Постанова

від 04.11.2020 по справі 902/1066/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Справа № 902/1066/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 травня 2020 року по справі №902/1066/19 (суддя - А.А. Тварковський)

час та місце ухвалення: 14 травня 2020 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 19 травня 2020 року

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС"

про стягнення 562642 грн 14 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Захарчук К.О.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю РСД ГРУП (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІГРАН ПЛЮС (надалі - Відповідач) про стягнення 550 000 грн 00 коп. основної суми боргу, 3% річних в сумі 7 356 грн 71 коп., інфляційних збитків в розмірі 5285 грн 43 коп..

Позовні вимоги вмотивовані тим, що в період з червня 2019 року по липень 2019 року Позивач поставив Відповідачу товар (вироби вогнетривкі марки ШПД-39 та мерштель МШ-39) на загальну суму 1093170 грн, згідно з видатковими накладними. Як стверджує Позивач, Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар в сумі 543170 грн, внаслідок чого Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 550000 грн основного боргу, 5285 грн 43 коп. інфляційних втрат та 7356 грн 71 коп. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2019 року позов було задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 550000 грн боргу, 7332 грн 79 коп. річних та 5285 грн 43 коп. інфляційних втрат. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 23 грн 92 коп. 3 % річних судом відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт поставки товару та Відповідачем не заперечується його отримання відповідно до видаткових накладних №39 від 27 червня 2019 року, №44 від 9 липня 2019 року, №48 від 22 липня 2019 року та №49 від 26 липня 2019 року. Разом з тим Відповідач здійснив часткову оплату вартості прийнятого товару, відтак несплаченою залишається сума 550000 грн. Що ж стосується отримання неякісного товару, то місцевим господарським судом було зазначено, що Відповідачем до матеріалів справи не було долучено Акту прихованих недоліків, в момент передачі товару щодо супроводжуючих документів зауважень від Відповідача не зафіксовано. Відтак, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позов в цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 2-10), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що поставлений Позивачем товар неналежної якості та при його відвантаженні не надано документів про відповідність поставлених виробів стандартам, зазначених у видаткових накладних.

Відповідач вказує, що недоліки поставленого товару виявлено в процесі експлуатації, окрім того 29 листопада 2019 року проведено огляд виявлених пошкоджень за участі представників Позивача та направлено Позивачу відповідну вимогу про надання копії сертифікату якості цегли вогнетривкої ШПД-39 "GIR" від заводу виробника та завірені копії видаткових накладних від заводу виробника для підтвердження походження товару. При цьому, як вказує апелянт, Позивач повідомив, що не зобов`язаний надавати запитувані видаткові накладні, а сертифікати було передано з автомобілем, що здійснював поставку, тому Позивач може надати копії сертифікатів заводу виробника.

Окрім того, Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що товарно-транспортні накладні сфальсифіковано Позивачем, оскільки: місце відвантаження у таких накладних вказано за адресою розташування виробництва ТОВ "ГІР-Інтернешнл", однак відсутня печатка заводу виробника, з території якого проводилося відвантаження товару; не зазначено номеру та дати сертифікату якості як супровідного документу, а лише вказано "сертифікат якості отримано"; відсутня печатка та підпис перевізника.

Таким чином, на думку Відповідача поставлений Позивачем товар не відповідає номенклатурі, зазначеній у видаткових накладних, є невідомої якості та походження.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 вересня 2020 року прийнято справу №902/1066/19 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в котрому Позивач заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначивши, що Позивачем до матеріалів справи були долучені належним чином оформлені видаткові накладні, які й підтверджують факт товару, а тому у Відповідача виник обов`язок оплатити отриманий Товар.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 рокубуло призначено справу №902/1066/19 до розгляду на 5 листопада 2020 року об 14:00 годин.

Водночас, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року було задоволено клопотання представника Позивача щодо участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Разом з тим, на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 3 листопада 2020 року від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 12 жовтня 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Водночас, в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Колегія суду констатує факт закінчення шістдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, та констатує, що відкладення розгляду справи призведе до порушення вказаного строку (а відтак і принципу судочинства, визначеного в статті 2 ГПК України). В той же час апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи констатує факт того, що і в суді першої інстанції Відповідач не вчиняв жодних дій спрямованих на участь в судовому засіданні. Разом з тим, апеляційний господарський суд звертає увагу, що в силу дії чинних норм ГПК України, всі докази, що не змогли подати сторона (апелянт), вона могла подати виключно з подачею апеляційної скарги, та з обгрунтуванням чому вона їх не могла подати (суд констатує відсутність в в клопотанні відомостей про бажання подати нові докази). Разом з тим, апеляційний господарський суд констатує, що з моменту призначеного судового засідання (12 жовтня), апелянт тне вчинив будь-яких дій щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції (як проводив зокрема представник Позивача), в тому числі й відеоконференцію за межами суду (котрі є апріорі безпечні для представника апелянта в питаннях щодо розповсюдження COVID, про які в судах двох інстанціях постійно вказує представник апелянта).

