відправлення за вказаними вище трек-номером на даний час відсутня, тому що не зареєстроване в системі.

Наявність доказів отримання повідомлення про усунення порушень основного зобов`язання та в разі його невиконання намір звернути стягнення на предмет іпотеки позивачкою судом першої інстанції не встановлено.

Крім того, частиною 5 статті 37 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що оцінка предмета іпотеки відбулась 12 січня 2018 року, а право власності на спірне майно ТОВ Кей-Колект набуло 28 лютого 2018 року. Тобто, оцінка предмету іпотеки на момент переходу права власності не проводилась, що не відповідає вимогам закону.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц.

Отже, перехід права власності ТОВ Кей-Колект на майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 був здійснений без проведення належним чином оцінки вказаного нерухомого майна на момент переходу такого права власності, що також є підставою для задоволення позову у вказаній частині.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 за ТзОВ Кей-Колект , така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Водночас колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що кредитор повинен був надати оригінали документів, що підтверджують факт порушення умов кредитного договору, а державний реєстратор зобов`язаний вимагати: оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення та з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

До такого переліку документів не входить надання нотаріусу доказів на підтвердження розміру заборгованості позичальника. При цьому, доведення безспірності заборгованості стосується вчинення нотаріусом виконавчого напису, що не є тотожним із державною реєстрацією права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки і, не є предметом розгляду в даній справі.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про витребування від Підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів , майнового комплексу будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Судовий захист права власності здійснюється, зокрема, шляхом розгляду позовів про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (ст.ст.387, 388 ЦК), про визнання правочину недійсним (ст.ст.215-235 ЦК).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Жодних доказів про згоду ОСОБА_1 на незаконне відчуження спірного майнового комплексу будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України Про іпотеку ).

Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України Про іпотеку рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Аналіз наведених положень статей 36, 37 Закону України Про іпотеку дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно.

При недотриманні цих умов згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння, в розумінні статті 388 ЦК України.

Саме таке тлумачення норм статей 36, 37 Закону України Про іпотеку викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21березня 2018 року у справі 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Підприємство Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів є добросовісним набувачем, а тому майно від нього не можу бути витребувано.

Оскільки під час розгляду даної справи судом встановлено факт незаконної державної реєстрації права власності за Підприємство Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів та вибуття нерухомого майна поза волею власника ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що є наявні підстави для витребування майна на користь позивачки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною вимоги про усунення порушень від 07 листопада 2016 року.

Відповідно до правил статей 2, 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі №310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі 274/4841/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Колегія суддів вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту не призводить до відновлення її прав, оскільки вимога щодо визнання недійсною вимоги про усунення порушень від 07 листопада 2016 року являється рекомендаційним листом і не зобов`язує та не спонукає до здійснення певних дій.

Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб відновлення права шляхом визнання недійсною вимоги про усунення порушень від 07 листопада 2016 року є неефективним, а доводи щодо необхідності саме такого відновлення її права - необґрунтованими.

Щодо неналежності відповідача - приватного нотаріуса

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. (ч.4 ст.367 ЦПК України).

Позивачка ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до ТзОВ Кей-Колект та приватного нотаріуса Козлової Н.В. Суд першої інстанції вважав останнього належним відповідачем. Проте Чернівецький апеляційний суд з цим висновком суду не погоджується.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України ).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України у редакції).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63).

У справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Спір про скасування рішення чи запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Колегія суддів вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у позивачки щодо реєстрації права власності за іпотекодержателем є саме з ТзОВ Кей-Колект з приводу порушення ним права власності позивачки на майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 внаслідок дій ТзОВ Кей-Колект щодо реєстрації за ним такого права.

Отже позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрації права власності не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача .

З огляду на те, що позивачка заявила позов також до неналежного співвідповідача-приватного нотаріуса, висновки суду першої інстанції про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду в частині позову до приватного нотаріуса скасувати, в позові до приватного нотаріуса відмовити, рішення суду в частині задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсною вимоги про усунення порушень змінити в мотивувальній частині з підстав викладених в цій постанові.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про витребування майна слід скасувати, позов в цій частині задовольнити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 червня 2020 року в частині позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Козлової Наталії Володимирівни про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсною вимоги про усунення порушень та витребування майна скасувати.

В задоволення позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Козлової Наталії Володимирівни про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсною вимоги про усунення порушень та витребування майна відмовити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 червня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект , Підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсною вимоги про усунення порушень змінити в мотивувальній частині з підстав викладених в цій постанові.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 23 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект , Підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів про витребування майна скасувати, позов в цій частині задовольнити.

Витребувати у Підприємства Буковинський млин громадської організації Буковинський центр інформаційно-правового захисту інвалідів на користь ОСОБА_1 майновий комплекс будівель та споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови - 13 листопада 2020 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: О.О. Одинак

І.Н. Лисак