Постанова

від 03.11.2020 по справі 915/664/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/664/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання Соловйова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар`єр"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року (суддя Смородінова О.Г.)

у справі № 915/664/20

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар`єр" (56530, Миколаївська обл., Вознесенський район, смт Олександрівка, вул. Микитівська, буд. 1; адреса для листування: 56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, а/с 48; ідентифікаційний код 01033255)

до відповідача: Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" (56541, Миколаївська обл., Вознесенський район, с. Бузьке, вул. Мар`їна Роща, буд. 3; ідентифікаційний код 00992556)

про: стягнення 324948,68 грн,

за участю представників сторін:

від відповідача - Глущик Н.В., за довіреністю,

від позивача - не з`явився,

14.05.2020 Приватне акціонерне товариство "Микитівський гранітний кар`єр" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 346/2 від 08.05.2020 (з додатками), в якій просить суд:

- прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

- стягнути з Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" на користь Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар`єр" безпідставно набутих коштів у сумі 324948,68 грн на р/р НОМЕР_1 в ПАТ "Укрексімбанк", МФО 322313, код ЄДРПОУ 01033255;

- стягнути з Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" на користь Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар`єр" судовий збір за подання позовної заяви в сумі 4874,23 грн на р/р НОМЕР_1 в ПАТ "Укрексімбанк", МФО 322313, код ЄДРПОУ 01033255.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації № 601-р від 24.09.2012; акту № 02-24/8 від 18.11.2013 планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" за період з 01.07.2011 по 01.08.2013; розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації № 201-р від 10.07.2014 (про скасування розпорядження № 601-р від 24.09.2012); розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 433-р "Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення"; платіжних доручень (№ 2462 від 06.10.2011, № 2465 від 06.10.2011, № 2492 від 13.10.2011, № 2493 від 13.10.2011, № 239 від 12.11.2013 на суму 324945,31 грн; вимоги № 96/2 від 10.04.2020 з доказами її направлення відповідачу; застосування норм статей 526, 530, 1212 Цивільного кодексу України, статті 193, 222 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що відповідач безпідставно відмовив у зарахуванні суми збитків сплачених за період з 06.10.2011 по 12.11.2013 в розмірі 324945,31 грн, за земельну ділянку площею 5 га, яка входить у загальну площу вилученої земельної ділянки 29,02 га, до загальної суми збитків відповідача до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 433-р. Отже, позивач вважає, що перерахував відповідачу суму безпідставно набутих коштів на загальну суму 324945,31 грн..

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року (суддя Смородінова О.Г.) у справі № 915/664/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність належними доказами факту того, що грошові кошти в загальній сумі 324945,31 грн за період з 06.10.2011 по 12.11.2013 були перераховані відповідачу без достатньої правової підстави, оскільки платіжні доручення мають чітко визначені підстави для перерахування відповідних грошових сум. Призначення перерахування цих коштів не було спростовано учасниками, навпаки підтверджується як Актом № 02-24/8 від 18.11.2013 планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства Вознесенське лісове господарство , так і усними поясненнями сторін, згідно яких грошові кошти, які були набуті відповідачем від позивача - це сума збитків у зв`язку із погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки та приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок на підставі Постанови КМУ від 19.04.1993 № 284.

По-друге, надходження цих грошових коштів не залежить від процедурних дій відповідних органів (добровільна відмова від земельної ділянки; припинення права постійного користування земельною ділянкою; скасування розпоряджень районної державної адміністрації), отже не стосується передачі цієї земельної ділянки у державний запас; вилучення ж на корить позивача вказаної земельної ділянки не було здійснено.

Оцінюючи наявні докази в сукупності та всі обставини справи, перевіривши доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством Микитівський гранітний кар`єр не доведено порушення Державним підприємством Вознесенське лісове господарство прав і охоронюваних законом інтересів позивача, тому відсутні підстави для правового захисту його інтересів в межах даного спору з огляду на заявлені позовні вимоги.