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні заяви про відкладення розгляду справи та вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами (адже в разі відкладення розгляду справи апеляційним господарським судом, буде порушено процесуальний строк розгляду апеляційної скарги) та зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача, в якому висвітлена його позиція з-приводу рішення та позовної заяви.

В судовому засіданні від 4 листопада 2020 року, яке було проведено в режимі відеоконференції поза приміщеннями суду, представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також, Позивач зазначив, що в матеріалах справи містяться всі належні та допустимі докази, котрі засвідчують факт поставки Товару для Відповідача.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому колегія апеляційного господарського суду виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання домовленостей між Позивачем та Відповідачем, Позивачем було поставлено для Відповідача товар (вироби вогнетривкі марки ШПД-39 та мерштель МШ-39) на загальну суму 1093170 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

· видаткова накладна №39 від 27 червня 2019 року на суму 322 500 грн;

· видаткова накладна №44 від 9 липня 2019 року на суму 306420 грн;

· видаткова накладна №48 від 22 липня 2019 року на суму 318750 грн;

· видаткова накладна №49 від 26 липня 2019 року на суму 145500 грн (том 1, а.с. 18, 23, 28, 31).

Вищезазначені накладні підписані Позивачем та Відповідачем без зауважень та заперечень, а також скріплені печатками сторін. При цьому, як вказує Позивач, факт поставки підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а саме: товарно-транспортна накладна №27/4 від 27 червня 2019 року; товарно-транспортна накладна №27/2 від 9 липня 2019 року; товарно-транспортна накладна №27 від 22 липня 2019 року; товарно-транспортна накладна №27/3 від 26 липня 2019 року; (том 1, а.с. 19, 24, 2932).

Як слідує із наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень (а.с.34-38) Відповідач за отриманий товар здійснив частковий розрахунок на суму 543170 грн, а саме: платіжне доручення №651 від 24 червня 2019 року на суму 300 000 із призначенням платежу за вироби вогнетривкі марки ШПД згідно рахунку №0065 від 24 червня 2019 року ; платіжне доручення №663 від 4 липня 2019 року на суму 75000 грн із призначенням платежу за вироби вогнетривкі марки ШПД згідно рахунку №0065 від 24 червня 2019 року ; платіжне доручення №770 від 13 вересня 2019 року на суму 68170 грн із призначенням платежу за вироби вогнетривкі марки ШПД згідно рахунку №0065 від 24 червня 2019 року ; платіжне доручення №776 від 17 вересня 2019 року на суму 50000 грн із призначенням платежу за вироби вогнетривкі марки ШПД згідно рахунку №0065 від 24 червня 2019 року ; платіжне доручення №788 від 27 вересня 2019 року на суму 50000 грн із призначенням платежу за вироби вогнетривкі марки ШПД згідно рахунку №0065 від 24 червня 2019 року .

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача із вимогою №0019 від 2 грудня 2019 року про сплату решти боргу в сумі 550000 грн в строк до 6 грудня 2019 року, однак реагування Відповідача на таку вимогу матеріали справи не містять (том 1, а.с. 42).

Як вбачається з позовної заяви , підставою позовних вимог Позивача до Відповідача було невиконання Відповідачем зобов`язання щодо повної оплати Товару за видатковими накладними, внаслідок чого Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права щодо стягнення боргу з урахуванням інфляційних та річних з Відповідача.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зважаючи на характер встановлених між сторонами правовідносин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України тощо.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено: що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу дії статті 193 Господарського кодексу України: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу дії частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що: господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, зважаючи на заперечення Відповідача наведені в апеляційній скарзі (щодо того, що видаткові накладні, но котрі покликається Позивач не є належними та допустимими доказами з огляду на порушення при їх оформленні) колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов`язання щодо передачі Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність .

Так в силу дії статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

При цьому, колегія суддів констатує, що відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань , власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Із системного аналізу законодавчих актів, котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів , отже, при розгляді даної справи належало б дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

При цьому у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Дана позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності (в тому числі й податкові накладні) наведена у Постанові Верховного Суду від 4 листопада 2019 року по справі № 905/49/15, Постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 року по справі № 915/878/16.

Зважаючи на доводи Позивача щодо того, що він виконав свої зобов`язання щодо поставки Товару, який і до цього часу своєчасно не оплачений, оскільки, як вказує Відповідач в своїй апеляційній скарзі існують недоліки у оформленні товарно-транспортних накладних (які описані вище в даній судовій постанові), то колегія суддів дослідивши дані заперечення в площинні доказів долучених до матеріалів справи та й самих матеріалів справи, зазначає наступне.

Позивачем поданими доказами, а саме видатковими накладними (№39 від 27 червня 2019 року на суму 322 500 грн; №44 від 9 липня 2019 року на суму 306420 грн; №48 від 22 липня 2019 року на суму 318750 грн; №49 від 26 липня 2019 року на суму 145500 грн), які підписані та скріплені відтисками печаток сторін, підтверджено обставини саме поставки Товару.

В той же час, Відповідач в своїй апеляційній скарзі не заперечує поставки товару по вищезазначеним видатковим накладним, підписання їх, а лише вказує на певні недоліки товарно - транспортних накладних (відсутність сертифікату, відсутність підпису та печатки перевізника, відсутність печатки та підпису відповідальної особи заводу виробника) та питання щодо виникнення недоліків товару.

При цьому апеляційний господарський суд ще раз констатує, що згідно визначення господарської операції відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" , вбачається, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань , власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно з дослідження вищеописаних видаткових накладних, вбачається, що вони містить всі необхідні відомості та реквізити, а саме: підпис сторін, відтиск печаток, сторін, підставу, адресу поставки, назву товару, кількість та суму, котрі свідчать про фіксування господарської операції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що такий первинний документ не може знецінюватися тільки з огляду на наявність, на думку Відповідача, невідповідностей у його оформленні, адже обов`язок по його оформленні лежить саме на постачальнику (Позивачу), саме тому для реальності відображення подій щодо обставин господарської операції й досліджуються всі докази у їх сукупності (що й підтверджують здійснення господарської операції, а в цілому наявність події яка викликає зміни в структурі активів).

Окрім того, необхідність такого обов`язкового реквізиту, як особистий підпис, зумовлена тим, що він дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а не сам факт здійснення господарської операції.

При цьому, колегія суддів констатує, що якби дані накладні не були б оформленні належним чином (підписані та засвідчені відтиском печаток), то і не існували б інші докази, що вказують на визнання, до подачі позову, Відповідачем факту поставки Товару (адже Відповідачем було сплачено 543170 грн за поставлений Товар). Проте в цій справі існують докази щодо отримання Відповідачем товару, і докази зміни риторики Відповідача щодо отримання Товару, пов`язаної з не вчиненням дій щодо оплати залишку заборгованості (при наявності заперечень щодо якості товару, без спроби довести це в судовому порядку).

Саме тому, колегія суддів не може надати перевагу доводам Відповідача щодо не підтвердження факту проведення господарської операції з огляду на відсутність належним чином оформлених первинних доказів (видаткових накладних та товарно-транспортних накладних), нівелюючи при цьому інші докази, котрі в силу свого офіційного статусу (фінансові, бухгалтерські, податкові) підтверджують ті чи інші обставини.

Окрім того, зважаючи на заперечення наведені в апеляційній скарзі з-приводу належного оформлення товарно-транспортних накладних, колегія суддів констатує, що товарно-транспортна накладна є єдиним документом для підтвердження транспортних витрат, а не факту поставки, який підтверджується видатковими накладними.

Разом з тим Відповідач здійснив часткову оплату вартості прийнятого товару, відтак несплаченою залишається сума 550000 грн. При цьому, Відповідач, як на підставу не оплати Товару в своїй апеляційній скарзі, вказує на невідповідність вимогам якості отриманого Товару та зазначає, що такі недоліки товару було виявлено вже в процесі його використання, з-приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

Твердження Відповідача щодо наявних недоліків отриманого Товару (котрі він виявив лише після експлуатації Товару), не може бути підставою для невиконання Відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за отриманий Товар, а може бути лише підставою для звернення до суду, при дотриманні відповідної процедури, із позовом з-приводу якісних характеристик та недоліків отриманого Товару .

З огляду на вказане та факт відсутності в даній справі позовних вимог щодо якості отриманого товару апеляційний господарський суд констатує, що подані апелянтом докази не підтверджують жодних належних підстав, щодо наявності обставин з-приводу відсутності у Відповідача підстав для несплати боргу за отриманий Товар, а є лише підставою, як уже було зазначено вище в даній судовій постанові, для звернення Відповідача з відповідним позовом для захисту порушених, на його думку, прав, щодо якісних показників отриманого Товару. Відтак колегія суду наголошує на тому, що подані апелянтом докази виходять за межі доказування в справі щодо стягнення заборгованості, а тому до уваги не береться.

Окрім того суд констатує факт того, що Позивачем було виписано рахунок -фактуру №0065 від 24 червня 2019 року на суму 1093 170 грн (том 1, а.с. 17), котрий і зазначено в платіжних дорученнях як на підставу для здійснення оплати Відповідачем.

В той же час суд констатує, що Відповідачем не подано жодних доказів щодо неотримання товару в заявленій Позивачем кількості та сумі (в той же час самі доводи щодо якості апріорі вказують на його отримання).

Все вищевказане на переконання колегії суду свідчить про отримання Відповідачем Товару по Договору в повному обсязі, а також свідчить про факт не оплати в повній сумі заборгованості за вказаний товар.

При цьому апеляційний господарський суд констатує і те, що в матеріалах справи міститься також податкова звітність Позивача, дослідивши котру вбачається, що Позивачем в графі покупець (отримувач) зазначено індивідуальний податковий номер Відповідача (41367549; том 1, а.с. 20-,25, 30, 33).

При цьому незначні дефекти товарно-транспортної накладної, на корі вказує Відповідач в своїй апеляційній скарзі, не свідчать про відсутність такої операції, оскільки Позивачем було доведено факт поставки товару первинними доказами, які переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Отже, зважаючи на все вищеописане в даній судовій постанові в площинні існування первинних доказів, доказів фінансової звітності, податкової звітності, а також факту існування у апелянта іншого спору (зустрічного позову щодо якості апелянтом в цій справі не подано) щодо саме якості поставленого товару, колегія суддів прийшла до висновку, що залишок боргу Відповідача перед Позивачем становить 550000 грн 00 коп..

Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія задовольняє позов в частинні стягнення 550 000 грн 00 коп. боргу.

Дане було вчинено місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає оспорюване судове рішення без змін в цій частині.

Що ж до вимоги про стягнення інфляційних в сумі 5285 грн 43 коп. та 3% річних в сумі 7356 грн 71 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Детально досліджуючи наданий Позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат (том 1, а.с. 13-15), колегія суддів враховує приписи частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, колегія суддів зазначає про наявність помилки при визначенні початку періоду прострочення зобов`язання за видатковою накладною №49 від 26 липня 2019 року (том 1, а.с. 31).

Так, відповідно до приписів статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, колегія суддів констатує, що прострочення зобов`язання за видатковою накладною №49 від 26 липня 2019 року розпочинається з першого робочого дня, тобто з 29 липня 2019 року, що не було враховано Позивачем при розрахунку.

Визначивши правильні періоди нарахування та здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів констатує, що підставним та арифметично вірним є стягнення 3% річних в сумі 7332 грн 79 коп., в стягненні ж 23, 92 коп. 3 % річних суд відмовляє.

При цьому, здійснений Позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним та обгрунтованим, відтак вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі у визначеній Позивачем сумі 5285 грн 43 коп..

Відповідно колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 5285 грн 43 коп. та 3% річних в сумі 7332 грн 79 коп.. В стягненні ж 23 грн 92 коп. 3 % річних суд апеляційної інстанцій відмовляє.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Олюджіч проти Хорватії від 5 лютого 2009 року зазначає, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії від 27 вересня 2001 року). Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, та відхиляються з підстав, вказаних вище в даній постанові (в тому числі й з огляду на те, що дані доводи стосуються якості товару, в той час, як ця вимога не входить до предмету доказування в даній судовій справі).

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" на рішення Господарського суду Вінницької області від 14 травня 2020 року по справі №902/1066/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 14 травня 2020 року по справі №902/1066/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №902/1066/19 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 9 листопада 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.