Враховуючи, що позивачем не було доведено порушення права, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, суд не застосовував у цій справі правовий інститут строку позовної давності.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство Микитівський гранітний кар`єр звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2020 р. по справі № 915/664/20 повністю, ухвалити нове рішення за яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки безпідставність нарахування відповідачем позивачу збитків у сумі 324 948,31 грн. спростовується наступним:

ПрАТ Микитівський гранітний кар`єр здійснювало добування корисних копалин на підставі спеціального дозволу (ліцензію) від 04 жовтня 2006 р. за № 4038 на видобування та розробку Олександрійського родовища піску ділянка Комінтерн-З на землях Державного лісового фонду (на підставі погодження Вознесенського Держлісгоспу № 592 від 01.10.2003 р.) та Акту про надання гірничого відводу (Рішення Миколаївської обласної ради від 28 грудня 2007 року за № 20) на загальну площу 34 га, з них 29,02 га на землях Державного лісового фонду, які знаходилися у постійному користуванні Вознесенського ЛГ на підставі Державного акту від 30.03.2007 року (виданого на підставі розпорядження Вознесенської РДА від 23.02.2007 р. № 61-р), загальною площею 52,37 га.

Відповідно до розпорядження КМ України від 10.04.2008 року № 610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками , був накладений мораторій на вилучення та зміну цільового призначення лісових земельних ділянок для видобування корисних копалин відповідно до спеціальних дозволів на користування надрами Державним агентством лісових ресурсів та Державним агентством земельних ресурсів. Згідно розпорядження КМ України від 10.04.2008 року № 610-р про вилучення та зміну цільового призначення лісових земельних ділянок для видобування корисних копалин відповідно до спеціальних дозволів на користування надрами дозволялося лише за розпорядженням КМ України.

З метою дотримання вимог розпорядження КМУ від 10.04.2008 року № 610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками та отримання розпорядження КМУ про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду, позивач звернувся до керівника Державного агентства лісових ресурсів України Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства з приводу надання згоди про вилучення земельної ділянки під добування піску в межах гірничого відводу загальною площею 29,2 га.

Керівник Державного агентства лісових ресурсів України Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (Паламарюк П.М.) повідомив, що отримання розпорядження КМУ про вилучення земельної ділянки займає багато часу від 3-х до 5 років, відповідач запропонував позивачу, що він відмовиться від частини земельної ділянки 5 га та поверне її в землі запасу, але при умові, що підприємство сплате збитки наперед у розмірі 252 025,31 грн., тільки в тому випадку ДП Вознесенське ЛГ відмовиться від земельної ділянки загальною площею 5 га та обіцяв, що сплачена нами сума збитків потім в рахується при вилученні земельної ділянки, згідно розпорядження КМ України.

В жовтні місяці 2011 року позивач на підставі рахунків відповідача сплатило суму збитків у розмірі 252 025,31грн. Після сплати Позивачем суми збитків, в листопаді 2011 року ДП Вознесенське ЛГ звернулося до проектної організації з приводу обстеження земельної ділянки та отримання технічного звіту/висновку, після отримання технічного звіту/висновку до Вознесенської РДА з відповідною заявою про затвердження технічного звіту (розпорядження Вознесенської РДА № 537-р від 10.09.12) а потім з заявою про добровільну відмову від земельної ділянки загальною площею 5 га.

24.09.2012 року Вознесенська РДА винесла розпорядження № 601-р про припинення права постійного користування земельної ділянкою площею 5,0 га з земель лісового фонду невкритих лісовою рослинністю та повернуто в землі запасу Бузької сільської ради у зв`язку з добровільною відмовою постійного лісокористувача

Згодом розпорядження Вознесенська РДА від Вознесенська РДА р. № 601-р в травні 2014 року, за результатами проведеної перевірки Вознесенської РДА, міжрайонною прокуратурою було винесено подання на скасування розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації № 601-р від 24.09.2012 у зв`язку з порушенням Вознесенською райдержадміністрацією порядку вилучення земель із зміною їх цільового призначення. Розпорядженням № 201-р від 10.07.2014 р. голови Миколаївської облдержадміністрації скасовано розпорядження № 601-р від 24.09.2012 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та повернення її у державний земельний запас .

Після скасування розпорядження № 601-р від 24.09.2012 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та повернення її у державний земельний запас та не отримання обіцяної земельної ділянки позивач звернувся до відповідача про повернення безпідставно отриманих коштів, але йому було гарантовано, що сума збитків потім врахується при вилученні земельної ділянки при отриманні розпорядження КМ України.

Вище зазначене свідчить про те, що сума збитків та недоотриманого доходу за невикористання 5 га земельної ділянки сплачених позивачем відповідачу у сумі 324 948,31 грн., безпідставно, без будь яких, на то правових підстав передбачених розпорядження КМ України від 10.04.2008 року № 610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками та Постанови КМУ від 19.04.1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам .

У судовому рішенні суд зазначає, що у 2011 та 2013 роках, позивачем дійсно була перерахована сума в розмірі 324 948,68 грн. Але суд вважає, що сума в розмірі 324 948, 68 грн., що є предметом позову була перерахована на рахунок відповідача, як сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі, посилаючись в рішенні на Постанову КМУ від 19.04.1193 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам . Але п. 1 Постанови КМУ від 19.04.1193 року № 284 не передбачає в загалі відшкодування суми недоотриманого доходу. Відповідно до п. 1 постанови передбачено відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв' язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

В мотивуючій частині рішення суд першої інстанції взагалі ігнорує той факт, що відповідачем не був дотриманий порядок нарахування суми недоотриманого доходу передбачений п. 2 Постанови КМУ від 19.04.1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам - комісія не створювалася, акт не складався, оскільки спочатку були нараховані збитки (недоотриманий доход), потім здійснювалися заходи по дотриманню законності підстав їх нарахування.

Також, на думку апелянта, суд першої інстанції взагалі не досліджував порядок вилучення земельних ділянок передбачений розпорядження КМ України від 10.04.2008 року № 610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками , яким був накладений мораторій на вилучення та зміну цільового призначення лісових земельних ділянок для видобування корисних копалин відповідно до спеціальних дозволів на користування надрами Державним агентством лісових ресурсів та Державним агентством земельних ресурсів.

Судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не взято до уваги та взагалі не досліджено і той факт, що у відзиві на позовну заяву позивача, відповідач зазначає, що земельна ділянка площею 5 га, яка була землями державного лісового фонду та знаходиться на праві постійного користування у відповідача на момент 2011 року межувала із землями Позивача, на яких проводилися роботи із розробки корисних копалин, а саме піску. Відповідач зазначає, що у результаті комісійного обстеження насаджень на вказаній території було встановлено, що наявні лісові насадження припинили ріст, послаблені, з водяними пагонами, всихаючи та сухостійні, на стовбурах виявлені ракові рани по висоті стовбура. Причиною послаблення насаджень - пониження ґрунтових вод внаслідок розробки піщаних кар`єрів, які розташовані поблизу насаджень. Але доказ, який би підтверджував підстави нарахування недоотриманого доходу у зв`язку з погіршенням земельної ділянки не надав.

Вищезазначене твердження відповідача стосовно підстав нарахування недоотриманого доходу, у зв`язку із погіршенням якості ґрунтового покриву та інших властивостей земельної ділянки та приведення їх у непридатний стан, у результаті добування піску, спростовується технічним звітом ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га, виготовленого ДП Миколаївський науково - дослідницький та проектний інститут землеустрою № 9- 2787 від 13.06.2012 року виготовлено на замовлення ДП Вознесенське ЛГ (лист від 15.05.2012 р. № 462), за результатами якого причиною послаблення насаджень виникли не внаслідок розробки піщаного кар`єру, а згідно агрокліматичного районування Миколаївської області територія, де розташована земельна ділянка, відноситься до першого (північного) агрокліматичного району, який характеризується теплим, помірно посушливим кліматом та неприродна для залісення.

За доводами скаржника, вищезазначене свідчить про те, що збитки нараховані відповідачем позивачу безпідставно, без надання жодного доказу, який би підтверджував підставу або порядок нарахування недоотриманого доходу, у зв`язку із погіршенням якості ґрунтового покриву та інших властивостей земельної ділянки, тобто без будь-яких правових підстав, що у рішенні суду першої інстанції взагалі не взято до уваги та не в повному обсязі з`ясовано.

Разом з апеляційною скаргою апелянт заявив клопотання про долучення до матеріалів справи копії технічного звіту ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га, виконаного за договором 14119 від 06.06.2012р., з метою повного та всебічного значення для правильного вирішення спору, та забезпечення можливості реалізації процесуальних прав позивача, формування та висловлення позицій щодо предмета спору.

В клопотанні скаржник зазначає, що 18 серпня 2020 року до господарського суду Миколаївської області позивачем була подана заява № 576/2 від 18.08.2020 р., в якій позивач просив суд долучити до матеріалів справи технічний звіт ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га, виготовленого Державного підприємства Миколаївський науково - дослідницький та проектний інститут землеустрою № 9-2787 від 13.06.2012 року на замовлення відповідача.

З підстав, передбачених приписами ч. 2,4 ст. 80, ст.118 та ч.1 ст. 119 Господарського кодексу України, суд першої інстанції залишив заяву № 576/2 від 18.08.2020 р. без розгляду. Позивач відповідно до п. 2 ст. 169 ГПК України намагався заявити клопотання в усній формі про долучення до матеріалів письмового доказу та пояснити поважність причин пропуску подачі письмового доказу, але суд відмовив.

Скаржник зазначає, що позивач не в змозі був виконати вимоги передбачені ст. 80 ГПК України, оскільки при подані позову до суду, не було відомо про наявність такого письмового доказу, як технічний звіт ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га. Позивачу стало відомо про наявність письмового доказу лише 18.08.2020 року.

Тому апелянт просить долучити до матеріалів справи даний письмовий доказ (технічний звіт ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га), адже він має суттєве значення по справі, та спростовує підставу нарахування відповідачем суми недоотриманого доходу від невикористання 5 га. землі позивачу, у зв`язку з погіршенням властивостей земельної ділянки пов`язаної з розробкою піщаного кар`єру.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар`єр" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року у справі № 915/664/20. Встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу, заяв чи клопотань.

До суду 29.09.2020 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від ДП Вознесенське ЛГ , в якому відповідач просить апеляційну скаргу ПрАТ Микитівський гранітний кар`єр відхилити, рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2020 року по справі №915/664/20 залишити без змін.

Відповідач не погоджується з доводами апелянта в частині безпідставності нарахування Позивачем збитків Відповідачу у сумі 324 948,68 гривень, оскільки на момент передачі вказаної земельної ділянки розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 10.09.2012 року № 537-р Про затвердження технічного звіту з ґрунтового обстеження земельних ділянок площею 5,0 га з метою якісної характеристики ґрунтів, щодо визначення придатності земель для сільськогосподарського використання в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та від 24.09.2012 року № 601-р Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та повернення її у державний земельний запас не було оскаржено та визнано неправомірним. Окрім того, фактична передача земельної ділянки у розмірі 5,0 га була здійснена, що дало змогу Відповідачу здійснювати господарську діяльність на її території, зокрема, видобуток корисних копалин та отримання в результаті цього прибутку.

Враховуючи даний факт, можна дійти висновку, що і господарська діяльність Відповідача у період з 2011 року по 2013 рік, яка здійснювалася на вказаній території та отримання відповідного прибутку теж можна вважати незаконною. Проте, перерахування Позивачем грошових коштів в сумі 324 948,68 гривень Відповідачу є недоотриманий прибуток Відповідача, який міг би він отримати у випадку здійснення лісогосподарської діяльності на землях державного лісового фонду. Земельна ділянка площею 5 гектара, яка була землями державного лісового фонду та знаходилася на праві постійного користування у Відповідача на момент 2011 року межувала із землями Позивача, на яких проводилися роботи із розробки корисних копалин, а саме піску. Комісійним обстеженням насаджень на вказаній території було встановлено, що наявні лісові насадження припинили ріст, послаблені, з водяними пагонами, всихаючи та сухостійні, на стовбурах виявлені ракові рани по висоті стовбура. Причиною послаблення насаджень є пониження ґрунтових вод внаслідок розробки піщаних кар`єрів, які розташовані поблизу насаджень.

Враховуючи положення Постанови КМУ від 19.04.1993 року № 284 Відповідачем у 2011 році було пред`явлено рахунок Позивачу про компенсацію суми збитків у зв`язку із погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки та приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок на суму 252 тис.грн..

У 2013 році перевіркою Вознесенською об`єднаною державною фінансовою інспекцією був встановлений факт заниження розрахунку на суму 72,92 тис. грн. внаслідок заниження віку лісів. В ході ревізії Позивачем було перераховано вказану суму на розрахунковий рахунок Відповідача. Дані факти знайшли своє відображення у акті Вознесенської об`єднаної державної фінансової інспекції від 18.11.2013 року № 02-24/8.

У апеляційній скарзі Позивача прослідковується теза, що Позивач у 2011 році звертався до тодішнього начальника Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства з приводу передачі земельної ділянки, що були землями державного лісового фонду на користь Позивача. Проте, жодних документальних доказів з цього приводу не було надано. Окрім того, ДП Вознесенське ЛГ як самостійний суб`єкт господарювання діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов`язань. Жодне втручання у господарську діяльність не припускається. Тож, які домовленості були між Позивачем та тодішнім начальником Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства Відповідачу невідомі та не підтверджені Позивачем. При цьому, заявляючи дану інформацію у апеляційній скарзі Позивач виходить за межі пред`явлених позовних вимог. Адже процесуальні норми та порядок передачі земельної ділянки не є предметом позову.

У апеляційній скарзі Позивач зазначає, що суд при винесенні рішення по справі ігнорує той факт, що Відповідачем не був дотриманий порядок нарахування суми недоотриманого доходу та не було досліджено порядок вилучення земельних ділянок, передбачений розпорядженням КМУ від 10.04.2008 року № 610-р. Такими тезами Позивач знову ж таки виходить за межі позовних вимог, адже предметом позову було стягнення безпідставно набутих коштів, а не правильність нараховування грошових коштів.

Що стосується технічного звіту з ґрунтового обстеження земельних ділянок площею 5,0 га, відповідач заперечує проти долучення його до матеріалів справи, оскільки у звіті не міститься інформація щодо причин, які призвели до погіршення якості ґрунтового покриву, а дається загальна інформація, яка характеризує земельну ділянку (місце розташування, кліматичні особливості району, в якому вона розташована, рівень родючості, групи ґрунтів та інше). Даний технічний звіт носить більш загальний характер і не вказує причинний зв`язок між погіршенням якості ґрунтового покриву та фактором, який до цього призвів. Окрім того, у висновку технічного звіту для зменшення розвіюваності ґрунтів на цій земельній ділянці рекомендовано постійне залуження багаторічними травами. Разом з тим, листом керівника ДП Вознесенське ЛГ від 15.05.2012 року № 462 до ДП Миколаївський інститут землеустрою про проведення ґрунтового обстеження, який Позивач надав разом із апеляційною скаргою, відмічено намір Відповідача здійснювати заліснення вказаної земельної ділянки, у зв`язку з тим, що внаслідок господарської діяльності Позивача вказана земельна ділянка втратила своє цільове призначення.

В судове засідання 03.11.2020 року не з`явився представник ПрАТ Микитівський гранітний кар`єр , повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання.

Будь-яких заяв, клопотань тощо від апелянта щодо неможливості реалізації ними своїх процесуальних прав на участь представника в судовому засіданні, про намір взяти участь у судовому засіданні, в тому числі у режимі відеоконференції, до суду не надходило.

Апелянтом не зазначено причин, які перешкоджають участі представника в судовому засіданні.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

В даному випадку участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному ухвалою суду від 14.09.2020 на 03.11.2020, обов`язковою не визнавалась.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З апеляційною скаргою апелянт заявив клопотання про долучення до матеріалів справи копії технічного звіту ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га, виконаного за договором №14119 від 06.06.2012р..

Судом першої інстанції цей звіт не долучено до матеріалів справи, у зв`язку з пропуском строку строку подання доказів та відсутністю обґрунтування поважності причин пропуску.

Надавши до суду апеляційної інстанції вказаний звіт, апелянт не навів нових обставин в обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання цього доказу. Посилання на те, що позивачу стало відомо про наявність письмового доказу лише 18.08.2020 року, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами по справі.

Отже, за таких обставин, судова колегія відмовляє в долученні до матеріалів справи копії технічного звіту ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га, виконаного за договором 14119 від 06.06.2012р., оскільки позивачем додано звіт до суду першої інстанції 18.08.2020р.. Згідно протоколу судового засідання від 07.07.2020р. а.с. 103-104 суд першої інстанції правомірно залишив без розгляду зазначене клопотання у відповідності до приписів ст. ст. 80, 118 ГПК України, призначив справу до розгляду по суті на наступному засіданні 18.08.2020р..

Клопотання скаржника про долучення звіту в суді апеляційної інстанції безпідставне та не підлягає задоволенню. Крім того, технічний звіт ґрунтового обстеження земельної ділянки загальною площею 5 га, виготовлений Державним підприємством Миколаївський науково - дослідницький та проектний інститут землеустрою № 9-2787 від 13.06.2012 року, подано до суду 18.08.2020р.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовною заявою, позивач зазначає, що за період з 06.10.2011 по 12.11.2013 перерахував на користь ДП "Вознесенське лісове господарство" збитки за невикористання земельної ділянки площею 5 га лісовим господарством впродовж 49 років на загальну суму 324945,31 грн, що підтверджує наступними доказами:

- платіжне доручення № 2462 від 06.10.2011 на суму 80000,00 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011Часткова оплата У т.ч. ПДВ 13333,33 грн");

- платіжне доручення № 2465 від 06.10.2011 на суму 15000,00 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011Часткова оплата У т.ч. ПДВ 2500,00 грн");

- платіжне доручення № 2492 від 13.10.2011 на суму 130000,00 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011Часткова оплата У т.ч. ПДВ 21666,67 грн");

- платіжне доручення № 2493 від 13.10.2011 на суму 27025,31 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011 У т.ч. ПДВ 4504,22 грн");

- платіжне доручення № 239 від 12.11.2013 на суму 72923,37 грн (призначення платежу: "Сума донарахованих збитків рах№147 від 03,10,2013 У т.ч. ПДВ 12153,90 грн").

Пунктом 1 розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та повернення її у державний земельний запас" № 601-р від 24.09.2012, зокрема, за клопотанням Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство", було вирішено припинити право постійного користування ДП "Вознесенське лісове господарство" земельною ділянкою загальною площею 5,0 га пасовища та повернути вищевказану земельну ділянку до земель запасу в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

18.11.2013 відповідно до пункту 8 Акту № 02-24/8 планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" за період з 01.07.2011 по 01.08.2013 Вознесенською об`єднаною державною фінансовою інспекцією Державної фінансової інспекції в Миколаївській області в ході ревізії встановлено факт вилучення земель лісового фонду в кількості 5 га на підставі розпорядження Вознесенської райдержадміністрації від 24.11.2011 № 469-р та 24.09.2012 №601-р на підставі звернень директора ДП "Вознесенського лісового господарства" Чикачева О.О.

Підставою добровільної відмови від земельної ділянки державного лісового фонду площею 5 га є погіршення якості ділянки, втрата продуктивності насаджень та всихання, спричинені негативною дією понижених ґрунтових вод внаслідок межування даної земельної ділянки лісового фонду із землями ВАТ "Микитівський гранітний кар`єр". Відповідно до отриманої відповіді на запит управлінням Держземагенства у Вознесенському районі повідомлено, що на земельну ділянку площею 5 га припинено право постійного користування ДП "Вознесенське лісове господарство" та 27.12.2012 Миколаївським окружним адміністративним судом винесено постанову за позовом ДП "Вознесенське лісове господарство" про скасування державної реєстрації Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 52,37 га яка розташована в межах території Бузької сільради Вознесенського району та зобов`язано відділ Держкомзему у Вознесенському районі Миколаївської області внести зміни до запису в "Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі". Вивченням пред`явленої на перевірку адміністративної позовної заяви позивача - ДП "Вознесенське лісове господарство" встановлено, що підставою для відмови від земель лісового фонду площею 5 га є висновок ДП "Миколаївський інститут землеустрою" відповідно до якого дана земельна ділянка не придатна для ведення лісового господарства.

Перевіркою встановлено, що вищевикладені факти щодо прийнятих рішень стосовно добровільної відмови від права постійного користування землями лісового фонду - 5 га та припинення права постійного користування ДП "Вознесенське лісове господарство" на земельну ділянку лісового фонду площею 5 га з поверненням її до земель запасу, суперечать розпорядженню Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р із змінами "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками", яким зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання ділянки вилучаються і передаються у постійне користування та /або в оренду: - для будівництва, реконструкції та капітального ремонту залізничних ліній та автомобільних доріг загального користування; - для розміщення кладовищ; - за рішенням Кабінету Міністрів України.

Таким чином, на думку позивача, директором ДП "Вознесенське лісове господарство" при добровільній відмові від земельної ділянки площею 5га порушено ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України та вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 №610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" в частині заборони відчуження земельних ділянок лісового фонду, наслідком якого є незаконне відчуження (вилучення із земель лісового фонду) земельної ділянки площею 5га вартістю 87,94тис.грн.

Ревізією встановлено, що на підставі комісійного обстеження насаджень Прибузького лісництва в яких заплановано проведення суцільних санітарних рубок у 2011 році по ДП "Вознесенське ЛГ" (акт від 20.10.2012) на території земельної ділянки площею 5 га, що розташована в кварталі 30 виділ 2, 6 та 11 комісією зроблено висновок про те, що наявні лісові насадження (сосна та акація біла) віком 58років припинили ріст, послаблені, з водяними пагонами, всихаючі та сухостійні, на стовбурах виявлені ракові рани по висоті стовбура. Ймовірна причина послаблення насадження - пониження ґрунтових вод внаслідок розробки піщаних кар`єрів, які розташовані поблизу насадження. На підставі вищевказаного акту обстеження та погодження начальника Миколаївського обласного управління лісового господарства та мисливського господарства на площі 5га лісового фонду проведено суцільна санітарна рубка в листопаді 2011 року.

Відповідно до порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19.04.1993 №284 ДП "Вознесенське лісове господарство" обраховано розмір збитків в сумі 252,0 тис.грн, які були пред`явлені ВАТ "Микитівський гранітний кар`єр" та які сплачені в повному обсязі в листопаді 2011 року. Перевіркою вказаного розрахунку суми збитків встановлено факт заниження розрахунку на 72,92 тис.грн внаслідок заниження віку лісу (розрахунок проведено на 49 віковий ліс, фактично вік лісу становив 58 років), що призвело до недоотримання доходів ДП "Вознесенське лісове господарство" на суму 72,92 тис.грн. Порушення допущено головним економістом Т.І.Чернявською, якою обраховано розмір збитків на суму 252025,31 грн.

10.07.2014 на підставі подання Вознесенського міжрайонного прокурора від 30.05.2014 року. Миколаївська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження № 201- "Про скасування деяких розпоряджень голови Вознесенської райдержадміністрації", яким скасовано розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 10 вересня 2012 року № 537-р "Про затвердження технічного звіту з ґрунтового обстеження земельних ділянок площею 5,0 га з метою якісної характеристики ґрунтів, щодо визначення придатності земель для сільськогосподарського використання в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області" та від 24 вересня 2012 року № 601-р "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та повернення її у державний земельний запас".

У зв`язку із наведеним, як зазначає позивач у своєму позові, 5,0 га земельної ділянки, на яку було припинено право постійного користування ДП "Вознесенське лісове господарство" та за яку були сплачені збитки у сумі 324945,31 грн, та яка повинна була бути передана позивачу в користування, залишилися у користуванні ДП "Вознесенське лісове господарство", яке безпідставно відмовило позивачу у зарахуванні цієї суми збитків, сплачених у період з 06.10.2011 по 12.11.2013 за земельну ділянку площею 5 га до загальної суми збитків відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 433-р "Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення".

Позивач вважає, що кошти в сумі 324945,31 грн, сплачені в період з 06.10.2011 по 12.11.2013, є безпідставно набутими відповідачем та просить стягнути їх в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до (ч.1) ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з (ч. 2) ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом (ч. 3) ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, стаття 1212 ЦК України визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Такими можуть бути дії набувача майна, потерпілого, інших осіб. Підставою таких зобов`язань можуть бути події.

З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов`язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. (Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15).

Судова колегія, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, з огляду на таке.

Як зазначено вище, за період з 06.10.2011 по 12.11.2013 позивач ПрАТ "Микитівський гранітний кар`єр" перерахував на користь ДП "Вознесенське лісове господарство" 324945,31 грн, а саме:

- платіжне доручення № 2462 від 06.10.2011 на суму 80000,00 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011Часткова оплата У т.ч. ПДВ 13333,33 грн");

- платіжне доручення № 2465 від 06.10.2011 на суму 15000,00 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011Часткова оплата У т.ч. ПДВ 2500,00 грн");

- платіжне доручення № 2492 від 13.10.2011 на суму 130000,00 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011Часткова оплата У т.ч. ПДВ 21666,67 грн");

- платіжне доручення № 2493 від 13.10.2011 на суму 27025,31 грн (призначення платежу: "Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах18 від 05,10,2011 У т.ч. ПДВ 4504,22 грн");

- платіжне доручення № 239 від 12.11.2013 на суму 72923,37 грн (призначення платежу: "Сума донарахованих збитків рах№147 від 03,10,2013 У т.ч. ПДВ 12153,90 грн").

Зважаючи на вимоги позовної заяви про повернення вказаних коштів як безпідставно перерахованих, колегія суддів вважає за потрібне дослідити такі доводи.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1)набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2)відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов`язаннями з безпідставного збагачення.

Як убачається з наведених платіжних доручень (а.с.23-27), вони мають чітко визначені підстави для перерахування відповідних грошових сум у призначенні платежу - Сума недоотриманого доходу від невикористання 5 га землі рах 18 від 05.10.2011Часткова оплата а також Сума донарахованих збитків рах №147 від 03.10.2013 .

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем, що вказані грошові кошти в загальній сумі 324945,31 грн за період з 06.10.2011 по 12.11.2013 були перераховані відповідачу без достатньої правової підстави.

Призначення перерахування цих коштів підтверджується як Актом № 02-24/8 від 18.11.2013 планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Вознесенське лісове господарство".

З даного Акту вбачається, що на підставі комісійного обстеження насаджень Прибузького лісництва, в яких заплановано проведення суцільних санітарних рубок у 2011 році по ДП "Вознесенське ЛГ" (акт від 20.10.2012) на території земельної ділянки площею 5 га, що розташована в кварталі 30 виділ 2, 6 та 11 комісією зроблено висновок про те, що наявні лісові насадження (сосна та акація біла) віком 58років припинили ріст, послаблені, з водяними пагонами, всихаючі та сухостійні, на стовбурах виявлені ракові рани по висоті стовбура. Ймовірна причина послаблення насадження - пониження ґрунтових вод внаслідок розробки піщаних кар`єрів, які розташовані поблизу насадження. На підставі вищевказаного акту обстеження та погодження начальника Миколаївського обласного управління лісового господарства та мисливського господарства на площі 5га лісового фонду проведено суцільна санітарна рубка в листопаді 2011 року.

Відповідно до порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19.04.1993 №284 ДП "Вознесенське лісове господарство" обраховано розмір збитків в сумі 252,0 тис.грн, які були пред`явлені ВАТ "Микитівський гранітний кар`єр" та які сплачені в повному обсязі в листопаді 2011 року. Перевіркою вказаного розрахунку суми збитків встановлено факт заниження розрахунку на 72,92 тис.грн внаслідок заниження віку лісу (розрахунок проведено на 49 віковий ліс, фактично вік лісу становив 58 років), що призвело до недоотримання доходів ДП "Вознесенське лісове господарство" на суму 72,92 тис.грн. Порушення допущено головним економістом Т.І.Чернявською, якою обраховано розмір збитків на суму 252025,31 грн.

Отже, позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок Відповідача вказану суму збитків, нараховану у зв`язку із погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки та приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок на підставі Постанови КМУ від 19.04.1993 № 284, що виключає можливість віднесення зазначених коштів в якості безпідставно набутих відповідачем.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено залежність надходження цих грошових коштів від процедурних дій відповідних органів (добровільна відмова від земельної ділянки; припинення права постійного користування земельною ділянкою; скасування розпоряджень районної державної адміністрації), отже не стосується передачі цієї земельної ділянки у державний запас; вилучення ж на корить позивача вказаної земельної ділянки не було здійснено.

Посилання апелянта на наявність домовленостей про добровільну відмову відповідача від земельної ділянки та подальшу передачу її позивачу в користування, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами та заперечується відповідачем.

Також судовою колегією відхиляються доводи апелянта про недотримання відповідачем порядку нарахування суми недоотриманого доходу, порядку вилучення земельних ділянок, передбаченого розпорядженням КМУ від 10.04.2008 року № 610-р., оскільки обставини добровільної відмови відповідача від земельної ділянки, припинення права постійного користування відповідача Вознесенською райдержадміністрацією та подальше скасування такого рішення Миколаївською обласною державною адміністрацією не стосуються предмету даної справи.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Наявність порушених або оспорюваних прав і інтересів у особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковою, а обов`язком позивача відповідно до ст. 74 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).

Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ у справі "Озтюрк проти Туреччини" (Ozturk v. Turkey), заява N 22479/93, пункт 55,ECHR 1999-VI)

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, засади визначені пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України такі як справедливість, добросовісність та розумність.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Приватним акціонерним товариством "Микитівський гранітний кар`єр" не доведено порушення Державним підприємством "Вознесенське лісове господарство" прав і охоронюваних законом інтересів позивача, тому відсутні підстави для правового захисту його інтересів в межах даного спору з огляду на заявлені позовні вимоги.

Відповідно до правової позиції, відображеної у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено порушення права, за захистом якого він звернувся до суду з відповідним позовом, суд першої інстанції правомірно не застосовував у даній справі позовну давність, про яку заявлено відповідачем.

Враховуючи викладене, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року у справі № 915/664/20 без змін, а апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар`єр" - без задоволення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями ст. ст. 240, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282-285 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Микитівський гранітний кар`єр" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року у справі № 915/664/20 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2020 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Н.М. Принцевська